CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 8
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 8
???????
MIX
Паперова казка
«Політ душі» від арт-студії «П’ятерня»
Пухнасті емоції
Байдужих не буває.
Текстильна пунктуація
Ігри в оптичні спецефекти
«Адам і єва» під патронатом Олега Скрипки
Етнофестиваль «Країна мрій» у Києві
Орден за інтелект
«Межа року» знову у Львові
Імітація старої музики
«Поклоніння ящірці»
Гумор у великому мистецтві
Гумор на холсті...
???? ??????
200 років до кохання
14 лютого - День Кохання
CITY MEETING
Андрій Цаплієнко: репортаж під прицілом
Андрій Цаплієнко в гостях у CITY LiFE
МОМЕНТ ІСТИНИ
Сорочинське ЧУДО
Іконостас Сорочинської Спасо-Преображенської церкви
STORY
Український голос Ford Motors Company
А Ви знаєте Квітку Цісик?
ЗАХОПЛЕННЯ ВІДОМИХ
Великі дистанціі Божидарніка
В гостях у CITY LiFE - Віктор Божидарнік
ЛДТУ — ви вибираєте самі
Детально про ЛДТУ
CITY TALK
На захист ліворуких
Ліворукість — варіант здоров’я.
CITY TRAVEL
Гуцульські канікули
Ворота у Карпати
CITY
Той, хто колекціонує тролейбуси
Рівненський колекціонер тролейбцсів
Таємниця Рівного
Таємничий бункер у серці Рівного
CITY ЗУСТРІЧ
Андрій Гусін від "А" до "Я" або все про високого блондина в чорних черевиках із шипами
В гостях у CITY LiFE - Андрій Гусін
CITY SPORT
Чемпіонський кий
Більярд починається з кия!
CITY MEETING
Марія Бурмака: "Луцьк для мене насичений сентиментами..."
В гостях у CITY LiFE - Марійка Бурмака
Фоззі: «РАНІШЕ Я БУВ ПОГАНИМ СИНОМ»
Meta More Fozzey
Інтелектуально-розбишацький Фоззі
Meta More Fozzey
CITY HEALTH
Космічний метроном життя
Природний ритм і наше життя
CITY ANIMALS
Королівське хобі
Детально про померанців
У моді — екзоти
???? ??? CITY
???????:
N1(8) Лютий 2005     ???? ??????: 200 років до кохання
??? ? ???????
CITY TRAVEL
Гуцульські канікули

День перший. Ворота у Карпати

   Приїхала автобусом до Косова — невеличкого містечка в Івано-Франківській області, розташованого майже посередині між Івано-Франківськом та Чернівцями. Косів — це одні з головних воріт до Карпат. Звідси починається багато шляхів до карпатських гір, до знаменитого Чорногорського хребта, де розташовані королева гірських вершин Говерла, король Піп Іван та стрімкий Петрос. А ще — Близниці, Жандарми та багато інших. У кожної з них — свій неповторний вигляд, своя легенда, свої прихильники.
   Косів належить до одного з найцікавіших регіонів України. Це — Гуцульщина, древній, самобутній край, що якимось дивом зберіг свої стародавні звичаї, свої пісні та легенди, свою культуру й ментальність. Саме сюди варто приїхати тим, хто хоче зрозуміти: що таке український народ, чому українці — це красиве, сильне духом, розумне та щире плем’я, належністю до якого можна пишатися. Гуцульщина займає невелику територію, до якої належать Косівський та Верховинський райони в Івано-Франківській області, Вижницький та Сторожинецький у Чернівецькій, Рахівський — у Закарпатській. На півночі її обмежують води швидкоплинного Прута. На півдні — кордон із Румунією.
   Звідки й коли прийшли в Карпати, завоювали їх і запосіли предки гуцулів, цього ніхто не знає. Про це ніде не записано, немає про це згадок ані у літописах, ані в українській чи європейській історії. Спершу ті предки були кочівниками, переходили з місця на місце, вдираючись у глибину (чи, може, правильніше — «у висоту»?) гір. Були хорошими мисливцями — стріляли й ловили диких звірів, із яких мали поживне та смачне м’ясо, теплі й дорогі шуби; жили у примітивних колибах-шаласах. Але навіть у той час мали зв’язок із Західною Європою — є свідоцтва, що венеціанці будували з карпатських кедрів (росли в тутешніх горах навіть вони!) кораблі. Пізніше взялися гуцули до випасу на полонинах рогатої худоби, яку ласкаво називали «маржинка»: корів, кіз та овець, і потроху осідали на одному місці, зводячи хати з господарськими будівлями — «гражди»...

День другий. На волю, до гуцулів, або Припадаємо до коренів

   До однієї з таких гражд я й потрапила наступного дня. Для цього мені довелося залишити машину десь біля підніжжя гори і майже годину підніматися вгору, залишаючи за собою те, що називається «цивілізацією».
Ні, телевізор у хаті, до якої я врешті-решт потрапила, все ж таки був. Але було багато того, що навряд чи можна знайти десь в іншому місці: найчистіше повітря, від якого наче п’янієш, яскраві та незвично великі зірки вночі, а вранці — дивовижна рожева зоря у віконцях, укритих льодовим візерунком. Були гостинні хазяї, які у свої сімдесят пораються з великим господарством без будь-чиєї допомоги і які пригощали мене грибами й бринзою, ковбасою та сиром, духмяним м’ясом, теплим найсвіжішим хлібом. І все це — вирощене, зібране й приготовлене власними руками. Було молоко з-під корови з чудовим ім’ям Малишка, було катання на санях та на конях.
   А ще — переодягання в традиційний гуцульський одяг — «ношу»: вишиту сорочку, «кептар» — кольоровий кожушок без рукавів, поверх якого одягається ще й «байбарак» — куртка з чорного сукна, теж прикрашена різними кольоровими нашивками. Замість спідниці — дві «запаски», перетикані золотими та срібними нитками. На ногах — теплі вовняні панчохи з вишивкою, а вже на них — «постоли», шкіряні чоботи, які прив’язуються «волоками». Увінчує весь цей чарівний ансамбль кольорова хустка — найважливіша прикраса гуцульської жінки.
   А вже наприкінці цього такого довгого й чудового дня була тепла грубка, на якій так солодко спати, і чудові кольорові сни. Такі ж кольорові та яскраві, як зірки на небі, як ранкова зоря, як вишивка на сорочці, як очі у людей, які живуть тут. Такі ж яскраво-сині, як і небо, до якого вони є набагато ближчими за нас…

День третій. «Made in Kosiv», або Де знаходиться казкове місто майстрів

У це важко повірити, але в десятитисячному містечку Косів знаходиться Державний інститут народної творчості та мистецтва! Історично склалося, що в цій місцевості, трохи віддаленій від господарських та промислових регіонів, люди споконвіку жили за рахунок свого ремесла. Від покоління до покоління передавалися родинні секрети різьбярів, керамістів, ткачів, вишивальниць, кравців. Слава про тутешніх майстрів уже дуже давно розлетілася по світу, й звідусіль до Косова століттями з’їжджався торговий люд, аби купити високоякісні художні речі чи обміняти їх на інші необхідні у господарстві предмети.
   Я побувала в родині Швеців, де батько, дочка й син займаються керамікою. Тато Василь — один із небагатьох майстрів, який володіє секретами виготовлення кахлів для справжньої гуцульської печі. Її традиційні кольори — зелений із жовтим та брунатним на білому — це кольори карпатської природи взимку, кольори зелених смерек та ялиць, брунатних стовбурів буків, яворів та кленів, укритих білим снігом. І серед цієї гами кольорів — крапелька жовтого, як краплина сонця над вкритими снігом лісами та полонинами, сонця, яке тут, у Карпатах, як завжди в горах, навіть узимку не тільки світить, а й гріє...
   І ще одна важлива деталь — малюнок жодної з кахлів у цілій пічці (а складається вона приблизно з півтори сотні плиток) не повторюється, кожна з них — це фантазія майстра на тему рідної Гуцульщини.
   Цього безкінечного дня таких дивних зустрічей було ще багато. Я побачила яскраві роботи Володимира Гуменюка — самобутнього художника, філософія творів якого — це яскравий, оптимістичний світ. А гобелени й дизайнерський одяг, у яких використовуються сюжети й кольори гуцульського фольклору Вікторії Жаворонкової, — це справжня спокуса для будь-якої стильної жінки.
   І останнє. Кожного тижня — у четвер та неділю — в Косові працює ринок виробів народної творчості. Опинившись на ньому, ніби потрапляєш у музей. Тут є все: найрізноманітніші дудки й сопілки, кольорові дерев’яні іграшки для діточок, знамениті цілющі ліжники з вовни, які дуже гармонійно вписуються в будь-який інтер’єр, а взимку зігрівають, як грубка. Неможливо відірвати очей від різьблених тарілок, інкрустованих бісером, латунню, перламутром; від керамічних виробів як традиційних форм та кольорів, так і сучасних, авангардних; від вишиванок, рушників та скатертин, що дивують старовинними візерунками та майстерністю вишивальниць. А філігранні шкіряні хрести, образки та ікони! А десятки — та де там! — сотні видів оберегів, а різьблені шахи, а палиці й шаблі на будь-який колір і смак!
   Недарма щонеділі до цього містечка, як і в давнину, з’їжджається торговий люд з усієї України, а потім численні туристи з усіх країв на Андріївському узвозі в Києві, на Яблунецькому перевалі в Карпатах, біля Фороської церкви на південному березі Криму та в інших відомих туристичних місцях купують на згадку ці мистецькі роботи, аби насолоджуватися ними у своїх оселях у будь-якому куточку світу.
   Тож тепер відкрилась одна з економічних таємниць України: всі (або майже всі) найкращі вітчизняні витвори народного мистецтва родом звідси, з Косова.
   «Made in Kosiv» — це звучить гордо!

День четвертий. Людина-оркестр, або Дещо про музику і музикантів

   Сьогодні мої косівські друзі сказали, що покажуть справжнє диво — людину-оркестр. Його звуть Михайло Тафійчук. Він живе в хаті, з якої відкривається чудовий вид на ліс, поле, гори. Уже понад півстоліття робить музичні інструменти. Будь-які. Власноруч.
   В «арсеналі» Михайла є всі народні гуцульські інструменти: сопілка, теленка, скрипка, дудка, трембіта — це ті речі, які скрашували гуцулам їхнє довге перебування на полонинах під час літнього випасу худоби, а холодними зимовими вечорами зігрівали мелодіями народних пісень.
   Багато секретів у майстра. Деякі він розкрив: наприклад, справжня трембіта має бути рівно три метри довжиною. Робити її краще з дерева, в яке влучила блискавка, — тоді воно висихає за кілька днів, і трембіта звучить краще і служить довше. А ось скрипку, навпаки, завжди робили з такого дерева, яке, наприклад, спочатку близько століття вкривало дах хати. А в дудку — інструмент, який і виглядом, і звучанням нагадує шотландську волинку, — треба залити грамів зі сто горілки. Тоді й дудка краще звучить, і настрій у музиканта піднімається.
   Біля хати Тафійчука постійно «пасуться» майстри, художники, журналісти. Причому не тільки з України, а й з усієї Європи. Його інструменти прикрашають експозиції багатьох європейських музеїв; замовлення на дудки, трембіти, сопілки надходять звідусіль.
   У Михайла багато учнів. Найулюбленіший та найталановитіший із них — онук. Теж Михайло Тафійчук, який у свої одинадцять уже зробив кілька інструментів.
   По дорозі додому заїхала до одного господарства, в якому вирощують форель. Такий собі невеличкий ставочок, але в ньому роєм роїться срібляста цариця будь-якого столу — форель або, як її ще називають, струг. Для тих, чиє хобі — рибальство, видається вудочка, а тим, у кого увірвався терпець, рибу виловлюють сачком — стільки, скільки вони забажають. До речі, тут, на місці, її можуть і приготувати — на решітці або на відкритому вогні у фользі.
  Смачно так — пальчики оближеш!
  А ввечері на мене вже чекає колиба...

День п’ятий. Ніч у колибі, або Тяжкий ранок...

   Свинячий полудень...
   Голова важка, але не болить... Очі розплющуються з небажанням, та все ж розплющуються. І це радує!.. М’язи болять, але переважно на ногах... Від танців, чи що?
   Найкращий засіб для того, щоб отямитися після відвідування карпатської колиби, — це карпатська ж «гуслинка». Не знаю, як саме вона робиться, — знаю лише, що з кислого молока, їдять її ложкою і діє вона дуже й дуже ефективно: вже після першої ложки зводить не тільки вилиці, а, здається, здригаються усі внутрішні органи...
   Все! Можна пригадувати. Спасибі гуслинці!
   Головна відмінність колиби від звичайного ресторану — це те, що сюди люди приходять перш за все поспілкуватися. Причому переважно у теплій компанії близьких друзів. Тому столи тут розраховані на 6-8 чоловік, і стоять вони по колу, що дозволяє у той момент, коли спілкування за будь-яким столиком сягне свого апогею, перекинути «місток дружби» до інших столів, залучаючи таким чином усю компанію до спільної розваги. Що й трапляється в карпатських колибах майже щоденно, в результаті чого фан-клуб їхніх прихильників постійно поповнюється новими членами.
   Колись у центрі колиби палахкотіла ватра — вона зігрівала приміщення, на ній готувалися страви. Сьогодні в більшості колиб на цьому місці вільний простір — так і повітря чистіше, і місця для танців досхочу.
Про те, чим пригощають у колибі, — окрема розповідь. Тут вам запропонують як добре знані й улюблені шашлики, м’ясо на решітці, так і ті страви, які вважаються фірмовими: наприклад, «бануш» — кукурудзяна каша зі сметаною й вершковим маслом, яка подається з грибами в молочному соусі та солоною місцевою бринзою, що за смаком дуже нагадує славетні швейцарські або французькі сири тривалої витримки. А тим, хто надає перевагу солодким стравам, подадуть «пироги» — великі вареники з вишнями, приготовлені на пару, политі сметаною з цукром, а зверху посипані тертим горіхом.
   По мірі того, як розмови за столами стають голоснішими, музика швидшою, сміх гучнішим, жарти сміливішими, починається справжня розвага, яка поступово захоплює всіх присутніх у залі. Люди з одного столу пересідають за інший, знайомляться, обмінюються враженнями, чоловіками, дружинами (тільки для танцю!). І вже нема чужих. Тут усі свої, всі насолоджуються смачною їжею, хорошою компанією, приємною бесідою. І танці, танці! Танці до втрати відчуття часу й реальності. І так усю ніч...
Добре, що існують колиби. Добре, що існує гуслинка...

День шостий. І знову гірські лижі, або Враження від Буковеля

   І все-таки без гірських лиж не обійшлося й цього разу. Всього за годину їзди від Косова, неподалік від знаменитої ще з радянських часів «Мекки» Карпат — Яремчі, знаходиться нова туристична перлина — комплекс «Буковель». Місцевість, у якій він розташований, є унікальною за своїми природно-кліматичними умовами. Гори, що обступили Буковель з усіх сторін, з одного боку, радують зір, а з іншого — нібито захищають його від пронизливих зимових вітрів, створюючи унікальний мікроклімат, який найбільш сприяє відпочинку. Тільки уявіть собі: ви стоїте на горі, готуючись до підкорення траси, а тим часом звідси, зверху, відкривається один із найкращих карпатських патських краєвидів, коли ви водночас можете побачити три головні вершини Карпат: Говерлу, Петрос, Піп Іван.
    Траси Буковеля стали для мене приємною несподіванкою. Сім канатних доріг, 14000 метрів трас із перепадом висот у 360 метрів — це насправді достатньо навіть для вибагливих фанів цього виду спорту. Всі ці кріселка, бугелі, мультиліфти протягом однієї лише години можуть підняти на гору майже 7000 чоловік. Якщо десь там, унизу, снігу й немає, то тут, на висоті 900 метрів над рівнем моря, та ще й за допомогою снігових гармат, ви матимете змогу насолоджуватися сніговою стихією навіть у березні.
   Та й узагалі тутешню інфраструктуру можна сміливо порівнювати з європейською: котеджі, ресторани (окремо слід сказати про піцерію «Фелічіта», де можна скуштувати справжню італійську піцу), колиби (ви вже знаєте, що це таке!), сауни, інструктори та й узагалі весь обслуговуючий персонал — це справжнє вікно до Європи. Вікно, розкрите для кожного, хто рано чи пізно опиниться тут, у Карпатах...

Післямова

   Рік тільки починається, а я вже напевно знаю: щонайменше тричі я ще повернуся до Карпат — на Великдень, аби побачити, як святкують тут це головне християнське свято, а після нього — плавати на байдарках чи катамарані по швидкоплинному й повноводному навесні Черемошу. Влітку — на Купала, щоби стрибати разом із дівчатами та хлопцями через вогонь і шукати вночі квітку папороті. Щоби піднятися пішки на Говерлу або на мотоциклі — на Піп Івана, збираючи по дорозі ягоди, й викупатися в несамовитому гірському озері. І, звичайно ж, восени, щоби злетіти з гори на параплані, назбирати силу-силенну білих грибів, помилуватися кольорами осіннього лісу, зігрітися в колибі і... спланувати гуцульські канікули на наступний рік...

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: