CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 31
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 31
???????
CITY PEOPLE
Наталія Сумська: «Моє життя - гра»
CITY SOCIETY
Деревяна церква: останній подзвін
Микола Ільницький: «У кожного часу свої герої»
CITY STUDY
«Болонська система - це прагматика дії»
Формула національної освіти
Бути чи не бути тим, ким ми не є?
CITY HISTORY
Осередок духовності
Холмська Богородиця
???? ??????
Мармурова межа батьківщини
Математика кохання
Високий лад душі
CITY ART
Сонячна палітра в акварелях
Дари забутих богів
«Стриже Дувірак картини»
CITY ART
Без зорепаду та скандалів пройшов 57-й міжнародний фестиваль Берлінаре
Юний барабанщик
CITY LIBRARY
Андрій Бондар: «Я хотів би писати епічну поезію і ліричну прозу»
???? ??? CITY
???????:
N3(31) Березень 2007     ???? ??????: Математика кохання
??? ? ???????
CITY STUDY
Формула національної освіти

Чистий аркуш паперу і вкритий пилом стародрук із виведеними чистим золотом літерами. Воля починати все з абзацу і глибокі зморшки мудрості на чолі книги. В кожному є своя сила. В першому — незалежність від уже написаного та потужна спонука писати нове. В другому — прямий пролом пам’яті в безмежність, коли аж звідти ніби згадуєш себе.

Таким виглядає мені питання про традиції та новаторство у вітчизняній освіті. І скільки разів у нашій історії було так, що ми починали все наче з чистого аркуша, як люди без спадщини. А скільки разів повторювали й повторювали помилки, не маючи змоги вирватися з зачарованого кола й спромогтися врешті на щось вартісне.
Питання про традиції й новаторство — неоднозначне. І про те, чи можливо балансувати на грані цих двох понять, ми говоритимемо з ректором Національного університету «Острозька академія» Ігорем Пасічником, людиною, якій просто волею обов’язку довелося пізнати всю глибину проблеми, плекати традиції першого вищого навчального закладу Східної Європи XVI століття, слов’яно-греко-латинської академії і водночас жити мрією зробити стіни свого університету оплотом нової української еліти.

- Ігоре Демидовичу, то що таке традиційна українська освіта? І чи можна, говорячи про нашу освіту, взагалі оперувати такими поняттями, як традиційність?
 
— Справді, говорити про традиції української освіти важко. Традиції передбачають роки, віки живої передачі з покоління в покоління, накопичування знань, вироблення цінностей. А української держави понад триста п’ятдесят років не існувало на карті. І коли зараз наші педагоги говорять про традиції вітчизняної освіти, вони її асимілюють або з польською, або з російською традиціями, з позиції, що, мовляв, якщо й були якісь автентичні речі, то за стільки років вони майже повністю нівелювалися. Але я так не вважаю. Я надто добре знаю історію Острозької академії, яка хоч і постала 450 років тому, натхненна європейськими Краківським, Падуанським та Канаварським університетами, разом з тим розвивалась у своєму неповторному, індивідуальному руслі. Острозька вища школа у XVI столітті була першим вищим навчальним закладом на теренах України, її випускники та викладачі пізніше засновували Києво-Могилянську академію (бачите, промисел історії: у незалежній Україні уже вона допомагала відродитися Острозькій академії) та Університет Святого Володимира. Тобто саме традиції Острозької академії стали традиціями української вищої освіти і саме на автентичні речі острозького осередку ми повинні озиратися, намагаючись відродити традиційну освіту сьогодні.

— А що саме ви маєте на увазі, говорячи про повернення до традицій національної вищої школи? Маємо зараз для цього якісь передумови чи можливості?

— Формула української традиційної національної вищої освіти, на мою думку, насправді дуже проста. Кожен університет зможе її вивести для себе, якщо дотримуватиметься кількох принципів, продиктованих самою історією…

Виховувати високоморальну людину

Основним «фірмовим секретом» давніх українських вищих шкіл було виховання на основі християнської моралі. Зрештою (я спеціально цікавився), коли взяти будь-який з відомих древніх європейських вузів (Кембридж, Оксфорд, Сорбонну), всі вони кристалізувалися навколо високої християнської духовності.
Хороший університет сьогодні повинен виховувати хороших людей, високоморальну еліту нації. Це не я вигадав. Ще Гумбольдт колись говорив, що університет повинен формувати перш за все державотворців. Я ж завжди вважав цю ідею осердям Острозької академії, маючи за мету наситити суспільство освіченою новою інтелігенцією, яка б керувалася у своїй державотворчій діяльності високоморальними принципами.

Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина

Нашій традиційній освіті завжди була притаманна багатомовність. Власне, Острозька академія XVI століття мала назву «слов’яно-греко-латинська академія». Вільне володіння мінімум чотирма цими мовами (плюс ще польська, яка на той час в Україні вважалася мовою професури та викладання взагалі) було для тогочасного спудея необхідною для навчання нормою.
А тепер якщо я вам скажу, що випускник Острозької академії Мелетій Смотрицький знав близько двох десятків мов? У нашій країні зараз було би важко знайти людину, яка могла б із ним вільно спілкуватися. Тож ви можете уявити, які традиції закладалися колись в українській освіті. І вона, будьте певні, на той час складала солідну конкуренцію європейським університетам.
На жаль, зараз ми втратили цю багатомовність. За радянських принципів освіти вивчення іноземної мови було чисто символічним, фактично ніхто її не знав. Величезний масив інформації, літератури, наукових досягнень поза мовними кордонами країни був недоступним. Але, я вважаю, за повернення цієї традиції варто боротися, щоб знання принаймні трьох мов було мінімумом для якісного навчання.

Будь особливим

Третьою особливістю нашої традиційної освіти було широке використання етнічних та автентичних етичних речей, притаманних тільки українцям. Так, я, наприклад, можу з упевненістю сказати, що українська традиційна освіта побудована на волинських етнічних нормах, традиціях сімейного виховання, міфах, які відбились у системі виховання спудеїв. І саме ця система навчання була культивована зі стін Острозької академії у Києво-Могилянській академії й далі по цілій Східній Європі. Мені навіть якось незручно, коли наші імениті історики та педагоги не хочуть визнавати цього факту. Можливо, з гордості: як так, мовляв, Волинь, провінція... Але, повторююсь, саме Волинь дала Україні першу азбуку, першу граматику, першу читанку, саме тут закладалися першооснови нашої філософії та й науки в цілому. Нашим національним університетам варто було би ввести більше національного в своє життя і почати хоча б з викладання національною мовою...

Викорінення страху

Споконвіків у нашій освіті великим був бар’єр між студентом та викладачем. Радянська освітня система, до слова, швидко перенесла цей принцип у свої школи та вищі школи. Викладач у нас завжди вважався не просто старшою людиною. То був авторитет, не дослухатись до якого ніхто просто не мав права. Спудей своєї думки як такої не мав і мати не міг. І хоча дискусії, семінари вряди-годи практикувалися як форми практичних занять, думка викладача була безапеляційною та оскарженню не підлягала. Це, мабуть, єдиний момент, що мені в наших освітніх традиціях не до вподоби. Адже безправ’я часто руйнує особистість та індивідуальність людини, особливо молодої. Можливо, саме тому ми так мало дали світові вчених, філософів.
З цієї точки зору мені здається доволі раціональною американська концепція демократії у вузі. Викладач — старший серед рівних. Надзвичайна повага до спудея, до його думки — так варто було би працювати, щоб викорінити у поколінні молодих почуття страху висловити свою думку — найгіршого, на мою думку, тавра на українській ментальності. І саме так ми намагаємось працювати зараз в Острозькій академії.

Освіта і талант

Ну, і ще характерною особливістю національної освіти, яка започаткована саме древньою Острозькою академією, є ретельний підбір талановитих дітей, у тому числі з бідних сімей. Я не буду говорити про недопустимість хабарництва під час вступної кампанії в університеті. То, власне, не є питанням традиції — в історію розвитку високоморальної освіти ніколи не входили такі принципи. Я хочу сказати тільки те, що знання можна дати кожному, а якісну освіту — ні. Якісна освіта пустить коріння тільки на благодатному ґрунті чистого розуму та талановитої особистості. Тільки так вона дасть якісь плоди. Тому вступне тестування до серйозного університету повинно бути поважним конкурсом, який і відбере навчатися достойних, і доступним цей конкурс на рівній основі повинен бути для всіх.

Бібліотеки й лекції

Наступний момент традиційної освіти стосується радше організації навчального процесу і полягає в тому, що основною інформаційною одиницею в перших українських університетах, безперечно, була лекція. Це певною мірою ріднить нас із російськими традиціями. На противагу західноєвропейській освіті, яка ставила колись та й ставить зараз акцент на самонавчанні. На мою думку, перевага частки лекційного матеріалу у навчальних планах є для наших вузів актуальною й досі, тому що як колись, так і зараз, на превеликий жаль, наші бібліотеки не можна назвати багатими чи укомплектованими належним чином.
Тут я просто вимушений сказати кілька слів щодо питання про Болонський процес. На мою думку, ми не повинні сліпо слідувати всім пунктам реформи освіти, які пропонує зараз Європа. Власне, саме через недосконалість вітчизняного бібліотечного фонду український студент не має можливості увійти в міжнародну освітню інформаційну мережу та, відповідно, не володіє достатніми ресурсами для самонавчання.

— Ігоре Демидовичу, ви зачепили резонансну тему Болонського процесу, яка в навколоосвітянських колах мала і має неоднозначні відгуки. Яке ваше ставлення до проблеми і яку позицію займає ваш університет?
 
— Запозичуючи алгоритм Болонської системи, ми не повинні ставитись до нього як до абсолюту. Власне, так не зробила жодна європейська країна. Помилковим було б, узявши за приклад якийсь один університет Європи, будувати в Україні точнісінько такий, хоча нам це ой як притаманно. Поляки, шведи, навіть ті самі італійці — ніхто з них повністю не використовує все те, що рекомендується Болонською реформою. Наприклад, багато університетів в Італії не бажають відмовлятися від семестрових іспитів.
В академії ми вирішили застосовувати кредитно-модульну систему для невеликих навчальних курсів, тоді ж як ґрунтовні професійно орієнтовані курси, як і раніше, виносити на семестрову іспитову сесію, щоб дати можливість студенту підготуватися краще, усвідомити та запам’ятати більше матеріалу. На нашу думку, такий варіант роботи підходить нам найкраще.
Моє ж ставлення до проблеми влучно виразили слова віце-канцлера Лондонського університету: «Будь-який університет, перш ніж стати інтернаціональним, повинен стати національним». У цих словах є глибока істина, мудрість і глибока філософія. Польським університетам, до слова, було просто прийняти Болонську систему освіти, бо у них поняття національної ідеї чітко сформоване: хоч де б він був і до якої б сили чи політичної партії належав, у нього передусім є горде «Я єстем поляк!»
У нас цього немає. Взагалі, я висловлю думку (хтось може з нею не погодитися), що українці як нація не сформовані. Це природно: коли їм було формуватися? Ми лише на стадії формування. І якщо цей процес накласти на якийсь глобалістський поступ — нічого не вийде: глобалісти не оперують такими поняттями, як національний розвиток, національна ідея, національний університет. Їм потрібен «інтернаціональний університет». Стривайте, але ж у нас іще з національними проблеми! Якщо університет національний, у ньому принаймні викладання повинно вестися національною мовою.
Нашій вищій освіті, на жаль, не те що до інтернаціональної, їй ще до національної далеко! Нам необхідно спочатку вибудувати свою систему освіти як національну, свої університети як національні, а тоді вже приставати до когорти європейських університетів Болонської системи.
Та загалом Болонський процес нам необхідний, адже ми хочемо, щоб наших фахівців із вищою освітою визнавали за кордоном.

— А як же твердження про неминучий за таких обставин відтік дипломів у Європу?

— Наполеон Бонапарт сказав колись: «Коли в держави гине армія — це біда. Коли гине улюблений імператор — це велика біда. А от коли державу залишає інтелігенція — це катастрофа для держави». Я ніколи не був проти того, щоб молоді люди з вищою освітою їхали за кордон заробляти гроші. Ви не знайдете зараз жодної країни у Європі, де б не було такої міграції. Ми всі прекрасно знаємо, скільки мільярдів гривень надходить щороку в Україну завдяки тому, що українці працюють за кордоном. Питання в іншому. Якщо українець їде за кордон і йому там пропонують нормальну інтелігентну роботу, яка співвідноситься з його дипломом, — це прекрасно. Зростає авторитет держави, покращується її імідж, та й людина має можливість вирішити свої матеріальні проблеми. Повторюю — це нормально. Але коли на заробітки з держави їдуть інтелігенти, державотворці — це проблема. На превеликий жаль, ситуація в сучасній Україні складається не на користь інтелігентів і не на користь цих же молодих державотворців, і так часто буває, що їм легше влаштувати своє життя за кордоном. У нас був студент, який блискуче вчився у нас в академії, ми його відіслали до Лондона, у Вищу економічну школу, він блискуче захистив дипломну роботу у Великобританії, з натхненними очима повернувся в Україну, не дивлячись на те, що йому пропонували роботу там. Він вважав, що своїй державі потрібен більше. Хлопчина пропонував свої послуги по всіх банках та фінансових установах України, і в жодній (!) для нього не знайшлося роботи. Це є свідченням того, що найбільша біда нашої молодої держави — нездатність, невміння і небажання відібрати з молодого й талановитого покоління інтелігенції нових державотворців та використати їх на відповідних щаблях влади.

— До речі, ви багато подорожуєте, також і університетами Європи. Яка з європейських систем освіти вам імпонує найбільше?

— Ви знаєте, коли формувалась освітня база мого університету, у нас уже була змога відвідувати закордонні університети, проаналізувати всі переваги та недоліки західної й американської системи освіти, взяти щось цікаве та корисне для себе. З англійських освітніх традицій ми запозичили, наприклад, концепцію навчальних планів бакалаврів та магістрів. З американської — систему вузівських відносин та демократії. На Заході є цікаві сучасні освітні традиції. Щодо нас, то мені, знову ж таки, прикро це відзначати, але за п’ятнадцять років існування України як незалежної держави говорити про якісь уже сформовані традиції освіти ще рано. І термін малий, і печать радянської освіти важко стерти.
Але традиції формуються. Мені не подобається, що гонитва за знаннями в наших університетах є самоціллю. Золоті медалі, червоні дипломи… Мотивація повинна бути іншою. Інформаційно й теоретично ми даємо більше знань студентам, ніж, наприклад, американці. Але за вмінням мислити вони нас значно випереджають.
Для мене знання — це здатність людини оперувати ними. Прикро, але 70 відсотків того, що людина отримує у вузі, вона ніколи не використовує в практично-прикладній діяльності. І це свідчення того, що нашим вузам слід передивитися навчальні плани, концепції і спрямувати все навчання на дві речі: конкретне застосування знань та науково-дослідна робота.

— Ігоре Демидовичу, коли ви приїхали «відроджувати академію», на місці сучасного університету стояли руїни. Напевне, було складно. Але людина, в серці якої живе мрія, на складнощі дивиться, мабуть, по-іншому. Якою була ваша мрія?

 — Якщо говорити про університет як мрію, то вона реалізована для мене повністю в Острозькій академії — і через спудеїв, викладачів, і через те, що тут діється. Все, про що я мріяв, коли бачив руїни старого освітнього осередку, — збулось. Це велике Боже благословення.
Я найбільше мріяв про чудову бібліотеку. На мою думку, університет взагалі — це група приміщень, об’єднаних навколо бібліотеки. Й ось зараз першими в Україні ми створили електронну бібліотеку. Створення електронних підручників, підручників на електронних носіях і доступ до міжнародної електронної інформаційної мережі є зараз найважливішим концептуальним напрямком розвитку академії. Звучить парадоксально, але вже наші онуки, а може, й діти дивитимуться на книжку не як на джерело інформації, а як на красивий раритет. Ми зараз знаходимося на межі нової інформаційної революції — навчання невдовзі проходитиме на електронних носіях. І той, хто це зараз зрозуміє й усвідомить (наша електронна бібліотека нараховує вже понад 200 тисяч джерел на електронних носіях та доступ до бібліотек світу), і зможе формувати нові традиції освіти.
Ще я колись мріяв, що в стінах мого університету буде витати дух знань, дух просвіти, дух мудрості, миру. І, ви знаєте, я відчуваю цей особливий дух університету щоразу, коли переступаю поріг закладу. Цей дух створюється за допомогою багатьох факторів, більшість з яких ми не усвідомлюємо: аура, яка лишилася у цих старовинних стінах від тих людей, які тут перебували, — а то були не тільки учні, студенти, викладачі. Тут були монахи, які багато років молилися Богу. Тут була обитель духовності і високої моралі.
Це самому Богу, мабуть, було треба — щоб відродилась Острозька академія. Можливо, тому що тут побачила світ перша слов’янська Біблія? Можливо, тому що тут так довго жили монахи? Я інакше не можу пояснити, як за кілька років у нашій державі зміг постати такий освітній заклад. І інакше я не можу пояснити, як збулись усі мої мрії.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  «Болонська система - це прагматика дії»
  Бути чи не бути тим, ким ми не є?
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: