CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 4
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 4
???????
МІКС
Боулінг-клуб «Десята кегля»: ЯКЩО НЕ ВМІЄШ — НАВЧИМО
Дивосвіт картин Валентини Михальської
У сузір’ї волинських митців — нова зірочка
СВЯТО
Луцьк
День Незалежгості у Луцьку
У футбол зіграли справжні чоловіки
П`ятий розіграш Кубка А.Тимощука
Свято для молоді в «Іншому вимірі»
Луцьк знову у «Іншому вимірі».
Рівне
День Незалежгості у Рівному
Львів
День Незалежгості у Львові
Харків
День Незалежгості у Харкові
ПОДІЯ
Вступ до Харківництва. 350-річчю Харкова присвячується...
Харків святкує ювілей
СПАДЩИНА
Ітілійці на Волині: далі буде
Сергій Бортников в гостях у «City Life».
ЕКСКЛЮЗИВ
Робін Гуд з України
Не має значення, якого розміру кішка. Головне — щоб вона ловила мишей.
???? ??????
Подорож пивляндією: зупинка - Луцьк
...пивними морями й океанами дрейфує таємничий корабель...
Про пиво і не тільки...
Пиво завжди живіше усіх...
Повний пивний бак
Байкери. Хто вони?
ГІСТЬ НОМЕРА
Публічно непублічний
Ексклюзивне інтерв`ю Юрія Макарова для «City Life».
ІСТОРІЯ
Homo leopolensis ecce
«О, то старий батяр!»
ПЕРСОНА
Сильні жінки були б не потрібні, аби справи управління знаходилися в руках талановитих чоловіків...
Сильна жінка у «City Life»
???? ??? CITY
???????:
N4(4) Вересень 2004     ???? ??????: Повний пивний бак
??? ? ???????
Подія
Вступ до Харківництва. 350-річчю Харкова присвячується...
Інна Можейко, Харків

   Харкову виповнюється 350 років. Звичайно, порівняно з Києвом, Черніговом, Луцьком або Львовом він виглядає як підліток, що затесався в дорослу компанію. Однак і в Харкова є свій шарм, своє обличчя і свій характер.
   Що звичайний житель України знає про Харків? Що це — великий промисловий центр, великий залізничний вузол; людина, пов’язана з торгівлею, напевно згадає про один із найбільших ринків Східної Європи — Барабашівський; архітектор скаже: «Там є Держпром — найзнаменитіша споруда у стилі конструктивізму», а спільна, досить поширена думка — місто заводів, сіре й нецікаве. Але ця думка досить поверхнева. Харків — не те місто, в якого надто відкрита душа. Щоб зрозуміти його, потрібно придивитися до нього уважніше. Отож...

 Харківські пріоритети, або Чим пишаються харків’яни

   Харків — це перша столиця України. Ще років двадцять тому про це згадували мало й украй неохоче, а питання про справжні причини переїзду столиці з Харкова до Києва у 1934 році дотепер лишається без відповіді. Проте сьогодні про цей факт із біографії міста знає будь-який школяр, а депутати міськради у відповідь на репліку Президента України, мовляв, Харків — це друга столиця України, хором і дружно поправляють: «Перша!» У місті є навіть телевізійна програма, яка так і називається — «Перша Столиця», і присвячена вона історії й культурі Харкова.
   У списку харківських пріоритетів першостоличність — головний, але не єдиний пункт. Саме в цьому місті був відкритий перший у Радянському Союзі Палац піонерів, перша дитяча залізниця й перший в Україні аеропорт; тут відбулася перша в Російській імперії маївка й був випущений перший у тій же імперії психіатричний журнал; Харків першим вийшов в український радіоефір; збірна Харкова з футболу стала першим чемпіоном України й СРСР; харківські вчені першими в Радянському Союзі розщепили атомне ядро. Цей список пріоритетів історичних можна було би продовжити, але краще доповнити його пріоритетами сьогодення.
Сьогодні Харків називають містом на три «Т» — трактори, турбіни, танки. Сюди варто додати ще й літаки та підшипники. Харків зберігає лідерство і в освіті — він посідає перше місце в країні за кількістю вузів. Батьки міста мають намір усіляко підтримувати й широко використовувати два головних харківських «коники» — високотехнологічне машинобудування й інтелектуальний потенціал його населення.
   Самі ж жителі, усвідомлюючи всі ці пріоритети, мають особливу, харківську гордість. Це гордість не тільки за славне минуле свого міста та його блискуче майбутнє, а й за жіночу половину населення. Туристи й відряджені в один голос стверджують, що такої кількості гарних жінок вони не зустрічали ніде. Це не простий комплімент: три роки поспіль харків’янки перемагали на конкурсі «Міс Україна». «Місіс Україна» теж із Харкова. На чемпіонаті України зі стриптизу у фінал за умовами конкурсу від кожної області вибирали тільки одну учасницю, а від Харкова довелося вибрати відразу двох — обидві виявилися кращими. До речі, найкрасивіша дівчинка у світі — 11-літня харків’янка Вікторія Молочна, тож підростаюче покоління нічим не поступається визнаним красуням. А вчені — жартома чи всерйоз — говорять, що краса харків’янок — явище генетичне, а корінь його — у сивій давнині.

 Харків’янин крупним планом, або Особливості міського характеру

   Гнучкість — мабуть, саме та якість, яка у харків’ян переважає. Харків’янин уміє домовлятися (з усіма) і з легкістю пристосовується до будь-якої ситуації. Він — тверезо мислячий авантюрист, романтик і прагматик, індивідуаліст і колективіст одночасно.
Ця подвійність харківського міського характеру, без перебільшення, сформувалася не тільки за 350 років історії, а й за тисячоріччя передісторії міста, і пов’язана вона, мабуть, із наступним фактом — територія Харкова з найдавніших часів була кордоном. Насамперед кордоном географічним — тут північні ліси «зіткнулися» з південними степами й виробили розумний природний компроміс — лісостеп. Північніше жили племена осілих хліборобів, південніше — кочівників-скотарів, а Харків виявився саме тією територією, де вони стикалися: торгували й воювали, дружили й ненавиділи, укладали союзи й шлюби — й усе це протягом десяти тисяч років. Ця територія стала тим гігантським казаном, у якому були виплавлені харківська гостинність, національна й релігійна терпимість —якості, які дозволили сучасному Харкову — місту багатонаціональному (сьогодні тут понад 25 національних громад) — уникнути конфліктів на цьому ґрунті. Можливо, звідти ж бере свій початок ще одна властивість Харкова, помічена сучасними політологами: харків’яни дуже вміло й мистецьки поводяться з демократією. Тут ніколи не кричать «Геть!» або «Ганьба!», а спочатку вдумливо й уважно намагаються розібратись у проблемах.
   У X-XII століттях на місці Харкова було давньоруське місто, яке деякі історики співвідносять із містом Харка, згадуваним в арабських середньовічних джерелах. Воно теж було прикордонним — далі на південь і схід починалися володіння кочівників. У XIII столітті місто загинуло в результаті монголо-татарської навали, й до середини XVII століття цю територію називали «Диким Полем», оскільки життя тут завмерло. Вчені стверджують, що народна пам’ять зберегла ім’я того слов’янського міста в назві ріки, від якої в середині XVII століття одержав свою назву сучасний Харків; принаймні, так виглядає найновіша версія походження назви міста.
   Перші переселенці, які втекли сюди з Правобережжя, очевидно, теж додали чимало рис до харківського міського характеру. Це були люди рішучі й мужні — вони не хотіли підкорятися владі Польщі; їм були властиві авантюризм й оптимізм — усі вони були готові ризикувати заради свободи; і, нарешті, в умовах постійної загрози набігу татар вони вміли у важкий момент об’єднатись, але при цьому зберегти своє «я» і захистити власні інтереси — все це відбивається в житті сучасного міста та його мешканців. І хоч куди б закинула їх доля, вони твердо впевнені: харків’янин — це не прописка й не місце проживання. Це — світогляд і навіть, якщо хочете, діагноз. Корінного харків’янина можна впізнати не тільки за словами «шо», «марка» замість номера трамвая й «тремпель» замість вішалки для одягу. Його відрізняє чіпкість, жага до життя й прагнення домогтись успіху.

 Від фортеці до столиці, або Особливості міської історії

   Харків, як і всі середньовічні міста, виник як військова фортеця. Будували її переселенці з Правобережжя й російські стрільці — Московська держава провадила на своїх південних кордонах активну експансію, а тому всіх бажаючих заселити «Дике Поле» брала під своє заступництво: обіцяла захист від татар і слободи, тобто свободи — у першу чергу право займати й обробляти землі й звільнення від податків. Обов’язком слобожан було нести разом із російськими стрільцями сторожову службу проти татар. Новонароджене місто являло собою дерев’яну фортецю з довжиною стін близько кілометра, оточену хатами-мазанками. Населення становило близько двох тисяч чоловік. Зате характер у міста був бійцівський. Про це свідчить і перший герб Харкова — стріла в туго натягнутому луці. Жодного разу кримські татари, які були справжнім бичем Божим для цих місць, спалювали вщент інші міста, гнали людей у полон тисячами, не змогли взяти Харків. Він стояв нерушимий, а під захист його стін збиралось околишнє населення. Свідком того давнього часу є собор Покрови Божої Матері  — найдревніша кам’яна споруда Харкова, що збереглася до наших днів.
   Століття XVIII змінило пріоритети — з військової фортеці Харків перетворюється на великий торговий центр. Кордон російської держави відсунувся на південь, татари більше не турбували, і юний Харків з усім запалом віддався іншому заняттю — торгівлі. Парадоксально, але факт: при відсутності судноплавних рік (із цього приводу харків’яни завжди жартували, говорячи, що в Харкові три річки — Харків, Лопань і Нетеч, які, хоч лопни, не течуть) місто до середини XVIII століття проводило чотири регіональні ярмарки, які тривали в цілому 80 днів у році. Товари на ці ярмарки привозили з Молдавії й Туреччини, Німеччини й Польщі, а присутність купців із Москви та Петербурга нікого не дивувала. Міняється й герб міста — замість стріли там тепер жезл бога торгівлі Меркурія й ріг достатку, а в харківському міському характері з’явилося лукавство, почуття гумору й уміння знаходити спільну мову з усіма — адже інакше багато не наторгуєш. Тоді ж Харків уперше стає столицею — щоправда, губернського масштабу. До кінця XVIII століття губернське місто Х. — улітку пісочниця, а восени чорнильниця, як сміялися місцеві гострослови, — жило очікуванням змін.
Зміни настали разом із новим століттям: у Харкові в 1805 році був відкритий третій у Російській імперії університет. Значення цієї події для Харкова переоцінити важко. Звичайне губернське місто, що оживало лише під час ярмарків, перетворилося на науковий і навчальний центр. У Харківському університеті працювали засновник наукової ботанічної школи Ценковський, основоположник вітчизняної біохімії Данилевський, засновник сучасної фізичної хімії Бекетов, видатний лінгвіст Потебня й знаменитий математик Остроградський. З університетом пов’язані долі відомого українського поета Гулака-Артемовського, історика й письменника Костомарова, засновника польської держави Юзефа Пілсудського. Саме завдяки наявності в Харкові університету в місто на постійне місце проживання приїжджають іноземці — німці та французи, почалося видання одних із перших в Україні журналів і газет, був відкритий театр і музей Образотворчих мистецтв і стародавностей, влаштовувалися концерти й виставки. Інтелектуальний потенціал сучасного Харкова, його вузівські, культурні й театральні традиції беруть свій початок саме звідти. У другій половині XIX століття до торгівлі й науки додається потужна промисловість — і Харків, спираючись на ці основи, впевнено ступив у XX століття, що стало для міста часом злету.
   Саме XX століття сформувало вигляд сучасного Харкова. Капіталізм, що бурхливо розвивався, змушував зводити банки й дохідні будинки замість особняків. І неправі ті, хто вважає Харків сірим містом, — сучасні архітектори спеціально приїжджають сюди подивитися на харківський модерн у всій його розмаїтості. А ще Харків є справжнім заповідником конструктивізму — авангардного стилю 20-х років, але це вже наслідок столичного статусу міста, отриманого після Жовтневої революції. Тут цілі квартали — і житлові будинки, і громадські заклади, збудовані в цьому стилі, — є предметом вивчення мистецтвознавців різних країн. А перлина архітектури цієї епохи — будівля Держпрому — увійшла в усі архітектурні довідники світу.
   Від того столичного періоду, що став часом найвищого злету, Харкову в спадщину залишилося бажання здорового лідерства, активність, життєва сила й усвідомлення власних можливостей у досягненні мети.

 Харків для країни й світу, або Місія міста як генератора ідей

   Харків тією чи іншою мірою дав світу чотирьох Нобелівських лауреатів. Тією чи іншою мірою — тому що знаменитий мікробіолог Ілля Мечников народився на Харківщині, учився й працював у Харківському університеті; поет Іван Бунін провів у Харкові бурхливі й неспокійні перші роки XX століття; американський економіст Саймон Коваль тут народився, а фізик Лев Ландау — працював і викладав.
   Харків видав путівку в життя Ісааку Дунаєвському і Клавдії Шульженко, Ірині Бугримовій та Олені Яковлевій, Марку Бернесу і Євгенії Мірошниченко, Миколі Сличенку й Людмилі Гурченко. У Харкові починали свою наукову діяльність «батько» «Бурану» Гліб Лозино-Лозинський і основоположник стилю «український модерн» архітектор Василь Кричевський, який став у 1918 році розроблювачем Тризубця як Малого Герба України; тут училися майбутній творець теорії ноосфери  Володимир Вернадський та основоположник української класичної музики Микола Лисенко. Харків’янинові Єгору Ковалевському належить честь відкриття джерел Голубого Ніла, а харків’янці Тетяні Устиновій — Долини Гейзерів на Камчатці.
   Цей список акторів і письменників, музикантів і вчених, художників і режисерів може вмістити в себе не одну сотню прізвищ. Поєднує їх одне: всі вони ставали знаменитими десь далеко — у Москві, Петербурзі, Києві, за кордоном. Прославившись, вони зберегли любов до рідного міста, але... мимоволі виникає думка: невже не вміють у місті розпізнавати таланти, створювати їм умови і плекати?
   Сьогодні Харків ставиться до цього досить спокійно: місто усвідомило себе генератором ідей, місією якого є розкидати спори талантів по всій країні й по всьому світі, а проростуть вони там, де для цього є умови. Харків не комплексує із цього приводу й завжди радий хоча б тимчасовому поверненню своїх блудних дітей. Тому приїзд суперзірки радянського екрану Людмили Марківни Гурченко для півторамільйонного Харкова — подія; відкриття Вадимом Мулерманом школи естрадного співу в рідному місті — радість; олімпійські перемоги Яни Клочкової — загальноміський тріумф; а Міжнародний дитячий конкурс піаністів, організований Володимиром Крайневим у рідному Харкові, — предмет гордості.
   І точно так само, як місто не забуває своїх вихованців, вони не забувають про нього. Борис Єфімов — найвідоміший карикатурист — усе життя пропрацював у центральних газетах. Молодший брат Михайла Кольцова жив у Харкові всього два роки своєї юності. Зараз йому 104 роки, все своє свідоме життя він провів у Москві, але досі пам’ятає назви харківських вулиць і дивну, за його словами, атмосферу самого міста — його театрів, його бібліотек, його ринків і його вузів.
   Харків відкладається в пам’яті у кожного, хто хоч коли-небудь сюди потрапляв; він не відпускає тих, хто в ньому народився. І це — загадка міста; загадка, поки не розгадана. Учені кажуть, що на території колишнього Радянського Союзу є три міста, які утворюють настільки міцні біоенергетичні зв’язки з усіма, хто народився на цій землі, що забути, викреслити з пам’яті назавжди і, виїхавши, вилікуватися від ностальгії, неможливо. Перші два — це Петербург і Одеса, а третій — Харків...

 350 років потому, або Особливості харківського ювілею

   350 років для міста — вік перехідний. Із юності воно крокує у зрілість. Через свою молодість Харків амбіційний, експресивний, енергійний. Але, як і будь-який юнак, що розмірковує про життя, він уміє вчасно зупинитись і проаналізувати минулі події. От і ювілей для Харкова — такий спосіб зупинитися й озирнутися, аби краще зрозуміти себе, свій шлях, своє місце в історії й сучасному житті.
   Тим більше, що так масштабно Харків відзначає свій день народження вперше: коли місту виповнювалося 200 років, не було такої традиції. 250-ліття припало на Російсько-Японську війну, було не до ювілеїв, і єдине, чим місто його відзначило, — це вихід фундаментальної двотомної праці місцевих істориків «Історія міста Харкова за 250 років його існування». 300-ліття затьмарило відзначення возз’єднання України з Росією, яке в Радянському Союзі було набагато важливіше за ювілей одного, окремо взятого міста. Тому все було більш ніж скромно: місто прикрасили, кілька книжок написали — і цим обмежилися. Та й, якщо вдуматися, день народження міста не міг мати спільної ідеологічної спрямованості, скоріше, навпаки — носив елемент сепаратизму, тому такі свята владі не подобалися.
   День міста Харків уперше відзначив у 1987 році. Відтоді 23 серпня, день звільнення Харкова від німецько-фашистських загарбників, став вважатися й загальноміським днем народження. Для харків’ян це — щорічний привід зібратися разом і добре повеселитися. Але до ювілею місто готувалося довго й ретельно. Ремонтувало вулиці, дороги й фасади будинків. Чепурилося до свята, як будь-який іменинник, що чекає гостей. Склало програму чотириденних торжеств із концертами, фестивалями, феєрверками й карнавалом і довгий — на півтори тисячі — список гостей. Приготувалося отримувати подарунки і з дитячим нетерпінням чекало — коли ж Москва привезе обіцяний пам’ятник засновникам міста роботи знаменитого Церетелі; де саме буде встановлений донецький подарунок — «Пальма Мерцалова» і, нарешті, як виглядає пітерський подарунок — пам’ятник Олександру Невському. Щоправда, ювіляр досить прагматичний — тому харків’яни найбільше раді двом новим станціям метро.
   Ювілей такого масштабу припадає один на два покоління. 26 серпня свята закінчаться й почнуться будні. Звичайні? Ні. Сірі? Теж ні. Харків став багатшим рівно на один ювілей, що дав усім харків’янам — і нинішнім, і колишнім — відчути себе причетними до багатої й цікавої історії міста, а всій Україні — подивитися на північний схід, де знаходиться друге за величиною місто нашої країни — місто з півторамільйонним населенням, зі славними традиціями, зі своїм колоритом; місто, яке не можна зрозуміти за годину екскурсійної поїздки з вікна автобуса; місто, проникнувши в душу якого, забути не вдасться ніколи.

P.S. Усе, що було викладено в цьому нарисі, у стислому вигляді є у вірші харківського поета Олексія Пугачова. Він же написав до нього музику. Так з’явилася пісня про Харків — «Этот город».

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: