CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 4
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 4
???????
МІКС
Боулінг-клуб «Десята кегля»: ЯКЩО НЕ ВМІЄШ — НАВЧИМО
Дивосвіт картин Валентини Михальської
У сузір’ї волинських митців — нова зірочка
СВЯТО
Луцьк
День Незалежгості у Луцьку
У футбол зіграли справжні чоловіки
П`ятий розіграш Кубка А.Тимощука
Свято для молоді в «Іншому вимірі»
Луцьк знову у «Іншому вимірі».
Рівне
День Незалежгості у Рівному
Львів
День Незалежгості у Львові
Харків
День Незалежгості у Харкові
ПОДІЯ
Вступ до Харківництва. 350-річчю Харкова присвячується...
Харків святкує ювілей
СПАДЩИНА
Ітілійці на Волині: далі буде
Сергій Бортников в гостях у «City Life».
ЕКСКЛЮЗИВ
Робін Гуд з України
Не має значення, якого розміру кішка. Головне — щоб вона ловила мишей.
???? ??????
Подорож пивляндією: зупинка - Луцьк
...пивними морями й океанами дрейфує таємничий корабель...
Про пиво і не тільки...
Пиво завжди живіше усіх...
Повний пивний бак
Байкери. Хто вони?
ГІСТЬ НОМЕРА
Публічно непублічний
Ексклюзивне інтерв`ю Юрія Макарова для «City Life».
ІСТОРІЯ
Homo leopolensis ecce
«О, то старий батяр!»
ПЕРСОНА
Сильні жінки були б не потрібні, аби справи управління знаходилися в руках талановитих чоловіків...
Сильна жінка у «City Life»
???? ??? CITY
???????:
N4(4) Вересень 2004     ???? ??????: Повний пивний бак
??? ? ???????
Персона
Сильні жінки були б не потрібні, аби справи управління знаходилися в руках талановитих чоловіків...
Олег Тищенко, Рівне

   Сильних, а головне — розумних жінок у нашому суспільстві не долюблюють, побоюються. Патріархат, знаєте... Про Світлану Богатирчук-Кривко, заслуженого працівника освіти України, заступника міського голови Рівного з соціально-гуманітарних питань, депутата Рівненської обласної ради та голову її постійної комісії, а заразом — заступника представника України у Європарламенті говорять багато. Часто ці розмови в своєму підґрунті мають лише чутки та пересуди. Харизма, знаєте... Вирішили про неї поговорити й ми, поговорити про неї із... нею самою.

 Мрії, пов’язані з Рівним

 — Світлано Кирилівно, чи здійснилися ваші дитячі мрії й сподівання тепер, коли обіймаєте доволі високу посаду в ієрархії влади і стали, без перебільшення, людиною публічною?
 — Ви хочете сказати: знаним чиновником і жінкою, про яку говорять?.. Повірте, та маленька Світланка, що народилася проїздом (сміється) у Рівному, а більшість дитинства провела у селі на Волині, мабуть, і не мріяла стати високосановним держслужбовцем. Ну, хіба що — вчителем. Я й справді розпочинала простим учителем у Рівненській школі №23. Однак відтоді минуло вже двадцять чотири роки, дев’ять із яких я працювала начальником міського управляння освіти. У соціальному статусі чиновника нічого поганого не вбачаю. Навпаки, спробуйте виховати, підготувати справді хорошого професійного управлінця, до того ж не чинушу у людському відношенні! Скажу більше, — навіть із прекрасних учителів і хороших директорів шкіл не так легко виростити доброго чиновника. Я не визнаю змішування понять «чиновник» та «бюрократ». Від останнього терміну віє часами царизму й суворих державних уніформ.
 — А що для вас і вашої кар’єри означало місто Рівне?
 — Для мене Рівне було не просто великим містом, воно було для мене «загадкою». Коли була маленькою, часто вдивлялася у точку з написом Рівне на карті, думала про місто, де народилася. Тоді я не могла навіть на мить посунути завісу таємничості. Тепер це здається природним, що вся моя кар’єра розвивалася разом зі зростанням самого Рівного. Коли я приїхала сюди у 1980 році, то не мала тут ані родичів, ані знайомих. Відтоді минуло чимало літ, протягом яких мені вже не раз пропонували змінити прописку й продовжити кар’єру в столицях чи за кордоном. Рівне стало й залишається для мене не якоюсь провінцією за 350 кілометрів від Києва і місцем, де я просто комфортно почуваюся. За Рівним і подібними компактними містами (250 тисяч населення, час доїзду з одного кінця міста на інший — максимум 40 хвилин) — майбутнє. Погляньте на Європу — хіба може інтернаціональний німецький Франкфурт-на-Майні бути «сіллю землі» німецької? Таке порівняно невелике місто, як наше, дає для мене ще одну чудодійну властивість — зворотній зв’язок. Ти втілюєш у життя якийсь, наприклад — соціальний, проект й одразу отримуєш відповідну реакцію на нього. Тобі кажуть в очі або надсилають листи, в яких і хвалять, і критикують, та головне — не залишаються байдужими. Та й просто потрапити до мене на прийом — не так важко, як у столиці.

 Ми призначаємо, нас призначають...

 — Пані Світлано, розкажіть про те, як відбувалися ваші призначення на досить високу посаду начальника управління освіти та не менш складну — заступника міського голови?
 — Моє затвердження на посаду начальника управління освіти відбулося, коли я мала 33 роки життєвого досвіду. Як зараз пам’ятаю — сиділа у тодішнього міністра освіти пана Таланчука і ніяковіла, доки він читав мої рекомендаційні листи. Потім він звів очі на мене й по-батьківськи запитав: «Що, не змогли у Рівному «путнього мужчини» знайти — прислали піонервожату. Мінімум мав бути історик». З обуренням я відреагувала: «Я — не піонервожата, а вчитель початкових класів». Пан міністр повірив у мене — тодішня ситуація з освітою в Україні була критичною: постійні затримки з виплатою зарплати, мізерні оклади, застаріла методологія.
 — Скільки ж років ви присвятили роботі в управлінні, яким було ваше наступне призначення?
 — Дев’ять років я пропрацювала на посаді керівника управління. А далі, у квітні 2002 року, оприлюднили результати виборів до місцевих рад. Міський голова вирішив набрати нових заступників, запропонував мені увійти до своєї команди. Для мене прийняти таке рішення відразу було досить складно. Вагалася, зважувала, а головне — не хотілося кидати таку рідну за дев’ять років життя освіту. Тож із прийняттям рішення не квапилась. А сталося все за лічені хвилини. Ще й зараз не вірю, що так швидко це відбулося. Була сесія Рівненської ради, за 10 хвилин до початку мене викликав Віктор  Чайка (міський голова Рівного — ред.) і сказав, щоб приймала рішення негайно, бо через декілька хвилин рада голосуватиме за кандидатури заступників, а на соціально-гуманітарні питання «бачить» мене. На мої побоювання втратити зв’язок з управлінням освіти запевнив, що в моїй компетенції залишиться вирішення й освітянських проблем. Я погодилася... Вже під час самого слухання питання щодо затвердження депутатами знову з’явилися побоювання бути не підтриманою. Та жодних заперечень із боку «новоспеченої» Рівнеради не було. Після свого затвердження на посаду заступника міського голови зайшла до Марії Степанівни (секретаря-помічника, з якою пропрацювала дев’ять років), зачинилася в кабінеті, сказала їй про новину та й проплакала разом із подругою весь вечір.

 Ставлення громади та колег до жінки-посадовця...

 — Багато хто з читачів може почати заздрити вам та вашому становищу у суспільстві. Для того, щоб відбити охоту в заздрісників, розкажіть про свій робочий день.
 — О 6-ій я вже «на ногах», за годину виїжджаю до робочого місця. За двадцять восьма — в кабінеті розглядаю пресу, яку звечора не встигла переглянути. З 8.00 до 17.15 — гарячий час основного робочого дня: зустрічі з керівниками структурних підрозділів, робота в комісіях, депутатська праця та робота у міськвиконкомі. Додому потрапляю о 20-ій. Домашній клопіт забирає ще зо три години, й уже тоді можу спокійно почитати газети. Окрім того, очолюю таку галузь, що мушу виходити на роботу й у вихідні — відвідую різноманітні заходи, допрацьовую у тих проблемних напрямках, на які в робочий тиждень часу не викроїти. Частими є відрядження до Києва, обласних центрів та невеликих міст, близького зарубіжжя.
 — Вашому графіку дійсно не позаздриш. А чи відчуваєте якусь упередженість у ставленні до вас колег-чоловіків?
 — Коли я тільки починала працювати на посаді заступника міського голови, то, можливо, щось таке і було. Принаймні, я помітила, що жінка в абсолютно чоловічому середовищі стримує його в культурних рамках і не дозволяє морально падати. Зокрема, вживати лайливі слова. А взагалі, коли зараз ми збираємося, наприклад, на нараді у міського голови за круглим столом, то там, як і належить, усі рівні. Ми більше звертаємо увагу на вміння аргументувати, логічно доводити свою думку, а не на те, якої ти статі.
 — Як заступник представника України в Єврокомісії ви бували у Західній Європі. Як вона вам?
 — Як Західна Україна — по відношенню до Східної. Жартую, звичайно. Скажу так: нещодавно до нас із офіційним візитом приїздив заступник посла Бельгії в Україні. Він порівняв наше Рівне з частинкою Фінляндії, частинкою Західної Європи. Ми не засмучували його з приводу того, що це Фінляндія більше схожа на наше компактне місто. Відштовхуючись від цього прикладу, можна продовжити логічну паралель. Купа чиновників у Євросоюзі сперечається про те, що б іще таке Україна повинна була зробити, аби наблизитися до Євросоюзу. Працюючи в Єврокомісії, я спостерігала такі дискусії. Чомусь, щоправда, ніхто не говорить про те, скільки свого неповторного може втратити Україна, коли стане членом Євросоюзу й в чому саме євроспільнота має наблизитися до України.
 — А можуть наблизитися? Чи будуть це робити європейські чиновники?
 — Думаю, ні. І не тому, що ми чужі чи далекі від Європи. Чого варта думка одного з керівників Євросоюзу про те, що Україні ніколи там не бути. Наголошу, що це позиція лише однієї конкретної людини, але аж ніяк не позиція народів об’єднаної Європи. Нас там знають і, головне, визнають, просто добре ставляться до України. Та за умов вступу нашої держави до Євросоюзу позитивів і негативів для українців буде приблизно 50:50. І з цими п’ятдесятьма відсотками негативу доведеться жити усім нам. А Європа має нині єдині валюту, парламент й навіть натівське військо. Додайте сюди хмару власних проблем — негативи глобалізації, боротьбу з тероризмом в американському трактуванні тощо — й отримаєте повну картину небажання Європи вирішувати ще й наші проблеми.

 У вирі міських проблем

 — Давайте поговоримо про власні підходи у вирішенні муніципальних проблем.
 — Мені дуже подобається відомий вислів про те, що власні ідеї необхідно змінювати, коли вони стають зрозумілими для всіх. Слідуючи йому, намагаюсь розширити обрії в реалізованих соціальних проектах. Візьміть хоч би завжди близьку для мене галузь освіти. Тут, як ніде, спрацьовує правило: коли вдалося зробити щось добре, то це заслуга усього колективу, якщо невдало — винен у цьому передусім начальник. Освіта є річчю надзвичайно живою, і нам вдалося вивести її на гідний рівень. Про освіту у Рівному зараз говорять уже як про третю у рейтингу після Києва та Донецька. Ми якісно змінюємо принципи й підходи в галузі отримання знань, відкриваючи заклади новітньої форми — гімназії та ліцеї. Тож часто про талановитих дітей із нашого міста говорять у Києві, їх там знають і навіть намагаються переманити. Нашою гордістю є також загальноосвітні заклади для дітей з особливими потребами. У Рівному діють спеціальні заклади для дітей з вадами здоров’я, налагоджено їх доїзд до цих шкіл.
 — І що, ви ніколи не шкодували про те, що залишили улюблену галузь?
 — Чесно кажучи, перший рік шкодувала дуже. А потім вдалося організувати хорошу управлінську команду, й з’явилися можливості вирішувати проблеми освіти вже на якісно новому рівні. Міський голова Рівного не обмежував мого права щодо призначення чи звільнення керівників відділів гуманітарної сфери. Тож галузі освіти, культури, спорту, молоді тепер поєднані в єдиний кулак для максимально ефективного вирішення усіх питань. Тим не менше, особливу увагу ми приділяємо розвитку соціальної галузі міста. Соцзабези часів Радянського Союзу залишилися у давньому минулому. З переходом до ринкової економіки неминуче з’явився поділ на багатих і бідних. Ось ці завдання — надати соціальну допомогу, призначити субсидії та пільги для тих, хто їх дійсно потребує, — стали величезною проблемою. Існуюча система соціальної допомоги більш ніж недосконала: дехто користується пільгами, не маючи на те права, а до тих, хто справді її потребує, допомога не доходить. Якось на прес-конференції необачно сказала, що, згідно зі статистичними даними, життя рівненчан поліпшилося. Й одразу отримала від однієї жінки лист-розпач про її конкретне життя-буття. Це була для мене наука: цифри — цифрами, а конкретна людина, конкретна родина — це зовсім інше.

 Про людство — встигнеш, про людей подумай.(О. Ірванець)

 — А чим у такому випадку можна реально допомогти?
 — Доволі просто: надіслати до неї соціальних інспекторів й у випадку, коли все в листі — правда, призначити певну допомогу (залежно від обставин). Допомогти в реструктуризації боргів за комунальні послуги, оформити пенсію, вирішити майнові чи житлові проблеми, надати певні пільги чи адресну й цільову допомоги. В моїй компетенції — й допомогти в отриманні статусу реабілітованого, направити на альтернативну військову службу, працевлаштуватися, визначити, з ким дитина має залишитися після розлучення батьків, змусити батька вчасно сплачувати аліменти, організувати безплатне харчування. І це — лише десята доля проблем соціального характеру, які ми розв’язуємо.
 — У межах міста, області?
 — Більш глобально — це компетентна підготовка й подання пропозицій до змін законодавства в цілому. В обласній раді я очолюю постійну комісію з гуманітарних та соціальних питань. Тож про труднощі й проблеми міста й регіону знаю з перших вуст. Особисто брала участь в обговоренні змін та доповнень до Закону України «Про соціальні послуги», залучалась Єврокомісією до вироблення зауважень і пропозицій щодо згаданого Закону. На початку нового навчального року можу з приємністю відзначити, що й наша праця є у схваленні Верховною Радою рішення щодо визнання невиплачених учителям коштів згідно зі статтею 57 Закону України «Про освіту» державним боргом. Цим рішенням борги реструктуризували, й за умов наповнення держбюджету вчителі свої гроші отримають. У Львові, наприклад, ці проблеми намагалися вирішити більше «знизу» — страйкували вчителі. Нам вдалося допомогти зробити це законодавчим шляхом — «зверху», до того ж — у національному масштабі. Тепер учителі матимуть змогу спокійно працювати й не думати, що їх ошукала держава.
   Окрім того, ми надсилали пропозиції щодо змін до Бюджетного кодексу, Законів «Про охорону дитинства», «Про позашкільну освіту», «Про захист інвалідів», «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» та інших. До речі, цього року саме за депутатську діяльність мене було відзначено на найвищому рівні. Верховна Рада України нагородила мене почесною грамотою з гучним формулюванням «За заслуги перед українським народом». Це якщо й не втішає, то, принаймні, стимулює.

 Про можливості та бажання

 — Як ви справляєтесь з усіма цими проблемами та труднощами?
 — Із задоволенням! Щоправда, додалося ще декілька комісій, зокрема — обласна та міська координаційні ради соціального партнерства. Для прикладу, в роботі обласної ради соціального партнерства регулярно беруть участь мери наших міст — Острога, Дубна, Кузнецовська, голови селищних та сільських рад. І якщо є потреба в рішеннях всього депутатського корпусу облради — ми подаємо пропозиції, й ця схема працює. Зараз, наприклад, готуємо великий регіональний ярмарок соціальних послуг, долучаємо до роботи громадські організації. Адже якщо існує серйозна проблема, то її можуть вирішувати й недержавні чинники, а фінансування може бути й із державної кишені. Ми маємо збудувати систему конкуренції для державних й недержавних установ і поставити для них головну мету — якість у наданні соціальних послуг. Нічого не має випасти з поля зору держави. А найефективніший спосіб зарадити проколам у цьому процесі — конкурс.
 — Що ж у цьому напрямку ви ще не зробили, а хотіли б?
 — У Рівному поки немає центру ресоціалізації наркозалежних, достойного будинку для недоглянутих старих й немічних. Їм на схилі життя, мабуть, як нікому, бракує банальних умов для спілкування. Ще більшість сиріт знаходиться у сиротинцях, а не в сім’ях. Одним словом, турбот на наш вік іще вистачить.
   Зараз у Рівному в двох будинках сімейного типу живе лише тридцять урятованих юних душ. Спільними зусиллями влади та громадських організацій для цих великих нових родин придбано два будинки, автомобілі, виконано ремонт, і тепер вони мають справжній сімейний затишок. Наші соціальні працівники їх регулярно відвідують, і ми, сподіваюся, не матимемо таких проблем, як у сирітських притулках на Київщині й Харківщині, де дітей у різний спосіб просто намагалися використати.
 — До речі, ось така владна праця не викликає більшого «апетиту» в бажанні зробити «крутішу» кар’єру?
 — Вважаю, що депутатство в обласній раді — вже здобуток. Особисто для мене це було серйозним життєвим екзаменом: чи повірять, підтримають чиновника на виборах від міського виборчого округу? Була навіть думка, що коли не оберуть — піду з роботи. Це ж міг бути набагато кращий спосіб висловити мені недовіру. Але обрали, і я дуже цим пишаюся.
 — Можливо, тут спрацював адмінресурс, вас же кожен учитель у місті знає?
 — Можна подумати й так, але в усій освіті міста працює 5,5 тисячі чоловік, а за мене віддали свої голоси близько 25 тисяч. Тож я вважаю, виборці оцінювали швидше не мене, а те, що було реально зроблено для них та їхніх дітей.

 Про особисте й не тільки
   
 — А можна про соціальні питання в більш особистому «нахилі». Ви почуваєтеся захищеною?
 — Мабуть, тепер модно було би сказати, що так, мовляв, я гідно працюю й маю достатні заробітки. Однак я вважаю, що заробітна плата держслужбовців в Україні не відповідає соціальній значимості завдань, поставлених державою, які вони мають виконувати. Моє уявлення про соціальну захищеність означає мати можливості отримати вищу освіту, вільно придбати житло, поїхати в далеку подорож. Сьогодні я цього не можу собі дозволити. До речі, нещодавно одна «улюблена» газета в Рівному передрукувала з якогось сумнівного Інтернет-сайту інформацію про те, що я нібито просто якийсь олігарх у спідниці. Приписали мені у власність магазин парфумів у центрі міста й усі санаторії та будинки відпочинку в області. Можливо, й хотілося б, аби це стало правдою, але, принаймні, із санаторіями й таборами відпочинку я співпрацюю лише за посадовими обов’язками. Якщо ж «доброзичливці» хочуть мені закинути ще щось, то можуть додати до списку «власності» притулки, дитячі садки, підліткові клуби — це теж мої підвідомчі заклади. Просто не знаю, до кого (сміється) звертатися по відсотки від реклами за моє використане прізвище. Кажуть, що кількість відвідин цього магазину останнім часом збільшилася. Відзначу, що це не перший випадок використання мого прізвища в рекламних цілях. Без мого відома одна косметична фірма зробила мене «обличчям» своєї фірми у Рівному.
 — Ваш чоловік теж у владі?
 — Так, Михайло Кривко очолює Костопільську райдержадміністрацію і є головою постійної комісії облради з питань екології. Як жартують наші діти, дві «зірки» в одному домі — це вже забагато.
 — Не буває в родині «депутатських» суперечок?
 — (Сміється.) Лише тоді, коли мова заходить за освіту. Він у мене кандидат педагогічних наук й учитель за покликанням. Та коли ми збираємося вдома за вечерею, говорити про депутатські справи просто немає сили. Часто у вільний час (якого майже не буває) ми говоримо про процеси, методику державного керування. Чоловік — теж великий прихильник науки управління.

 А що на обріях?

 — Чим будете займатися, коли в майбутньому будете «без крісла»?
 — (Сміється.) Знаєте, коли нинішній міський голова після перемоги ще у 1998 році добирав дієву команду для праці на перспективу, я чесно йому сказала, що на тих виборчих перегонах була довіреною особою його суперника. Треба, звичайно, знати нашого мера Віктора Чайку, щоб не дивуватися його відповіді. Він сказав: добре, аби була недостойною — не довірили б. А так це робить вам честь!
   Щодо подальшої праці, то, в разі чого, відкрию приватну школу, з авторськими педагогічними методиками та досвідом мого адміністрування.
 — А що символізує статуетка в кабінеті за вашим кріслом?
 — Моє робоче місце прикрашене оцією скульптурою матері-берегині. Хочете з релігійним підтекстом, хочете — без. Я все-таки жінка...

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: