CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 8
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 8
???????
MIX
Паперова казка
«Політ душі» від арт-студії «П’ятерня»
Пухнасті емоції
Байдужих не буває.
Текстильна пунктуація
Ігри в оптичні спецефекти
«Адам і єва» під патронатом Олега Скрипки
Етнофестиваль «Країна мрій» у Києві
Орден за інтелект
«Межа року» знову у Львові
Імітація старої музики
«Поклоніння ящірці»
Гумор у великому мистецтві
Гумор на холсті...
???? ??????
200 років до кохання
14 лютого - День Кохання
CITY MEETING
Андрій Цаплієнко: репортаж під прицілом
Андрій Цаплієнко в гостях у CITY LiFE
МОМЕНТ ІСТИНИ
Сорочинське ЧУДО
Іконостас Сорочинської Спасо-Преображенської церкви
STORY
Український голос Ford Motors Company
А Ви знаєте Квітку Цісик?
ЗАХОПЛЕННЯ ВІДОМИХ
Великі дистанціі Божидарніка
В гостях у CITY LiFE - Віктор Божидарнік
ЛДТУ — ви вибираєте самі
Детально про ЛДТУ
CITY TALK
На захист ліворуких
Ліворукість — варіант здоров’я.
CITY TRAVEL
Гуцульські канікули
Ворота у Карпати
CITY
Той, хто колекціонує тролейбуси
Рівненський колекціонер тролейбцсів
Таємниця Рівного
Таємничий бункер у серці Рівного
CITY ЗУСТРІЧ
Андрій Гусін від "А" до "Я" або все про високого блондина в чорних черевиках із шипами
В гостях у CITY LiFE - Андрій Гусін
CITY SPORT
Чемпіонський кий
Більярд починається з кия!
CITY MEETING
Марія Бурмака: "Луцьк для мене насичений сентиментами..."
В гостях у CITY LiFE - Марійка Бурмака
Фоззі: «РАНІШЕ Я БУВ ПОГАНИМ СИНОМ»
Meta More Fozzey
Інтелектуально-розбишацький Фоззі
Meta More Fozzey
CITY HEALTH
Космічний метроном життя
Природний ритм і наше життя
CITY ANIMALS
Королівське хобі
Детально про померанців
У моді — екзоти
???? ??? CITY
???????:
N1(8) Лютий 2005     ???? ??????: 200 років до кохання
??? ? ???????
CITY MEETING
Андрій Цаплієнко: репортаж під прицілом

   Андрій Цаплієнко — ведучий телеканалу «Інтер», лауреат премії «Людина року-2001» у номінації «Журналіст року». Серед інших нагород — дві премії «Телетріумф»: кращий репортер країни та автор кращої публіцистичної програми «N-ний кілометр». У 2003 році Андрій Цаплієнко, автор і ведучий програми «На лінії вогню», нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

— Після школи ви обрали акторський факультет. Чому?
— Мені завжди подобався театр. Я подав документи на акторський факультет Харківського інституту театрального мистецтва. Але я важив більше ста кілограмів і був схожий на колобка. Й мені запропонували перевестися на факультет акторів лялькового театру. І я засмутився спочатку. Але потім мене це захопило. Виявилося, що для себе я отримав набагато більше, ніж міг, навчаючись на драматичному факультеті. Адже мистецтво театру ляльок — це не лише уміння володіти собою, а ще й якимось предметом. Ми експериментували з різними видами ляльок, масками, тінями. Курс акторів лялькового театру відрізняється від курсу акторів драматичного театру тим, що актори-лялькарі вивчають усе, що й актори драматичного театру. Плюс власна майстерність актора, плюс вміння актора управляти ляльками, плюс ще й такий досить специфічний предмет, як виготовлення ляльок. Тобто можна сказати, що інститут навчив тримати у руках якісь інструменти і якось із ними справлятися. Так що я абсолютно задоволений тим, що так сталося в моєму житті.
— Коли ви вперше потрапили до театру?
— Не пам’ятаю, але парадокс, що стриптиз я уперше побачив саме в ляльковому театрі, коли мені було одинадцять років. Це було дуже витончено зроблено, геніально. Роздягалася чудова дівчина. Є така технологія: чорний кабінет. Актриса в чорному трико, поверх одягається білизна, вона знаходиться у затемненому приміщенні, і коли падає світло, то ти бачиш людину по тих елементах, які світяться в темноті. Вона знімала рукавички, білизну, панчохи. І щезала, ставала невидимою. Це був стилізований стриптиз. Але так я зрозумів, що таке стриптиз. Що таке справжній стриптиз, я зрозумів уже в більш зрілому віці. Жодних принципових відмінностей я не помітив.
— Хто з акторів вам подобався?
— Марлон Брандо, звичайно ж; Миронов, Папанов... Багато акторів Харкова мені подобалися. Харків — це традиційно театральне місто ще з часів Курбаса... Але, якщо чесно, стільки років минуло, двадцять, мабуть, і, чесно кажучи, навіть зараз увесь час задаю собі запитання, чому я вступив до театрального, і не можу чітко відповісти.
— І куди пішли працювати після закінчення?
— Я в армії відслужив, навчаючись в інституті. Потім працював освітлювачем на телебаченні. Напевно, з цього моменту мене волею-неволею почало тягнути на ТБ. Початок 90-х — то був час, коли про мистецтво не випадало думати, а треба було турбуватися про те, як міцніше закріпитися у цьому житті. Поїхав на заробітки у сусідню Польщу. Не можна ж усе життя розраховувати на батьків. Мені був 21 рік, я був людиною, яка вже знала, що таке власний заробіток. Що я там тільки не робив: і шофером працював, і охоронцем, і на фермі гній вивозив. До торгівлі у мене немає таланту. Я це відразу зрозумів, бо в Польщу ми поїхали, завантажившись сумками з товаром. На базарі до мене набігли якось із десяток дівчаток і скупили всі нічні сорочки. Потім з’ясувалося, що ціна була разів у чотири чи п’ять меншою, ніж вони купували у моїх конкурентів. Я не відчував ніякого азарту за прилавком. Не відчував задоволення від того, що можу отримати на десять злотих більше, коли поторгуюся з людиною. Потім я почав працювати і отримував набагато більше, займаючись фізичною працею, ніж стоячи на базарі. Це було чесніше, мені здається.
Через рік я повернувся. А в поїзді мене пограбували — цілком класичний випадок із клофеліном. Причому мій сусід складав враження дуже цікавого, приємного співрозмовника, дуже ерудованого, з цікавими думками. Ми випили з ним дві пляшки вина. І я впав у «нірвану». Прокинувся на сортувальній станції у Києві. Мене знайшов провідник. Думав, що я помер. А я в останній момент встиг зрозуміти, що людина щось задумала. Я схопився за кишеню, де лежали чесно зароблені американські долари, і затиснув їх намертво, але речі були вкрадені. Потім бродив по Києву з целофановим пакетом, у якому лежали якісь документи, зубна щітка і ще щось. Потім було тривале слідство, заява в міліцію, довелося провести чимало часу, впізнаючи людей, яких за моїми описами приводили в міліцію: бомжів, напівбомжів, злодіїв. Одного разу навіть жінку привели. Сказали, що за описом не підходить, але була спіймана на такому ж злочині…
— І що на той час найбільше вплинуло на ваш характер?
— Армія. Хороша річ — армія. Будь-якому чоловікові її треба пройти, я вважаю. Будь-якому чоловікові потрібно побути деякий час у чоловічому колективі, без спілкування з жінками. Це справжня школа. Вчишся вмінню відстоювати свою територію — це раз. По-друге, починаєш розуміти, що в тобі справжнє, а що фальшиве: підлість, дріб’язковість, і навпаки — сміливість, широта душі, впевненість у собі і так далі.
Будь-який чоловічий замкнений колектив дає можливість стати сильнішим або слабшим. Якщо людина принципово слабка, то їй достатньо півроку провести у збройних силах, щоб усвідомити, чи є у неї шанси у цьому житті відстояти свій простір. Простір свободи, простір економічний, духовний і так далі. І не обов’язково бути фізично сильним.
У мене є друг, який, будучи хронічно хворою людиною, з благополучної сім’ї, добровільно пішов у ряди радянської армії, тому що усі його друзі пішли в армію. Він просто, як сам потім розповідав, для себе сформував основні принципи, від яких надалі не відступав, і зберіг свою автентичність, зберіг те, що в ньому було, і укріпив навіть.
— А як ви прийшли у журналістику?
— Один із моїх знайомих, який уже був працівником телекомпанії «Оріон», що тільки-тільки організувалася в Харкові, запросив мене. Запитали, що я вмію, я сказав, що все вмію, хоча не вмів нічого. Спочатку стажувався як репортер новин, потім працював репортером новин, потім з’явилася своя програма під назвою «Буря в стакані», тоді почав освоювати паралельні професії, такі, як відеомонтажер, оператор. Банально, але, працюючи перед цим у комерційній компанії, отримуючи немалі гроші, я почувався менш комфортно, ніж у компанії «Оріон», де заробіток був невеликим. Бо займався тією справою, яка у мене виходила.
— Звідки у вас потяг до ризику? Адже ви й раніше, в Харкові, займалися такими небезпечними речами. Знімали боксерські бої без правил…
— Так, але це було давно. А ризик мені подобається. Взагалі-то я цього не приховую.
— Ризик завжди вам подобався?
— Знову ж таки — не знаю. Напевно, це якась реалізація дитячих фантазій, якихось комплексів.
— Ви билися часто?
— Так, у школі досить часто. Ні, хуліганом я не був. Але інколи сам затівав бійку. Напевно, через те, що був такий момент у школі, коли мене вважали маминим синком. Мені постійно хотілося зруйнувати цей стереотип. Зараз мене це питання, чесно кажучи, мало хвилює… Я щойно з відрядження, тому протягом декількох днів в’ялий, лінивий, і мені хочеться, щоб за мною доглядали, хочеться лежати і не вставати, хочеться почитати якусь безглузду літературу детективну, подивитися безглуздий фільм…
— Яку ціль ви ставите перед собою, коли робите сюжет?
— Перший воєнний репортаж ми зробили, опинившись, здається, в Македонії. Просто поїхали зняти сильний репортаж про те, що там відбувається. Виявилося, що це значно легше — зняти репортаж із війни, ніж можна собі уявити.
— Чому?
— Тому що будь-яка журналістика повинна досліджувати конфлікти. Якщо цього немає, це будь-що, можливо, бізнес. Є маса журналістів, які пишуть про шоу-бізнес, інформують про те, що цей співак зробив те, а ця співачка одягнула те. Та тільки тоді, коли починаєш досліджувати якийсь конфлікт, починається журналістика.


Анкета

Улюблений стиль в одязі, улюблені кольори?
Спортивний, джинси і футболка; червоний і чорний.
Яким має бути чоловічий годинник?
Надійним.
Стиль квартири?
Мінімалізм — щоб нічого не відволікало.
Улюблені речі?
Африканські різьблені скульптури.
Улюблена їжа?
Найбільше запам’ятався ресторан змієловів у В’єтнамі: спробували зміїну кров і жовч, смажених геконів.
Що б не змогли з’їсти?
Собачатину (у мене російська борза, яку я дуже люблю).
Захоплення?
Гори, трохи — парашут і акваланг.
Любов і робота?..
Одного разу взяв у відрядження дівчину і після повернення одружився з нею. Після того у відрядження їжджу сам.
Перший поцілунок і відчуття?..
На Новий рік у десятому класі; мокро (а дівчина потім скаржилася подрузі, що зламав їй сережку).
Мови, якими володієте?
Англійська, французька, польська, трохи арабська.
Улюблена музика?
Етнічна африканська, болівійська, пісні арабських бедуїнів.
Улюблені письменники?
Умберто Еко, Мілорад Павіч, Джеральд Голдінг, японська поезія.
Найбільша причина для смутку?
Під час роботи — відчуття, що не можеш вплинути на ситуацію.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: