CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 31
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 31
???????
CITY PEOPLE
Наталія Сумська: «Моє життя - гра»
CITY SOCIETY
Деревяна церква: останній подзвін
Микола Ільницький: «У кожного часу свої герої»
CITY STUDY
«Болонська система - це прагматика дії»
Формула національної освіти
Бути чи не бути тим, ким ми не є?
CITY HISTORY
Осередок духовності
Холмська Богородиця
???? ??????
Мармурова межа батьківщини
Математика кохання
Високий лад душі
CITY ART
Сонячна палітра в акварелях
Дари забутих богів
«Стриже Дувірак картини»
CITY ART
Без зорепаду та скандалів пройшов 57-й міжнародний фестиваль Берлінаре
Юний барабанщик
CITY LIBRARY
Андрій Бондар: «Я хотів би писати епічну поезію і ліричну прозу»
???? ??? CITY
???????:
N3(31) Березень 2007     ???? ??????: Математика кохання
??? ? ???????
CITY ART
«Стриже Дувірак картини»

— Пані Христино, як створюються такі дива?
— Спочатку малюю, потім витинаю.

— Так просто? Ви десь цьому вчилися?
— Коли ще була малою, хотілося прикрасити щось у кімнаті — креденс чи поличку. Бувало, батько приносив якийсь списаний папір, і я, коли надворі задощить, сідала до нього. Бабуся покаже, як витинати, тож собі ріжу. Це дуже давній вид декоративно-прикладного мистецтва, хоча іноді виникає таке враження, що його не було.

— То заглибимося в історію?
— Витинанка була дуже поширена в Україні, та біда в тім, що ця річ недовговічна. Повисить, а тоді пожовкне чи десь ненароком порветься — от і викидали. У Тисменицькому районі на Івано-Франківщині є село Стриганці. Чомусь вважається походження назви села від того, що тут стригли овець. Насправді ж назва походить від того, що тут люди «стригли» — робили витинанки. Про це свідчать історичні джерела. Нині у витинанках для прикраси осель уже немає потреби. Купив готову фіранку — і повісив. Хто буде вручну марудитися: довго, шкода часу. А раніше люди теж хотіли якось прикрасити своє житло і витинали, тобто «стригли» фіранки, обруси, серветки. Виріжеш, бувало, а тоді дивишся і тішишся, коли бачиш, що візерунок на щось схожий. Так це захоплення в мене і залишилося. Тоді у школах не було таких програм з малювання, як нині, але вчителі намагалися прищепити нам любов до прекрасного.

— Судячи з ваших робіт, їм це вдалося...
— Після закінчення Косівського технікуму народних художніх промислів я якийсь час працювала в Одесі на шкіряно-галантерейній фабриці. Пригадую, коли мені вперше дали клапоть шкіри, довго мізкувала над тим, що ж з неї можна зробити. А потім у музеї при фабриці побачила чимало гарних речей, виготовлених зі шкіри. Саме там я зрозуміла, який це практичний і гарний матеріал для творчості. На жаль, у мене не було можливості працювати зі шкірою, бо для цього треба мати необхідний інструмент. А це якось подруга прислала мені вирізані сніжинки. І я згадала свої дитячі витинанки.

— Сніжинки, пригадується, і ми вирізали на уроках трудового навчання...
— Так, на перший погляд здається, що це дуже просто. Насправді ж вирізати її не так легко. У мене спочатку не виходило. І тут мене зачепило самолюбство, навіть гонор: як це так, що я не можу зробити? Виявляється, тут є свої тонкощі: папір має бути тоненьким, та водночас міцним. Бо вирізати витинанку з тонкого паперу — лише півсправи: треба її ще й акуратно наклеїти. Це вже набагато складніше, адже папір рветься. Тож і клей має бути відповідний.

— Як народжуються ваші дивовижні паперові картини?
— Передусім картину потрібно намалювати. Потім міркую, як мені прорізати кожну лінію, щоб вона була тонкою. Буває, що витинаю зразу, не малюючи. Якщо ж мені, скажімо, треба вирізати обличчя, то без попереднього малюнка ніяк не обійтися.

— Чому у ваших роботах домінує білий колір?
— Бо він найбільш поширений в інтер’єрах: білі фіранки, скатертини, наволочки. Якщо ж хочу, щоб витинанка була яскравою, барвистою, поєдную дві техніки: монотипію і витинання.

— Чи виставляли свої роботи для широкого огляду?
— У мене була виставка удвох з художником Богданом Бринським — його живопис і мої витинанки. Брала участь у багатьох виставках — і івано-франківських, і київських. Мої роботи експонувалися у Львові на міжнародній виставці «Високий замок». Дві з них — «Ворота Едемського саду» і «Сад Давида» — вміщені в альбомі «Художники Івано-Франківщини». А ще мої витинанки є у приватних колекціях в Україні, Польщі, Канаді, США та інших країнах. Мені також приємно, що на основі моєї витинанки у польському місті Пемполо поблизу Познані ковалі викували чудові ворота в одному із старовинних замків.

— Окрім витинанок, ви ще виготовляєте ляльки...
— Це вже суто з прагматичною метою — підзаробити трохи грошей. Особливих секретів тут немає, потрібен поролон і... трохи фантазії.

— Коли працюєте, радитеся з чоловіком? Адже він теж митець.
— Звичайно. Щоразу, коли Валерій щось малює, питає про мої враження. Я теж прислухаюся до його думки. Але не люблю втручатися в творчий процес, бо це може збити людину з думки, і тоді вийде ні се ні те. На собі теж це відчуваю. Тому часто показую свою роботу тоді, коли вона вже готова. Сама бачу, що добре, а що — ні. І лише коли відчуваю, що щось недобре, але не знаю, що саме, тоді звертаюся до чоловіка.

— На ваших витинанках часто зображені коні. Ви любите цих тварин?
— Так. Кінь — це взагалі така істота, яка заворожувала багатьох художників. У ній є щось містичне. А після того, як я побувала в Польщі і побачила там справжніх скакунів, до речі, дуже дорогих, узагалі захопилася цією темою. І своїм учням, коли вивчаємо процес виготовлення витинанок, часто даю подібні завдання. А ще мені дуже близька тема птахів, химер. Узагалі люблю тварин. Я за гороскопом Телець, і моя стихія — земля, природа.

— Пані Христино, знаю, що ви як модельєр-технолог одягу за фахом і як член товариства «Бойківщина» добре знаєтеся на бойківському одязі. Чим приваблює вас цей одяг в цілому і бойківська вишивка зокрема?
— Що мене особливо вражає в бойківських сорочках, хоч я й сама бойківчанка, — це те, що в одній сорочці може бути кілька різних орнаментів: на манжеті — один, на вуставці — другий, на грудях чи на комірці — третій. Причому нитки ті ж самі, а орнамент різний. Дуже цікавий бойківський фартушок, який не має аналогів у представниць інших етнічних груп. Його зшивали з двох кусків полотна. Полотно було вузьким, а тому по шву посередині вишивали низинкою, хрестиком чи гладдю орнамент — знизу догори. Ще одна цікава деталь в одязі жінок-бойківчанок — камізелька або ж горсик. Її шиють або з сукна, або з оксамиту чи плюшу і вишивають рослинним орнаментом гладдю чи бісером (пацьорками).

— Ви працюєте в школі вже дванадцять років. Чи можна сказати, що нині дітям хочеться займатися творчістю?
— Все залежить від того, яка тема і як її подати. Якщо ти сам захоплений, діти це відчувають і працюють з превеликим задоволенням. А якщо не підкажеш, то їхня фантазія залишає бажати кращого. Намагаюся поменше показувати, а побільше розповідати їм, як би те, що вони мають зобразити, мало виглядати. І лише після того, як вони починають малювати, показую, як виконали цю роботу їх ровесники. Тоді вони «підключають» фантазію і вдосконалюють свої роботи. Якщо ж показати їм одразу готову роботу, то вони елементарно починають її відтворювати.

— Чи маєте серед своїх вихованців справді обдарованих дітей?
— Так, звичайно. Майже в кожному класі є діти, які люблять, хочуть і будуть малювати. І переважно якось так буває, що вони отримують не надто високі оцінки з предметів, які прийнято вважати основними. Ті діти, які добре вчаться в цілому, здебільшого малюють просто старанно, ретельно, але Божої іскри не мають. Тому я намагаюся не дивитися в класний журнал, які в кого оцінки з інших предметів, а прагну всіляко заохотити талановитих дітей. На жаль, на уроки малювання і надалі відводять лише годину на тиждень, тому приділити кожній дитині стільки уваги, скільки потрібно, неможливо. І це прикро.

— Пані Христино, зазвичай прийнято питати про творчі плани. У вас вони, мабуть, теж пов’язані з вихованцями?
— Взагалі я б хотіла при перепрофілюванні нашої школи на ліцей сформувати клас з поглибленим вивченням образотворчого мистецтва. У такому класі можна було би бодай фрагментарно вивчати історію мистецтва. У молодшій ланці такий клас є, а починаючи з п’ятого класу, про це якось забувають. Є, до прикладу, восьмі класи з поглибленим вивченням інформатики чи гуманітарних наук, де малювання немає взагалі. Тому учень, який хоче вступити до інституту культури, мусить або ходити до художньої школи, або наймати репетитора.

— У вас двоє дорослих дітей. Чи успадкували вони мистецькі таланти своїх батьків?
— Син Максим закінчив Івано-Франківський національний технічний університету нафти і газу за спеціальністю інженер-механік, відслужив в армії і нині проходить атестацію в Харкові — буде працювати в головному управлінні Міністерства з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області. Він має нахил до малювання, але це для нього захоплення. Дочка Христина — четвертокурсниця цього ж вузу, її спеціальність — «землевпорядкування і кадастр». Ось як стану бабусею, то, можливо, внук чи внучка продовжить мистецьку династію Дувіраків.

 

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Сонячна палітра в акварелях
  Дари забутих богів
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: