CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 32
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 32
???????
???? ??????
Секрет Ані Лорак
CITY PEOPLE
Кшиштоф Зануссі: "Не втомлюйтеся вчитися безупинно"
CITY SOCIETY
«Отче Наш» для «ЯЙЦЯ-РАЙЦЯ»
Променад з Дон Кіхотом
CITY STUDY
Освіта за кордоном
CITY HISTORY
«Наша Леся»
Холмська Богородиця
CITY FAMILY
Дияволенята
Математика кохання
Життя для Багірової - це казка
CITY ART
Кава-party з Євгеном Комаровим
Всесвіт Миколи Мазура
На межі світла і тіні
CITY ART
Неформатний королівський розмір
Кому Вниз
Патріарх бардівської пісні
CITY LIBRARY
Приватне скородинство Мар`яни Савки
???? ??? CITY
???????:
N0(32) Квітень 2007     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY FAMILY
Життя для Багірової - це казка

У цієї жінки складна й водночас щаслива доля. Складна — бо овдовіла у 33 роки, залишившись з двома малолітніми дітьми. П’ять років після трагічної загибелі чоловіка склалися у п’ять років виживання. А далі життя почало дарувати миті наснаги, радості й боротьби. Щаслива — бо виростила доньку і сина, якими може пишатися, і прилучила сотні тисяч інших дітей до світу добра і любові.
Вже майже тридцять років письменниця Віра Багірова виступає перед дитячою аудиторією у дитсадках, школах, інтернатах, бібліотеках. Притаманне дітям казкове сприйняття світу пані Віра трансформує у реальність, дуже делікатно й трепетно ставиться до внутрішнього світу маленької людини. Її вірші, поеми, п’єси, оповідання й казки насичені багатою фантастикою гри. У цих творах діти впізнають самих себе.

Друкувалася в журналах «Малятко», «Барвінок», «Прапор», «Радянська жінка», в газеті «Молодь України». З моменту відродження всеукраїнського дитячого часопису «Дзвіночок» Віра Багірова працює в його редакційній раді. Упродовж багатьох років працювала в редакційній колегії журналу «Веселка», що видавався у США. Тут були надруковані її п’єси «Пречиста з Фатіми», «Вінець Марії», «Дванадцять місяців», добірки творів до християнських свят, а також з її подачі — перші поетичні твори школярів Прикарпаття. Монахині Бельгії, Ватикану, Австрії під час перебування в Івано-Франківську брали твори письменниці для вивчення у недільних школах.
Сама ж Віра Багірова у житті дуже скромна, навіть сором’язлива, надзвичайно доброзичлива і щира. Вона й досі дивиться на світ очима дитини, тому її твори зрозумілі наймолодшому читачеві. Незважаючи на важку недугу, яка ось уже впродовж десятиліть переслідує її, Віра Михайлівна не втрачає оптимізму і сили духу. Розмову ми почали зі спогадів.


— Якими іграшками любила бавитися Вірочка Николин, коли була маленькою?
— У моєму дитинстві були різні іграшки, здебільшого ляльки, а ще звірята.
 
— А які ваші улюблені казки, казкові герої? Чи співала вам мама колискові?
— В дитсадку нам читали чимало казок. Деякі з них наводили на мене страх: то вовк з’їдає бабусю, то лисиця збиткується над вовком... Я сумувала за Червоною Шапочкою. А найкраще — в «Рукавичці», там для всіх є місце, всім затишно. До речі, й нині діти люблять цю казку найбільше, особливо в театралізованій постановці. Мама згадувала, що в дитинстві я сама складала казки і розповідала їх одноліткам. Шкода, що я цього не пам’ятаю, адже це було десь у три роки.
А колискові мама не співала, вона була дуже зайнята, працювала бухгалтером по шість днів на тиждень, часто брала роботу додому. Та коли сьогодні чую колискову молоденької мами «Гайда-да, з’їли вовки барана, а ягничку з’їли пси, ти, дитинко, спи!», жахаюся: це ж страшилка! Добре, що немовля не розуміє змісту слів... А ще дітям показують телевізійні казки-страшилки. От звідки береться ненависть.

— Віро Михайлівно, у ваших творах навпаки — тільки добро. Коли ви почали писати?
— Я вчилася у сільській школі в Слобідці-Більшівцівській Галицького району на Івано-Франківщині. Якось вчителька географії попросила мене зробити допис до шкільної стінгазети. А в мене завжди було обмаль часу. Виступала за волейбольну і баскетбольну збірні школи: на великих перервах — волейбол, після уроків — тренування. А ще три кілометри — до школи, стільки ж додому. Вдома й уроки треба приготувати, і по господарству допомогти... А тут ще ця стінгазета. От я й вирішила зекономити час — написала віршем:

Там, у горах синіх, взяв гуцул трембіту та й заграв.
Виросли світанки в променисті ранки,
Споєні промінням сонячних заграв.
Вчули ту трембіту по цілому світу,
Друзі обнялися, наче з братом брат.
Їх серця міцною дружбою зігріті —
Піснею, що лине із моїх Карпат.

Прочитавши це, класний керівник, вона ж вчителька української мови і літератури, Оксана Михайлівна Кінах почала вчити мене таємниць віршування. До того я не знала про анапест, ямб, хорей... Мої перші ліричні вірші надрукували у районній газеті, коли мені було 16. А через два роки моя лірика вийшла друком у першому Галицькому альманасі «Іскри юності» разом із поезією таких нині відомих письменників, як Степан Пушик, Галина Турелик. І я повірила у свої сили.
Та незабаром почалася шкільна любов до... хімії. Займала призові місця на обласних олімпіадах. Закінчила школу із срібною медаллю і вступила до Калуського хіміко-технологічного технікуму. А потім якийсь час за направленням Міністерства освіти працювала на Сумгаїтському хімічному комбінаті в Азербайджані.

— Коли ж муза повернулася до вас?
— Коли чотирирічному синові Віталику не дали в дитячому садку віршика до свята. І я сама склала йому вірш про Зайчика, який він потім часто декламував. Оцей Зайчик незабаром привів на шпальти газет і журналів інших літературних персонажів — Придибеню, Шишкарика, Стрибоконя, Краплика та Краплинку. Моя дитяча поезія друкувалася в усіх тодішніх випусках «Літературного Прикарпаття». Доля дитячого письменника така, що його твори живуть довго, а прізвище автора забувається або ж узагалі відкривається малими шанувальниками поетичного слова, коли вони вже підростають. Та я не хворію на манію величі, тішуся користю вірша, пісні, п’єси. Сама колись не знала авторів. Скажімо, вірш «У цапка борідка сива» Грицька Бойка декламувала з раннього дитинства, а про автора дізналася, вже ставши письменницею. «Дорослі» автори йдуть від протилежного.

— Чому ви зупинили свій вибір на творах для дітей?
— Писати для дітей — прекрасно і приємно. Я й сама дитина. Коли в телевізійних фільмах убивають або показують страховиськ, закриваю очі або йду до іншої кімнати. Часто живу у мріях. Мої рукописи — відхід від жахіть реального світу. У світі дитинства мають панувати любов і милосердя.

— Чи пишете для дорослих?

— Почала писати на межі тисячоліть. Видала книжку «Свята земля». Тема релігійної чистоти, високої духовності зворушує кожну людину — вона народжується згори. І тут стається цікава метаморфоза. Дослідивши кілька сторінок Святого Письма, літератор не може вмістити в собі напливу почуттів. Він прагне віддавати, у ньому народжується місійність. І він передає свої почуття через слово. Але якщо письменник покидає літературну стезю і переходить на повчальні фрази, він одразу губиться, втрачає себе. Його дидактика стає тьмяним зблиском серед проповідницької праці священства. А треба брати за основу Христові притчі і творити так, щоб кожне слово вміщало безліч думок і вражень. Тобто, за Ломоносовим, «щоб словам було тісно, а думкам — просторо». Так говорила моя вчителька, цього великого простору у малому вимагає дитяча поезія.

— А чиїм творам самі віддаєте перевагу?
— Шаную Марію Пригару, Грицька Бойка, благоговію перед творами Тараса Шевченка, Оноре де Бальзака, Генріха Гейне, Олександра Пушкіна. До речі, коли мені виповнилося 12 років, бабуся подарувала мені статуетку «Пушкін над Невою». Я донині її бережу. Якось прочитала молитву «Отче наш» у викладі Пушкіна й одразу, як кажуть, на одному подиху, зробила український переклад. Композитор Микола Павлюк поклав її на музику. Він також написав музику до окремих моїх віршів, надрукованих у збірниках «Пісня мого серця», «Рідний край», «Мій рідний Івано-Франківськ».

— Це, напевно, неповний перелік збірників, у яких ви друкувалися?
— Ще були «Сонячний коровай», «Катрусина пісня», «Календарик-дошколярик», «Витоки», «Яворове листя», «Жито на камені», «Від Карпат до Опілля», «Під Франковою зорею».

— Письменникові сьогодні важко пробитися до читача, а ви — авторка близько двадцяти книжок. Як вдалося видати всі ці книжечки?
— Мої перші книжки вийшли ще у видавництві «Веселка». Дебютним у 1978 році став збірник віршів «Їхав автобус». Потім були «Водограї» (1980), «В’язанчик» (1985), «Бубликовий кущ» (1989). Решта книжечок вийшли вже за часів незалежної України. Вдячна за це своїм численним спонсорам, небайдужим людям, у тому числі представникам обласної та міської влади, священикам. Незабаром у видавництві «Нова зоря» виходить друком збірник пісень, написаних у співавторстві з Миколою Павлюком, під назвою «Первоцвіт». А ще за сприяння облдержадміністрації на замовлення педагогів мають вийти розробки тематичних свят, що міститимуть мої вірші, оповідання, казки. Книжка так і називатиметься — «Дванадцять свят». Я люблю писати твори на замовлення дитини, вихователя, вчителя, музичного керівника. Найбільше уваги буде приділено зимовим святкуванням — Миколая, Нового року. Завдяки моїм сценаріям дошкільнята ознайомляться з різдвяними та великодніми святами. Літній цикл міститиме цікаві сторінки з вивчення рідного краю. Не могла я оминути і Дня матері. Спробувала поєднати в цьому святі вшанування Пречистої Діви Марії, матері-України і нашої рідної мами. Щоб спільне переживання святкових подій було радісним і пізнавальним, чимало оповідань, віршів, казок подаються як п’єси, а деякі віршовані п’єси можна читати як невеликі жанрові полотна. Ця книжка вже давно мала побачити світ і свого читача.

— Віро Михайлівно, у ваших творах природа сприймається як щось живе, одухотворене. Чому?
— Справді, своє емоційне ставлення намагаюся передати дитині. Таким чином задовольняється її допитливість, інтерес до довколишнього світу. Діти вчаться застосовувати набуті знання про явища та об’єкти природи у конкретній діяльності. До прикладу, я описую не загальновідомі рослини, а рослини-лікарі, що ростуть у нас по сусідству на пустирях, біля доріг тощо, але ми не знаємо про їх цілющі властивості.

— А чим зумовлене звернення до релігійної тематики?
— Прагненням донести до маленьких громадян України Слово Боже в яскравій поетично-пісенній формі, формувати духовні цінності з раннього віку, використовуючи духовно-релігійну сенситивність дитини. Щоб діти успішніше засвоювали знання з Біблії, не забували й відроджували наші християнські та національні традиції, на допомогу вчителям, вихователям пропоную вірші, легенди, інсценізації, казочки, приказки. Хочу доступно і зрозуміло донести до найменших читачів зміст Біблії і допомогти сформувати в них такі риси, як доброта, милосердя, стриманість, любов, повага до старших. Хочу викликати в них лише позитивні емоції.

— Знаю, що першим вашим помічником при підготовці книг до друку є дочка Ельміра...
— Так, Еля проілюструвала чимало з них, вона ж займалась і літературним редагуванням, і художнім оформленням. Мої діти, коли трохи підросли, примудрялися класти в ніч на Миколая під мою подушку невеликі подарунки. Це було так приємно! Нині Ельміра разом зі своїм чоловіком стали одними з моїх спонсорів, і я безмежно вдячна сім’ям і дочки, і сина Віталія за постійну підтримку, турботу, увагу.

— Про що мрієте як жінка, мати, письменниця?
— Мрію дочекатись онуків. І дуже хочу, щоб кожен маленький читач, який бере до рук книжечку моїх творів, зміг зберегти у своєму сердечку світлі почуття добра і милосердя.

Пісня для мами

Катруся чекала маму, коли та прийде провідати її в лікарні. Нині в мами день народження. Дівчинці не хотілося засмучувати мамусю розмовами про кашель. Вона заплющила оченята й уявила біля себе маленьких ангеликів.
— Намалюй мамі зорі та місяць, — радили одні ангелики.
— Намалюй мамі літо! — радили інші.
Дівчинка усміхнулася, глянула у вікно і побачила сонечко. Витягла з тумбочки фломастери і папір. Малювала і щось наспівувала. Так склалася пісенька:

А я мамі сонечко намалюю,
Те, що підрум’янює та лікує,
Щоб цвіла матусенька, наче квітка,
Була молодесенька, як ягідка.
Соловейка-пташечку намалюю,
Хай собі з метеликом затанцює.
Полетять до Боженьки небесами
Дарувати щастячко моїй мамі.

Катруся домалювала і доспівала. Глянь — аж мама стоїть на порозі палати. Сміється й плаче водночас:
— Донечко! Розумнице моя! Ніколи в житті мені не дарували пісень.
— Не плач, мамусенько! Цю пісеньку допомогли мені скласти ангелики. З днем народження!

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Дияволенята
  Математика кохання
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: