CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 31
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 31
???????
CITY PEOPLE
Наталія Сумська: «Моє життя - гра»
CITY SOCIETY
Деревяна церква: останній подзвін
Микола Ільницький: «У кожного часу свої герої»
CITY STUDY
«Болонська система - це прагматика дії»
Формула національної освіти
Бути чи не бути тим, ким ми не є?
CITY HISTORY
Осередок духовності
Холмська Богородиця
???? ??????
Мармурова межа батьківщини
Математика кохання
Високий лад душі
CITY ART
Сонячна палітра в акварелях
Дари забутих богів
«Стриже Дувірак картини»
CITY ART
Без зорепаду та скандалів пройшов 57-й міжнародний фестиваль Берлінаре
Юний барабанщик
CITY LIBRARY
Андрій Бондар: «Я хотів би писати епічну поезію і ліричну прозу»
???? ??? CITY
???????:
N3(31) Березень 2007     ???? ??????: Математика кохання
??? ? ???????
CITY STUDY
Бути чи не бути тим, ким ми не є?

— Пані Олено, чим для вас є культурологія? Який ваш особистий шлях до неї?

— За освітою я філолог, моє постійне й основне місце праці — кафедра теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського університету. Першим особистим прикладом філолога за покликанням ще з першого курсу став для мене професор Микола Ільницький. Під його керівництвом я захистила дипломну, а згодом кандидатську роботу з історії літературної критики; зараз маю честь працювати на кафедрі, яку він очолює.
рім того, мені пощастило з однокурсниками. Це був 1992 рік, на філологію вступали люди діяльні і творчі. У нас було своє літературне угруповання, ми організовували мистецькі вечори і міжнародні молодіжні конференції. Тоді, мабуть, і сформувалося постійне прагнення дії і відкривання нового. У 2002 році я зважилася на участь у конкурсі на розробку курсів для магістерської програми з культурології.
Книжкові визначення культурології були надто куці й сухі (та й доступних книжок тоді було обмаль — зараз навчальна бібліотека магістерських і докторантських програм з культурології і соціології ЛНУ містить близько 4000 томів українською, російською, польською, англійською, німецькою та іспанською), тож я починала з того, що відшуковувала через Інтернет відповідні навчальні програми, випозичала літературу, знайомилася з науковцями-культурологами. На той час в Україні культурологія як окрема спеціальність існувала тільки у Києво-Могилянській Академії — я й досі підтримую численні зв’язки з викладачами і випускниками НаУКМА.
Однак це не був перехід від філології до культурології — радше намагання вписати своє філологічне знання і вміння у ширший культурологічний вимір.

— Чи існує у сучасному світі єдине розуміння культурології? Чи науковці, займаючись тією галуззю діяльності, яку називаємо культурологією, не надто багато часу та зусиль витрачають на її дефініцію?

— Звісно, єдиного розуміння культурології не існує, хоча існує різномовна і різноформатна довідкова література. Зрештою, розуміння — це процес, а не результат. Кожна дисципліна має свою історію — час і місце народження, сліди впливів і взаємодій. Культурологія, Kulturwissenschaft, Cultural Studies — ці слова не є буквальним перекладом одне одного. У пострадянському просторі міцно вкорінене розуміння культурології як вивчення цивілізаційно-культурних формацій. Підручники з культурології (насамперед російськомовні, українських досі бракує) укладені здебільшого як загальний хронологічний огляд таких формацій — наприклад, єгипетської культури, античної, середньовічної, нового часу тощо.
Однак навіть такий виклад суттєво залежить від методологічного підходу. Так, у другій половині ХХ століття наука про культуру зазнала впливу історичної антропології, переходячи від аналізу економічного, політичного чи етнографічного до історії ментальності (уявлення про час і простір, любов і смерть, хвороби, владу, чуже і своє тощо) або культури повсякдення (таких, наприклад, щоденних практик, як споживання їжі чи догляд за тілом).
На мою думку, важлива риса сучасних культурологічних досліджень — їхня міждисциплінарність, наприклад, здатність помічати, що історичні документи мають свої сюжети й ознаки жанру, як і художні твори, або — що літературу можна досліджувати не тільки як перелік класичних творів, а й як історію і соціологію різних способів читання та сприймання. Поділ на дисципліни чи галузі, як і будь-який інший поділ (або дисципліна думки), необхідний, але корисний лише доти, доки пам’ятаємо про його умовність. Сучасна культурологія порівняно молода, це — поле посиленої пошукової дії, відкрите для літературознавців і лінгвістів, істориків і антропологів, соціологів і мистецтвознавців. Це простір, у якому переглядаються рамки гуманітарних наук і розглядаються проблеми, що не вписуються у такі рамки: культурна пам’ять і способи її передавання, гендерні і вікові моделі й стереотипи, процеси глобалізації і місце локального в сучасній культурі, культурна ідентичність тощо.
Окрім того, культурологія осмислює конкретні культурні середовища (скажімо, дослідження міста у Львові і в Римі — це різні дослідження) і щоденне життя — іншими словами, намагається враховувати час і місце свого існування, ті умови, які не помічала академічна наука.
Сподіваюся, сучасна культурологія може стати шляхом до цілісної гуманістики — звісно, не як «суми знань», але як підстави для розуміння і порозуміння. До речі, німецька форма множини Kulturwissenschaften перекладається саме як «гуманітарні науки».

— Культура і культурологія — які сучасні тенденції зв’язку цих двох понять? Яка різниця у розумінні культурології в Україні та за її межами?

— Здоровий глузд підказує, що культурологія займається вивченням культури (хоч як би її витлумачували). Але важливо пам’ятати про те, що культурологія сама є частиною культури: можна говорити про знання і розуміння культури у давній Індії, Китаї, Греції, але не про давньоіндійську, давньокитайську чи давньогрецьку культурологію. Навіть розмова про сучасну французьку чи американську культурологію може викликати непорозуміння.
Творцем терміна «культурологія» вважають американського дослідника Леслі Вайта. Його праці набули широкого розголосу в кінці 50-х років ХХ століття, однак сам термін на Заході не прижився. Натомість став популярним у пострадянській науці, хоча й тут не припиняються суперечки про його зміст. Важко передбачити, яка доля чекає його. Може, він поступиться місцем таким поняттям, як гуманістика чи культурна антропологія, або ж набуде чіткішого і детальнішого внутрішнього поділу. Так чи інакше, він залишатиметься і способом осмислення, і діагнозом нашої теперішньої культурної ситуації.

— Ви — керівник Центру гуманітарних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка. Розкажіть, будь ласка, про історію та особливості його функціонування.

— Центр гуманітарних досліджень постав з доброї волі молодих львівських інтелектуалів десять років тому. Спочатку як громадська організація, а вже через рік — як підрозділ Львівського університету. Засновником і першим директором Центру була Марія Зубрицька, нині — проректор університету. Потому упродовж шести років його очолювала Марія Габлевич — відомий перекладач і шекспірознавець. За час існування Центр гуманітарних досліджень здійснив близько 20 дослідницьких і освітніх проектів, підготував до 40 книжкових видань, половину з них — у співпраці з львівським видавництвом «Літопис», сформував власну спеціалізовану бібліотеку, яка може похвалитися унікальним англомовним виданням К’єркегоріани і добіркою словникових видань.
Першою спільною справою була підготовка «Антології світової літературно-критичної думки ХХ століття» за редакцією Марії Зубрицької. Надалі одним із найуспішніших проектів Центру стала «Перекладацька майстерня» — дворічна міжнародна післядипломна школа перекладу, в якій брали участь перекладачі, письменники та науковці з 7 країн. За матеріалами школи вийшло 11 випусків «Наукових Записок» та «Альманахів» з перекладами художньої прози й наукової літератури, зокрема з української на сербську, болгарську та польську мови.
З 2000 року почалося створення магістерських програм з соціології та культурології. На сьогодні до викладання на цих програмах залучено 40 викладачів і науковців з різних університетів і дослідницьких інститутів, уже четвертий рік відбуваються набори магістрантів. Минулого року відкрита докторантська програма з гуманітарних та соціальних наук, де викладають фахівці зі Львова, Києва, Донецька, Харкова та Одеси. Обидві програми мають окреме адміністрування. На їх основі створена також міжнародна мережа підтримки навчання і викладання для молодих фахівців з України, Росії, Білорусі і Польщі, у межах якої була заснована трирічна школа з вивчення і дослідження сучасної міської культури. У травні 2007 року на завершення цього проекту відбудеться конференція з урбаністики за участю науковців з десяти країн, зокрема Австрії, Бельгії, Великобританії, Канади, Франції.
Центр проводить численні семінари, зустрічі і тренінги, спрямовані на переосмислення гуманітарної освіти.

— Чим сьогодні може похвалитися колектив Центру?

— Основну увагу ми зосереджуємо на організації і проведенні досліджень. З 2002-го щорічно відбуваються лекції на пошану Соломії Павличко. Ми запрошуємо до відкритих виступів і публічного обговорення молодих науковців, які наважуються по-новому, проблемно і сміливо, але від того не менш ґрунтовно говорити про сучасний світ або й переглядати «очевидні» висновки. Потому на підставі лекції починається підготовка наукового збірника у серії «Соло триває... нові голоси»: крім тексту виступу, в кожному виданні є розлогі відгуки-рецензії вчених з різних українських та закордонних університетів, а також переклади класичних чи, навпаки, найновіших досліджень з відповідної проблематики, інтерв’ю з письменниками і публіцистами, ілюстрації і довідкові матеріали. Кожну таку книжку ми намагаємося творити як живу і зацікавлену розмову, а не просто збирати під спільною обкладинкою фрагменти роботи, яку кожен з авторів провадить у стінах власної кафедри чи за оборонними мурами власної дисципліни. Досі з’явилося три видання: «Формалізм» (2004), «Сапфо» (2005) та «Іронія» (2006), готуємо ще два — «Література та її історії» і «Методологія й академічна етика». Кожна книжка виходить особлива — як за композицією, так і за виглядом. Про те, що намагання робити добрі книжки таки має результати, свідчить бодай участь у наших виданнях науковців не тільки з України, а й з Австралії, Канади, Польщі, США, Швеції.
Ще одна постійна ініціатива Центру — підготовка і проведення «Університетських діалогів», зустрічей студентів і викладачів університету з відомими вченими, митцями і громадськими діячами. У 1998-2000 роках з відкритими лекціями в університеті виступили науковці та представницькі особи України, Польщі, Канади. З 2006 року такі зустрічі були відновлені за сприяння ректора університету Івана Вакарчука — першим гостем оновлених діалогів стала культур-аташе Польщі в Україні Оля Гнатюк. Візити польських науковців і культурних діячів підтримує Польський Інститут у Києві. 1 березня в актовій залі нашого університету відбудеться зустріч з відомим польським режисером Кшиштофом Зануссі. Протягом цього року тут виступатимуть гості з Швеції, Голландії і Німеччини, а також провідні науковці з Києва і Харкова.
Мета цих візитів — не тільки двогодинне спілкування наживо, а насамперед розвиток зацікавленого наукового середовища в університеті. Саме тому перед кожним публічним виступом ми проводимо кілька підготовчих семінарів, переглядів та обговорень для всіх, хто прагне глибокої і плідної дискусії. Цього року розпочинаємо також видання серії під назвою «Університетські діалоги», у якій публікуватимуться виступи гостей.

— Чи достатні умови створено для роботи ЦГД?

— Ми маємо окрему кімнату в університеті й необхідне обладнання. Але проблема в тому, що існуюча система університетської освіти належно не оцінює наукову роботу. Оплата праці наукового працівника майже вдвічі нижча, ніж у викладача, та й то державні університети повинні віднаходити для цього власні кошти. До минулого року у Центрі було лише троє наукових співробітників, зараз вдалося збільшити цю кількість до шести. Але доки науку будуть трактувати за залишковим принципом, вона залишатиметься тільки додатком до основного «навантаження» викладача, змушеного розриватися між парами, дослідницькими проектами і принагідними підробітками — добре, якщо пов’язаними з його фахом і зацікавленнями.
Крім того, є й інші прикрі обставини. Аби що-небудь придбати для роботи Центру чи скористатися послугами сторонніх фахівців, необхідно підлягати обмеженням і неймовірно довгим та втомливим тендерним процедурам. І якщо попри все щось вдається зробити і втілити, скажімо, у вигляді книжки, — тут знову проблеми: університет не має права реалізовувати власну продукцію, і велика частина видань просто залягає в університетських шафах мертвим інтелектуальним багажем до запитання. Про промоцію ж узагалі не йдеться. Це не проблема збуту — а «відсутності» університетів у житті нашого суспільства.

— На вашу думку, можливо успішно поєднувати активну наукову роботу із викладацькою? Якщо можливо, то це залежить від методики такого поєднання? Адже за кордоном провідні університети є відомими центрами науки. Чи є таке поєднання успішним в Україні і чи можливе воно у нас?

— Звичайно, таке поєднання необхідне. Нещодавно у розмові один із наших гостьових професорів сказав: людина насправді знає тільки те, що вона зробила сама, все інше знає лише Бог. Викладач по-справжньому може навчити лише того, що він сам переживав і створював.
Але умови для такого поєднання в українських університетах украй несприятливі. Самих лише вимог і бажання викладачів не досить — ми й досі працюємо за радянськими нормами, які значно перевищують навантаження професорів у західних університетах. Наша освітня система не враховує того, що викладачеві необхідно підготувати курс, а вже потім іти з ним в аудиторію. Я досі з жахом згадую свій перший викладацький семестр — захищаючи кандидатську дисертацію (з усіма необхідними процедурами до і після), змушена була викладати одночасно п’ять різних лекційних курсів, два з яких в університеті читалися вперше. Я глибоко вдячна студентам, які разом зі мною пройшли це випробування, і колегам, які мене всіляко підтримували. Але, на жаль, ця ситуація — не виняток. Аби залишатися науковцем, часто доводиться знаходити час і снагу працювати поза робочими годинами і не тільки проводити дослідження, а й шукати джерела для їх фінансування. Звісно, завжди є люди, які це робили й робитимуть. Але називати таку ситуацію сприятливою навряд чи випадає. Кажуть, добре заняття потребує дня підготовки. А скільки часу потребує підготовка до десяти (це далеко не межа) занять на тиждень (особисту дослідницьку роботу при цьому не враховуємо)?

— Пані Олено, ви також працюєте у Центрі магістерських програм Львівського університету викладачем культурології. Скажіть, будь ласка, наскільки успішною є навчальна програма із цього предмету і чи є здобутки у цій царині?

— Ці програми створювалися ще тоді, коли магістерського рівня в Україні не існувало. Їхнім першим випуском я би сміливо назвала тих викладачів, які прийшли розробляти і викладати курси. Ми справді вчилися використовувати різні способи роботи з аудиторією і розробляти навчальні курси, орієнтовані на діяльну участь слухачів.
У результаті постала гнучка система навчання з кількома основними курсами і широким вибором — більше половини навчальної програми слухач формує за власними уподобаннями і зацікавленнями. Як правило, під час семестру магістранти слухають 1-2 курси англійською мовою у викладі науковців із закордонних університетів, а також лекції і семінари гостьових професорів. Особливість цих програм і в тому, що випускники можуть захищати не тільки звичні наукові роботи, а й творчі чи дослідницько-прикладні проекти. Поки що навчання завершили лише два курси, але наші випускники уже працюють в наукових інституціях і музеях, у міській раді і в культурних фундаціях, викладають в університеті — думаю, це найкраще свідчить про їхню підготовку.

— Ви — поет, літературознавець і педагог. Як перше співіснує із другим і наскільки перше і друге є важливим для третього?

— Думаю, викладач-філолог мусить мати досвід творчого письма — чи художнього, чи наукового. Інакше, боюся, він уже не викладач, а передавач. Праця в аудиторії — це тільки невелика частина викладацької роботи, навіть, я б сказала, певного способу життя. Як не можна двічі увійти в одну річку, не можна двічі увійти в ту саму аудиторію. Добре заняття — завжди творчість, і щоб вона відбулася, необхідне зусилля і студентів, і викладача. В ідеалі будь-який курс мав би бути авторським: кожен викладач наповнює його власним досвідом, поглядами, способом подачі. Думаю, студентів найкраще переконує і навчає особистий приклад. Не як зразок для повторення, а як спонука до свідомої самостійної праці.
З іншого боку, спілкування народжує нові ідеї. Для мене студенти — насамперед колеги, і вони дуже добре допомагають зрозуміти, які саме проблеми і способи їх вирішення справді здатні народжувати відгук. Готуючи чергові видання Центру гуманітарних досліджень або ж замислюючи нові проекти, ми завжди намагаємося пам’ятати про наших читачів чи слухачів.
І, нарешті, поезія. Не можу сказати, що літературознавство у цьому перешкоджає: і лірика, і теорія для мене однаково творчі, До речі, в американських університетах як окремий напрямок виділяють зараз «гуманітарні науки і мистецтва» — думаю, це дуже важлива і справедлива тенденція. Але ще давні римляни знали, що творчість потребує дозвілля. Щоби поезія «сталася», необхідний час і зосередження. На щодень це рідко вдається. Але без таких «зупинок» не можна рухатися далі.

— Ви вірите у молоде покоління українців? Чи спроможне воно будувати нашу державу у майбутньому, зокрема на рівні розуміння своєї культурної ідентичності?

— На так поставлене питання можна відповідати або патетично, або песимістично. То, може, краще подумати: що розуміємо під поняттям культурної ідентичності? Сьогодні щораз частіше говорять про неї як про право на особистий вибір. Але право — лише половина справи, друга половина — його реалізація. Є багато можливостей, але немає готових приписів. Мова іронізує над нами: пропонує готові «формули» для вислову неповторного досвіду переживання. А якщо ми не більше, ніж машина звичок, ось в чім питання: бути чи не бути тим, ким ми не є?

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  «Болонська система - це прагматика дії»
  Формула національної освіти
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: