CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 32
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 32
???????
???? ??????
Секрет Ані Лорак
CITY PEOPLE
Кшиштоф Зануссі: "Не втомлюйтеся вчитися безупинно"
CITY SOCIETY
«Отче Наш» для «ЯЙЦЯ-РАЙЦЯ»
Променад з Дон Кіхотом
CITY STUDY
Освіта за кордоном
CITY HISTORY
«Наша Леся»
Холмська Богородиця
CITY FAMILY
Дияволенята
Математика кохання
Життя для Багірової - це казка
CITY ART
Кава-party з Євгеном Комаровим
Всесвіт Миколи Мазура
На межі світла і тіні
CITY ART
Неформатний королівський розмір
Кому Вниз
Патріарх бардівської пісні
CITY LIBRARY
Приватне скородинство Мар`яни Савки
???? ??? CITY
???????:
N0(32) Квітень 2007     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY HISTORY
Холмська Богородиця

(Закінчення. Початок у №3 2007 року)

Під час бомбардування Булгакова накрила образ своїм тілом

Думається, не випадково владика Іларіон (Іван Огієнко) опинився в таємничій точці зіткнення драматичних подій з іконою. Цей селянський син (народився він на Житомирщині) зумів стати видатним українським вченим-філологом, педагогом і церковно-громадським діячем. Закінчив Київський університет. У 1919 році працював міністром народної освіти та міністром віросповідань Української Народної Республіки, у 1918-1920 роках — ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету. З 1920 року емігрував до Польщі і до 1944-го викладав українську мову у Львівській учительській семінарії, був професором богословського факультету Варшавського університету, заснував у Варшаві журнал «Рідна мова».

Огієнко видав понад 40 книг — досліджень, підручників, словників з української мови, історії культури, етнографії, церкви. Науково обґрунтовував необхідність зближення східно- та західноукраїнських варіантів літературної мови, висунувши гасло «Для одного народу — одна літературна мова».
Опрацьовуючи архівні матеріали, я натрапив на «Найперші рідномовні обов’язки» владики Іларіона. З дванадцяти постулатів цієї праці процитую лише чотири:
«1. На кожному кроці й кожної хвилини охороняй честь своєї рідної мови, як свою власну, більше того — як честь своєї нації. Хто не береже чести своєї рідної мови, той підкопує основи своєї нації.
2. Розмовляй у родині своїй тільки рідною мовою. Це принесе тобі правдиву насолоду шляхетного почуття сповнення найбільшого обов’язку щодо свого народу.
3. Хто в родині своїй розмовляє не рідною мовою, той стоїть на дорозі до мовного винародовлення, — найбільшого непрощенного гріха проти свого народу.
4. Бережи своє особове ім’я й родове прізвище в повній нацiональнiй формі i ніколи не змінюй їх на чужі. Найменша тут зміна — то вже крок до винародовлення».
У своїх спогадах про владику Іларіона Надія Гаврилівна написала: «У 1942 році польський уряд висилав українську молодь на роботу у Німеччину. Ранньою весною раненько до нашого будинку прийшли польський поліцай і двоє німців, щоб забрати мене і двоюрідного брата Льоню Крася, котрий вчився в ремісничій школі, і першими відвели нас на постерунок. Я хотіла втекти, але мама дуже просила, щоб лишилась, бо німці вб’ють мого батька. Він відразу звернувся до владики Огієнка, і через його старання нас з братом відпустили вже з тісно набитої молоддю величезної кімнати. Владика Огієнко прийняв мене на роботу в Духовну Консисторію, в пресовий відділ, де я працювала майже рік. На Святій Даниловій горі була українська друкарня. Там видали «Пом’яник за здоров’я і за упокій», «Холмський богогласник», «Колядки і щедрівки», «Провідник по Святій Даниловій горі» та інші. У Духовній Консисторії на матрицях друкувався церковний журнал українською мовою, котрий розсилали усім парафіям. Дуже близько знала дочку Лесю і сина владики Огієнка Богдана. З Лесею разом бували на празниках, в тісному колі на вечорницях… Владика Іларіон старався ввести колишні старі церковні обряди, звичаї. Наприклад, у Великий Четвер перед Пасхою під час богослужіння вмивав ноги присутнім при богослужінні священикам».

Я мав змогу не раз переконатися: владика Іларіон розглядав проблему українотворення у контексті збереження образу Холмської Богородиці. Можливо, як ніхто інший, він усвідомлював, що це єдина апостольська чудотворна ікона, яка лишилась Україні, «бо нашу Вишгородську апостольську ікону забрано до Володимира над Клязьмою, а пізніше до Москви, нашу Белзьку апостольську ікону забрано до Ченстохова, а нашу Успенську апостольську ікону київську спалила безбожна варварська рука...»

Надія Горлицька розповідала, що після урочистого повернення ікони до Холма її встановили у домашній церкві владики Іларіона (у соборі тривав ремонт): «Її прибрали вишитим рушником, обіч стояли підсвічники зі свічками, про що свідчить фото, котре збереглося. Владика Іларіон на проповідях просив людей приносити срібні речі, щоб можна було зробити ризи».

У 1944 році владика Іларіон був змушений переїхати до Швейцарії, а в 1947-му — до Канади, де став першоієрархом Української православної церкви в цій країні. Історики вважали, що він вивіз святий образ із собою. Радянський уряд наполегливо шукав ікону в Польщі, навіть посилав до владики Іларіона своїх емісарів.
Про загадкові обставини її зникнення згодом відкрилася напівправда. Владика Іларіон, емігруючи з Холма, справді взяв із собою ікону. Під Любліном поїзд, в якому архієпископ відбував з Польщі, потрапив під бомбардування: довкола тривали бої, наступали радянські війська. У цьому хаосі владика Іларіон не зміг знайти святого образу — церковним начинням було споряджено чимало вагонів. Отже, виникла версія, що він згорів у полум’ї війни.
Ніхто й подумати не міг, що насправді ікона не постраждала. У той час, як усі кинулися рятувати з палаючого потягу майно, про неї піклувалася кузина відомого російського письменника Михайла Булгакова — Іларія Булгакова. Ризикуючи власним життям, жінка винесла ікону в поле й накрила її своїм тілом. Свої ж речі вона покинула напризволяще. Іларія таємно принесла образ у Люблін і віддала його місцевому православному священику, а вже він повідомив до Холма, що святиню врятовано.
Не так уже й багато пощастило мені нашукати відомостей про Булгакову. Її вважали доволі харизматичною особою. В родині Іларії панувала духовна атмосфера. Вона була наближена до холмського церковного середовища, захоплювались літературою, театром, музикою.

Божа Мати переживала з Коробчуками лихоліття українців

Відразу після від’їзду владики Іларіона православний собор на Даниловій горі у Холмі забрали під католицьку катедру. В той час у місті лишилася одна православна церква — Івана Богослова, де правив митрофорний протоієрей Гавриїл Коробчук. Він відмовився емігрувати разом із владикою Іларіоном. Коли стало відомо, що чудотворна ікона переховується в Любліні, священик таємно послав у небезпечну подорож до цього міста свою старшу дочку Любу й псаломщика Богословської церкви Петра Сурікова. Це вони привезли реліквію до Холма. І вже Божа Мати переживала разом з родиною Коробчуків усі тяжкі лихоліття українців Холмщини та Підляшшя! Тоді польські бандити стерли з лиця землі десятки сіл, знищили «під корінь» сотні родин. Лише за те, що були українцями, лише тому, що сповідували православну віру. Євген Пастернак, автор книги «Нарис історії Холмщини і Підляшшя» (Вінніпег-Торонто, 1968), пише, що тільки протягом року від травня 1943-го до травня 1944-го, лише в одному Грубешівському повіті карателі спалили 52 села і замордували близько 4000 селян!
Серед 154-х відомих українців Холмщини та Підляшшя дослідник Михайло Горний разом з науковцями Київського, Львівського, Чернівецького університетів та Рівненського інституту слов’янознавства вважає найвидатнішими особами ХХ століття відразу трьох з родини Коробчуків: отця Гавриїла, його сина Лева і доньку Надію.

Відомо, що стараннями о. Гавриїла Коробчука впродовж 1929-1930 років у селі Турковичі було збудовано і посвячено українську церкву (її поляки зруйнували 1938 року). Священик прищеплював селянам почуття високого національного обов’язку і ставав на їх захист.
Одного ранку до села Бонча приїхала автомашина з польськими вояками. Зібравши селян біля будинку культури (ремізи), вони влаштували екзекуцію чоловікам та юнакам. Продукти харчування селян обливали нафтою, підпалювали будинки. Священик прийняв до себе сім’ю погорільців з чотирма дітьми.
Згодом йому видали розпорядження про виголошення проповідей на церковних святах виключно польською мовою (Надія Гаврилівна зберігала відповідне розпорядження влади). Тоді о. Гавриїл почав відправляти богослужіння (на них був присутній поліцейський) старослов’янською мовою без проповідей. Протягом тривалого часу він був змушений переховуватись (прізвище священика значилося в списках на ув’язнення в концентраційному таборі «Береза Картузька»).
Протоієрей уклав звернення до митрополита Київського про прийняття Холмщини під свою юрисдикцію. Однак це питання не вирішилося.
Коробчуку довелося пережити мученицьку смерть сина Лева. Закінчивши Дяківську школу при Яблочинському монастирі, він прийняв у Холмі дияконську та ієрейську хіротонії від владики Іларіона.

9 березня 1944 року о. Лева Коробчука запросили парафіяни села Ласкова Грубешівщини для захоронення вчителя місцевої школи, замордованого поляками. І вже о десятій ранку понад 200 бандитів налетіли на село з кулеметами, автоматами, гвинтівками та гранатами. Спалахнули перші хати.
«Біць вшисткіх до колискі, жеби нє било ані єднего украінца на нашей зємі! Паліць, біць, мордоваць до остатка!» — лунало звідусіль. Ласківчан кололи, вішали, розстрілювали, кидали живцем у вогонь та в криниці.
263 чоловіка було вбито. Священика (йому було двадцять п’ять років) живцем четвертували і вкинули в яму. Те, що потім розповідала його сестра Люба, страшною картиною збереглося у пам’яті назавжди: «Тіло Льови дуже знівечили, видно, мучили заживо — повідрізали, що можна було, а голову пилкою відпиляли».
Лише через кілька тижнів німецька окупаційна влада дозволила поховати жертв. Люба поставила на могилі брата металевий хрест без напису, щоб варвари не поглумились над його прахом.

Аж через п’ятдесят років ми змогли відкрито заговорити про безчинства польських банд, які нищили український православний люд на нашій предковічній Холмській землі. І вже у ХХІ столітті ім’я отця Лева Коробчука увійшло до сонму святих. Автокефальна православна церква у Польщі визнала його мучеником, а останки новопреставленого святого — святими мощами. Рішення приймав Священний Собор єпископів. Канонізаційну врочистість у Холмі очолював першоієрарх православної церкви у Польщі Митрополит Варшавський і Всієї Польщі Сава. Сюди прибули всі православні ієрархи з Польщі, представники православних церков з України, Греції, Сербії, Румунії, а також з Фінляндії, Албанії та ПАР. Було затверджено літургічні тексти та ікону нових святих. Ніколи не забуду, як блищали сльози на очах моїх доньок Наталії та Оксани: «Наш дідусь — святий!»
Наталія їздила шукати могилу Лева Коробчука. Ні, Ласкова вона не побачила — цього села вже немає. Молилася біля пам’ятного знака. Навколо — ні хатини, кілька напівзруйнованих надмогильних плит, одинокий металевий хрест. І терен, терен, терен... Він наче намагається схоронити жахливу правду, приховати страшне безумство.
Наталія привезла ікону нових святих, на якій зображено лик Лева Коробчука. Маємо небесного опікуна, який благає за нас перед престолом Всевишнього...

«Переносили на руках, як оберемок дров»

Зі спогадів Надії Горлицької: «У той трагічний час ми не ризикували вносити ікону до храму — ховали її у підвалах, переносили на руках, як оберемок дров. Поляки дали два дні на збори нашій родині, щоб виїхати з Холма. Батькові дозволялося взяти деяке церковне майно — іконостас, чаші, ікони. Замаскувавши серед речей образ Холмської Божої Матері, він пішов у переселенчу комісію і отримав фіри, якими й доставили нас з пожитками на рампу. Виїхали ми 1 грудня 1945 року останніми двома вагонами для переселення. До Луцька прибули аж через сім днів».
Влітку 1946 року Гавриїл Коробчук послав Любу і Надію в Почаїв — він мав намір віддати ікону до тамтешнього монастиря. І треба ж такому трапитися! Сестри у Почаєві зустріли монаха з Грабовця, котрого в 1939 році переховували Коробчуки від поляків (його хотіли ув’язнити в концентраційному таборі). Земляк (він уже був архімандритом) порадив не віддавати образ Холмської Божої Матері. Можна лише уявити, якою була б доля образу, якби його знайшли радянські можновладці — Москва, в кращому випадку один із престижних російських музеїв, і жодних натяків про зв’язок з українською історією. Гавриїл Коробчук вирішив і надалі зберігати ікону в родині до кращих часів.

У Луцьку він був призначений настоятелем Феодосіївського храму. Та уповноважений у справах релігії залишив без роботи незалежного пастиря, прилучивши його приход до кафедрального собору. Священик деякий час був вимушений працювати аж у Кіровоградській області, а у січні 1949-го став благочинним у колишній гетьманській столиці — місті Чигирині. Там не було церкви. Місцева влада дозволила о. Гавриїлу звести на Богдановій горі храм з хрестом на даху, але без куполів (два роки він будувався і досі служить православ’ю). Потім священик служив у Шевченковій Звенигородці. Не дозволяли вже не молодому Коробчуку засиджуватися на місці.

У релігійні свята, у день вшанування Холмської Богородиці (21 вересня) він діставав зі схованки ікону, вбирався у священицький одяг і відправляв службу Божу. І в той час її дуже наполегливо розшукували. До Феодосіївської церкви не раз навідувалися гінці з-за Бугу. І по довколишніх наших селах нишпорили. Досить активно поширювалися чутки про те, що ікона не загинула, а зберігається в когось із холмщаків. Річ у тім, що у «Церковному Українському Календарі» за 1961 рік, який видавала Православна Варшавська Митрополія, в статті (без подання автора), присвяченій холмському чудотворному образу Божої Матері, зазначалося, що ікона перейшла в «приватне переховування».

Після смерті батька (о. Гавриїл похований у Луцьку) та сестри Люби Надія Гаврилівна передала ікону на збереження швагру, о. Денису Ренді, який служив у парафії Івано-Франківська. У його оселі вона стояла у шафі і була запнута простирадлом. Цей же священик поновив дуже потемнілий давній живопис ікони, узявши за оригінал її кольорову літографію.

Надія Гаврилівна жила у Луцьку досить скромно у будинку №39 на вулиці Володимирській. На всьому заощаджувала свою мізерну пенсію, аби підтримати мою сім’ю. За часів СРСР не могла влаштуватися на роботу, бо була донькою «служителя культу». І скільки літ сушила голову: як заробити гроші, щоб відремонтувати дах будинку, який ще під час війни зрешетили осколки бомби чи гранати.
У кухні за плитою чи в спальні на ліжку відчувала на собі холодний погляд у спину — я не раз мав змогу пересвідчитись, що за нашим будинком стежили. Якось, повертаючись з роботи, намагався затримати молодого чоловіка, який заглядав у вікна вітальні. Крикнувши, що «прострочить нас вздовж і впоперек, як джинси», він втік на Уазику.

У 80-х роках в Ермітажі в Ленінграді та в Третьяковській галереї у Москві я намагався вивідати, чи відомо дослідникам сакрального мистецтва про ікону Холмської Божої Матері. Вже тоді від екскурсоводів почув: давно шукають її — така святиня здатна претендувати на чільне місце в експозиції творів східнохристиянської релігійної мистецької культури. Я розповів про це Надії Гаврилівні.
— Для України бережу святиню, — сказала вона. — З нею звіряли свої помисли земляки з Холмщини та Підляшшя, котрих лиха недоля гнала з рідної землі. Та й мій батько, митрофорний протоієрей Гавриїл Коробчук, натерпівся, щоб ікону не відібрали і не знищили.
Надія Гаврилівна виняньчила моїх дітей. Разом з чоловіком Олексієм Павловичем учила їх жити за Божими заповідями… Вже в перші роки незалежності України вирушала у хресний похід з онучками, даючи їм нести свої найцінніші ікони. І першого свого правнучка Толю Надія Гаврилівна повела у церкву, щойно він навчився ходити.

Варила борщі, прала білизну, білила хату, полола квітники, готувалася до виставок народної творчості. Писала спогади про владику Іларіона Огієнка і проводила заняття з народознавства у Волинському державному університеті імені Лесі Українки. А ще рибалила і збирала гриби, лікарські трави. На Різдво, Пасху пекла торти, а мені доручала в макітрі збивати крем. А вечорами, коли засинала вся велика родина, Надія Гаврилівна до знемоги вишивала.
 
«Є п’ять золотих цвяшків...»

У 1996 році Надія Горлицька перевезла образ до себе в Луцьк. Виходила з того, що на Волині проживає найбільше переселенців з Холмщини, котрі дуже його шанують. І передала святиню для реставрації. До роботи щодо її комплексного обстеження залучалися провідні фахівці Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Проводилося часткове рентгенографування ікони, її знімали в інфрачервоному випромінюванні.

У науковому збірнику «Пам’ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть» реставратор музею Волинської ікони Анатолій Квасюк писав: «Віднайдення Чудотворної ікони Холмської Богородиці є явищем настільки значимим і неординарним, що збагнути його поки що важко… Під час зняття записів і шпатлівки по всьому полю ікони виявлено велику кількість цвяхів (по суті, вони утримували відшаровану від основи паволоку) мідних, латунних, срібних, залізних, під шляпками яких були залишки золотої та срібної фольги. Це свідчить про те, що ікона не раз прикрашалася коштовними ризами і по-варварськи грабувалася… Навколо голів Богородиці та Ісуса Христа є п’ять золотих цвяшків, ймовірно, від золотих корон, дарованих Папою Римським 1765 року».

Аналіз пошкоджень ікони засвідчив, що їх характер повністю відповідає описам, які залишив Яків Суша. З його книги взято слова: «Образ намальовано достойно і з великим мистецтвом. Лик Богородиці скромний і суворий, в суворості страшить, у страху солодкий, що проникає в серця людей і спонукає до служіння Богові. На правиці Діва Благословенна несе немовля Ісуса; Материнським оком своїм прямо звернена до Божественного ока Сина: і, немов жива, дивиться не тільки в Божественне Око, але й у серце Сина; кожного, хто дивиться на Неї, ранить своїм голубиним поглядом».
Було виявлено, що з тильного боку вгорі посередині на іконі великими чорними літерами каліграфічно написано грецьке слово «кипарисіос». Нижче — слов’янський коментар: «Сиріч по нашому на циприсі» (залишається загадкою історії, хто його зробив). Науковці вважають, що цей напис виконаний пізнім уставом та, ймовірно, відноситься до ХVII століття. Циприс — явний полонізм, вказує на те, що кипарис є матеріальним носієм образу. Схоже, що від самого початку він був намісним в ансамблі ікон передвівтарної огорожі храму. Належне вивчення святині допомагає нам осмислити ту духовну основу, на якій виросла культура князівства Данила Галицького — засновника Холма.

Розміри ікони — 95,5х66,5 сантиметра. Товщина дощок нерівномірна, становить від 1,7 до 2,5 сантиметра. Підтверджено також і те, «що за стилістичними ознаками найближчою аналогією до образу Холмської Богородиці є ікона Володимирської (Вишгородської) Богородиці, яка датується кінцем ХІ століття». Проте авторський живопис краще зберігся на іконі Холмської Богородиці — він становить 60%. На Володимирській іконі цей показник не перевищує п’яти відсотків.
Тепер уже можна побачити втілення святого образу, який перебуває на реставрації, — у дні релігійних свят у музеї Волинської ікони його виставляють для поклоніння. Ікона реально впливає на навколишній світ своєю благодатною енергією. І у Луцьку вже хочуть збудувати церкву на честь Холмської Богородиці. 

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  «Наша Леся»
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: