CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 33
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 33
???????
???? ??????
Просто Ніна
CITY SOCIETY
Той хто не хоче бути Богом
Променад із Дон Кіхотом
Реставратор міського простору
CITY HISTORY
Галичанські амбіції Болехова
Вишнева гора Барона
CITY HISTORY
Оманлива тиша архівів
CITY FAMILY
Світло Писанки
Два крила одної мрії
CITY ART
«Віртуальний джем» - вибір покоління PEPSI
«Мертвий півень» - жвавіше за живих!
CITY ART
Все в... кераміці
Віднайдений рай
Образи... Образи... Й образи
CITY ART
Слова і звуки «Замкової тіні»
CITY LIBRARY
Жінка, що мріє про сонце
???? ??? CITY
???????:
N0(33) Травень 2007     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY LIBRARY
Жінка, що мріє про сонце

Ніла Зборовська — письменниця, літературознавець, психоаналітик, старший науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, автор численних статей, есеїв, романів, досліджень: «Танцююча зірка» Тодося Осьмачки» (1996), «Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків» (1999), «Моя Леся Українка. Есей» (2001), «Психоаналіз і літературознавство» (2005), «Код української літератури» (2006).

У дитинстві вона мріяла жити після смерті на Сонці з татом… Зараз її мрія — збудувати на українській землі храм, у якому можна зцілювати людей знаннями та вірою в Бога, «старовинним українським способом замовляти від страху. Народним українським психоаналізом».

Її улюблений жанр у літературі — драма. Вона ризикнула з’ясувати код української літератури з точки зору психоаналізу — «від Сковороди до Забужко». Цей код, на переконання Ніли Зборовської, захований глибоко у надрах нашої культури, духовності — у фольклорі. «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури» — унікальний проект для сучасного літературознавства. У цьому науковому романі письменниця прагне розгадати таїну, віднайти ключ до розуміння народних істин. Вона стверджує, що головний код історії української літератури — це код апокрифічного християнства. Дослідниця послуговується трьома методами аналізу — формально-структурологічним, метафізичним та герменевтичним.

— Ніло Вікторівно, яка тепер ваша Леся Українка, чи змінилось ваше сприйняття, усвідомлення цієї знакової постаті з часу виходу «Моєї Лесі Українки»?
ворчість Лесі Українки поставила переді мною проблему метафізичного причинного зв’язку, який розкриває силу слів і думок, а відповідно — художніх текстів в історії народу. Оскільки Леся Українка створила пророчу драму, мене цікавило її ставлення до Христа та християнського міфу, бо тут виразилося порубіжне відношення до Христа та християнського міфу самої України. Це була Україна, яка анархічно тлумачила містерію Голгофи, радикально утверджуючи крайній індивідуалізм. Одержима Міріам у Лесі проклинає несвідомий народ прокльоном крові заради Месії, заради своєї індивідуалізованої любові до нього, але у такому виборі любові вона несвідомо ставить і свій народ поза вибором Месії, який дає цьому народу нову історичність. У мене до Лесі Українки ставлення як до української геніальності, яку я прагну збагнути, оскільки збагнути її тексти для мене означає збагнути сутність нашого порубіжжя.

— А чи варто сучасному літературознавству повертатись знову й знову до минувшини, чи не втратила актуальності нині творчість письменників-класиків, тієї ж Лесі Українки?
— У своїй методології для тлумачення історії української літератури я використовую психоаналіз та метафізичний аналіз. Психоаналіз утверджує історизм, метафізика — міфологізм. Наші класики, цікаві для психоаналітика, розуміли передусім цінність міфу, в якому події складали стійку структуру, тобто таку, що годиться на всі часи — для минулого, теперішнього і майбутнього. Українські класики активно відновлювали ціннісні структури міфу у власній сучасності. Наприклад, Котляревський, Шевченко, Куліш, Леся Українка вибудовували апокаліптичний міф, беручи в основу загибель Трої, аристократичного козацтва, античності тощо, нагадуючи про український апокаліпсис у минулому і майбутньому. Таким чином наші класики активізували пам’ять, завдяки якій минуле не тяжіло, не гнітило, оскільки переводилося у категорію колективної національної пам’яті. Священне знання минулого у міфологічному вимірі нагадувало про циклічність часу, про закономірне повторення подій, про необхідність індивідуального та національного пробудження в апокаліптичні часи випробувань, сновидінь і забуття. Тому творчість Лесі Українки, яка активізувала в українській пам’яті античний та християнський міфи, не може втратити актуальність. На кожному українському порубіжжі, коли Україна потраплятиме в епоху хаосу і шукатиме власного шляху, творчість Шевченка, Франка, Лесі Українки набуватиме актуального перепрочитання.

— Ви у своїх виступах досить часто посилаєтесь на християнську філософію, звертаєтесь до життєпису Ісуса Христа. Книга Дена Брауна «Код да Вінчі» не перегукується з вашим «Кодом української літератури»?
— Моя книга має таке саме відношення до книги Дена Брауна, як і до книги Жана Бодріяра «Символічний обмін і смерть», у якій, до речі, є стаття «Метафізика коду». У своєму дослідженні я говорю власною мовою, враховуючи, зокрема, що метафізика коду дійсно на часі й активно обговорюється в сучасній творчості та аналітиці. Бодріяр, наприклад, веде мову про соціально-генетичний код, відштовхуючись від психоаналізу. Я ж розробила поняття коду, посилаючись на мікропсихоаналіз та класичний психоаналіз. Тому код у моєму дослідженні, з одного боку, означає метафізичну спробу. А на рівні індивідуальної історії — єдність материнського і батьківського кодів, що дає привід аналізувати історію української літератури як антиколоніальний проект, спрямований у бік нарощування мужності. А семантика істинної (духовної) мужності передбачає гармонійне поєднання материнського та батьківського кодів. Колоніалізм виражає психологічну недостачу архетипу Отця, матріархальну фіксацію і пов’язані з цим процеси у творчості, коли не розробляється психологічний аналіз, власна філософія, література відбувається переважно романтично, а не реалістично, найпотужніша — поезія, а не проза тощо.

— Чи перспективний жанр наукового роману? Чи є нові задуми?
— Соломія Павличко, опублікувавши «Дискурс модернізму в українській літературі», створила привід для наукового роману. Не раз перечитуючи це дослідження, я ловила себе на думці, що вона писала його як роман, концентруючи головну інтригу (боротьбу модерністів з народниками), головних героїв, зосереджуючись на їх історіях, прогнозуючи майбутнє тощо. Думаю, що я могла би переписати «Код української літератури» як подібне науково-популярне дослідження, і його можна було би назвати науковим романом. У мене є це у планах. Але життя покаже, що важливіше опублікувати згодом.

— У ваших планах також започаткування серії книг «Український канон». Що стане основою досліджень, міркувань?
— Це дуже великий задум, і цю серію я хотіла би почати з дослідження фольклору. Однак у мене зараз творча криза після опублікування «Коду української літератури», я не можу говорити про грандіозні плани. Другий період моєї творчості я би хотіла присвятити активним метафізичним пошукам. У зв’язку з ними я маю три бажання, які хотіла би реалізувати:
1) здійснити дослідження «Український канон» від фольклору до класичної української літератури, яка посилено працювала над апокрифічним кодом. Тут я виходитиму з того, що канон закладається у фольклорі, де є високі жанри, наприклад, колядки і щедрівки, та низькі жанри — наприклад, сороміцькі пісні;
2) завершити головний роман моєї творчості — про Христа, який називається «Пришестя Мужності». Саме з його написанням у моєму житті виникали важливі метафізичні пошуки, зустрічі та метафізичні діалоги, якими я мала змогу ділитися;
3) закласти українську аристократичну школу духовних цілителів у селі Рубаний Міст на Черкащині, де моя родина має 12 гектарів власної землі.

—На зустрічі-лекції зі студентами Волинського державного університету ім. Лесі Українки ви висловили думку про те, що «літературу творять особистості, що мають бажання». Що ви мали на увазі і кого вважаєте тими «особистостями»?
— Бажання є основою творчості. Значущі бажання, як і значущі особистості, зрозумілі лише для обраних людей, для тих, хто здатний збагнути подібні таємниці. Тому великі особистості — це дуже самотні люди. Вражаюча самотність стає ознакою посвяченості у таємниці буття і необхідного для цього відокремлення. Як писав Камю: всі мої твори — це плоди моєї самотності.

— Ніло Вікторівно, ви рекомендуєте «відчитувати» тексти за допомогою метафізичного аналізу, зауважуючи, що їх «не можна бездумно поглинати»?
— Ми вступили в епоху духовно-психологічних воєн. Тексти стають інструментами маніпуляції свідомістю. З’явилася велика загроза від деструктивних текстів. Чим талановитіший письменник, тим очевидніший вплив деструктивних ідей, які він несе у своїх текстах. Тому ми повинні читати свідомо. Увести у нашу філологію аналітику — це першочергове завдання, яке має бути поставлене у наших школах та вузах.

— Чи віднайшли ви «код» української нації?
— Знаєте, код втілює в собі мету метафізичних спроб. Мені дуже хотілося знати, чи у нашій програмі стоїть самознищення у майбутньому чи розквіт і відродження. Якщо розквіт, то потрібно шукати його потенційні можливості. Але для цього треба активізувати пам’ять, провести глибинні дослідження, починаючи з фольклору. Це дуже велика праця. Моє дослідження лише ставить проблему, а не розв’язує її.

— Ніло, ви створили власний сайт (www.zborovska.name), який є досить незвичним проектом, на вашому форумі ведуться цікаві дискусії.
— Над цим проектом я почала працювати з нині покійним Юрком Ґудзем, моїм істинним Другом і Поетом. Саме Юрко Ґудзь означив цей проект як Епоху Української Реконкісти. Продовжуючи його ідеї, я прагну змоделювати в Україні Епоху Духовного Цілительства.

— Ніло, а ви щаслива людина?
— Я цілковито поділяю думку Генрі Міллера: у вищому сенсі наш світ заражений невдачею. І я визнаю свою нездатність здійснити у цьому світі той ідеал історичного життя, в якому я б хотіла реалізуватися. Але мій релігійний ідеал близький до Рудольфа Штейнера, який поєднав християнство і буддизм, історію Спасителя та ідею справедливості карми. Штейнер писав, що така могутня індивідуальність, як Христос, своєю жертвенною смертю включається у карму всього людства, щоб допомогти йому подолати смерть. У подібному до Штейнера дусі мислила на минулому порубіжжі і Леся Українка, коли включала себе в українську карму живого, безсмертного життя. Однак вона не могла сказати, що була щаслива у земному вимірі. Але, можливо, у новому втіленні я зможу реалізувати свій ідеал українського життя і бути щасливою.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: