CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 31
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 31
???????
CITY PEOPLE
Наталія Сумська: «Моє життя - гра»
CITY SOCIETY
Деревяна церква: останній подзвін
Микола Ільницький: «У кожного часу свої герої»
CITY STUDY
«Болонська система - це прагматика дії»
Формула національної освіти
Бути чи не бути тим, ким ми не є?
CITY HISTORY
Осередок духовності
Холмська Богородиця
???? ??????
Мармурова межа батьківщини
Математика кохання
Високий лад душі
CITY ART
Сонячна палітра в акварелях
Дари забутих богів
«Стриже Дувірак картини»
CITY ART
Без зорепаду та скандалів пройшов 57-й міжнародний фестиваль Берлінаре
Юний барабанщик
CITY LIBRARY
Андрій Бондар: «Я хотів би писати епічну поезію і ліричну прозу»
???? ??? CITY
???????:
N3(31) Березень 2007     ???? ??????: Математика кохання
??? ? ???????
???? ??????
Мармурова межа батьківщини

Чи бували ви на Мармароші? Запитання, яким сьогодні навіть туриста зі стажем можна загнати у незручний рум’янець. Не надто багато народу вешталося тими мальовничими і зазвичай безлюдними краями у радянський період. Кордон, як водилося, був «на замку», а оскільки не те що амбарну колодку повісити — колючий дріт місцями важко було натягти крутогорами, то роль «замка» справно виконували прикордонники. Ані радянські, ні тим більше румунські стражі державної межі не відзначалися гостинністю, тому випадковим приблудам чи необережним туристам у кращому випадку «світили» зустріч з місцевим Мухтаром і знайомство з представниками закону, в гіршому — стрільба на ураження. Пропуск у прикордонну зону вироблявся тоді виключно через КДБ і видавався лише при вагомій причині. Тому похвалитися прогулянками мармароськими лісами і полонинами, окрім військовослужбовців, можуть хіба що геологи, працівники наукових установ, пов’язаних із дослідженням заповідників чи лісових ресурсів.

Від 1991 року режимність зони дещо пом’якшилась, однак цей стан зазнавав прямо протилежних змін упродовж всіх 14 років. Тому вирушати туди на «ану ж пронесе» все ж не варто. Авто неодмінно спинять прикордонники на під’їзді до Ділового (18 кілометрів від Рахова в бік румунського кордону), а то й раніше, і попросять показати паспорти та дозвіл на в’їзд. Тому, якщо групу вже сформовано, слід занести заявку і список учасників походу до Львівського прикордонного загону (вул. Мечникова, 16а) для затвердження. Процедура не займе багато часу, зате позбавить зайвих неприємностей, так би мовити, «на місці». А якщо дотримуватися чинного українського законодавства у повному обсязі, то не слід забувати, що Мармароський масив входить до складу Карпатського біосферного заповідника. Відповідно, перебування на цій охоронній території зумовлюється ще й дозволом дирекції заповідника, яка знаходиться у Рахові. Любителів «диких» подорожей, напевно, засмутить факт бажаної реєстрації і в місцевій Контрольно-рятувальній службі, але суворий стрімкий рельєф і неосвоєність донедавна забороненої території швидко пояснять очевидну користь від такої бюрократичної біганини.

Отже, ви — любитель час від часу збільшити вміст адреналіну в крові, тому сповнена різноманітних стресів прогулянка горами видається вам життєво необхідною. Їхати за кордон немає часу, кудись далеко в межах України також. Тоді спробуйте себе в Мармароші. Цей мальовничий масив, справедливо іменований ще Гуцульськими Альпами, розкинувся підковою основного хребта на південний захід від Чорногори. Він не «доріс» до її двох тисяч, середня висота 1400-1600 метрів над рівнем моря. Більша частина Мармароського масиву знаходиться на території сучасної Румунії. При горі Стіг (1650 м н.р.м.) Мармароські Альпи зустрічаються з хребтами Чивчин і Чорногора. До речі, деякі туристи-екстремали саме з цієї гори, колишнього стику кордонів Румунії, Польщі та Чехословаччини, розпочинають свою мандрівку масивом Мармарошу, спустившись з увінчаної обсерваторією вершини Попа Івана Чорногірського.

Унікальні ці гори насамперед материнською породою, яка у багатьох місцях виходить назовні грізними різнобарвними скелями. Щоб не перевантажувати пам’ять спраглого мандрів читача десятками мудрих назв із царини геології, варто навести лише один факт: у «воротах» Мармарошу — Діловому — на мармуровому кар’єрі добувають близько десяти різновидів цієї благородної породи. Окрім того, на схилах цього заповідного масиву можна знайти значну кількість рослин із «постійною пропискою» в Червоній Книзі, у тому числі дикий нарцис. Словом, у цьому сенсі цікава подорож гарантована.

Дещо окремим «зубастим» громаддям з усього хребта виділяється його найвища і, мабуть, наймальовничіша вершина (на українському боці), «рідний брат» Чорногірського Піп Іван Мармароський (1940 м н.р.м.). Якщо часу у вас дійсно обмаль, а побачити хочеться щось особливе і властиве для всього Мармарошу, то це для вас. За нормальної витривалості і сприятливої погоди безпосередньо похід можна «стиснути» до одного світлового дня. Але для цього слід обрати оптимальний маршрут, який відповідав би вашій фізичній формі, а також спосіб доїзду до місця виходу на маршрут і виїзду з місця повернення. Найкраще, якщо у складі компанії є водій авто, якому цілком достатньо довезти приятелів до гір, а на зворотній дорозі насолоджуватися їхніми розповідями під поглинання всяких смаколиків. Тоді можна урізноманітнити похід виходом з одного пункту і приходом в інший, де для втомленої переходом братії рідне авто виявиться дуже доречною і приємною несподіванкою. Скажімо, доїжджаєте до згаданого мармурового кар’єру у Діловому, звідки розпочинається шлях до вершини Попа Івана. І поки долаєте понад півтора десятка кілометрів вгору відносно пологою мальовничою дорогою, створеною колись для військової техніки, поміж скель і диких схилів, вздовж потоку Білий, ваш приятель їде до Рахова, звідтіля повертає на Богдан. До речі, прокладеній до нього від основної траси чудовій дорозі це колись Богом забуте село завдячує новообраному Президентові. Буквально за якийсь місяць, наприкінці червня минулого року, було встановлено два нових мости і покладено мало не ідеальне дорожнє покриття. Пояснення просте: саме цим шляхом планувався під’їзд кортежу Президента України до південно-західної частини підніжжя Говерли для минулорічного горезвісного сходження, і саме в тому районі йде будівництво карпатської резиденції українця №1. Тож брати для цієї подорожі щось із «4х4» зовсім не обов’язково. Ну, хіба що приятель захоче вкоротити ваш зворотній шлях на декілька кілометрів і проїде їх назустріч із Богдана вздовж потоку Квасний до урочища Маслокрут, однойменного з полониною на кряжі Довгого Груня. Але туди, відверто кажучи, краще взагалі вибиратися чимось із кліренсом щонайменше як у «Лендровера» чи УАЗа, адже «колію» тут роками торували «Урали» і ГАЗ-66.

Та повернімося до самого маршруту. Слід зазначити, що перепад висот між вихідним пунктом і вершиною Попа становить близько 1300 метрів, тому навіть при відносно плавному підйомі втому таки відчуватимете. Якщо вам пощастило і на голову не ллються потоки дощу, то за гарного емоційного стану від споглядання майже казкових краєвидів з основним елементом цієї втоми — спрагою — боротися буде зовсім не складно. Дорогою трапляється безліч потічків з чистою гірською водою, «профільтрованою» через мармароські надра. При плавному поступальному русі вперед-вгору і відсутності надлишкових перепочинків через 4-5 годин маєте шанс досягти безпосередньо підніжжя цілі вашої подорожі. Тут бажано трохи відпочити, адже далі стежка крутим серпантином піднімається до перегину хребта, різко набираючи висоту. Окрім того, ноги вже трохи притомилися, і тому підйом видається крутішим і складнішим, аніж він є насправді. Якщо ж у вас залишився достатній запас витривалості, то за якихось півгодини ви «осідлаєте» хребет. Тут на подорожнього чекає досить характерна для гір несподіванка: виявляється, те, що з підйому здавалося вершиною, насправді є лише початком наступного, щоправда, більш пологого підйому. Дійшовши ним до виїмки між двома «зубами» масиву, будете винагороджені казкової краси пейзажем: перед вами відкриється підковоподібний цирк Мармароського Попа, у якому під майже вертикальною п’ятдесятиметровою скелею (просто під вашими ногами!) лежать здоровенні «язики» снігу. Звідтіля, власне, й побачите вперше саму вершину, до якої залишається ще добрих метрів 200 шляху тонким, наче загостреним, ребром скелястого хребта.

Нарешті ви на місці, під пошарпаною цементованим тріангулятором «маківкою» Попа Івана. За якихось кількадесят метрів від нього майже непоміченим залишився врослий мало не на повен свій зріст бетонний стовпчик з фігурними цифрами і буквами на двох протилежних гранях. А помітити його не завадило б: ця позначка старого кордону не втратила своєї актуальності. Адже, стоячи на цьому хребті, мимоволі стаєш «напівпорушником» державного кордону: однією ногою ще в Україні, другою вже в Румунії. Круті південні та південно-східні схили Попа — це румунський бік, Марамуреш. Втім, заселений він переважно етнічними українцями, які в умовах природної ізоляції наче законсервували мову і культуру з часів проведення радянських кордонів. Проте перевіряти цей цікавий етнографічний феномен негайним спуском униз не рекомендовано: у найближчому населеному пункті вас «чекатиме» не надто приємна зустріч із румунськими прикордонниками, які з цілком практичних міркувань не вештаються даремно вздовж «піднебесної» лінії кордону.

Отже, помилувалися краєвидами, наклацали фото на згадку — пора назад. Спуск до підніжжя тим самим маршрутом, а далі все залежить від вас. Якщо ви все ж віддали перевагу надійності перед спокусою різноманітності, то й далі підете просто у зворотному напрямку. Якщо все ж вирішили побачити більше, тоді ваш шлях проляже Радомирським Грунем вздовж Петрос на урочище Маслокрут чи й далі, уздовж долини Квасного в напрямку Богдана. Сам Петрос Радомирський — теж нічогенька вершина (1780 м н.р.м.), при такій нагоді відвідати його не завадить.

Можна піти й іншим шляхом: пройти дорогою біля підніжжя Попа Івана уздовж Мармароського хребта у напрямку Мезипотоків до його з’єднання з кряжем Довгий Грунь і вже цим гірським відрогом повернутись через Маслокрут до Богдана. Але в обох випадках задоволення краще розтягнути щонайменше на два дні. А під самим підніжжям Попа, за якихось 50 метрів від дороги, прекрасне місце, ніби спеціально очищене до каміння для стоянки. Довкола полонини, де місцеве населення випасає овець упродовж сезону, до потічка можна буквально рукою з намету дотягтися, варто лиш мати із собою якесь «автономне» паливо, бо на дрівцята серед молодого ялівцю не розживешся.

Досвідчені гірські бувальці стверджують, що гори мають дивовижний магнетизм і вимагають увесь час повертатися до них, долаючи втому, небезпеки і перешкоди. Ті, хто бодай раз побував на скелях Мармароського Попа, милувався красою хвиль застиглого, навіки розбурханого гірського океану по обидва боки кордону, здатні роками черпати натхнення із бездонної криниці пережитих вражень. І це відчуття непідвладне часові і стихіям житейського моря, як непідвладний їм суворий сторож українських Карпат — красень Мармарош.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Математика кохання
  Високий лад душі
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: