CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 32
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 32
???????
???? ??????
Секрет Ані Лорак
CITY PEOPLE
Кшиштоф Зануссі: "Не втомлюйтеся вчитися безупинно"
CITY SOCIETY
«Отче Наш» для «ЯЙЦЯ-РАЙЦЯ»
Променад з Дон Кіхотом
CITY STUDY
Освіта за кордоном
CITY HISTORY
«Наша Леся»
Холмська Богородиця
CITY FAMILY
Дияволенята
Математика кохання
Життя для Багірової - це казка
CITY ART
Кава-party з Євгеном Комаровим
Всесвіт Миколи Мазура
На межі світла і тіні
CITY ART
Неформатний королівський розмір
Кому Вниз
Патріарх бардівської пісні
CITY LIBRARY
Приватне скородинство Мар`яни Савки
???? ??? CITY
???????:
N0(32) Квітень 2007     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY ART
Кому Вниз

10 лютого 2007 року «Кому Вниз» приїхали до Луцька вдруге. Музиканти завітали у клуб «Майдан» не просто з концертом, а ще й відсвяткувати свою дев’ятнадцяту річницю. Привезли із собою рідних та друзів, а ще відлуння грандіозного дійства — концерту «Ретроспектива», що відбувся восени у Львівській опері, та надію на отримання Шевченківської премії в номінації «музика». «Кому Вниз», промовляючи гідно і впевнено, не дають заснути Шевченковому слову, та й ми, оббиваючи коліна і заплутуючись у рутині сьогодення, множимо актуальність його творів.

— На День пам’яті героїв Крут ми були свідками того, як над душами цих мучеників два якихось начальника вирішували, хто з них значущіший, — розповідає Андрій Середа, спілкуючись із слухачами під час концерту. — Просто не знайшлося гвинтівки, яка б дивилася між їхні очі, вони б тоді зрозуміли, хто є люди, а хто не є. Коли будь-яка інша нормальна країна могла би зробити на цьому цілу ідеологію, зруйнувати усе непотрібне і побудувати усе найкраще, курган поховав тіла молодих героїв. А по кургану проходить залізнична колія. У той день на цьому місці зібралися люди, проїжджав поїзд, машиніст увімкнув сирену, щоб віддати шану загиблим… Це було захоплююче: потужна машина, що видає гучний стогін, їхала, аж доки не зникла за обрієм.
«Браво «Кому Вниз»!» — скандували люди, плескаючи в долоні. Півтори години концерту минули. Весела і згуртована компанія музикантів прийняла мене до себе на кілька хвилин заради інтерв’ю. Звукорежисер Сергій Кузьмин, барабанщик Євгеній Разін, Володислав Малюгін (гітара), бас-гітарист і менеджер гурту Сергій Степаненко, Андрій Середа (автор, вокал, клавішні). Дружина і син Андрія почувалися у цьому колективі досить органічно.

— Від імені глядачів хотілось би подякувати вам за прекрасний концерт. Думаю, ми могли би ще декілька разів підряд переслухати усі речі від початку до кінця, не лишень «Суботів» та «Птаху на ймення Nachtigall»… Чому свої дев’ятнадцять років «Кому Вниз» вирішив відсвяткувати саме в Луцьку?
Сергій Степаненко: — Рік тому у вашому клубі відбувся наш концерт, від якого залишилися неймовірно приємні враження. Ми якраз думали про ще один концерт, як нам надійшла зустрічна пропозиція від «Майдану», і так воно гарно співпало з нашою датою.
Андрій Середа: — Взагалі-то, тут є маленька дивина, яку ми, в принципі, тримаємо при собі. Ось, наприклад, у пісні «Привид з гаю» є такий перелік: «Диким Степом, Холодним Яром, Чорним Лісом, Великим Лугом». Три назви я знав, а «Чорним Лісом» вставив для рими. Але, виявляється, в Україні таки є Чорний Ліс. Щось подібне я можу сказати щодо Луцька. Соло до «Суботова», яке ми зараз, на жаль, не граємо, бо наш гітарист перебуває в «академвідпустці», було створене ним якраз у Луцьку. Тобто нас об’єднували такі речі, які спочатку навіть не спадали на думку. Ми, виявляється, зустрічалися з лучанами ще 1989 року на першій «Червоній руті». І наразі відчуття повторних зустрічей і перебування тут дуже приємне. Воно не докучливе, це не панібратство, а поводження старих друзів, людей, перед якими не потрібно хизуватися. Тут прекрасна атмосфера, усе настільки буденно, у хорошому сенсі, звичайно, що не треба докладати зайвих зусиль, аби почуватися комфортно. Думаю, що ми й на двадцятиріччя вас відвідаємо.

— На якій стадії зараз перебуває запис вашого нового альбому?
Сергій Степаненко: — Багато речей, які мають увійти в альбом, існують декілька років. Альбом уже має не лише робочу, а й, думаю, кінцеву назву — «Idem». Відсотків вісімдесят матеріалу записано і зведено. Три-чотири речі, які лишилися, музично зроблені, аранжування записано, та ідея поки що сформована лише в музиці, в тексті ж є нюанси, які Андрій хотів би доробити. У травні поїдемо до Німеччини на фестиваль «Wavе-Gоtіk-Trеffеn», а доти плануємо завершити роботу над альбомом. Я ще не знаю, коли відбудеться презентація. Але цей альбом стане справді важливим етапом у нашій творчості.

— Чи пропонували «Кому Вниз» за кордоном, зокрема в Німеччині, видати щось? Адже там є компанія «East Block Music», що займається колективами зі Східної Європи. Вже видані «Пісні Помаранчевої революції» і останній альбом «Гайдамаків».
Андрій Середа: — У нас є представник у Німеччині. Це наш давній прихильник і побратим Віталій Stranger Федун, який свого часу організував поїздки на «Wavе-Gоtіk-Trеffеn». Він кілька років тому зацікавив деякі структури можливістю видання нашого матеріалу, вони вже чекають. Ми плануємо записати кілька речей англійською. Чому не німецькою? Німці такі ж розумні, як і українці, і вважають, що німецькою мають співати німці. А якщо ти приїжджаєш з-за кордону і ти не є німець, не треба співати німецькою, хоча б англійською співай. Хоча вони досить добре сприймають і українську. «Суботів», наприклад, який, звичайно, перекладу не піддається, дуже добре сприймається… Насправді одна з «фішок» «Кому Вниз» — не планувати. У нас є можливість дочекатися, поки воно саме постукає у двері, ми навчилися чекати, звичайно, не лежачи на печі, але... Це такий стан.

— Що стільки років поспіль тримає «Кому Вниз» разом? Ви чи не єдиний український гурт, який жодного разу не змінював склад.
Андрій Середа:
— Простота і відкритість — ось те, що тримає різних людей. До того ж чоловіки з «Кому Вниз» уміють любити, вони навіть якщо щось гублять та віддаляються, все одно залишаються вдячними. Свого часу Кузя казав: «Знаєте, я, напевно, від вас піду, я люблю трохи іншу музику...» Я відповів: «Кузя, ми настільки рідко виступаємо, що ти паралельно можеш займатися чим завгодно». Кузя погодився і відтоді уже сім років разом із нами. Ми можемо бити одне одному зуби і потім вимивати підлогу від крові, але ми страшенно переживаємо і бережемо одне одного. Ми на те й багаті, що усі думаємо по-різному, це нас згуртовує, ми не набридаємо одне одному.

— А як склалася доля вашого п’ятого учасника — Володислава Макарова?
Андрій Середа: — Він настільки багато зробив для «Кому Вниз», що залишається довічно нашим. Він нікуди не подівся, просто потребує змін і, можливо, іншої енергетики. Він це заслужив. Йому треба було море, і він зійшов біля Сочі. Слава приїжджає додому, гасає туди-сюди. Він має на це повне право. До того ж знає, що ми все одно поряд.

— Андрію, дуже приємно, що сьогодні приїхали ваша дружина Світлана і син Сашко. Світлано, чим ви зараз займаєтесь? І як ставитесь до того, що ваш чоловік є культовою особою для багатьох тисяч молодих українців?
Світлана: — Я знайомилася не з музикантом Андрієм Середою, а з актором. Тому ставлюсь до усього досить спокійно. Можливо, не звертаючи увагу одне на одного, ми зустрічалися й раніше, під час існування київського рок-клубу.
Андрій Середа: — Світлана — господиня нашого дому, вона займається дизайном помешкання. Роботи у неї вистачає.

— Дуже знаковою у ваших піснях є місія чоловіка-українця. Якою ж є місія жінки?
Андрій Середа: — Створити чоловіка-українця.
Світлана: — Тил тримати, більше ніякої місії немає. Якщо людині приємно приходити додому — я задоволена, в цьому моя місія.
Андрій Середа: — Я також вважаю, що чоловік у родині — як важка танкова бригада, а дружина — легка кіннота, котра дочищає те, що танки не встигли розчавити. Це задля того, щоб по тій перекопаній родючій українській землі пройшли такі люди, як мій син.

— А чим ваш син займається?
Андрій Середа: — В даний момент активно намагається відкрити пляшку пива. Саші сімнадцять років, це благодатний, але дуже короткий період, коли він має вирішити, чим займатись. Це його право, але якщо він не встигне, доведеться підтягати війська додому.

— Візьмете усе в свої руки?
Андрій Середа: — Думаю, до цього не дійде. Ми з Світланою виховували Сашка як незалежну структуру, і він має нею бути.
— Ми всі вболіваємо за те, аби «Кому Вниз» отримали Шевченківську премію. Якщо таке станеться, що це для вас буде означати?
Світлана: — Ремонт закінчимо.

— Очікуються великі грошові вливання?
Андрій Середа: — Щодо грошей я скажу так: «Кому Вниз» добре обізнані з прекрасним і важким відчуттям заробляння грошей. Навіть ті невеличкі кошти підуть, як вода в суху землю. Ми їх не розтринькаємо. А якщо серйозно, то нам здається, що настав той момент, коли Шевченківська премія потребує свіжої крові. Я думаю, що ми — одні з тих, хто може їй це дати. В принципі, за дев’ятнадцять років навколо нас згуртувалося багато людей, в яких ми щось навчилися, які нас підтримують. І, власне, це буде підтверджено не тільки нами, а й цими людьми, що премія має право на існування й надалі. Тому що руйнувати завжди легше, хоча на це теж треба велику відповідальність, а зберегти і відродити — то інша справа. Премію, яка має таке ім’я, не можна спаплюжити. Так що ми просто у цьому випадку виступаємо як «санітари лісу». І прийняти її — не самозадоволення, а абсолютно нормальний стан, це приємно.

— Говорячи про Шевченківську премію і самого Шевченка, не можна не згадати про ще одного цьогорічного номінанта, тільки вже в галузі літератури — Дмитра Стуса з його книгою про батька «Василь Стус: Життя як творчість». Стус, як і Шевченко, був дуже вольовою людиною. Де ж брати сили у ситуаціях, коли, здавалося б, будь-хто міг зламатися?
Андрій Середа: — Нам ще зарано порівнювати себе з людьми, що ходили по лезу бритви.
Світлана: — В сім’ї. Якщо людині пощастить з сім’єю, то все у неї складеться добре. Я можу навести приклад зі своєї родини. Мої родичі живуть у Кіровограді, де сьогодні взагалі немає можливості займатися чимось конструктивним. Але їм усім дуже пощастило з родинами. У них там своєрідний клан, що допомагає жити і робити це красиво.

— Андрію, в одному зі своїх інтерв’ю ви казали, що Україна на даний час потребує лідера, який би мав почуття власної гідності. Вам не здається, що гонорових і послідовних людей не вистачає і нашій музиці, і літературі, і малярству?
Андрій Середа: — Гідність має бути в усьому. Ще я знаю, що лідер обов’язково має бути пов’язаний з якимось видом мистецтва. Нехай навіть на любительському рівні. Хоча, з іншого боку, якщо вважати любов нашого Президента до горщиків і скринь патріотизмом — то цього замало. Збирання всіляких фетишів ні до чого не призведе. Гідність має бути, не можна приймати на роботу людей, що зрівнювали тебе з гівном, а тепер будуть існувати поряд. В Україні зараз дуже цікавий період. Люди гинуть, але разом з тим народжуються справжні особистості. В деяких західних країнах, що живуть багато і стабільно, штучно створюють конфлікти. А у нас шикарний час. Раніше в історії такі речі вирішувалися простішим методом — війною. Зараз її начебто не існує. Але іде тотальна війна розумів, інформації, це новітня сила і новітня війна. Тому ми не повертаємось назад, а йдемо вперед. І все буде добре в Україні, тільки не знаю коли, страшенно хотілося б встигнути побачити...

— На даний момент «Кому Вниз» став культовою формацією. Люди прислухаються до ваших слів, ваших ідей, вбирають вашу національну естетику. Ви відчуваєте за це відповідальність? Постійна увага й інтерес не тяжіє над вами? Адже прихильники чекають не тільки запитань, які ви ставите у своїй творчості, а й відповідей.
Андрій Середа: — У мене вже давно зникло відчуття, що «Кому Вниз» — гурт з п’яти чоловік. І згуртованість навколо нашої музики стількох людей, особливо молоді, дуже підтримує нас. Адже таким чином формується наше майбутнє. Майбутнє тих, хто прийде за нами...
Справжнє ціни не має. Пісні «Кому Вниз», як і дев’ятнадцять років тому, змушують нас рости і підводитись вище. Тому що є велике бажання і потреба бути серед впевнених, сильних людей, які знають, куди йдуть, на якій землі знаходяться і чого для неї хочуть. Є бажання мати коріння ВНИЗ, рости у рідній землі, плодоносити для своїх людей, ділити смуток і радість навпіл.

Наприкінці лютого комітет з присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосив цьогорічних лауреатів. Гурт «Кому Вниз» до переліку не увійшов. Чи означає це, що комітет відмежовується від мистецтва, актуального в суспільстві, розмірковують автори Народної Шевченківської премії, за версією якої «Кому Вниз» стали лауреатами у галузі «музика». Нагородження відбулося 17 березня біля пам’ятника Шевченку в Києві. «Кому Вниз» отримали статуетку Мамая — нашого стародавнього воїна-кобзаря, який є символом народного епосу. Статуетка була виконана із заліза, що символізує незборимість волі українців будь-що виконувати свою місію.

Нагадаємо, що Народна Шевченківська премія — громадська ініціатива, що розпочала своє існування на противагу непрозорій діяльності комітету з присудження Національної премії імені Шевченка. Протягом місяця на сайті премії проводилось відкрите голосування, в результаті якого було визначено чотирьох обранців — по одному від кожної галузі: Остап Лапський (література), гурт «Кому Вниз» (музика), Іван Остафійчук (образотворче мистецтво) та вистава «Про мишей та людей» (театр).

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Неформатний королівський розмір
  Патріарх бардівської пісні
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: