CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 33
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 33
???????
???? ??????
Просто Ніна
CITY SOCIETY
Той хто не хоче бути Богом
Променад із Дон Кіхотом
Реставратор міського простору
CITY HISTORY
Галичанські амбіції Болехова
Вишнева гора Барона
CITY HISTORY
Оманлива тиша архівів
CITY FAMILY
Світло Писанки
Два крила одної мрії
CITY ART
«Віртуальний джем» - вибір покоління PEPSI
«Мертвий півень» - жвавіше за живих!
CITY ART
Все в... кераміці
Віднайдений рай
Образи... Образи... Й образи
CITY ART
Слова і звуки «Замкової тіні»
CITY LIBRARY
Жінка, що мріє про сонце
???? ??? CITY
???????:
N0(33) Травень 2007     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
???? ??????
Просто Ніна

«Буряк вперся — от-от буде скандал!»

Ніна Матвієнко на кухні готувала вечерю: чистила картоплю, різала цибулю та моркву, пасерувала зелень. Ножі, виделки, ложки, тарілки були слухняні, покірливо і вірно їй слугували. Посуд на плиті і поблизу неї вже озивався багатоголоссям. Найбільша каструля брала ноту «до». «Ре!» — входила в тональність її трохи менша посестра. «Мі!» — пищало горнятко. «Фа!» — шипіла сковорода. «Соль!» — це голос салатниці. «Ля!» — не вгавав кухоль. «Сі!» — закипала вода у чайнику. Ох, і зваблювала ця кулінарна мелодія! Вона приводила все у живий взаємозв’язок. А й справді: у такої господині не можна втриматися, щоб не заспівати.

...От який випадок узяв і впав, як небесний дарунок. Я дивився великими очима, не маючи сил подолати приголомшення. Доводилося ж відкривати досі не бачену Ніну Матвієнко. І точив душу сумнів: «А може, це не вона. Може, хтось інший куховарить». Мені вигадувалося бозна-що з остраху, що і ця кухня, і господиня можуть розвіятись, стати галюцинацією, сном.

Натомість Ніна Митрофанівна підхопилася з-за плити:
— Ось ще приберу зі столу крихти хліба. Є така народна прикмета: зметеш їх на підлогу — і в оселі не буде чого їсти.
Мов синиця з гілки на гілку, вона легко перепурхувала від столу до плити, від плити до шухлядок. Щось там переставляла або забирала. Вся відкрита, розсвітлена, добродушна. Пахощі так владно розпросторювалися, що могли відбити памороки.

— О, борщ уже закипів, — Ніна Митрофанівна дісталася до свого улюбленого стільчика. — Не знаю, що може бути смачніше за нього.
Вона свого часу описала, як готує цю страву: «Варю борщ, і тут я помічаю цікаве явище: вкинула до квасолі картоплі, вона так туди влетіла, як хазяйка; розіпхалась по всій каструлі і жде, щоб я швидше закрила покришкою. Я усміхнулась і затулила. Пасерую моркву із селерою, і теж туди, вона не дуже охоче із сковороди злізла, ложкою мусила згрібать. Надула губи, аж піна пішла біла, бо ж олією її шмарувала. Покришкою боялась накривать, бо бачу — як шугоне, не зловлю, так і жде моменту. Але буряк так буряк, справжній козак, зайшов туди, наче з коня злетів: наробив гармидеру, бо ніхто вже й світу білого після нього не побачив. Закипіло раптом усе! Матьонко! А нема рукавиць, буряк вперся — от-от буде скандал! Зняла — і на холодне! Ху, встигла, аж і буряк, бачу, впрів, злякавсь, що не вдержить таку масу баб’ячу! Ложкою їх повінчала, посварила — втихло! (Як заправлять борщ, на Черкащині кажуть: «Вінчаємо оце все з борщем».)»

— Я дуже люблю компоти із сухофруктів, соки, зроблені з овочів, — сказала Ніна Митрофанівна. — У морквяний сік обов’язково додаю трішки лимона й олійки, щоб засвоювався каротин. Вважаю, що найкраща їжа виходить з того, що сам вирощуєш на городі. Принципово не вживаю майонезу. Можу випити вина. Знаю, що деякі співаки перед виступом насолоджуються коньяком з кавою. Я ж собі цього ніколи не дозволяю.

Очевидно, запах вечері виманив на кухню Петра Івановича — чоловіка Ніни Митрофанівни. Він подивився на дружину, усміхнувся і сів поруч.
— Без чого не уявляєте свій дім? — звертаюся до господарів.
— Без любові, — Ніна Митрофанівна зачудованим поглядом обводить все довкола.
Петро Іванович, усміхаючись, киває головою.

«Я жила у жорсткій казці»

Просто-таки заворожувала мене Ніна Митрофанівна своїм чистим словом. Розгортаю її книгу і читаю: «Якось питаю у Валі Ковальської (приятелька Ніни Матвієнко — прим. авт.), а чи свербить у землі те місце, де корінчик проростає?» Засміялась Валя. А я знову: «Мабуть, так. Землю пташечки гребуть ночами і заодно чухають. Отак і зима почухала спинку, позіхнула та й заснула у воді, а весняне сонечко вже лиже холодні поля, сідає на вії у корови і заходить у хлів на цілу ніч, а вранці корівка поїть його молочком і на рогах виносить у світ». Не знаю жодного письменника, який би вмів так писати...

— Стривайте, я процитую свої улюблені вислови, — Ніна Митрофанівна поспішно перегортає сторінки якоїсь книги. — Послухайте ось це: «То, что люди думают и говорят, не имеет значения. Единственное, что имеет значение, это — ваше общение с небесами!» Або ще такі слова: «Никогда не робщи! Враждебные силы входят в тебя, когда ты робщишь, и они пригибают тебя вниз». Інколи так буває, що щось не подобається в іншій людині. І ти довго не можеш зрозуміти, що саме. А потім усвідомлюєш, що це «щось» також є і в тебе. І що та людина — це наче твоє відображення. Починаєш обурюватися: «Як це я можу таке робити?» Поговориш з собою і утішишся.

— Якими були відправні точки вашої творчості? Як вдається так глибоко відчувати зв’язок з природою і з тим поліським краєм, де ви народилися і виросли?
— Я на прикладі спробую пояснити. Ось на столі звичайне горнятко. У ньому бачимо мед — він прийняв форму посудини. Перекладеш мед в інше горнятко — і відразу зміниться його форма. Щось подібне трапляється з людиною. Її «форма» визначається місцевістю з певним способом життя — своєрідною «посудиною», де готуються і розігруються сцени життя.
Полісся на Житомирщині, де я народилася, було жорстке. Люди відмовляли собі в праві мати власний погляд на звичайні речі, як кошмар, тяжіла їхня закореніла традиційність. Батьки дітей напучували: страхи вас переслідуватимуть навіть уві сні, якщо відступитеся від звичаїв. І навіть правило не змітати хлібні крихти зі столу на підлогу я винесла з того краю.
Підсвідомо з покоління в покоління передавався образ мати-хатниці, що ходила по оселям і допомагала жінкам, яким було дуже важко. Він прийшов у нашу культуру ще з язичницьких часів. Згодом у поняття «хатниця» вкладалося інше значення — так стали називати людей, які багато десь ходили. Коли я була малою, часто бігала до своїх подруг. І мама мене інколи називала: «От, похатниця!»
У нас була, можна сказати, спеціальна мова. Мама часто мені казала: «Іди миню або пацю пасти!» Коли на вулиці було холодно, то я чула від неї: «Там дюдя!» Я не навчила своїх дітей цій мові. Хоча інколи їм могла сказати: «Візьміть папу (хліб) і попийте питочки».
Я жила у жорсткій казці. У моїх батьків було одинадцятеро дітей (один лише брат два роки тому помер), і кожен мав щось робити, чимось допомагати. І я не могла вирости романтичною, бо вся сутність зосереджувалася у важкому побуті. У нас було 60 соток землі, всім доводилося її обробляти.
Я дуже тяжко напрацювалася в дитинстві. Пам’ятаю, мені було лише п’ять років, коли я приносила з цвинтаря червону глину. Нею ми обмазували призьби. А під стіною ще й узори робили кружечками.
У суботу мама прала, всіх нас купала в одних ночвах (неймовірно щастило тому, хто першим у них плюскався). Волосся полоскали в розчині керосину, щоб воно блищало та не було вошей. Дуже чекали неділі, щоб відпочити. Ляльок в мене не було, дітей тоді захоплювала лапта (російська народна командна гра з м’ячем та биткою — прим. авт.).

Розрадою для всіх була пісня. Проте ніщо ніколи просто так не співалося. Ми знали, що природа пробуджується тоді, коли у виконанні жінок нашого села звучали веснянки. Як по команді перекликались мелодії дивними голубими ранками, коли прохолодними були вранішні роси, аж шпари заходили в ноги.

— Пам’ятаєте, як ви заспівали вперше? Що то була за пісня?
— Будь-яка дитина у нашому селі співала, вперше розкривши рота... Не була винятком і я. Пісня була моєю колисочкою. І одному Богу відомо, яким був мотив моєї першої мелодії.
Змалку я не думала про те, що стану співачкою. Біля дзеркала вертілась, імітувала артистів, яких бачила в кіно.
Якось у дитинстві мені запропонували виступити під баянчик, то я відмовилася, сказала: «Моя мати краще співає. Цей баян — він тільки хрипить. Не хочу я з ним співати. Він мені заважає». І це стало основою мого життя — акапельно співати, щоб не знищити, не зіпсувати чогось у мелосі. Колись я любила пісні календарні, пізніше перейшла на побутові, потім — на балади. Але найбільше мені подобається торжество весняного циклу.
— Місто вас змінило?
— У ньому обставини дуже впливають на людину. Вона дивиться на інших і потихеньку відрікається від свого й набирається загалу. Бути індивідуальністю дуже важко. Мені завжди хочеться розширити будинки і дивитися на небо. Дуже радію, коли випадає нагода проїхатися по селах, де півні не дають спати. Ніби здійсниш мандрівку у своє дитинство.
Якось я слухала пісню «Гей, долино, долиночко…», розплакалась. Зрозуміла, що, вийшовши з поліських голубих ранків, я більше не зможу до них зайти. Ношу ті ранки із собою і не відчуваю своїх років. Досі можу танцювати з онучкою. Коли роблю зарядку, вона «сідає» на шпагат і каже: «Ні, ти не бабуся, ти просто Ніна».

— Які місця у Києві ви найбільше любите?
— Володимирівську гірку, район музею Великої Вітчизняної війни, де розташований мій будинок.

«Шукаю поезію, в якої є моє нутро»

І ще одна цитата з літературного доробку Ніни Матвієнко: «Я коли співаю — відчуваю дотик до чогось живого! Бачу колір, запах відчуваю... Інколи чую: звучить пісня — предивна мелодія, і раптом — якийсь дивний стан, така свіжість, як від струмка повіяло... А буває — чую запах моху... От як у творчості Станковича — піднімається велетенська хвиля висотою — аж дно моря видно! Здригається, стогне вода! І пахне силою свіжості!»
Знаєте, чому велика співачка залишається чистою і святою для глядача?! Бо її голос розчиняється у голосі природи. І таке поєднання стає молитвою, зверненою до Бога.

— А бували моменти у вашому житті, коли не хотілося співати, мелодія ставала тягарем, не давала дихати?
— З такими твердженнями треба бути дуже обережним. Про подібне не те що говорити, а й жартувати не можна. Якщо Бог тобі дав дар, ти — як поводир Господній. Коли не використовуєш свій дар або щось говориш проти нього, сподівайся на біду.
От, наприклад, я якось сказала своїм дітям: «От вистачить, я вам заробляла, а тепер буду відпочивати». І в мене пропав голос. Упродовж двох місяців я не могла виступати. Що ж трапилося? Мої слова матеріалізувалися, перетворилися на енергетичну стрілу, яка пробила простір. Не раз переконувалась: якщо артист недбало виконує своє призначення, то збивається у нього голос, а дар забирається. І такий співак стає наче без духу.
В жодному разі не можна нарікати на долю! Як часто доводиться чути: «Та скільки ж можна у цьому житті страждати!?» А хіба легко діткам, які народжуються з вадами? Дуже багато людей не знає, що вони просто самі себе з’їдають.

— Цікаво: скільки народних пісень у вашому репертуарі?
— Я не рахувала. Ви знаєте, цього не можна робити. Бо тоді з’являється вузол, який зав’язується дуже туго, і після цього вже важко творити.
Україна має майже мільйон народних пісень, у яких закодований дух нації. Жодна країна світу не може похвалитися такою скарбницею. Вся глибина українства замикається на незбагненній магії народної пісні. То таємничий банк історичної пам’яті.
Ось серед такої кількості народних пісень я і шукаю поезію, в якої є моє нутро. Зараз я не можу співати про любов і вірність — якась своєрідна хвиля мене охопила.

— Що для вас є орієнтиром у створенні артистичного стилю?
— Власний смак, власний підхід до творчості. А ще — внутрішня інтуїція, дар, від якого не втечеш. Наприклад, коли виступає хор, я виділяю цікавий голос, який притягує. І що з’ясовується? Гарно співає жінка, яка навіть не пройшла школу виконавської майстерності. Взагалі-то непросте питання: вчити чи не вчити співати.
Я тепер працюю зі студенткою з Черкащини. Коли вона співає, то наче прикриває верхній звук і не вміє показати посмішку. А мені так хотілося її «витягнути» з дівчини. Проте вже не намагаюся цього робити. Як їй зручно, так нехай і співає! Звичайно, щось доводиться підкорегувати, але не ставлю за мету зовсім зламати молоду співачку.

— Ви не раз відгукувалися на пропозицію інших виконавців виступити разом з ними. А чи дозволяєте комусь співати пісні зі своїх альбомів?
— Те, що мої пісні переспівуються, зовсім не означає, що хтось у мене просив дозволу на це. Коли ти сам знайшов пісню, викохав її, вклав у неї свою душу, переживання, емоції, вона стає тільки твоєю. І коли хтось інший намагається її переспівати, це вже зовсім не те. Скільки артистів намагається, наприклад, співати «Ой, летіли дикі гуси», але все одно цю пісню сприймають як мою.

— Що для вас значить слухач?
— Це як церква Господня з моїм сповідником. Люди часто запитують: «Де ми бачимо Господа?» І ми малими цікавились: «Мамо, ну, де Господь?» А вона каже: «Скрізь». — «Як це скрізь?» — «І в метелику, в травичці… Ти тільки подивися, яка кульбабка цвіте…»
Дуже добре, коли ти спілкуєшся з людиною, яка стоїть духовно вище від тебе. Вона на твої помилки вкаже, допоможе їх виправити. І зробить це коректно, щоб тебе не образити. Дасть зрозуміти, що і тебе Бог любить. Чому ж ти так гнівиш його?

— Чи є у вас особистий кутюр’є?
— Ні, покладаюся виключно на свій смак і інтуїцію.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: