CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 4
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 4
???????
МІКС
Боулінг-клуб «Десята кегля»: ЯКЩО НЕ ВМІЄШ — НАВЧИМО
Дивосвіт картин Валентини Михальської
У сузір’ї волинських митців — нова зірочка
СВЯТО
Луцьк
День Незалежгості у Луцьку
У футбол зіграли справжні чоловіки
П`ятий розіграш Кубка А.Тимощука
Свято для молоді в «Іншому вимірі»
Луцьк знову у «Іншому вимірі».
Рівне
День Незалежгості у Рівному
Львів
День Незалежгості у Львові
Харків
День Незалежгості у Харкові
ПОДІЯ
Вступ до Харківництва. 350-річчю Харкова присвячується...
Харків святкує ювілей
СПАДЩИНА
Ітілійці на Волині: далі буде
Сергій Бортников в гостях у «City Life».
ЕКСКЛЮЗИВ
Робін Гуд з України
Не має значення, якого розміру кішка. Головне — щоб вона ловила мишей.
???? ??????
Подорож пивляндією: зупинка - Луцьк
...пивними морями й океанами дрейфує таємничий корабель...
Про пиво і не тільки...
Пиво завжди живіше усіх...
Повний пивний бак
Байкери. Хто вони?
ГІСТЬ НОМЕРА
Публічно непублічний
Ексклюзивне інтерв`ю Юрія Макарова для «City Life».
ІСТОРІЯ
Homo leopolensis ecce
«О, то старий батяр!»
ПЕРСОНА
Сильні жінки були б не потрібні, аби справи управління знаходилися в руках талановитих чоловіків...
Сильна жінка у «City Life»
???? ??? CITY
???????:
N4(4) Вересень 2004     ???? ??????: Повний пивний бак
??? ? ???????
Ексклюзив
Робін Гуд з України
Віталій Юрченко, Київ

Не має значення, якого розміру кішка.
Головне — щоб вона ловила мишей.

 Кельн сльозам не вірить!

   Рік 2004-й. Мальовниче місто в Німеччині. Маленька дівчинка років п’яти-шести, білява, з довгим волоссям, біжить по вулиці й голосно плаче. Плутаючись у довгій спідниці, вона падає на дорогу, підіймається, витирає сльози руками, але, пересилюючи нестерпний біль, продовжує бігти. Вона збентежена і намагається якомога швидше забігти додому, впасти на своє ліжко і вткнутись обличчям у подушку, щоб ніхто не бачив її сліз. Але й тут її спіткає невдача, бо міцні материнські руки схопили дівчинку перед самим домом. І вже в поділ материнської спідниці вона дає волю почуттям. Через кілька хвилин, здійнявши заплакані очі догори, вона обводить поглядом усе навколо й уже не соромиться своїх сліз, бо її мати плаче, не приховуючи цього, плаче й сусідка, навіть кремезні чоловіки з їхньої вулиці теж витирають сльози. Плаче двір, плаче вулиця, реве все місто — улюблена команда покидає першу бундеслігу, улюблений гравець залишає команду.
   Поступово прислуховуючись до пліток, які поширюються серед дорослих, у дівчинки зникає смуток з обличчя, і, наче промінь сонця, на ньому з’являється посмішка — її улюблений футболіст хоч і покидає команду, та все ж таки мешкатиме в її рідному місті — Кельні.

 Труднощі перекладу

   Поліція вже займається пошуками того, хто збентежив усе місто. За її відомостями, в Німеччині ця людина може видавати себе за Андреаса Рамдена, в Англії й Америці — за Ендрю Кроу, у Франції — за Андре Корбо. Може видавати, але не робить цього, бо насправді вона відома як Андрій Воронін. Але не переплутайте цього Вороніна з іншим: він теж модник, але з м’ячем.
 — Андрію, серед гравців тебе вирізняє не тільки невеликий зріст, часта зміна довжини волосся та результативна гра, а й піднятий комірець. Із чим пов’язана ця традиція?
 — Скільки граю у футбол, я його піднімаю. Якось не зробив цього, й тато поцікавився чому. Він так звик бачити мене у формі з піднятим комірцем, що здивувався, коли цього не побачив. Та все було значно простіше: у тій формі комірця просто не було, тож піднімати було нічого.
   Отже, розшукується молодий чоловік, невисокий на зріст, полюбляє детективи і має почуття гумору. Одягнений стильно — Каваллі, Гуччі, D&G. Схильний до зміни довжини волосся. Пересувається містом на БМВ та Мерседесі. Особливі прикмети: їсть український червоний борщ, любить італійську та іспанську кухню, рідко німецьку. Характер не нордичний. Одружений. Компрометуючих зв’язків не має. Звинувачується у «вбивствах» та «пограбуваннях».

 Містер «Ні»

 — Що ви кажете? Ні, ні і ще раз ні. Ні, ні в якому разі. Я вам кажу — ні. Звісно, ні, категорично ні. Що ще? Та ні, ніколи, навіть не думайте, точно ні, — приблизно так починався і закінчувався кожен день Андрія Вороніна, українського футболіста з німецької команди «Кельн», коли керівництво клубу запитувало його про те, чи залишиться він у команді.
Категоричність відповіді пояснюється тим, що ще задовго до закінчення чемпіонату було відомо, що «Кельн» очікує пониження у класі. Тож у дію вступала угода, укладена між клубом та гравцем: коли команда потрапить у нижчу лігу, гравцю не чинитимуть ані фінансових, ані моральних перешкод при переході в інший клуб. Та й сам футболіст не виявляв жодного бажання битися за місце під сонцем зі своєю старою командою, бо прагнув грати в сильнішій лізі. Мрія виступати в першій бундеслізі була більшою за ризик, який виникає при переході у новий клуб.
   Після того, як стало зрозуміло, що турнірна доля розведе Андрія і «Кельн», у форварда почала «боліти голова» не тільки від думок про те, як засмутити воротаря суперників, а й про те, де продовжувати свою футбольну кар’єру. Пропозицій вистачало, але цей приємний головний біль посилювався з кожним днем. Коли потрібно було приймати рішення й обирати одну з них, на думку спав загальновідомий засіб проти головного болю — аспірин. Так і опинився українець у заводській команді концерну «Bayer AG» із Леверкузена.
 — Андрію, чого очікуєш від виступів за свій новий клуб?
 — Хотілося б, щоб попереду в нас були вдалі виступи в Лізі Чемпіонів та блиск Срібної Салатниці — нагороди переможцям чемпіонату Німеччини з футболу.
 — В Україні у спортивній пресі гравців «Кельна» прийнято називати «козлами», це не образливо?
 — Козел — це талісман клубу, а назва не звучить образливо, тому що в Німеччині ані гравців, ані фанів клубу так ніхто не називає.

 Дом, який побудував Кельн

 Kolsch arbeiten, Kolsh leben
 (по-кельнськи працювати, по-кельнськи жити).

   Місто, за команду якого виступав Андрій, не стало йому чужим, бо Кельн і Леверкузен розділяє всього декілька кілометрів. Звісно, старовинний Кельн виглядає більш привабливим, аніж «країна в країні» — хімічний концерн-гігант «Bayer», історія якого вдесятеро коротша за кельнську. Суперництво між містами-сусідами відчувається майже в усьому, і на футбольному полі команди лише продовжують те, що відбувається в житті. Отже, простежимо за цим суперництвом за допомогою футбольної термінології.
Почнемо з того, що Кельн не тільки старше за віком місто, а й має дуже цікаву історію. Засноване в І столітті до нашої ери, спочатку воно називалося Місто убіїв — на честь племені, що жило на цій території. Минали роки, поступово події прискорювали рух колеса історії, й уже в І столітті нашої ери місто перейменували на честь доньки римського воєначальника Германіка Агрипіни — Колонія Агрипіна. З часом історія та людський поголос стерли другу частину назви і залишили нащадкам тільки Cologne (Кельн). Вони ж, у свою чергу, віддячили пращурам та увіковічили цю назву в загальновідомому парфумерному засобі — О-де-Колон, вода з Кельну, але не з Рейну, який протікає містом.
   Отже, за футбольною термінологією Кельн повів 1:0, забивши швидкий гол, а потім відзначився вдруге, хоча й через досить тривалий час, а саме...
   Це місто відоме в усьому світі не так своєю футбольною командою, як історичними та архітектурними пам’ятками. Головна з них — Кельнський  собор або Дом. Це Дом, який побудував... Складно сказати хто, бо розпочався цей тривалий процес у 1248 році, а закінчився — у 1880-му. Відтоді 157 метрів готичної краси височать над містом. За весь час існування лише одна будівля максимально наблизилася до висоти Домського собору кілька років тому (висота її складає 154 метри). В місті діє непорушне правило, за яким усе, що споруджується, повинне бути нижчим за собор. Але закони, писані для Кельна, в Леверкузені мало кого стосуються, тому що кілька велетенських труб хімкомбінату все ж вищі за Кельнський собор. Таким чином, Леверкузен «розмочив» рахунок — 2:1.
   Про Кельн мешканці кажуть: у нас церков стільки, скільки днів у році. Пересвідчитись у їх правоті можна в Старому місті — Альтенштадті, де розташовані всі головні пам’ятки: ратуша, церкви Апостелькірхе, Гросс Сан-Мартін.
Досі дивно, що за свою вікову історію Кельн жодного разу не був столицею Німеччини, тим самим втративши реальний шанс вийти вперед у протистоянні з Леверкузеном. А найкращий шанс був у минулому сторіччі. Зашкодили цьому німець австрійського походження Адольф Шикльгрубер, відомий як Гітлер, який розпочав Другу світову війну, хімічний концерн ІГ Фарбеніндустрі, що в особі свого керівника підтримував агресію й авіаційні бомбардування цього заводу, які знищили майже все місто. Коли англомовна частина союзних військ увійшла до міста, розмістити своє керівництво вони могли лише в пошкодженому Домському соборі або на вулицях — інших приміщень під офіси не було. Саме з цих міркувань і була створена нова столиця — Бонн, що теж знаходиться неподалік від Кельну.
 — Андрію, Друга світова війна відіграла визначну роль у житті всього людства, а що роблять німці 9 травня та 22 червня?
 — У Німеччині багато людей шкодують про те, що трапилось. Я схиляюся до того, що 9 травня — це велике свято для країни. А 22 червня — важкий день. Сподіваюся, що більше війни ніколи не буде й усе буде тихо та мирно.
Леверкузен не має такої довгої та цікавої історії. Тут потрібно подорожувати не вулицями, а поверхами. Про місто, назване на честь аптекаря  Карла Леверкузена, який заснував фарбувальню, заговорили після того, як Фрідріх Байєр заснував концерн «Bayer». Він розпочав випуск медичних препаратів, серед яких особливо слід виділити два продукти: аспірин (корисність якого дозволяє зрівняти рахунок у протистоянні з Кельном — 2:2) та героїн (усе ж Леверкузен припускається «автоголу», і Кельн уже попереду — 3:2). До речі, останній до 1923 року продавався в аптеках без рецепту як засіб від нежиті.

 Український Робін Гуд

 Або я знайду шлях, або прокладу новий.

   Багато футболістів спочатку стають відомими у себе в країні, роблять собі ім’я, а потім їдуть підкоряти футбольні якщо не Еверести, то, принаймні, Монблани. Пасивно очікувати милості від долі — не в дусі Андрія Вороніна, який в юному віці відправився до Німеччини.
 — Я грав за збірну України на одному з численних юнацьких турнірів. Скаути німецького клубу «Боруссія» з Менхенгладбаху запросили мене до свого табору. Враховуючи те, що рівень розвитку українського футболу в перші роки незалежності був невисоким, шанс «загубитися» був більшим за ризик опинитися самому в новій країні. Сьогодні, з огляду на розвиток подій, я можу з упевненістю сказати, що тоді було прийняте правильне рішення, і все, що трапилося, пішло мені на користь. Я багато чому навчився в життєвому та професійному плані і ні про що не шкодую.
   Відкриття зірок частіше «притаманне» тренерам, іноді скаутам і агентам, але у справі обрання життєвого шляху вони не відіграють тієї ролі, що відводиться батькам, слово яких для юнаків дуже важливе, а щоденна підтримка — на вагу золота.
 — Мій батько — великий фанат футболу — зробив усе, щоб я опинився в Німеччині. Його вирішальна роль у моєму становленні не піддається сумніву, тому що я був дитиною, мені була потрібна підтримка.
   Отже, чи став цей маленький рішучий крок людини великим кроком всієї України? Відповідь, як завжди, дасть час.
У своєму молодому віці Андрій встиг відвідати багато міст Німеччини, кожне з яких вплинуло на його життя. В Менхенгладбасі він розпочинав свою європейську кар’єру, робив свої перші серйозні кроки у професійному футболі. На шляху до досягнення своєї мрії йому довелося продиратися крізь терни до зірок. Варто було терпіти п’ять років навчання основам професійного футболу заради перших зіграних ігор у бундеслізі. «Зіркова година» Андрія Вороніна припала на час його виступів за футбольну команду «Майнц». Тут Андрій провів два неперевершені роки. У нього з’явилося багато друзів, із якими він проводить вільний час, граючи у міні-гольф або боулінг. За словами футболіста, Майнц назавжди залишиться в його серці.
 — У Майнці повною мірою розкрився твій футбольний хист забивати голи. А як ти став бомбардиром?
 — Перший тренер, який займався зі мною із семи років, коли вперше мене побачив, сказав, що я можу стати непоганим нападаючим. Він ставив мене на саме вістря атаки, тому я міг багато забивати. На мою думку, кожна людина повинна займатися тим, що їй подобається і що в неї виходить найкраще. Я не бажаю шукати від добра добра і не хочу бути ніким іншим. Моя стихія — це атака, мене переповнює постійне бажання забивати голи.
   Чи підходить цьому розділу назва «український Робін Гуд»? (До речі, кого так називають, ви, напевно, вже здогадалися.) Чому в Німеччині Вороніна називають «убивцею чемпіонів» та «українським Робін Гудом»? Нехай про це, а також про інші, не менш цікаві речі розповість сам футболіст.

 Грай як Воронін

 — Мене звати Андрій Воронін, я граю у футбол. Якщо ви жодного разу не бачили цю гру, мені буде досить важко пояснити, що це таке. Я граю у футбол майже все своє життя. Усе, що в мене було, все, що я робив, пов’язано з футболом, із м’ячем, із командами, переїздами.
   Деякі люди називають мене «вбивцею чемпіонів» — за те, що я вражаю ворота команд футбольних чемпіонів. Дехто з повним правом називає мене «Робін Гудом», тому що я, забиваючи голи, забираю очки у багатих клубів і віддаю їх бідним. Для того, аби таке робити на полі, потрібна сила — не тільки фізична, а й духовна. Моя сила в тому, що були і підйоми, і падіння, але я ніколи не зупинявся, завжди знав, що в мене є здібності, що я можу, і не опускав руки. Я йтиму до кінця — до своєї мети, не зважаючи ні на що.
   Запитаєте, про що я мрію? По-перше, грати на високому рівні, в хорошій команді. По-друге, своєю грою допомогти Україні потрапити на ЧС або ЧЄ. Якщо Латвія потрапила і забрала очки в Німеччини, то чому ми не можемо повторити їхній шлях? Запорука цього — спільне бажання та віра. Неможливе можливо!
   Виходячи на поле, кожен повинен ставити перед собою чітку мету — йти до перемоги, незважаючи на перепони і негаразди. Мій девіз — «Ніколи не здаватись!» — якнайкраще підійшов би і для інших наших гравців. І не повинно мати значення те, проти кого ти граєш. Мені завжди цікавіше помірятися силами із сильним суперником, грати проти класних команд, аніж проти слабких. Мені подобаються команди високого рівня. Я отримую набагато більше вражень, коли граю проти сильного суперника.
 — Які голи принесли тобі найбільше розчарування?
 — Найгірші враження були після голу Рауля на 83-ій хвилині під час матчу Україна — Іспанія в минулому відбірковому циклі. Цей гол установив остаточний рахунок на табло стадіону — 2:2. Це не звичайний гол, а той, що розчарував не тільки мене, а й увесь стадіон та всю країну.

— Протягом тривалого часу на голові волосся не було зовсім, голився постійно, потім відростив трішки, потім ще трішки. Я хотів спробувати, подивитися, що мені підійде, як буде краще. Хотілося змін. Така зачіска, як у мене зараз, дуже подобається моїй дружині й товаришам по команді.


 — Гаразд, тоді про більш приємне. За твою кар’єру тобі довелося багато разів розчаровувати воротарів. Чи є в тебе якийсь спеціальний ритуал, яким ти відзначаєш свої голи?
 — Постійного ритуалу немає, зазвичай починаю бігти, кричати, падати. В домашніх іграх підбігаю до трибуни, де сидить моя дружина. Одного разу зробив їй подарунок у вигляді гола на день народження, кілька разів присвячував голи своїм батькам. Я присвячую свої голи не тільки своїм близьким, а й фанам, усім тим, хто піклується про мене, для кого я і футбол багато означають.
 — Якщо не секрет, що кажеш, коли не влучаєш у ворота?
 — Лаюся по-російськи. Трішки.
   Зазвичай за кордоном у футболістів із пострадянського простору, які опанували всі тонкощі місцевої мови, виникає багато проблем із використанням ненормативної лексики. Вже стала класичною історія про українського гравця київського «Динамо», який одним із перших «прорубав вікно» у футбольну Європу. Під час виступів у Франції до Олександра Заварова причепилося прізвисько «тарган». Коли він поцікавився, чому його так почали називати, виявилося, що, не розуміючи французької мови, він постійно промовляв під час невдалих виконань технічних прийомів одне слово — blatte («l» у французькій мові завжди м’яка!). Французькою це означає «тарган»…
   Виходячи з того, як Андрій Воронін розпочав новий сезон, можна припустити, що традиційний візит до світової столиці гумору, а за сумісництвом — батьківщини футболіста Одеси, де він відвідав батьків і друзів, не тільки відпочивав на узбережжі Чорного моря, а й ретельно переглядав багато фільмів про спорт, пішов футболісту на користь. Та у своєму першому підготовчому матчі за новий клуб він не забив післяматчеве пенальті — чим не наслідок перегляду «Грай як Бекхем»! У другому гравець виправився і відзначився гольовою передачею — мабуть, дивився «Грай як Зізу».

— Берлін мені більше нагадує Москву. Це велике місто, але його мешканці завжди кудись поспішають, місто сповнене суєти. У Кельна інша, ні на що не схожа краса. Це велике і гарне місто, саме тому ми з дружиною і обрали його для життя. Мюнхен — це старе місто з красивою архітектурою. Дуже гарне і місто Дюссельдорф. Але, на мою думку, пальму першості в номінації «Найкрасивіше місто Німеччини» повинні поділити Кельн та Мюнхен, але Кельн рівніший.


 — Постер якого футболіста висів у тебе в кімнаті, хто був твоїм кумиром у дитинстві?
 — Дієго Марадона. Найяскравіший та найкращий футболіст, чудовий технар. Він виходив на поле і грав без напруження — як Зідан. Коли дивився матчі, в яких він грав, звертав увагу на те, як він обіграє суперників, намагався запам’ятати та повторити на тренуваннях деякі моменти. Але в кожного свій неповторний стиль. Нереально повторювати все, що він робив, це повинно бути від Бога. Це в нього є, і ніхто цього не забере.
   Наше віртуальне протистояння між Кельном та Леверкузеном добігає свого логічного кінця. Остаточний рахунок двобою — нічия, тому що «Байєру» вдалося вмовити Вороніна перейти до себе, дуже жорстокий удар — переманити до свого складу найкращого гравця конкурентів. Отже, 3:3 —остаточний рахунок протистояння непримиримих суперників у нашій статті. У наступному сезоні на нас чекає безкомпромісний двобій між цими двома клубами, але не на шпальтах журналу, а на смарагдових газонах Німеччини.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: