CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 33
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 33
???????
???? ??????
Просто Ніна
CITY SOCIETY
Той хто не хоче бути Богом
Променад із Дон Кіхотом
Реставратор міського простору
CITY HISTORY
Галичанські амбіції Болехова
Вишнева гора Барона
CITY HISTORY
Оманлива тиша архівів
CITY FAMILY
Світло Писанки
Два крила одної мрії
CITY ART
«Віртуальний джем» - вибір покоління PEPSI
«Мертвий півень» - жвавіше за живих!
CITY ART
Все в... кераміці
Віднайдений рай
Образи... Образи... Й образи
CITY ART
Слова і звуки «Замкової тіні»
CITY LIBRARY
Жінка, що мріє про сонце
???? ??? CITY
???????:
N0(33) Травень 2007     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY HISTORY
Вишнева гора Барона

Поблизу Рівного місцина, де річка Горинь примхливо роздвоїлася й, охопивши двома руслами клаптик землі, створила острівець. Це унікальне місце для любителів природи і старовини. Адже саме тут, на острові, стояв старовинний замок, церква святого Миколая. В’їжджали на острів через вузенький, перекинутий через річку дерев’яний місток. Поруч, на березі Горині, село Городок. Донині чи не наймальовничіший куточок Волині. Адже неподалік — диво природи: знаменита Вишнева гора, залишена новітнім поколінням князями Естергазі. Краєвиди у цьому заповідному куточку природи захоплюють кожного, особливо у травні, коли карликова степова вишня, якою вкрита гора, цвіте. Білий цвіт зливається з синім небом і білими хмаринками, створюється враження, що ти не на землі, а у небі — в раю.
Городок і та Вишнева гора — батьківщина великого мецената, науковця, культурного і політичного діяча Теодора (Федора) фон Штейнгеля. Тут він, німець за походженням, збудував свою маленьку Україну. Тож донині пам’ять про цю людину породжує у місцевих жителів на основі розповідей старожилів нові легенди. Бо то й справді була людина незвичайна. Для Городка, Волині та й України в цілому цей безпристрасний патріот і безкорисливий меценат зробив не менше, ніж великі гетьмани.

Три добрі справи барона фон Штейнгеля

Чи знайдеться нині в Україні бодай один мільйонер чи мільярдер, який безкорисливо б обернув свої мільйонні статки на добробут рідного села? Проклав би там дорогу, побудував школу, будинки для вчителів, лікарню, млин, організував би високого наукового рівня музей, а тоді утримував би ці всі установи за власний кошт, виплачував би учителям зарплату і безкоштовно давав селянським дітям освіту майже університетського рівня, лікував селян і за власний кошт утримував лікарню?! Питання, на жаль, риторичне. Настали-бо зовсім інші часи. Благодійництво відроджується, та далеко не в таких масштабах.

Про барона Штейнгеля, його добрі справи у Городку журналу «CITY LiFE» розповіла рівненська хранителька унікального фотоархіву Штейнгелів (у період з 1902-го до 1920 року) Ірина Куліш-Лукашевич. Її дід Іван Куліш та бабуся Надія Августинович-Куліш (разом з двома сестрами і братом; Августиновичі — дворянського походження — прим. авт.) прибули до Городка для налагодження роботи агрошколи. На прохання барона вони були послані князем М.М.Неплюєвим з Чернігівської губернії (хутір Воздвиженськ біля Ямполя-Глухова), де агрономічні школи І і ІІ ступенів для селянських дітей були відкриті ще у 80-х роках ХІХ століття. Те, що Федір Штейнгель звернувся по допомогу в організації школи до князя М.М.Неплюєва, який присвятив своє життя вихованню селянських дітей, не є випадковою обставиною. Адже він мріяв про організацію школи високого рівня і дуже скрупульозно й прискіпливо добирав для школи педагогічні кадри.

У Городку дотепер ходять легенди про заможність Федорового батька Рудольфа Штейнгеля і про те, що після його смерті у 1892 році Федір, отримавши Городок у повноправне володіння, спершу мав намір роздати всю землю, що становила понад 700 десятин, селянам. Проте його переконали, що вони не зуміють нею правильно розпорядитися. Тож він вирішив реалізувати батькову мрію щодо організації в Городку зразкового сільського господарства іншим шляхом. З перспективою на майбутнє. Дати селянським дітям високу аграрну освіту, а тоді вже буде з ким організовувати зразкове сільське господарство. Дід Ірини Куліш-Лукашевич Іван Хомич Куліш працював разом з бароном двадцять років. Був директором школи. Вони з бароном були однолітками, добрими друзями-однодумцями та ще й кумами. Барон фон Штейнгель був хрещеним батьком сина Івана Куліша Всеволода, у майбутньому — батька Ірини Лукашевич. Тож навіть коли Іван Куліш з родиною після передчасної смерті дружини вибрався з Городка до Рівного, то й надалі дружба з Штейнгелями тривала. Пані Ірина зберігає найтепліші спомини як про самого Федора Штейнгеля, так і про всю його родину. Багато про барона та членів його сім’ї пані Ірина знає з розповідей свого дідуся Івана Куліша та рівнянина Сергія Базуріна, який свого часу був репетитором у молодшого сина Федора Штейнгеля. Ця жінка, учителька за професією, з благословення свого знаменитого діда розпочинала свою педагогічну діяльність у Городоцькій школі, а згодом багато років присвятила пошуковій роботі. Тож сьогодні все те, про що вона розповідає читачам «CITY LiFE», — це результати її роботи з багатими архівними матеріалами у Рівному. Дотепер Ірина Всеволодівна навідується до Городка і спілкується з тими людьми, які ще пам’ятають Штейнгелів та їхнє оточення. На Городоцькому цвинтарі могила її бабусі Надії Августинович-Куліш. Принагідно доглядає пані Ірина й за могилами середнього сина Штейнгеля Володимира, який помер у 34-річному віці, та внучкою барона Оленькою (від наймолодшого сина Федора), яка померла дитиною від дифтерії. Поруч могила головного лікаря Городоцької лікарні Теодора Ріхтера, який був у числі кращих друзів барона.

У кімнаті-музеї загальноосвітньої школи Городка одна з експозицій має промовисту назву «Три добрі справи барона Федора Рудольфовича фон Штейнгеля». Ірина Всеволодівна зі слів селян знає, що трьома добрими справами вони вважають школу, лікарню і млин, що були споруджені й організовані в Городку за кошт і зусиллями барона. Насправді ж добрих справ було набагато більше. Городоцьким селянам не під силу було осягнути, якого рівня людина той барон Штейнгель, котрого вони щодня зустрічали на вулиці й на знак шани знімали перед ним шапки, і якого рівня справи він вершив як в Україні, так і поза її межами.

Штейнгелі були політиками, офіцерами й державними діячами…

Про барона Штейнгеля як члена великої династії, представники якої піднімали економіку Кубані, спорудили неймовірної архітектури будинки у Києві, були політиками, офіцерами й державними діячами, сьогодні відомо чимало. І відведених шпальт журналу не вистачить, аби описати, яку бурхливу діяльність провадив барон Штейнгель. Тож обмежимося лаконічним їх описом.
Обраний у 1906 році депутатом І Держдуми, 36-річний Федір Штейнгель долучився до української фракції і виступив з ідеєю національно-територіальної автономії України. На початку 1908 року він став членом Товариства українських поступовців, до якого примикали Грушевський, Винниченко, Єфремов, Дорошенко, Петлюра, і входив до його ради. На той час Федір Штейнгель очолював київське Товариство взаємного кредиту, річний обіг капіталів якого становив майже півмільярда рублів, тож по допомогу до такого потужного мецената зверталося чимало українських політиків та літераторів.

 початком війни Штейнгель увійшов до Комітету Пiвденно-Захiдного фронту Всеросійського союзу міст, завданням якого була допомога армії. Очоливши цей комітет у 1915 році, барон Федір Штейнгель запросив до її складу багатьох українських дiячiв, перетворивши його таким чином на суто українську органiзацiю, яка вела активну роботу з населенням окупованих тоді російською армією територій Галичини та Буковини. Окрім допомоги пораненим, військовополоненим та біженцям, комітет організовував українські школи, відкривав притулки для сиріт, видавав літературу українською мовою.
У бурхливий 1917 рік Федір Штейнгель із головою поринув у політику — його було обрано головою виконавчого комітету Київської міської думи. На той час це фактично був найвищий орган влади у місті. Паралельно Штейнгель брав участь у роботі Всеукраїнського національного конгресу, входив до складу президії, став членом Української партії соціалістів-федералістів.
У період Гетьманату барон як посол представляв інтереси України в Німеччині.

Благодійність поза політикою

Після громадянської війни барон, остаточно розчарувавшись у політиці, покинув зайнятий більшовиками Київ, повернувся в Городок, що опинився на території Польщі, й займався суто місцевими справами.
Попри буремні роки — все ж зберіг частину своїх статків. Тож збудував чайну, де подорожні могли випити безкоштовно чаю, зробив дорогу до села, виділив кошти на будівництво у Рівному жіночої гімназії та лікарні у с.Тютьковичі поблизу Рівного. Донині збереглися в городчан спогади про те, як барон постійно допомагав селянам лісом, худобою, хлібом, грошима, вирішував безліч повсякденних справ.
Ірина Лукашевич розповіла про один промовистий випадок: «Зайшла я до могили Штейнгелів у Городку (сина Володимира і внучки Ольги) і побачила в огорожі старого чоловіка, який плакав. Ми розговорилися. 87-річний Федір розповів мені наївну й повчальну історію: ще молодим хлопцем він зрізав у баронському лісі дерево. Барону доповіли, і Федора викликали в замок. «Ішов і боявся, бо ж украв», — зізнався старий. Барон, замість карати злодія, здивовано запитав: «Якщо така потреба в дровах, то чому не попросив?» Усе завершилося тим, що того ж дня на подвір’я того селянина в’їхала фура, навантажена колодами…
«Повірте, — говорив Федір, — я ніколи в житті більше нічого не вкрав».

Недільні чаї у барона

Барон Штейнгель був людиною високоосвіченою й інтелігентною, тож навколо нього гуртувалася інтелігенція. Створені ним школа, лікарня і музей плюс такий добрий організатор, як Штейнгель, об’єднали городоцьку інтелігенцію в одну «могучу кучку», місцеву еліту, яка, безумовно, була у великій пошані та справляла благотворний вплив на селян. Іван Куліш часто розповідав своїм онукам, як кожної неділі після богослужіння у барона збиралися на звані обіди учителі, медики, священик, управляючий маєтком. До столу зазвичай подавали борщ, гречану кашу, холодне молоко і ніколи — алкогольні напої. Після обіду збиралися біля самовара в саду й обговорювали плани на майбутнє, радилися, обмінювалися новинами. Ірина Лукашевич показує фото, на якому представники городоцької інтелігенції зафіксовані саме за чаєм у баронському саду, який називали парком. Благородні, інтелігентні обличчя. Педагогічний колектив, нерідко разом з лікарями та учнями (принаймні доктор Ріхтер присутній майже на всіх знімках) — і на інших фото, де зафіксовані під час екскурсій чи експедицій.

Школа для барона була його улюбленим дітищем. Він дуже любив дітей, часто бував на заняттях хорового гуртка. Вражає сама споруда школи з обсерваторією. Вихованці цієї школи (офіційно це було двокласне училище), окрім загальноосвітніх знань та мов (а вивчалися російська, польська і німецька), отримували основи агрономічної науки: ази та практичні навички з культури рільництва, городництва. А відтак разом з педагогами були учасниками природознавчих та етнографічних експедицій. Велику увагу барон приділяв їхньому культурному розвитку.
Серед світлин, які, коментуючи, показує мені Ірина Лукашевич, є унікальна, де учні Городоцького училища разом з учителями сфотографовані біля музею Ханенків у Києві.

Експозиція Городоцького музею налічувала тисячі експонатів…

До речі, ведучи мову про добрі справи, зроблені бароном Штейнгелем у Городку, не можна не згадати про музей. Хоч для селян музей не мав такого важливого значення, як, скажімо, млин, проте це одна з найвагоміших справ мецената і закоханого в Україну подвижника Штейнгеля. Ще під час навчання у Варшаві молодий барон зібрав про Волинь чимало букіністичної літератури і потоваришував із відомим у майбутньому науковцем Миколою Біляшівським. І ця дружба визначила велику справу.
Відкриття сільського музею у листопаді 1896-го (на рік пізніше від часу відкриття музею Ханенків у Києві) на той час було подією неординарною. Адже тоді на волинських землях існувало лише два заклади, в яких зберігалися матеріали краєзнавчого характеру — Волинське єпархіальне давньосховище при церковно-археологічному товаристві в Луцьку та Острозьке давньосховище, де зберігалися речі релігійного характеру.

Обидва чудові організатори, Штейнгель та Біляшівський проводили археологічні розкопки, збирали старовинні рукописи, стародруки, портрети історичних діячів, предмети побуту, записували народні пісні, казки, балади, перекази, проводили описи мінералів, досліджували тваринний та рослинний світ Волині. Експозиція музею налічувала тисячі експонатів, що розподілялися на відділи природи, геології, археології, антропології, етнографії. Барон Федір Штейнгель не лише фінансував діяльність закладу, а й сам брав активну участь у наукових експедиціях, які називав екскурсіями.

«Звіти Городоцького музею» розсилалися в університети Одеси, Києва, Москви, Харкова, Варшави, Петербурга, а Федір Штейнгель як керівник музею виступав із доповідями і рефератами на різноманітних конференціях та з’їздах. Є відомості, що у Варшавському університеті донині зберігаються унікальні дослідницькі роботи молодого Федора Штейнгеля.
Городоцький музей проіснував до 1914 року. На початку Першої світової війни, відчуваючи загрозу, барон вирішив вивезти експонати у безпечне місце. Частина його колекцій була евакуйована до Києва, інша — в маєток брата на Кавказ, де їхні сліди й загубилися. Зникла й бібліотека. У 1920 році на засіданні Тимчасового комітету Всенародної бібліотеки України академік Агатангел Кримський доповідав, що бібліотека Штейнгеля зберігається в готелі «Паласт». Куди вона поділася звідти, ніхто не відає й досі. Нині на стіні будинку в Городку, де був музей, є лише табличка, що засвідчує його минуле існування, а у Рівненському обласному краєзнавчому музеї зберігаються окремі архівні матеріали. Ірина Лукашевич як реліквію береже вишиту поліську сорочку, привезену її бабусею з експедиції у поліські села. У листопаді минулого року у Рівному відзначали 110-ліття з дня заснування музею Федора Штейнгеля.

Лікарня святого Бориса приймала хворих з усієї Волині…

Надзвичайно важливою справою була побудова в Городку лікарні святого Бориса. Будівництво йшло за спецпроектом та за кошти барона Штейнгеля. У кожну справу вкладав душу, тож до підбору кадрів ставився дуже прискіпливо. На посаду головного лікаря Федір Рудольфович запросив доктора Теодора Ріхтера, який був не тільки прекрасним фахівцем, а й однодумцем та добрим приятелем барона. Рівень Городоцької лікарні був, як на той час, достатньо високим. Лікувалися тут безкоштовно не тільки місцеві селяни, а й приїздили люди з усіх куточків Волині. Завдяки турботливій опіці барона Штейнгеля (постачання ліками здійснювалося за його кошт) лікарня в Городку за рік приймала близько шести тисяч пацієнтів. І сьогодні ця лікарня працює в тому ж таки приміщенні, а звіти Ріхтера зберігаються у Рівненському обласному архіві.
Та найбільше городоцькі селяни вдячні баронові за млин. Добротно зроблена споруда пропрацювала майже до наших днів. А на той час безкоштовно змолоти збіжжя — то була і справді велика благодійна підтримка.

Доля не була надто прихильною…

У своєму Городку, куди вклав стільки зусиль і праці, барон Федір Штейнгель прожив з невеликими перервами майже шістдесят років. Чи був такий розумний, талановитий, інтелігентний, багатий та симпатичний чоловік щасливим в особистому житті?
Ірина Лукашевич, згадуючи про барона і його родину, розповідає, що доля була не надто прихильною до нього. Перша його дружина померла при пологах, і він залишився з немовлям, первістком Борисом, абсолютно безпорадним. На допомогу йому приїздить його родичка, двоюрідна сестра Віра Миколаївна, яка замінила Борисові матір. Серед архівних матеріалів вражає лист Штейнгеля до російського царя, в якому він «коленопреклоненно» просить дозволу одружитися з Вірою Миколаївною, оскільки так склалися обставини. І цар дав дозвіл на цей шлюб. Хоч прожив барон з баронесою Вірою недовго (у 1910 році вона померла), проте спогади про неї у городоцьких селян залишилися найкращі. Це була чуйна, добра, великої душі людина, порадниця й помічниця. Баронеса Віра померла в Парижі та була похована в Києві на Аскольдовій могилі в родинному склепі. У 1936 році «совєти» склеп підірвали. Цю звістку барон також дуже тяжко пережив. Третя дружина Штейнгеля, колишня гувернантка його дітей, за походженням німкеня Олександра Вільгельмівна, на відміну від двох перших баронових дружин, не поділяла його позицій щодо благодійності, й було йому з нею нелегко, хоч і прожили разом до кінця життя.

Було у барона троє синів, по одному від кожної з дружин — Борис, Володимир і Федір. Володимир, що мав у Городку власний фільварок і займався сільським господарством, помер у 34-річному віці й похований у Городку, а його дружина Мар’яна виїхала до Америки. Подружжя було бездітним. Пізніше, в радянський період, Мар’яна Штейнгель на ім’я одного з городчан переказала велику суму на впорядкування могил та спорудження пам’ятників Володимирові Штейнгелю та племінниці Оленьці у Городку. Однак гроші були конфісковані, а той селянин мав від цього дуже великі прикрощі. Щодо найстаршого сина Бориса, то є неперевірені дані, що він загинув від рук більшовиків у Києві під час революції. Лише тепер Ірині Лукашевич вдалося розшукати його внучку, з якою вона незабаром має зустрітися. Наймолодший син Федір, утікаючи разом з батьками від сталінських репресій, опинився в Німеччині. Ірині Всеволодівні вдалося з’ясувати, що десь біля Берліна живе його донька, фрау Олександра. Однак звістки від неї поки що не одержала.
оля самого барона склалася так, що «совєти» позбавили його найдорожчого — батьківщини, любої серцю Вишневої гори і Городка. Змушений був доживати своїх днів у вигнанні. Ірина Лукашевич розповідає, що у 1939 році відібрали у барона Штейнгеля землі та майно. Тож його сім’я була змушена тулитися у домі своєї колишньої кухарки. Йшов 1940 рік. Іван Куліш (дід Ірини Лукашевич) випадково довідався про те, що барон та його сім’я занесені у списки на виселення.

— Якось пізно ввечері до будинку діда під’їхала фура, запряжена кіньми, — згадує Ірина Всеволодівна. — На ній сиділи сам барон Федір Штейнгель, баронеса та їхній син Федюша. Усі були вбрані в селянський одяг. Мені цей маскарад був дуже дивним, адже я неодноразово приїздила з дідом на гостину в садибу барона, бачила, як вони одягаються. Але запитувати не можна було. Уже пізніше дід розповідав, що домовився з провідником, який і перевів барона з сімейством через кордон з Польщею. Через кілька днів прийшло повідомлення, що вони благополучно покинули країну. А буквально через два дні в Городок за Штейнгелями приїхали відповідні служби. Перевернули все село, але нікого не знайшли. Так доля (а ще — вірні селяни) врятувала барона від загибелі. Про це раніше ніхто нікому не розповідав. Хоча дід інколи мені казав: «Іро, я вірю, що настане той час, коли ти зможеш повідати правду про порятунок барона Штейнгеля».
Відомості про те, як склалася доля Штейнгелів у Німеччині, дуже скупі. Йшла Друга світова війна. Відомо, що оселилися вони під Дрезденом. Невдовзі, за місяць-другий після смерті баронеси Олександри, яка загинула під час бомбардування, 11 лютого 1945 року помер і 76-літній барон. Там він і похований. Його син Федір одружився з російською емігранткою, у 1946 році в них народилася донька Олександра.

А в Городку залишилася вулиця імені барона Штейнгеля та усі три його добрі справи: донині діють і школа, функціонуванню якої цьогоріч виповниться 110 років, і лікарня, і млин. Збереглося і приміщення музею. На жаль, про те, що там був музей, тепер дізнаємося лише з таблички на фасаді. Донині живуть люди у споруджених бароном учительських будинках. У палаці Штейнгелів розташований жіночий монастир. Монахині опікуються бароновим парком, а бувальщини та легенди про його родину ретельно збирає й записує разом зі своїми вихованцями нинішній директор Городоцької школи історик-краєзнавець Степан Зелінський.
І досі будять тишу дзвони Свято-Миколаївської церкви, а щотравня білосніжними хмаринами цвіту вкутується баронова Вишнева гора…

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Галичанські амбіції Болехова
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: