CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 34
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 34
???????
???? ??????
Богдан Бенюк: На біс
CITY SOCIETY
Вуличний кобзар
Дуб, який бачив князя Ігоря
Тепло «Лемківські ватри»
CITY SOCIETY
Гуцулія
CITY STUDY
«Університет-Луцьк» у суперлізі!
CITY HISTORY
Храм землі
Буде Станіславський узвіз
CITY HISTORY
Затятий мрійник
CITY FAMILY
Яка коса - така й краса
Птах мрії у небі дитинства
Вічна зернина
CITY ART
Кава-party з Миколою Тинкалюком
Кого Бог поцілував?
Допоки горить вогонь
CITY LIBRARY
Запрограмований на щастя
???? ??? CITY
???????:
N0(34) Червень 2007     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY HISTORY
Храм землі

Утаємничене місце: підземелля Луцького замку, який входить в п’ятірку кращих замків України за показниками реставрації, благоустрою, туристичної привабливості

Назва маршруту: «Стежками століть»
Об’єкти: церква Івана Богослова ХІІ століття, церква ХVІІІ століття, господарські підвали ХІХ століття

Довжина маршруту: приблизно 150 метрів

Особливість: маршрут залишений нам найдавнішими предками, самою праісторією


Закодований поклик

Коли у державному історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк» завершувалися останні приготування до відкриття екскурсійного маршруту у підземеллі замку, його директор Тарас Рабан запропонував спуститися на глибину три-п’ять метрів в утаємничене місце.
Сходи вивели нас на стежку століть, з якої не видно ні неба, ні сонця. Здавалося, що вона проривається не з цього, а з того боку землі. Як вічний знак нашої пам’яті, перевтілюється то в коридори, то в ніші зі старою цегляною кладкою, де довершені лінії інтер’єру плавно переходять одна в одну. Тут тьмяно (маршрут освітлюється електролампочками напругою 35 вольт), прохолодно й тихо. Відчуваєш, як за спиною мовчазно стоять століття.
Не виключено, що майже тисячу років саме цією стежкою ходив великий князь Київської Русі Володимир. Польський хроніст Ян Длугош свого часу висунув версію про те, що саме він заснував Луцьк. Після хрещення Русі на новоприєднаних до Києва землях від Володимира-Волинського споруджувалися військово-політичні центри — форпости. І Луцьк був з-поміж них першим.

Ось хто протоптував цю стежку! Перезавантажую пам’ять і б’ю себе по лобі: «Як же я міг загубити дорогу назад?» Скрадливо озираюся, чи який-небудь привид не йде назирці зі щитом та мечем. А що, як він десь збоку підкрався і вже у стрибку розмірковує, скільки буде поживи з мене...
Пан Тарас «прочитує» мій настрій:
— Не переживайте. Наш замок добрий. Душі усіх, хто жив у ньому, впокорені. Їх ніхто не тривожить, вони нікого не тривожать. Так що привиди тут не блукають. Прошу сюди...

Враз переді мною постають залишки розкопаних стін. Я намагаюся розгадати їхній закодований поклик, натрапляю на тверді грудочки, камінчики, перетлілі уламки дерева. Вони дивляться на мене, наче ми знайомі тисячу років.
— Ми на території церкви Івана Богослова — унікальної історико-архітектурної пам’ятки XII століття, — каже пан Тарас. — Споруда домонгольського періоду. Тобто вона з’явилась до того, як було збудовано цегляний замок. Тоді, коли українці ще не були ні під Польщею, ні під Росією, ні під Литвою. За формою і стилем цей храм був подібний до Успенського собору у Володимирі-Волинському та собору святого Юра у Львові.
Ось воно — наше духовне опертя. Мої думки продовжуються словами: «За молитви й заступництво Святого Івана Богослова пошли й нам, Господи, здоров’я душі й тіла і дай нам любити одне одного так, як учив Ти, Господи, і ділом і словом, які навіки випливають з життя і слова Твого Улюбленого Учня, дійсного Стовпа й Підвалини Твоєї Святої Церкви».

Тут розкрито частину храму, підкупольні стовпи та одну із стін висотою до двох метрів. Збереглись частково підлога з великих квадратних керамічних плиток, настінна графіка. Судячи з цих фрагментів, можна зробити висновок, що церква мурована з цегли, мала тільки одну баню, була крита гонтям — матеріалом у вигляді клинчастих дощечок, драниць, плашок фігурної форми.
Мене ввели в цей храм землі, в якому я тепер залишуся назавжди… Кортіло скинути шати, щоб омитися в цьому історичному просторі. А ще руки свербіли капітально. І спокуса почала сильно галасувати: «Не змаліє світ наших предків, якщо привласниш один камінчик». Але ж так міркуватиме кожен турист…
— Щоранку на територію акрополю в Афінах на автомобілях привозять битий білий камінь, який розсипають довкола, — втручається в мої роздуми пан Тарас. — Упродовж екскурсійного дня туристи все заграбастають. І на вечір усюди стає чисто. Напевно, й нам доведеться придумати щось подібне.

Привілей великого князя Любарта

Першу згадку про цю церкву можна знайти у дарчій грамоті Любарта Гедиміновича 1322 року: тоді вона називалася соборною. Дослідники небезпідставно пов’язують час будівництва храму з періодом становлення Луцької єпископії (вперше згадується у літописі під 1289 роком).
Ця ж точка зору домінує у книзі Леоніда Маслова «Архітектура Старого Луцька». У ній написано: «Колись посеред Верхнього замку стояла катедра святого Івана Богослова. Була це одна з найстаріших церков Луцька. Збудована вона, треба догадуватись, відразу по заложенні в Луцьку єпископії... за часів панування князя Ярослава Ізяславича (1155-1180) або його синів. Князь Любарт (Дмитро) Гедимінович, великий опікун православної віри... спеціальною опікою оточував катедру Івана Богослова й багато її обдарував, мабуть, поширив цю церкву та відремонтував її або навіть, що дуже важливо, збудував на місці старої нову муровану церкву цієї ж назви».

В актах ХVI століття повідомляється, що в цій церкві «тела змерлых господарей христианских, великих князей русских, лежат и гробы их суть». Відомо також, що до 1585 року зберігався привілей великого князя Любарта на церкву Івана Богослова, «который тую церковь соборную фундовал, где ж и гроб его в той церкви и теперь есть».

Понад двадцять років тому на території Луцького замку вів розкопки Волинський загін архітектурно-археологічної експедиції Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР. Було досліджено ділянку площею 220 квадратних метрів на глибину до трьох метрів. Начальник загону Мар’яна Малевська зазначила: «Тут була майже квадратна чотиристовпна будова з однією апсидою (півкруглим виступом у стіні — авт.) і напівциркульними нішами у товщі північного і південного плечиків, які, можливо, грали роль жертовника і дияконника. Довжина церкви з апсидою — 18,25 метра, ширина — 13,25 метра».
Подібними нішами, до речі, не міг похвалитися жоден храм домонгольського періоду. Зрештою, й інтер’єр церкви не мав аналогій у зодчестві: він характеризувався округленістю кутів підкупольних стовпів, внутрішніх лопаток і торців апсид. І це надавало пластичності архітектурним формам.
Я зумисне притуляв вухо до цегли-плінфи — найдавнішої будівельної кераміки, з якої споруджено церкву. А раптом розкаже щось неймовірне?! Скажімо, про те, як зверталася до Всевишнього Агропина — дружина Любарта, племінниця великого князя московського Симеона Гордого. Або ж повідає про молитви князя Свидригайла. Чи дізнаюся, про що думали будівничі храму. Ех, жаль, що цегла-плінфа і гадки не має, як то — думати.
— Вона візантійського походження, — сказав Тарас Рабан. — Як виготовлялася така цегла? Спочатку очищали глину від камінців, потім збивали її металевими прутами. «Тісто» вкладали в дерев’яні форми, висушували і випалювали у печах. Використовувався вапняний розчин з домішками цементівки — подрібненої керамічної маси.

Після того, як завершились археологічно-наукові дослідження, над залишками церкви Івана Богослова було зведено шатрове накриття. Проект його виготовили львівські реставратори. Лише таким чином можна було зберегти пам’ятку. Під впливом атмосферних опадів вона загинула б безслідно.
Церква не раз перебудовувалась. Над першою підлогою із плінфи виявлено чотири рівні підлог із керамічних плит. Остання лежить на два метри вище першої й, очевидно, встелялася у ХVII столітті.
Поза численними дрібними фрагментами вдалося віднайти частково збережену декорацію нижніх частин стін та вівтарної перегородки, порівняно більші фрагменти тиньку з орнаментами. Реставровано деякі фрески: з них дивляться на тебе очі Христа, які хочуть сказати щось, а ти ніяк не збагнеш, що саме. Як прорватися в таємницю цього розпису?

Майстер, який створював ці фрески, залишив пензлик у фарбі. Дійшовши до наших днів, він закам’янів. Може, це натяк історії на те, що мислити слід не словами, а кольорами та відтінками?! І тоді настане щасливіше життя?! Треба швидше усім брати до рук пензлика...
З’ясовано, що ця церква — перший давньоруський храм, який не був розписаний у період будівництва. Вівтарну перегородку у ньому встановили приблизно в кінці ХIII — на початку ХIV століття. І вона двічі покривалася фресками. Дослідники висловили передбачення, що перший розпис є імітацією інкрустації кольоровим камінням. У Смоленську (Росія) під час розкопок знайдено цегляну вівтарну перегородку місцевого храму Івана Богослова ХІІ століття, яка також декорована подібним методом. Проте у нашій церкві, окрім полілітії, нанесені зображувальні композиції, а геометричні фігури поєднані у складнішій версії. 
Традиції княжих часів дають підстави допускати розвиток монументального малярства у мистецькому житті Волині. Однак його історія практично обривається на знахідках в цій церкві.

Нова церква «сідала» на стару

Церква Івана Богослова залишалася головною святинею православного населення Волині до середини ХVІ століття. Тут мала свою резиденцію духовна влада, тут знаходилась усипальниця верховних правителів удільного Луцького князівства і всієї Волинської землі. Воскресенський літопис у списку визначних міст Русі не забував відзначити церкву святого Івана в Лучеську Великому на Стиру. Виявляється, московські митрополити висвячували тут єпископів на інші єпархії.
Після Люблінської унії 1569 року церкву пограбували. У документі 1629 року вказується, що вона «совсем валится, и сам отец владыка не часто там совершает богослужение, боясь, чтобы его церковь не привалила…» На початку ХVІІІ століття храм перейшов до уніатів. У 1776 році митрополит Сильвестр Рудницький прийняв рішення його зруйнувати і на цьому ж місці закласти церкву більших розмірів. Ледве над фундаментом були зведені стіни, як Сильвестр Рудницький помер. Нова церква ніби «сідала» на стару. Новий єпископ Кипріян Стецький не захотів продовжити будівництво. Церква простояла пусткою понад 60 років. У 1840 році її розібрали.

Відповідно до історичних описів відтворено параметри другого храму. І тепер, ступаючи на сучасну цеглу, якою викладена підлога по всій площі просторого храму, уявляєш себе в споруді ХVІІІ століття.
Впродовж 1855-1856 років експедиція Київського університету провела розчистку крипти недобудованої церкви — склепів під головним вівтарем. Археологи були вражені «множеством костей розбросаных в беспорядке». Річ у тім, що у цю крипту свого часу перенесли поховання зі склепів, які побудував князь Любарт. Вони розташовувалися за вівтарною апсидою церкви ХІІ століття. Тут були поховані Любарт Гедимінович (в документах 1585 і 1591 років гробниця цього князя згадується «де-факто»), його син Дмитрій (помер 1449 року). Дослідники висловлюють припущення, що в цих склепах покоїлися дві дружини Любарта — легендарна Буша (Ганна) та Ольга (Агропина). Склепи також використовувалися і для поховання єпископів Луцько-Острозької єпархії.
З ініціативи експедиції Київського університету відбулося перезахоронення останків з крипти у могилу поблизу північно-східної стіни замку. На неї випадково натрапили дослідники у 1988 році. Тоді було виявлено понад 120 черепів, величезну кількість кісток.

— Одного разу при проведенні археологічного дослідження ми натрапили поблизу церкви ще на одне захоронення, — знову озивається Тарас Рабан. — У ньому розкопали череп, в якому застряв металевий наконечник стріли. Думаю, що тут знайшов вічний спочинок князь, який загинув у бою. Бо в ті часи кого-небудь біля церкви не ховали. Для кісток, які постійно знаходимо, ми зробили символічні труни, які можна побачити нині на туристичному маршруті.
Зізнаюся: я ніяк не міг збагнути, чому і нова церква, і стара опинилися на такій глибині.
— На той час церкви стояли на рівні землі, — пояснив пан Тарас. — За століття він підвищувався приблизно на п’ятдесят сантиметрів. Господарська діяльність людей призводила до нашарування ґрунту.

Від церков туристичним маршрутом я подався до господарських підвалів ХІХ століття, де зберігалися продукти. Внутрішній голос мені наказував: піди подивись, чи там ще стоїть діжа з квашеною капустою, чи не запався обруч в бочці з огірками. Думаю, а чого б не піти... Вибір же який?! Між капустою і огірками...
Пройшовши стежками далеких предків, я наче скористався машиною часу. Схиляю голову: може, це не просто стежки, а наші безмовні молитви?!

 

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Буде Станіславський узвіз
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: