CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 34
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 34
???????
???? ??????
Богдан Бенюк: На біс
CITY SOCIETY
Вуличний кобзар
Дуб, який бачив князя Ігоря
Тепло «Лемківські ватри»
CITY SOCIETY
Гуцулія
CITY STUDY
«Університет-Луцьк» у суперлізі!
CITY HISTORY
Храм землі
Буде Станіславський узвіз
CITY HISTORY
Затятий мрійник
CITY FAMILY
Яка коса - така й краса
Птах мрії у небі дитинства
Вічна зернина
CITY ART
Кава-party з Миколою Тинкалюком
Кого Бог поцілував?
Допоки горить вогонь
CITY LIBRARY
Запрограмований на щастя
???? ??? CITY
???????:
N0(34) Червень 2007     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
???? ??????
Богдан Бенюк: На біс

З досьє
Богдан Бенюк народився 26 травня 1957 року в селі Битків Івано-Франківської області. 1978 року закінчив театральний факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. З 1980 року — актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка у Києві. Народний артист України. У творчому доробку — понад 50 фільмів, майже 50 вистав.

— Ха-ха-ха!
— Хи-хи-хи!
— О-хо-хо-хо!
— Хі-хі-хі!
— Го-го-го!
Отак сміється вся гримерна у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Богдан Бенюк «розперезався»: він входить у свою комедійну роль, яку за годину гратиме у виставі. Ніби знічев’я відбиває памороки жартами та анекдотами. І при цьому навіть оком не поведе! Колеги актора класифікують це так: стандартна ситуація.
Він не в комп’ютері. Чи піддасться перезавантаженню «на біс»?

«Іду механіком на літак»

— Вам, Богдане Михайловичу, вже порядно років — п’ятдесят на носі. Ніби настає час серйознішати...
— Це не солідний ювілей. Солідний — це коли виповнюється двадцять років. Я не відчуваю, що переживаю якийсь особливий період. Враження таке, що не встигаю перейти з однієї категорії часу в іншу. І нічого не змінилося відтоді, як я був парубком. Дякувати Богу, що здоровий.

— А ви чули новину: Богдан Бенюк тікає з Києва на край світу?!
— Що ви кажете?! Ну, справді хочу відсунути свій ювілей подалі, щоб в Україні ніхто не міг згадати, скільки мені років: тридцять, сорок чи двадцять п’ять (сміється — авт.). Відбуваю у Марокко. Там, кажуть, повітря і харчі підходящі. Механіком влаштуюся на літаку...

— Ви фахівець авіації?!
— Не фахівець, а що? Не можете уявити, що на літаках в Африці бракує таких розумних, як я (сміється — авт.)? Гратиму роль авіамеханіка у художньому фільмі «Кандагар». На зйомки мене запросила московська кіностудія. Відтворюватимемо події 1993 року, коли екіпаж російського літака «ІЛ-86» став заручником політичної ситуації. Винищувачі змусили його приземлитися в Кандагарі. Авіаторів посадили у тюрму. І дуже швидко про них забули. А екіпаж зумів утекти з полону на своєму літаку… Фільм зніматиме Андрій Кавун. Родом він зі Львова, але працює в Москві.

— Не забудьте в Марокко представитися, що ви з України. А то ж на Інтернет-сайтах пишуть, що Богдан Бенюк — російський актор.
— Хоч скач, хоч плач з людьми, котрі займаються комп’ютеризацією. Вони настільки розумні, що узагалі ніколи не заглядають у довідники. Мене дивує, чому у нас не створюються сайти українських акторів. У Росії ж їх — аж кишить. В історії України можна зустріти чимало речей, які приписуються росіянам, а насправді їх зробили українці. Росія все перебрала від українців. І це — не дивина, так було завжди.

— У фільмі «Ати-бати, йшли солдати» ви знімалися з Леонідом Биковим. Можете назвати його своїм учителем акторської майстерності?
— Безперечно. Тоді я був студентом другого курсу Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, абсолютно нічого не тямив в акторстві. Як губка, всмоктував усе, що робив Леонід Биков. Він провів зі мною не одну бесіду. Розпорядився, щоб грала музика, коли виходитиму на знімальний майданчик. Звісно, глядач не може цього зауважити. Проте музика допомагала мені створити саме такий образ, на який очікував режисер. Він знав, як доторкнутися до моєї душі. І я збагнув, що можу бути не лише коміком, а й драматичним актором.
Від Леоніда Бикова я ніколи не чув різкого слова. Він був неймовірно тактовним. Багато хто сумнівався, чи я зможу озвучити свого героя російською мовою. Звук «г» видавав мене з нутрощами. А Леонід Биков заспокоював: «Всі ми, українці, страждаємо на те «гикання». Працював зі мною, аж поки я не позбувся акценту. І лише його заслуга в тому, що я озвучив свою роль як родовитий росіянин...

«Коханця я ж можу зіграти!»

— Ви були безробітним?
— Слава Богу, ні.

— А доводилося працювати не за фахом?
— Для мене не існує акторства з примітивною прямолінійністю. Будь-яку роботу, яку доводиться виконувати за межами театру чи знімального майданчика, я підпорядковую лицедійству. Скажімо, озвучення мультфільму чи проведення концерту. І зайнятий своїм фахом навіть тоді, коли мию посуд. Не можу собі відмовити в задоволенні розслабитися на кухні і почитати тексти своїх ролей. Мені не цікаво, наприклад, грати Шекспіра чи якогось іншого автора під копірку. Намагаюся скорегувати матеріал так, аби заінтригувати глядача.

— Невже вас ніколи не спокушали інші професії?
— У дитинстві мені подобалися професії шофера, кіномеханіка, артиста і машиніста поїзда. Їх я здобув, окрім останньої. Я часто їздив поїздом до бабусі в Івано-Франківськ. Дивився у вікно і заздрив машиністу — він же їде попереду всіх.
Уже в школі я знав, що вступатиму до театрального інституту. Професією актора захопив мене старший брат Петро. Він першим пішов учитися в театральний інститут. Я приїжджав на вистави брата у Львівський театр імені Марії Заньковецької. Там я вперше доторкнувся до куліс.

— Але ж ваша орієнтація викликала стурбованість. Згадайте, як заздрили своєму найкращому куму — актору Анатолію Хостікоєву.
— Коли б не... так якщо б не... та аби не... та що би не...

— Не можу зрозуміти вас, Богдане Михайловичу.
— Я й кажу, що не хотів заздрити, а мусив. Було образливо, що у часи існування радянського театру не міг грати першого секретаря райкому. А про роль працівника обкому партії навіть мріяти не міг. Адже він мав бути високим і красивим, щоб викликати у людей повагу. Навіть не щастило в ті часи перевтілитись у коханця. Міг хіба що розраховувати на роль голови колгоспу чи бригадира. Тому що я товстенький і маленький. Ось така була у мене орієнтація.
Терпець урвався, і якось на зборах у театрі я сказав: «Чому Анатолію Хостікоєву довіряють грати роль коханця, а мені — ні? Я хоч, може, і не герой, але ж можу зіграти коханця!»
Часи змінилися. І тепер такі люди, як я, стають президентами. Досить просто переходжу на ці героїчні ролі.
Чоловіча дружба між мною та Анатолієм Хостікоєвим зародилася понад тридцять років тому. Рідко буває, що творчі люди в житті і на сцені підтримують надзвичайно теплі стосунки. Ми з півслова розуміємо один одного. Дуже яскраво відчувається це у виставі «Пригоди бравого вояка Швейка» за мотивами роману Ярослава Гашека. Це ніби наша візитна картка.

— Театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв» — це спосіб заробляння грошей чи «щось для себе»?
— «Щось для себе і для глядача»! Честь і хвала Мирославу Гринишину, який вмовив мене і Анатолія Хостікоєва створити це творче об’єднання. Зізнаюся: ми довго не хотіли займатися цим з багатьох причин. А нині пишаємося, що наші проекти знайшли відгук у глядачів. Адже коли ти сам вибиваєш кошти на постановку, то розумієш, що в тебе немає права на провал, бо вдруге в цю річку вже ніколи не вступиш і не зможеш звернутися до тих людей, які в тебе повірили. Ми вже виходимо на п’ятий проект...

— «Бенюк за Дунаєм»?!
— Ні (сміється — авт.), наш проект називається інакше — «Запорожець за Дунаєм». Або, як ми кажемо, «Задунаєць за порогом». Музика постановки буде оригінальною, навіть звучатиме джаз. Написано нове аранжування. Бо з того варіанту, який ми зараз бачимо в опері, не все зрозуміло. Згадайте: Карась іде до султана й повертається до Одарки у турецькому одязі. А що там у султана відбувалося, про що вони розмовляли — залишилося за кулісами. Ось ми і заглянемо туди і все з’ясуємо.

— Товстенький і маленький... Це Карась?!
— Аякже! Ви тільки нікому не розповідайте. Султан у нашій постановці — якийсь прапраправнук Роксолани. Він знатиме українську мову. І питиме з Карасем горілку, щоб з ним побрататися. Це буде абсолютно нова річ. Ми створимо українського героя, за яким знудьгувалося суспільство.

Вулиця котів-Бенюків

— У виставі «Синьйор з вищого світу» декларуються сімейні цінності. Що для вас значить родина, близькі люди, рідна оселя?
— Я принципово не афішую відомості про свою родину. І вважаю, що роблю правильно. Є такі місця, куди не можна впускати всіх. Люди ж знають, що за іконостас у храмі не можна заходити.
А де ми з вами розмовляємо?! За іконостасом театру. Важливо не те, що ви тут побачите, а те, що за кулісами відкриється під час вистави. Не можу втямити, навіщо засоби масової інформації розповідають, хто в яких трусах ходить, з якою жінкою спить той чи інший чоловік. Щоб уберегти себе і свою сім’ю від подібних речей, я наклав табу на розмови про неї.

— Для людини вашої професії бути лише раз жонатим — подвиг. Як-то кажуть, від суми і повторного шлюбу не зарікайся. З кожним може трапитися. Вам довго довелося чекати свого справжнього кохання?
— Ще в дитячому садочку я її поцілував. Тоді моїй дівчинці було п’ять років. З того часу я як нормальний пацан відповідаю за це (сміється — авт.). Одружився в дев’ятнадцять. А в двадцять один рік уже мав двох дітей. Свого сімейного плуга пертиму, доки Бог мені даватиме силу жити на цьому світі.
Дуже багато залежить від моєї дружини Уляни. Проявляючи толерантність, мудрість і філософське ставлення до життя, вона не раз рятувала наше сімейне щастя. Воно могло розсипатися на друзки.
Свого часу мені як молодому артисту треба було ставати на ноги, «заробляти» ім’я. Звичайно, засиджувався в театрі, міг випити зайвий раз. І мене потрібно було зрозуміти. Нас, мабуть, веде по житті рука Божа. Те, що ми разом, — це заслуга і наша, і в той же час і не наша. Не інакше, як якась сила допомагає.

 — Кажуть, у вашій оселі є багато домашніх тварин.
— Якось 26 травня, на мій день народження, коли ще наш будинок був не огороджений, прибилося цуценя. Я зрадів: це ж дуже хороший знак. Ми прийняли песика, Рябком його назвали. Дивлюся, а він пісяє якось не так... Виявилося, що то Химка. А до неї згодом прибився Рекс із дротом на шиї, очевидно, потрапив в ласо. Дружина його довго приручала. Вона зняла дріт з пса, і він почав жити у нас. Маємо нині чудову сімейну пару: Рекса й Химку. Сплять вони в одній буді.
Поруч із собаками живуть четверо котів і стільки ж котенят. Було, що не знали, як привчити кота ходити в туалет. Однак варто було поставити коробку з піском, як він сам здогадався про її призначення. Певно, кіт розуміє українську мову, адже він чув наші розмови.
Недавно п’ятнадцять котенят відвіз у село за 150 кілометрів і віддав добрим людям разом з двома ящиками горілки. Вийшло по три пляшки за кожне кошеня. У селі з’явилася вулиця котів-Бенюків.
Тварини оточували мене з дитинства. Поруч зі мною завжди були і коти, і собаки. Курчатам я навіть власноруч допомагав вилуплюватися з яєць, а кіз годував їхнім улюбленим делікатесом — тютюном. Щоправда, корову не доїв. З тваринами маю справу й на знімальному майданчику. Вони відчувають тепло душі, відвертість та любов.

— Ви користуєтеся дієтами?
— Ні! Щоправда, одного разу я розпочинав голодування. Не їв упродовж дня. Дочекавшись дванадцятої години ночі, відкрив холодильник, з’їв усе, що там було, і випив пляшку шампанського!

А н к е т а

Чи ходили до чаклунок на картах свою долю розкладати?
Ніколи! Я християнин. Мене мама навчила жити за Біблією.

Яке значення для вас мають звання і нагороди?
Жодного. Я отримую нагороду, звісно, радію і відразу забуваю про неї.

Ви коли-небудь билися?
Аякже! Я ж справжній чоловік.

Чию дитину хрестили?
Я хресний тато сина Анатолія Хостікоєва.

Який чоловічий образ, на вашу думку, найкраще сприймається жінками? Швейк, Отелло, Синьйор з вищого світу?..
Той, який створює Анатолій Хостікоєв.

Який ви глядач?
Доброзичливий.

Режисер — це...
...рижий сер.

Чи повернетеся на телеекрани?
Сподівайтеся. Знімаюся у програмі «Еники-Беники» для ICTV. Приходять до мене зірки естради і розгадують дитячі загадки. Це буде неймовірно смішна програма.

Як називаєте свою музу?
Ангелом-охоронцем. Бо страшно, коли ти довгий час не маєш роботи.

Коли злякалися найдужче?
Коли на знімальному майданчику лягав на рейки, а поїзд на швидкості за десять метрів від мене переходив на іншу колію.

Якого героя вам легше грати: класичного чи сучасного?
Життя якого змінюється від успіху до трагедії.

Улюблена страва?
Борщ, вареники з картоплею і пляцки — деруни по-вашому.
 
Вас дратує технічний прогрес?
Ні, я просто за ним не встигаю.

Відвідуєте нічні клуби?
Ні, не маю часу. Люблю вночі спати!
 
Щоб нова справа розпочалася успішно...
...потрібно прочитати молитву.

Анекдот від Бенюка

Мисливці загнали вовків, оточили їх, обклали червоними прапорцями. Сіроманці бідкаються, що їм скоро настане кінець.
Несподівано звідкись з’явився заєць. Він і каже вовкам: «Я вас врятую, біжіть за мною!» Сіроманці кинулися за зайцем. Через кущі, потаємні стежки вони вибралися з пастки. Мисливці залишилися далеко позаду. Вовки зраділи, що вдалося врятуватися. Дякують зайцю: «Ти наш друг, товариш і брат навіки!»
Один вовк запропонував: «Хлопці, може, перекусимо, я їсти хочу!» Накинулися сіроманці на зайця — від нього залишився лише куций хвіст. Оскільки розбійників почала гризти совість, то вони вирішили похоронити свою жертву. Викопали могилку, куцого хвостика у неї поклали, хреста поставили. І стали вирішувати, що на ньому написати. «Від друзів»?! Рука не підніметься на таке «зізнання». «Від ворогів»?! Знову не те. Один вовк і каже: «Давайте на хресті напишемо «Від партнерів».

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: