CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 31
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 31
???????
CITY PEOPLE
Наталія Сумська: «Моє життя - гра»
CITY SOCIETY
Деревяна церква: останній подзвін
Микола Ільницький: «У кожного часу свої герої»
CITY STUDY
«Болонська система - це прагматика дії»
Формула національної освіти
Бути чи не бути тим, ким ми не є?
CITY HISTORY
Осередок духовності
Холмська Богородиця
???? ??????
Мармурова межа батьківщини
Математика кохання
Високий лад душі
CITY ART
Сонячна палітра в акварелях
Дари забутих богів
«Стриже Дувірак картини»
CITY ART
Без зорепаду та скандалів пройшов 57-й міжнародний фестиваль Берлінаре
Юний барабанщик
CITY LIBRARY
Андрій Бондар: «Я хотів би писати епічну поезію і ліричну прозу»
???? ??? CITY
???????:
N3(31) Березень 2007     ???? ??????: Математика кохання
??? ? ???????
CITY ART
Дари забутих богів

Усе з’ясувалося, щойно над лісом піднявся повний місяць. Його бліде сяйво додало відчуття ірреальності ритмічному пульсуванню барабанів, які пробили тишу і щосили штовхнули кров у скроні. Над берегом озера попливли вогні, попервах схожі на факельну ходу. Здавалося, люди, в чиїх руках тремтіло полум’я, готуються до якогось невідомого обряду.
він справді почався. Вогняні кулі раптом знялися в повітря й, не знати як «припнуті» до своїх господарів, метнулися по колу, залишаючи за собою жовтогарячі «хвости», що почали малювати в темряві фантастичні вензелі. Їх кількаразово відбитий поверхнею води ритуальний танок помчав карколомним безконечником, немов кружляючи в містичному екстазі дервіш. Полум’я востаннє сипонуло іскрами в небо, обсипалося зоряним дощем на дно чорного озера і... щезло — раптово, як і з’явилось. Ніби гарячковий сон, після якого тільки серце калатає в горлі...

Що це було — зрозуміла тільки наступного дня, коли при світлі сонця роздивилася нічних «чаклунів», яких у Чернівцях знають як групу «Олоvо». Їхня «фішка» — фаєр-шоу (саме оте вогняне видовище, свідком якого стала вночі) й етнічні ритми та мелодії, нечувані в наших краях. Намагаюсь з’ясувати, хто ж керівник гурту? Та Сергій Колесник, якого відразу гукнули хлопці, заперечує: «Керівник — це у чиновників, а ми створюємо музику». Хоча Сергій тут усе ж за старшого, бо ж саме його підвал друзі перетворили на репетиційний зал, де грають на... Часом навіть вимовити важко назви їхніх інструментів, що стали візитною карткою колективу. Аби не переплутала всі ці «заморські штучки», Сергій розповідає про них по порядку:
— Оці барабани називаються джамбе. В «Олоvо» вони потрапили завдяки одному з наших музикантів — Андрію Тютюннику: свого часу він працював в Італії, побачив там цікаві ударні й купив для гурту. Тепер маємо їх сім штук. Вони — автентичні, африканські, обтягнуті шкірою кози й антилопи. Роблять їх і в Україні. В Києві, наприклад, один пацан майструє джамбе і каже, що для обтяжки собак ловить — жах!

Не можу не погодитись, бо також вірю, що енергетика матеріалу, з якого виготовлено інструмент, впливає на його голос, а той, у свою чергу, — на слухачів.
Ну, а назву дерева, яке перетворилося на іще один «екзот» «Олоvа», ніхто напевно не знає — росте воно (як у казці) за тридев’ять земель. А точніше — в Австралії. Саме там і вирізьбили папуаси... далекого родича нашої гуцульської трембіти — діджу?ріду. Схожість, до речі, не тільки зовнішня: в обох випадках, довго дослухаючись до їхнього співу, ніби чуєш духів природи, що будять силу стихій. В усякому разі мелодія, видобута Андрієм із діджуріду, справила сильне враження: здалося, що таким може бути тільки голос самої землі — глухим, низьким, якимсь утробним, проте приємним. Мабуть, так воно і є, бо виконавцю, виявляється, належить грати на ньому, тримаючи майже вертикально, ближче до поверхні ґрунту — тоді вібрація котиться по ній далеко-далеко. Її навіть можна відчути стопами босих ніг. От і думайте тепер, чи не маємо справу із древнім «мобільним телефоном» австралійських аборигенів, яким можна передавати інформацію на великі відстані?

Це, звісно, тільки здогади, але достеменно відомо інше: з допомогою діджуріду папуаси відлякують хижих звірів і... викликають дощ. Маловірам одразу скажу: вже наступного дня після музикування «Олоvа» над горами «розверзлися хляби небесні» — і всі ми вимокли до нитки. Та незважаючи на ризик наступної зливи, гіпнотичний голос австралійського «заклинателя дощу» хочеться слухати безкінечно.
Власне, так він колись зачарував і Андрія Тютюнника, який вперше почув його в Англії. Після майстер-класу, де чоловік сорок вправлялися у грі на джамбе, він разом із новими друзями відправився у паб на пиво — барабанний концерт продовжився й там. Аж раптом до нього долучилась дивна мелодія — іще один відвідувач пабу підхопив африканські ритми й підігравав хлопцям на інструменті, про який українець раніше тільки чув, але ніколи не бачив.

— Я був вражений: грав чолов’яга просто фантастично! — згадує Андрій. — Справжній віртуоз! Тож я підійшов, познайомився з ним і попросив: «Друже, допоможи купити таку саму дуду». — «Без проблем», — відповідає.
Випили ми разом сидру — і пішли по інструмент. Він мені й вибрати його допоміг, і як грати пояснив. До речі, коли я йому продемонстрував пару мотивчиків на дримбі, він зауважив, що принцип музикування на діджуріду — схожий. В ідеалі вправний виконавець грає без перерв, за допомогою циклічного дихання: повітря одночасно вдихається носом і випускається із щоки — відповідно пауз у мелодії немає. Щоправда, це вже — вищий пілотаж. Сам ще так не вмію.

— Взагалі ця техніка використовується для медитацій, як дихальні вправи йогів, — додає Сергій Колесник.
Втім, діджуріду — не єдиний «медитативний засіб» «Олоvа». Є ще трембіта, дримби і тибетський дзвіночок, про який розповідають справжні дива. Якщо по його краю легенько провести дерев’яною паличкою, він озветься ніжно-ніжно — майже як відгукуються на дотик пальців вінця мокрого келиха. І от, уявіть собі, цей чарівливий звук, народжений сплавом семи металів, виганяє з помешкання… щурів. Невгамовні дослідники вже ставили власний експеримент. Андрій запевняє: «Я сам бачив, як хлопець грав на цьому дзвіночку — і щур «випадав у астрал». Слів нема: корисна річ у всякому господарстві — не тільки в музичному колективі...
І раптом серед усієї цієї заморської екзотики на мене ніби повіяло рідним карпатським духом — дримба. Її господар, Олексій Сухов, обережно виймає інструмент із власноруч зробленого дерев’яного футляра, прикрашеного зображенням ведмежої голови й астрологічних знаків Урана та Юпітера. Створити такий можна було тільки для найдорожчої речі — немов вишукану оправу для прекрасної перлини. І хоч не всім гуцульська дримба може видатися такою вже вартісною, справжня її цінність відкривається тільки тим, хто почує у вібраціях вибагливо вигнутої металевої пластини щось більше, ніж автентичну карпатську мелодику. А ще — замислиться, яким це дивом і хтозна відколи фактично один і той же інструмент опинився одночасно на декількох континентах? Адже на дримбі та її «посестрах» грають як діти далекої Півночі, так і американські індіанці. Цікаво, що й тибетський ритуальний горловий спів майже нічим не відрізняється від голосу гуцульської улюблениці. Чим пояснити таку географію її поширення? Цим питанням мучилась давно — доки не познайомилася з гуртом «Олоvо». Його музиканти показали мені найближчого родича дримби — хамус — і розповіли, що до їхньої збірки він потрапив з Якутська, де існує музей дримб. Хамус — якутська назва, у росіян вони відомі під назвою «варган». Є в цьому унікальному музеї і дримби з Європи, Австралії, інших країн, віднедавна — з Гуцульщини. Зберігають тут і пам’ять про їхню історію.

Ось як, виявляється, поширилися дримби в усьому світі. У сиву давнину спустилися на Землю боги (прихильники іншої версії стверджують, що інопланетяни). Скрізь, де вони бували, роздавали людям не знані раніше інструменти, дуже схожі за звучанням і все ж таки не подібні одне до одного. Не всім вистачило металевих — комусь дісталися кістяні, дерев’яні, з китового вуса, а в Індокитай, приміром, потрапили бамбукові... Відтоді на різних континентах різні народи грають майже однакові мелодії на дримбах, які називають — кожен по-своєму. Проте однаково шанують і бережуть — як дар неба.
Наразі подібний родовід стародавнього інструмента не має наукового підтвердження. Але ж ми з вами знаємо: це все — щира правда.

Після опанування спадку забутих «богів» цілком логічним продовженням творчості «Олоvа» став іще один екстравагантний вид мистецтва — жонглювання полум’ям. Про літаючі вогні, що так вразили мене напередодні, хлопці порадили розпитати керівника фаєр-шоу.
«Касим Бабаясін», — лукаво усміхнувшись, представився чоловік у капелюсі. Як і більшість із понад 20 учасників «Олоvа», він — не фаховий музикант і вже тим більше не артист цирку. Не повірите — зубний технік, щоправда, в минулому. Тепер, як кажуть, — вільний художник і пойщик. Так називаються артисти, які використовують у своїх виступах ті самі пристрої, що нагадали мені пращу — пої. Від Касима довідуюсь, що в перекладі з мови маорі це слово означає «камінь на мотузці»:
— Колись володіння ним було прикладним бойовим мистецтвом, якого новозеландські аборигени навчали і хлопчиків, і дівчаток. З таким же успіхом можна крутити палиці, жердини. Ця техніка з давніх-давен широко відома — від кистеня і нунчаків до козацьких шаблюк і списів. Пої зараз популярні в усьому світі. Зрозуміло, у нас замість каменю використовується факел, наприклад, із скловолокна.

У польоті він перетворюється на «хвіст комети», що блискавично носиться по карколомній траєкторії — глядачам аж дух запирає! Видовище — незабутнє, тож дедалі частіше чернівчани запрошують фаєр-шоу прикрасити своїми виступами вечірки, весілля, інші забави.
Хоча «Олоvу» не потрібно спеціальної нагоди для натхнення: захочеться свята — влаштують буде-де й будь-коли. Як однієї сніжної зими на День Святого Валентина, коли Касим явив перед очі зачудованої публіки власноручне творіння — вирізаного із крижаної брили дракона. Підсвічений вогнями пойщиків, він увесь миготів і переливався. Краса!

Що далі вигадає «Олоvо» — годі уявити. Адже у світі, повному звуків, стільки цікавого! Ще й по всіх усюдах розсипано безліч казок і легенд. І тих, хто у них вірить, вони вчать слухати Землю, дихати Вітром і пестити ніжно Вогонь.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Сонячна палітра в акварелях
  «Стриже Дувірак картини»
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: