CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 33
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 33
???????
???? ??????
Просто Ніна
CITY SOCIETY
Той хто не хоче бути Богом
Променад із Дон Кіхотом
Реставратор міського простору
CITY HISTORY
Галичанські амбіції Болехова
Вишнева гора Барона
CITY HISTORY
Оманлива тиша архівів
CITY FAMILY
Світло Писанки
Два крила одної мрії
CITY ART
«Віртуальний джем» - вибір покоління PEPSI
«Мертвий півень» - жвавіше за живих!
CITY ART
Все в... кераміці
Віднайдений рай
Образи... Образи... Й образи
CITY ART
Слова і звуки «Замкової тіні»
CITY LIBRARY
Жінка, що мріє про сонце
???? ??? CITY
???????:
N0(33) Травень 2007     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY ART
Образи... Образи... Й образи

Непрочитаний монолог Андрія Куделі

Є артисти, котрі за свій порівняно молодий вік стали улюбленцями публіки. На вистави за їх участю приходять спеціально, аби подивитися на театральних кумирів у нових іпостасях. Бо знають, що справжньому артисту підвладні різнохарактерні герої, що його гра завжди буде щирою, непідробною, глибоко психологічною.
До таких належить Андрій Куделя, актор Рівненського обласного академічного українського музично-драматичного театру. Ось уже двадцять років поспіль він виходить на сцену і дарує шанувальникам своє мистецтво. За цей час Андрієм зіграно чимало різнопланових ролей — комічних, серйозних, героїчних, любовних... І в кожній із них артист поставав і постає перед глядачем новою гранню свого непересічного таланту. Але я не стану переповідати творчу біографію Андрія Куделі, характеризувати його гру. А спробую зазирнути у внутрішній світ актора...

- Удержаві, де культура фінансується за залишковим принципом, а мистецтво здебільшого ігнорується як таке взагалі, годі говорити про те, що твоя робота комусь потрібна. Єдине, що втішає, — це люди, котрі живуть заради мистецтва. Вони одержимі. Своїм єством. Своєю непідробною щирістю, самовіддачею. Власне, та «залишковість» культури і вимірюється тим, що її творці залишають після себе. Бо саме мистецтво і є визначником нації. Це про величні полотна, немеркнучі сторінки, зворушливі мелодії, а в конкретному випадку — про безліч зіграних ролей. За ними — емоції, переживання, тексти і жести, мізансцени й овації...
Про що думає Актор, виходячи на сцену? Ну, напевне, не про свій театральний гуртожиток, де вирує справжнє буття, не про шурхіт упаковки з-під чіпсів, коли він пошепки, переймаючи подих, говорить із глядачем про потаємне. Не про запах арахісу з пивом десь у бельетажі. Не про грибок у театральних коридорах, що вже ніби в’ївся у твої і без того нездорові легені.
«Але ти мусиш, мусиш, мусиш», — вкотре повторюєш сам собі.
Театр — це як солодке ярмо, котре маєш тягнути без погонича, і нема на те ради. Це як щоденний ешафот, тільки щоразу вервечка рветься на найцікавішому місці. Це як дурман і фіміам одночасно. Бо завтра, післязавтра, до самісінької пенсії і довго після неї ти будеш приходити сюди знову. Навіть уві сні. І знову — репетиції, читки, прогони... І знову чекатимеш реквізиторів і костюмерів й уже перед дзеркалом ловитимеш жадану перуку. Ось вона — справжня насолода і мука. За мить, коли ти опиняєшся під сяйвом ліхтарів і аплодисментів. Це все тобі, мій любий і ненависний Глядачу. Бо ти все розумієш і кожну фальш сприймаєш як свою.
...І знову піднімається й опускається стомлена завіса із позолоченими сумно-веселими масками. Будуть раз по раз рипіти крісла десь на гальорці у нещасливому тринадцятому ряду. І дзеленчатиме в тиші модна поліфонічна мобілочка.
— Як ти там?
— О, ти в театрі! Одягнула нову спідничку. Невже!?
І знову хрипко лунає перший-другий, а за ним і третій дзвоник. І як завжди, як ...надцять років тому, ти виходиш на авансцену, ловиш болючий промінь рампи, як заповітний код сприймаєш репліку партнера, а вже потім ковтаєш п’янку мить свого успіху або невдачі. Притискаєш скромний букетик гвоздик, ховаєшся за лаштунками сцени, делікатно обминаєш надокучливих шанувальниць, втікаєш до гримерки, щоб стерти з себе пил чи грим століть...
«Моя професія Актор. Нічим од вашої не гірша», — ніби стаючи на захист майстрів мистецтва, стверджував знайомий поет.
«Не сотвори собі кумира», — застерігав безіменний, але вічний Автор.
А скільки непочутого лишається в предовгих кулуарах. Фуршети, дні народження, капусники й банкети... Автографи й фотографи, журналісти, бенефіси...
О, скільки ж умістилося в мені героїв! Королі і блазні, вельможі і плебеї, генії й нікчеми, кохані і коханці... Вже сам не знаю, де гра, де роль, а де моя реальність.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Все в... кераміці
  Віднайдений рай
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: