CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 33
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 33
???????
???? ??????
Просто Ніна
CITY SOCIETY
Той хто не хоче бути Богом
Променад із Дон Кіхотом
Реставратор міського простору
CITY HISTORY
Галичанські амбіції Болехова
Вишнева гора Барона
CITY HISTORY
Оманлива тиша архівів
CITY FAMILY
Світло Писанки
Два крила одної мрії
CITY ART
«Віртуальний джем» - вибір покоління PEPSI
«Мертвий півень» - жвавіше за живих!
CITY ART
Все в... кераміці
Віднайдений рай
Образи... Образи... Й образи
CITY ART
Слова і звуки «Замкової тіні»
CITY LIBRARY
Жінка, що мріє про сонце
???? ??? CITY
???????:
N0(33) Травень 2007     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY ART
Слова і звуки «Замкової тіні»

Львівський акустичний гурт «Замкова тінь» — мовби ота тінь старовинного Львова. Хоча назвати фантомом цей гурт язик не повернеться: ідейне наповнення (тексти, музика, втілення) відображає рівень мислення та відчуттів людини аж ніяк не середньовічної, а таки сучасної. Але сучасної не на техногенному рівні, а на мистецькому. «Замкова тінь» — фільтр, який довго очищує те, що у нього потрапляє, але кінцевий продукт буде довершеним. «Замкова тінь» — образ чогось Іншого, відмінного від популярної та рок-музики, якими наповнений сучасний світ. «Замкова тінь» — це спроба знайти себе за допомогою слів та звуків, які, можливо, не всім до вподоби. Сьогодні гурт складають Зоряна Лещишин (вокал, перкусія), Тарас Федорчак (вокал, сопілки, перкусія; музика), Марічка Кошелінська-Мартинюк (бандура, мандоліна, вокал, перкусія; музика, тексти), Микола Максименко (гітара, бас-гітара, вокал; музика), Тарас Рудакевич (скрипка, вокал), Віктор Мартинюк (перкусія, вокал; тексти, музика).

- Коли називаєте себе акустичним гуртом, що вкладаєте у поняття «акустика»?

Віктор Мартинюк: — «Замкова тінь» — гурт, учасники якого грають лише на акустичних інструментах. До певної міри саме це ми мали на увазі, коли вперше назвались акустичним гуртом. Але в такому самовизначенні більше несказаного, ніж сказаного. Потреба окреслити свою творчість виникла, коли ми вирішили дати сольний концерт. Це означало, що слід готувати афіші, робити рекламу, тобто сказати потенційним глядачам про себе якомога більше ще до того, як ми, власне, почали говорити. Закони української музичної культури підказували, що кожне явище в музиці можна влучно окреслити одно- , дво- чи, в крайньому випадку, триповерховим стилістичним маркером, який може змусити слухача наперед визначити, подобається йому цей факт чи ні. Але ж нам розходилося на нашій музиці та на наших піснях, які ми не намагалися вписати в якийсь стиль чи навіть виписати з якогось стилю. З іншого боку, ніяк себе не окреслити означало опинитися в становищі, коли щоразу доводитиметься сушити голову над запитанням «А що ви, хлопці й дівчата, граєте?». А так у нас завжди готова відповідь: «Акустичну музику». Хоча це означає лишень, що ми не використовуємо електронні інструменти. Можна навіть сказати, що поняття «акустична музика», якого, здається, таки не існує в музичній теорії, ще років шістдесят тому видалося б геть безглуздим, як «оптичне малярство». Зараз же це мало не метафора — така собі глибинна антитеза до всюдисущої електроніки, символ первісної чистоти й безпосереднього, автентичного зв’язку з музикою.

Зоряна Лещишин: — Акустичність «Замкової тіні» — це особлива камерна атмосфера, що виникає на наших концертах. То дивовижне відчуття, коли між тобою та слухачем не більше метра, і ти відчуваєш, як він дихає, як б’ється його серце. В той момент між нами насправді виникає зв’язок. Тому я, наприклад, люблю, коли ми граємо без підсилення, без тої купи дротів, яка необхідна, аби нас могли добре почути і зрозуміти.

— У сучасній українській музиці не так багато гуртів, які грають у такому стилі, як ви. Ви — не академічна група, яка грає старовинну музику автентично, і водночас — не популярна стилізація. Не почуваєте себе білою вороною?

Віктор: — Уже в самому запитанні є ствердження: в сучасній українській музиці існують гурти, які грають у такому стилі, як ми. Та, власне, що вважати нашим стилем? Якщо спробувати обмежитися тією ж таки «акустикою», то пригадується кілька колективів (звісно, лише ті, які поталанило десь колись побачити, а це, судячи з нашого концертного досвіду, зовсім не показник). Акустичних гуртів в Україні є більше, ніж здається, і вони ніяк не можуть перетнутися в просторій країні, де відстані помножені на слабкість усіляких комунікацій. Утім, тут наш стиль пов’язано зі «старовинною музикою». Гадаю, на таке зіставлення набагато більше вплинула філологія, аніж теорія музики. Так би мовити, назва говорить за себе. А ще тексти. Склад інструментів, можливо, підсилює враження. Однак «середньовіччя» легко побачити на рівні теми, але не в структурі. Принаймні ми не використовуємо старовинні мотиви чи мелодику свідомо, попри загалом «середньовічне» звучання, їх у нашій музиці справді важко розгледіти. Це — стилізація, але «непопулярна» стилізація. Те саме стосується й фольку. Нас часто пов’язують із такою музикою, хоча фольклорні мотиви ми використовуємо зрідка. Але вигляд бандури, та ще й у поєднанні з сопілкою, справляє на сучасного українського глядача-слухача настільки сильне враження, що він не вважає за потрібне вслухатися в мелодику, щоби дійти висновку, що він чує саме фольк. Стосовно ж того, чи почуваємося білою вороною, то навряд. Біла ворона — це коли всі довкола показують пальцями. На «Замкову тінь» ніхто пальцями не показує. Там, де ми виступаємо, нас сприймають із розумінням.

Зоряна: — Почуватися білою вороною означає відчувати психологічний тягар від нерозуміння і неприйняття тебе, твого бачення чи того, що ти робиш. У нас цього немає. Але «Замкова тінь» — це аж ніяк не мистецтво для себе чи для мистецтва. Митець, стверджуючи, що творить для себе і його не цікавить думка інших, лукавить. Тому ми радо відгукуємось на будь-яку пропозицію щодо концерту, але перед тим, як погодитись, для нас є принциповим дізнатись про формат дійства, хто гратиме, крім нас. Бо концерт не є для нас самоціллю: показати усім, що є ще й така музика, — не про нас. Хоча це не завжди спрацьовує: наприклад, на фесті середньовічної культури у Меджибожі нас слухали різні люди — від панків, готів (тобто людей з чітко вираженою приналежністю до конкретної субкультури) до пересічних жителів Меджибожа, від дітей до людей похилого віку. Тобто в нас є досвід спілкування з різною публікою, хоч як це парадоксально прозвучить від гурту, що виступає не так багато. Але ми завжди знаходимо свого слухача, і це щоразу маленьке відкриття. Ми краще будемо грати для невеличкого гурту тих, хто хоче слухати саме нас.

Тарас Рудакевич: — Насправді саме такий автентичний та неакадемічний підхід до створення музики і є нам цікавий. Стосовно стилізації, то тут слово «непопулярна» можна впевнено замінити на «непоширена», оскільки популярність визначається поширеністю, а не навпаки. Наскільки стилізація є популярною, покаже майбутнє, про це говорити можна лише після того, коли нас почує достатня кількість вух.

— Наскільки андеґраундною є «Замкова тінь»? Чи андеґраундність (маю на увазі хоча б відсутність офіційних та розтиражованих записів на компакт-дисках) є незмінною константою існування групи, стилем роботи і життя, чи ви прагнете вийти на інший рівень функціонування? Тут річ у матеріальних, соціальних можливостях (радше, їх відсутності) чи у філософському підґрунті?

Віктор: — Залежно від того, що вкладати у це слово. Навряд чи можна зводити його зміст до формули «знаний у вузьких колах». Слово «андеґраунд» несе в собі експансивність. Підземний світ, який постійно самостверджується на противагу до світу наземного. У ньому також є свої закони, а головне — динамізм. Андеґраундові, принаймні сьогодні, не чуже поняття моди. Тут це явище не таке звульгаризоване, але вплив його достатній, аби змушувати перебувати на вістрі. А це аж ніяк не відповідає ритму, в якому існує «Замкова тінь». Ми дозволяємо задумові місяцями (якщо не роками) рухатися до моменту втілення. Тим часом від втілення до оприлюднення минає аж ніяк не менше часу. Тобто наша творчість подовгу лишається нашим внутрішнім надбанням, а це неприпустимо навіть для андеґраунду. Загалом важко сказати, наскільки актуальним є термін «андеґраунд». Уже не існує потужних сил, котрі б зумисне заганяли той чи інший мистецький факт під землю. Інша річ, що окремі «субкультури» не мають під собою матеріальних ресурсів, щоб донести себе до «всіх» зацікавлених. Але тепер і наш ринок досить строкатий та фрагментований — настільки, що нерідко доводиться вибирати. Затримка передусім за радіо й телебаченням. І якщо вихід на інший рівень означає стати професіональним гуртом, себто місцем праці музикантів, то це навряд чи про «Замкову тінь». А якщо йдеться про появу аудіозаписів, то це, маємо надію, справа не дуже далекого майбутнього.

Зоряна: — Це взагалі складне питання, бо тут ми стикаємося з андеґраундом як з естетичною і культурною категорією: що вкладаємо в це поняття, де межа між андеґраундом і попсою, хто цю межу проводить. Балансування між «слухають — не слухають», «сприймають — не сприймають» зазвичай плавно переходить у «купують — не купують». Нас не слухатиме кожен, у цьому ми вже переконувались не раз. Проблема не в тому, що наші тексти складні для розуміння, що це особлива філософія, що наші пісні вимагають специфічного психологічного настрою, стану чи інтелектуального рівня. Все це стосується «Замкової тіні», але зовсім трошки. Проблеми матеріальні вагомі, але теж не визначальні. Як на мене, найбільша проблема, на жаль, полягає в тому, що «Замкова тінь» — це перманентний стан, в який ми періодично всі впадаємо. Ми ставимось відповідально й професійно до нашої творчості, але це не спосіб заробити гроші, самоствердитись, а лише один із способів самовиразитись. Останнім часом я гостріше відчуваю, що це насправді не зовсім добре для нас самих, але наразі все є так, як є.

Микола Максименко: — Андеґраундність передбачає музику для обмеженого кола слухачів. У цьому сенсі ми аж ніяк не є андеґраундні. Ми виступаємо на усіляких майданчиках і для різної публіки. Це можуть бути й офіційні імпрези, і великі фестивалі. В цьому сенсі ми просто занадто багато займаємось особистими справами і не встигаємо достатньо часу приділяти музиці. В нас на поличці вже лежить готовий запис нашого першого циклу «Із середньовічних мотивів». Залишились лише домовленості з видавцями платівки і її тиражування. Цього літа плануємо записати і другий цикл «Комедія про Ієроніма». Тож на осінь можна буде чекати практично одночасно дві платівки «Замкової тіні».

Тарас Федорчак: — Ми не граємо по підвалах, в метро і в підземних переходах. Який з нас «андеґраунд»? Ми граємо в себе по хатах, в теплі і комфорті, тож ми — конформісти-комфортисти, гедоністи, пофігісти, егоїсти і взагалі — любителі поїсти (в нас із цього всі репетиції починаються). Що таке андеґраунд? Нерозкрученість? Є маса попсових, нерозкручених співаків — хіба це андеґраунд? Принципове небажання слави і популярності? Я б не сказав, що ми цього так радикально не бажаємо. Просто стало зрозуміло, що не варто за цим так натужно гнатись, бо тоді це дешево і пусто. Слава має бути як наслідок, а основне — робити справу, причому робити перш за все для себе. Навіть не знаю, чи хотілось би цим гроші заробляти. Ні, грошей хотілось би, але не хочеться узалежнювати творчість від них.

— Що ви можете сказати про свою «творчу кухню»? Як працює «Замкова тінь»?

Марічка Кошелінська-Мартинюк: — Спочатку була поезія, потім головна музична тема, а тоді творчий процес: репетиції-чаювання, варіанти і варіації, кшталтування, суперечки, ЗГОДА і зрештою ремікси, хоча іноді спочатку ремікси, а тоді все інше.

Віктор: — «Творча кухня» — дуже вдале словосполучення, тому що на репетиціях ми п’ємо чай з печивом. А потім граємо. Або навпаки. А частіше робимо все одночасно. Головне — створити правильну атмосферу і вловити той момент, коли вилонюється те, що можна назвати колективною творчістю. Все повинно відбуватися природно, хоча іноді доводиться себе до чогось змушувати, тобто вдаватися до внутрішнього впорядкування. А поза тим ми спілкуємося — кожен у міру свого бажання може щось донести до інших або взяти від них. І то в достатньо широкому сенсі, бо ми на репетиціях обговорюємо й теми, далекі від музики. Оскільки «Замкова тінь» грає на живих інструментах, ми збираємося вдома, а це означає, що все завжди у наших руках, ми не залежимо від апаратури чи графіку репетицій у залі, котрий доводиться ділити з іншими. Тому можемо не задумуватися над тим, як постають наші твори, а ще тішитися досягненнями, не згадуючи, скількох репетицій це коштувало.

Зоряна: — Ми п’ємо чай, спілкуємось, спілкуємось, спілкуємось, ніби сто років не бачились, хоча насправді бачилися вчора (а може, й сьогодні), а тоді хтось каже: «Ну, давайте вже, може, пограємо». І починаємо грати. А тоді на горизонті з’являється дата концерту — і ми гаруємо до сьомого поту.

— Чи є у вас лідер групи?

Марічка: — Єдиного лідера у нас немає, проте є лідерство перехідне, залежно від ситуації, обставин, речей, дій…

Віктор: — Група — складний організм. Коли їдемо виступати до іншого міста, вона стає не просто музичним колективом, а маленькою спільнотою, що має найрізноманітніші потреби. Відповідно, з’являються й усілякі обов’язки, котрі, на щастя, лягають на різних людей, точніше, люди приймають їх. І це не означає, що хтось має зробити те, а інший — се. Іноді це набагато важливіші, субтильніші й не так легко висловлювані ролі. Якби ми зустрічалися тільки на сцені, то, можливо, й існував би один лідер, бо то була б співпраця на вузькому терені. Натомість у нас сформувалися значно складніші відносини. Справедливо було б навіть ствердити, що «Замкова тінь» — це одна з наших спільних справ. Окрім того, кожен учасник гурту — не тільки виконавець, а й композитор, принаймні щодо свого інструмента, а тому бере на себе частину спільної відповідальності.

Тарас Федорчак: — Щось не помічав лідерів… Всі і ніхто… Може, вибори провести?..

— Що вносить кожен із учасників «Замкової тіні» у спільну ідею?

Марічка: — Хтось деструкцію, хтось гармонію, хтось раціональність, хтось емоційність, хтось енергійність, хтось елегійність.

Тарас Федорчак: — Все вносить! Всього себе: свої смаки, вміння, навички, погляди, філософію...

Зоряна: — Кожен щось своє вносить і в загальну атмосферу, і у творчість. Щодо вкладу у творчість, то тут основа — Віктор, Марічка і Тарас Федорчак. Вони дають стрижень, з якого народжується пісня. Але творчий процес у нас дуже демократичний — кожен бере активну участь і має однакове право голосу. Щодо вкладу в «Замкову тінь» як наш спільний проект, то тут також по-різному. Ми з Марічкою вносимо жіноче світобачення і логіку. Буває, Марічка щось пояснює котромусь із хлопців, а розумію її тільки я. Тарас Федорчак традиційно відповідає за «деструкцію» і патологічність («Патологія» — це ще один проект, в якому більшою чи меншою мірою задіяні усі «замкотінівці»), але останнім часом його активно підтримує Віктор. Миколу ми називали тривалий час совістю гурту. А Тарас Рудакевич, за моїм особистим відчуттям, приніс у «Замкову тінь» стабільність — з його приходом нарешті завершились наші поневіряння з пошуками скрипаля. А взагалі ми надзвичайно різні. Наприклад, наскільки терпляча Марічка, спокійний Віктор, настільки нетерпляча й холерична я. І хоча в нас багато спільних інтересів, мені деколи дивно, як постала наша дружба. Бо ми не просто граємо разом, ми всі свої, ніби зрослися.

— Чим наповнена історія «Замкової тіні»? Ви можете пригадати цікаві пригоди чи казуси?

Марічка: — Жодна репетиція не обходиться без пригод, а концерти — без казусів. Щоправда, вони зрозумілі лише посвяченим, тому розповідати їх складно.

Зоряна: — Ми постійно жартуємо і сміємось. Коли нас пізнають як людей, кожного зокрема й усіх разом, то дивуються, що у нас такі серйозні пісні. Найпопулярніше запитання до «Замкової тіні» — «Звідки такий песимістичний погляд на життя?». Ніякого песимізму, я знаю, що кажу, бо перманентно відповідаю за оптимізм. Однак про таке важко розказати. Згадую купу різних історій, з яких ми дуже сміялись, але які, напевно, не будуть цікавими іншим. Наприклад, на останньому концерті нас старанно підсилювали, ми почали грати, а Віктор тільки хвилин за десять з’ясував, що мікрофон у нього вимкнений. Ну, хіба це смішно?.. А ми сміялись.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: