CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 32
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 32
???????
???? ??????
Секрет Ані Лорак
CITY PEOPLE
Кшиштоф Зануссі: "Не втомлюйтеся вчитися безупинно"
CITY SOCIETY
«Отче Наш» для «ЯЙЦЯ-РАЙЦЯ»
Променад з Дон Кіхотом
CITY STUDY
Освіта за кордоном
CITY HISTORY
«Наша Леся»
Холмська Богородиця
CITY FAMILY
Дияволенята
Математика кохання
Життя для Багірової - це казка
CITY ART
Кава-party з Євгеном Комаровим
Всесвіт Миколи Мазура
На межі світла і тіні
CITY ART
Неформатний королівський розмір
Кому Вниз
Патріарх бардівської пісні
CITY LIBRARY
Приватне скородинство Мар`яни Савки
???? ??? CITY
???????:
N0(32) Квітень 2007     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY FAMILY
Дияволенята

В гостях у альпійських бісенят, або Давня легенда на новий лад

Гірські вершини величезного масиву Діаблере, які сягають більше трьох кілометрів заввишки, вважались небезпечним і навіть проклятим місцем відтоді, як один вівчар, що пас на тутешніх соковитих лугах своє стадо, у важку хвилину відмовився від Божої допомоги, звернувшись до дідька. Це призвело до того, що прекрасне пасовисько Тсанфлеро, що в перекладі з французької означає «квітчані луги», перетворилося на крижану пустелю, сьогодні відому як Тсанфлеронський льодовик.


Цей величезний льодовик став притулком для бісівських духів та демонів, місцем зустрічі проклятих та диявольських душ. Однією з найулюбленіших їхніх розваг була гра у боулінг гігантськими каменями. Час від часу деякі з них з гуркотом зривались з гори й падали до долини Ормон-Дюссо (ще й досі тут пам’ятають про страшні землетруси наприкінці XVIII століття). Саме тоді круті й гострі камені, яких так багато на льодовику, отримали назву «кеглі диявола».
Втім, у гірських ущелинах й печерах жили не тільки жахливі демони, а й симпатичні чарівні істоти з ріжками й хвостиками. Інколи вони одягались у вбрання селянок і злітали до долини, щоб звеселити нещасні душі. Й ось якось симпатичне чортеня покохалося з молодим вівчарем. І через кілька місяців у них народилися троє маленьких рогатих бісенят. Перший з них був чорний-чорний і грав на сопілці. А двоє інших...

Ніхто напевно не знає, де поділися ці дияволенята. Але й сьогодні місцеві жителі вважають, що їхні нащадки мешкають на Тсанфлеронському льодовику. Бо чому ж тоді іноді посеред ночі люди прокидаються від гуркотіння каменів, що падають?

Людина-оркестр, або З чого починалася Швейцарія

Перш ніж почати розповідь про це незвичайне місце, хотілося б сказати про цікаву людину, яка й запросила нас у гості. Його звуть Клаус Вартнер. Депутат місцевої ради, співвласник кількох готелів, батько трьох дітей і просто щирий та привітний хазяїн, невиправний ентузіаст, чудова, небайдужа людина. Всі місцеві жителі його поважають, а гості, які знову й знову повертаються до його готелів, вважають добрим приятелем. Кожного з них він знає по імені і щовечора, коли ресторан відкривається для вечері, особисто вітає усякого, питає, як минув день, бажає смачного й приємного вечора.
Клаус — це справжня людина-оркестр. І з тією ж відповідальністю, з якою він ставиться до всього, що стосується його бізнесу, він підійшов і до зустрічі журналістів, тобто нас. Першим об’єктом, до якого нас завіз, стало маленьке селище, з якого й починалася історія сьогоднішнього курорту Ле Діаблере. Це селище, від якого залишились лише кілька будинків та церква, старіша за саму Швейцарію. Відомо, що Швейцарія як держава з’явилася у 1291 році, коли три кантони (Швіц, Урі та Унтервальден) об’єдналися, щоби разом протистояти диктатові могутньої імперії Габсбургів. А головна й єдина вуличка селища існувала вже на двадцять років раніше! Вона збереглася практично у первісному вигляді, і під дахом одного з її будинків і через вісім століть можна побачити імена людей, що його споруджували.
А ще в Ле Діаблере одна з найдовших в Європі санних трас, довша за 7 кілометрів з перепадом висот у 560 метрів. Нам трохи не пощастило зі снігом (зима цього року без снігу не тільки в Україні, а й в усій Європі), але Клаус так красномовно розповів нам про це зимове задоволення, що ми його ніби відчули.

Битва за урожай, або Що росте і хто стоїть на берегах Женевського озера
 
Родзинка курорту Ле Діаблере — це можливість поєднати активний відпочинок з приємними прогулянками на свіжому повітрі. Причому не де-небудь, а навколо Женевського озера! Всього 40 хвилин на машині відділяють льодовик з його цілорічно білими вершинами від сонячної долини біля берегів славетного озера. Тут завжди тепло й сонячно, невипадково ця мальовнича місцевість є одним із найвідоміших швейцарських винних регіонів. Проїжджаючи повз пагорби, геть усі увиті виноградними лозами, що нагадували непідступні бастіони, ми потроху починали розуміти, яка ж це важка праця — спочатку підготувати ці стрімкі схили, укріпити камінням, пізніше засадити їх лозою, яка постійно потребує до себе уваги. І врешті-решт зібрати цей дорогоцінний врожай! До речі, тутешній врожай і справді дуже цінний, бо ручна праця в Швейцарії коштує недешево. А тому прекрасне біле вино з чудових виноградників на схилах, де сонце сходить рано, а заходить пізно, і відповідно виноград визріває якнайкраще, не може конкурувати за ціною з модними нині чилійськими, австралійськими, південноафриканськими винами, де й умови вирощування винограду простіші, і праця виноградарів оплачується менше.
Але швейцарські виробники вина не дуже переживають, бо 80 відсотків вина, що виробляється в державі, випивається, не покидаючи її меж. А тому, наприклад, мешканці крихітного селища Дізелі з вуличками, де навіть не роз’їдуться дві машини, вважаються дуже заможними людьми. А в самому селищі, що також притулилось на схилах і яке можна обійти вздовж і впоперек за десять хвилин, нараховується 35 винних господарств. Покидаючи Дізелі, я несподівано для себе отримала подарунок: на одній з виноградних лоз на мене чекало гроно винограду, яке я із задоволенням з’їла, подивувавшись його аромату й солодкості. Ефект від цього дарунка природи підсилював той факт, що на календарі був кінець січня!

На Женевському озері все якось дуже близько одне до одного. Півгодини — і ви в Лозанні, ще півгодини — в Веве, наступні півгодини — і вже Монтре вражає вас чудовою панорамою. Тут все пронизане духом Старого Світу. Тутешні променади, грандіозні готелі — як привіт з минулої епохи. Так само, як і пам’ятники видатним людям, що в різні часи мешкали на берегах озера Леман — так мешканці французької частини Швейцарії, до якої й належать усі ці місця, називають Женевське озеро. Все його узбережжя — це ніби галерея під відкритим небом: ось пам’ятник знаменитому, трагічному в своїй геніальності Чарлі Чапліну. Стоячи біля нього, розумієш, якою маленькою була ця велика людина! Бо його скульптура в повний зріст навіть разом з легендарним капелюхом ледве-ледве була вищою за мене. А в саду біля розкішного готелю «Монтре палас» присів у задумі бронзовий Володимир Набоков. Саме тут він написав свою скандальну й водночас ліричну «Лоліту», яка стала його лебединою піснею.
А ось ще один геній, цього разу вже у рок-музиці: Фредді Меркюрі власною персоною! На пам’ятнику, встановленому йому громадянами Монтре, вони без зайвої скромності вказали, що співак був у захопленні від гостинності й такту місцевих жителів, а Монтре став його гаванню, другим домом і надійним пристановищем, де він написав свої останні твори.
І ще кілька цікавих фактів зі світу музики, про які ми довідалися, знаходячись у Монтре. По-перше, перша трансляція конкурсу Євробачення відбулася саме з Монтре у 1954 році, і наша Руслана, як відомо, перемогла у п’ятдесятому, ювілейному конкурсі. По-друге, спостерігаючи з балкону все того ж «Монтре паласу», як палає знамените тутешнє казино, музиканти славетної групи «Deep Purple» створили відому композицію «Smoke on the water».
Втім, тутешні пейзажі й краєвиди надихали митців у всі часи...

Що поєднує Байрона, Гюго, Шеллі та Дюма, або Таємниці Шийонського замку

Немов ілюстрація до роману про лицарів та прекрасних дам, за черговим поворотом дороги вздовж озера виникає знаменитий Шийонський замок. Це унікальний архітектурний ансамбль з 25-ти споруд, його винятковість полягає в тому, що з боку гір замок виглядає як фортеця, а з боку озера — як князівська резиденція.
Шийонське скелясте плато віддавна займає стратегічно важливе положення, оскільки розташоване на шляху до Італії через перевал Сен-Бернар. Час зведення найстаріших будівель замку точно не встановлений. Фортеця розширялась поступово до середини XII століття, а сучасний вигляд замку сформувався у XVIII столітті під час правління Савойської династії. У 1536 році, після завоювання кантону Во, Шийон переходить у власність Бернських сеньйорів. З цим же періодом пов’язана історія, яка й принесла замку світову відомість.
В історії Шийонського замку особливе місце посідає особистість Франсуа Бонівара, який був в’язнем фортеці з 1530 до 1536 року. Його ім’я обезсмертив лорд Байрон у своїй знаменитій поемі «Шийонський в’язень». Світовій славі фортеці в різні часи сприяли й інші письменники та поети: Жан-Жак Руссо, Шеллі, Віктор Гюго, Олександр Дюма... І сьогодні, якщо вам пощастить потрапити до замку, варто зазирнути до його залів: Святкового, Гербового, Графського, у Спальню Герцога, каплицю Святого Георгія з чудовими середньовічними фресками. І, звичайно ж, до тієї самої тюрми, де томився «шийонський в’язень»...
 
Чому гонщики «Формули 1» обирають Швейцарію, або Європейська тусовка у Вілларі

Ми поверталися у гори, а Клаус, на продовження теми відомих людей і Женевського озера, розповідав нам, що майже всі європейські та світові знаменитості вважали за честь хоча б раз у житті відвідати цей райський куточок. Багато з них має тут нерухомість або мешкає на берегах озера, що дуже вигідно для заможних людей, бо швейцарська податкова система дозволяє їм з найменшими збитками зберігати власні мільйони. Це, звичайно, в першу чергу стосується представників шоу-бізнесу, політиків, спортсменів. Серед останніх великих придбань варто відзначити покупку Міхаеля Шумахера, який отримав у власність «хатинку» (як казав наш колишній президент) на озері між Лозанною та Женевою за 40 мільйонів швейцарських франків. У цих краях засвітилися й інші гонщики «Формули 1»: Фернандо Алонсо має шале неподалік від ще одного славетного гірськолижного курорту Віллару, а Девід Култхард та Жак Вільньов — у самому Вілларі. Жак Вільньов узагалі дуже любить це місце, бо його дитинство пройшло тут, у престижній приватній школі «Beau Soleil», з якої відкриваються розкішні гірські краєвиди. Він настільки прикипів серцем до цього місця, що навіть одружився неподалік, у невеличкому містечку Айгль. І щороку Вільньов із своїм приятелем-сусідом Култхардом улаштовують вечірки, куди запрошують своїх друзів з усього світу, де перед ними виступають зірки світового шоу-бізнесу. Серед останніх — Філ Колінз, який, до речі, знову ж таки є їхнім сусідом, бо має шале в Ле Діаблере... Ось таке елітне містечко!
А пригощаються всі вони в ресторані євроготелю «Вікторія», тобто у нашого Клауса, тому що тут працює найвідоміший в окрузі, дуже незвичайний та креативний шеф-кухар Жоель Квентін. Його пристрасть — використання у стравах альпійських трав. Їх він додає до всього: закусок, супів, десертів. Духмяні альпійські трави метр гастрономії власноручно збирає в гірських долинах та на схилах гір. Для кожної трави — свій час, причому мається на увазі не тільки пора року, а й час дня. Під час збору Жоель розмовляє з м’ятою, мелісою, конюшиною, цикорієм, ромашкою… Щось шепоче він їм і тоді, коли додає, немов останній штрих, до своїх страв. Після чого, здається, й самі страви оживають. Та й узагалі назвати таким звичайним словом «страва» те, що нам довелося тут скуштувати, дуже важко. Цей витвір мистецтва називався «Полуничний салат з альпійською м’ятою та геранієвим морозивом». Уявляєте, яким він був на смак?

Чому фондю треба їсти саме на його батьківщині, або Як зустрічають і чим пригощають туристів у французьких кантонах

На продовження гастрономічної теми цього ж вечора ми опинились у невеличкому сільському ресторанчику в Ле Діаблере. Щоби скуштувати фондю. Цією ще кілька років тому екзотичною стравою в нас уже мало кого можна здивувати. Але не всі знають, що винахідниками цієї модної нині страви були пастухи, які, аби хоч трохи урізноманітнити свій стіл, який складався з сиру, хліба та молока, розтоплювали сир на вогні і з задоволенням умочували в ньому почерствілий від тривалого перебування на пасовиську хліб.
Я впевнена, що фондю (втім, як і будь-яку традиційну страву) треба їсти на його батьківщині. А це, як відомо, Швейцарія, а точніше — її французька частина. А вже в ній кілька регіонів претендують на пальму першості: чиє фондю краще?
Мені пригадалось, як минулого року ми опинились у місці, де виробляється один із найвідоміших й найкращих сортів найкращого в світі швейцарського сиру. Цей сорт за місцем свого виготовлення називається Грюйє, а саме виробництво та фірмовий ресторан — у так званому «Домі Грюйє».
Двічі на день, після ранкового та вечірнього доїння, фермери з навколишніх сіл привозять сюди ще майже тепле молоко, яке заливається у чотири величезні баки ємкістю 4800 літрів. З одного такого бака після досить тривалого та дуже цікавого й видовищного процесу обробки отримують… 35 кілограмів сиру. Порівняйте: з майже п’яти тонн добірного молока — лише 35 кілограмів сиру!
Можна рахувати й далі, щоби зрозуміти, які ріки альпійського молока проливаються в домі Грюйє, бо нам відома остаточна цифра: 27 з половиною тонн сиру на рік виробляється у тутешньому невеличкому залі! Все це казкове багатство, вся ця мрія гурмана захована в надійній крамниці — у підвалі з постійною температурою, де водночас зберігається до 7000 головок сиру і де дбайливий робот кілька разів перевертає кожну з них, щоби вода й сіль розподілялись рівномірно.
Так уже склалося історично, що до складної й фізично важкої справи вироблення сиру долучаються лише чоловіки. Їх тут усього п’ятеро. Вони працюють з 9-ої до 15-ої години й за цей час щоденно виробляють від 36-ти до 48-ми головок сиру залежно від сезону. В словах «залежно від сезону» й полягає головна різниця між сиром сорту «грюйє» з однойменної місцевості та сиром сорту «етіван», який виробляється тут, у регіоні Ле Діаблере. Справа в тому, що сорт «грюйє» отримують цілий рік, тільки літній сир має яскравіший жовтий відтінок — бо влітку корови пасуться на альпійських лугах, де й їдять особливі трави та квіти. Взимку ж вони в основному живляться сіном.
А ось сир «етіван» виготовляється тільки влітку, бо його виробники принципово вважають, що родзинка цього сорту — саме у квітучих альпійських квітах і травах (які залишаються на лугах та полонинах після «полювання» нашого з нами знайомого Жоеля Квентіна). Відповідно, мешканці Ле Діаблере вважають, що їхнє фондю з неодмінно жовтим сиром «етіван» найсмачніше, найароматніше, і до його означення додається ще багато різних «най»...
До речі, ось рецепт для тих, хто спробує у домашніх умовах поласувати фондю (на порцію): один децилітр білого вина влити у розтоплений сир типу «грюйє» або «етіван» (200 г), додати духмяного перцю, тримати цю суміш на повільному вогні і опускати до неї шматочки свіжого білого хліба.

Хто грає у «кеглі диявола», або Як відчуває себе священик у селищі з назвою «Дияволенята»

Здається, про все я розповіла, окрім, як виявляється, головного — того, заради чого в першу чергу і приїздять туристи у Ле Діаблере. Мається на увазі знаменитий тутешній льодовик «Глесьє 3000», який поєднує два регіони ковзання, два чудових швейцарських гірськолижних курорти — Гштад та Ле Діаблере.
Кабіна вантажністю у 120 чоловік, яка піднімає лижників до льодовика, була повністю реконструйована у 1998 році. На це було витрачено 80 мільйонів швейцарських франків. Щоправда, у цю суму увійшло й будівництво верхньої станції, оглядового майданчику та ресторану за проектом найвідомішого швейцарського архітектора Маріо Ботта. Чесно кажучи, він недарма вважається одним з найкращих європейських архітекторів. Бо вміє так вписати свої космічні конструкції в неповторні пейзажі, що у кожного, хто долає шлях у кабіні, де по мірі підйому відкриваються все нові й нові краєвиди, захоплює подих, а здатність зрозуміло висловлювати свої емоції повертається ще не скоро. До речі, кількість таких щасливців щодня обмежується: тимчасово на горі можуть знаходитись не більше 3500 чоловік. Це робиться для того, щоби лижники почувалися комфортно, не витрачаючи часу на черги на підйомники, в ресторани. Ось така гіпертурбота про гостей!
Тутешні траси вражають рівнем своєї підготовленості, шириною, розмахом. На льодовику дуже приємно відчувають себе як любителі диких спусків (тут їх вистачає), так і ті, хто надає перевагу пологим та довгим трасам. До речі, влітку тут тренуються європейські збірні з бігових лиж.
З тутешнього оглядового майданчика відкриваються запаморочливі пейзажі. У гарну погоду звідси можна побачити найвищу альпійську вершину — красень Монблан (4807 м), не кажучи вже про численні «тритисячники». Звідси добре видно й «кеглі диявола» — величезні гострі камені, розкидані по всьому плато. Вони контрастно виділяються своєю чорнотою на білосніжному просторі. Як вони тут опинились? Звідки впали? А може, й справді їх хтось сюди закинув?..
Покидаючи Ле Діаблере, я попросила Клауса познайомити мене з тутешнім священиком. Протестантська церква у селищі має дуже цікавий вигляд: на тому місці, де, як нам здавалося, мав бути вівтар, — величезне, на усю ширину стіни, вікно, за яким відкривається панорама засніжених гір. У такому храмі, безсумнівно, кожен буде думати тільки про високе!
Я задала пастору тільки одне питання: «Чи важко бути священиком у селищі з назвою «Дияволенята»?» І він так же коротко мені відповів: «Я — лицар Бога, і для мене це забобони, що дійшли з середньовічних часів і лишилися лише в назві. І все ж таки моє призначення — уважно пильнувати, щоби з цих «дияволенят» не повиростали великі дияволи»...

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Математика кохання
  Життя для Багірової - це казка
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: