CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 30
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 30
???????
CITY PEOPLE
Мольфар без тіні
CITY PEOPLE
Європейська королева брасу
CITY SOCIETY
Диво Господнє
Станіславські янголи
???? ??????
Я ТАК ТЕБЕ ЛЮБЛЮ
CITY STUDY
Спіймати думку в пастку парадокса
«Я з Тернополя, але родом з Німеччини!»
Не забувайте канапку, або Гастраномічний лібералізм українського студентства
CITY HISTORY
Безцінний свідок
Де Німеччина, Китай - Волинську порцеляну вибирай
CITY FAMILY
Скелі Довбуша
Де гуцул, там і кінь...
Красунями не народжуються...
CITY ART
Воїн Євгенія Гапчинська
«Gorky Park»
Кава-party з Олегом Огородником
Нестрибний Якубек
CITY LIBRARY
«Фіміам од єдиного слова»
???? ??? CITY
???????:
N2(30) Лютий 2007     ???? ??????: Я ТАК ТЕБЕ ЛЮБЛЮ
??? ? ???????
CITY FAMILY
Де гуцул, там і кінь...

Ще дитиною я не раз мріяв... стати конем: отаким... вороним, з буйною гривою пустуном, який радісно ірже щомиті, ніби циркач, стає дибки, а то, дивись, візьме й перестрибне враз пліт. Але в разі потреби — я це бачив на власні очі — ступає обережно, крок за кроком, по трухлявій слизькій колоді — високо над урвищем, над спіненими хвилями потоку... Я мріяв про це, як про справжнє щастя: яке ж то втілення краси — кінь!
Де гуцул, там і кінь... Не було б узагалі людини в горах... якби не кінь. ...Гуцульські коні здатні безстрашно долати найбільш небезпечні місця, вміють спинатися, повзати і присідати, як жоден інший... Говорить давнє прислів’я перських пастухів, увічнене в Зенд-Авесті: на розумі пса тримається світ. А ми, діти гір, мали б вигукнути: «Розумом, шляхетністю коня стоїть цей світ!..»

Отак захоплено писав на початку минулого століття співець Гуцульщини Станіслав Вінценз. І, як бачите, склав він пишномовну оду не арабському скакуну, а його скромному карпатському родичу — невисокому на зріст і працьовитому, терплячому й надзвичайно відданому людині. Історія цієї унікальної породи губиться у глибині століть, але перша письмова згадка про неї належить до 1603 року. Є припущення, що веде вона свій родовід від європейського дикого лісового коня тарпана, винищеного в XIX столітті. Така генеалогія «виписана» на тілі всіх гуцульських коней темним паском уздовж хребта і прихованими під шерстю зеброїдними смугами на лопатках і передпліччі. А ще існує версія про їх родинні зв’язки з конем Пржевальського, який, кажуть, дійшов до Карпат із монголо-татарською ордою.

Хай там як, але вже не одне століття горяни не без підстав пишаються безцінним спадком своїх предків — гуцульським конем. Спадком, ледь не втраченим безповоротно у XX столітті, але в останні роки відновленим на Івано-Франківщині й Закарпатті завдяки Міжнародній благодійній фундації «Хайфер Проджект Інтернешнл». Саме завдяки їй на прикарпатській Косівщині та в селі Кваси Рахівського району з’явились осередки справжнього кінного туризму. Доброчинці цілком безкоштовно подарували місцевим мешканцям породистих кобилок і огирів з умовою: перший приплід (жіночої статі) так само безкоштовно віддати односельцям, які й собі мріють про коника, але придбати не мають змоги — не кожному по кишені покупка, що тягне на 2000 доларів.

Що із цього вийшло, на власні очі побачили учасники прес-туру, організованого для місцевих журналістів і присвяченого перспективам розвитку в тутешніх горах кінного туризму, що стає дедалі популярнішим. Утім, вважати його модною новинкою не варто: прогулянки верхи карпатськими стежками відпочивальники оцінили значно давніше — ще до радянської влади; а життя місцевих мешканців завжди було нерозривно пов’язане з кіньми, яких у заможних ґаздів часом налічувалося по кілька десятків. Щоправда, воєнне лихоліття, зміна державного устрою та економічні потрясіння послабили цей одвічний зв’язок. Але все ж — не розірвали. При першій ліпшій нагоді гуцульський коник, здавалося б, майже знищений в Українських Карпатах, знову відродився.

— У Європі наш кінь віддавна популярний, — розповідає кандидат сільськогосподарських наук, керівник Національного природного парку «Гуцульщина» Юрій Стефурак. — У Польщі навіть проводять щорічний триденний фестиваль гуцульського коня, якого там нарекли коротко — «гуцул», — з аукціоном, ярмарком, змаганнями, до речі, дуже особливими. Якщо ваговозів оцінюють за силою, а рисаків — за швидкістю, то для цієї породи придумали «гуцульську стежку». Це означає, що «конкурсанту» треба подолати складні гірські перешкоди, наприклад, піднятися схилом урвища або пройти по дошці. Якому іншому коневі таке до снаги? Тож розводять його і в Румунії, і в Чехії, і в Словаччині. От тільки в Україні таких конезаводів не маємо. Хоча зарубіжні фахівці визнають: порода в нас чиста — збереглася! В області вже налічується понад 500 голів. І завдячуємо цим, зокрема, зеленому туризму.
Давній помічник, лагідний коник, і тут прийшов горянам на допомогу. Як, наприклад, родині Гуралюків із села Вербовиця Косівського району. Голова сім’ї, Іван Танасійович, у минулому — фаховий кухар, а нині — учасник «хайферівського» проекту, через який отримав кобилу гуцульської породи і бричку. Тепер його «хліб» — то зелений туризм, і господар завжди може запропонувати туристам верхову мандрівку горами.

Шкода тільки, що за рамки окремих садиб кінний туризм наразі виходить рідко. В Івано-Франківській ОДА журяться: для його розвитку край — благодатний, але потужні інвестори воліють вкладати кошти в готелі, ресторани, а от відпочинкових комплексів з «верховою спеціалізацією» явно бракує. Приємний виняток із цього правила — «Легенда Карпат» у селі Старі Кути поблизу Косова, куди приїжджають досвідчені спортсмени і де вчаться триматися в сідлі «зелені» початківці. Інструктор з верхової їзди Михайло Ревуцький одразу розвіює всі ілюзії: з першого разу можна тільки сісти на коня. Навчитися добре сидіти — за місяць, а вже по-справжньому їздити — за роки. Але ж не святі горшки ліплять, правда? Може, й собі спробувати?

Кажуть, спочатку треба завоювати прихильність коня — погладити його, погодувати з рук чимось смачненьким. Й тільки опісля — випробовувати своє вершницьке щастя. Робити це, звісно, краще на сумирному конику — так підказує здоровий глузд. Але серце... Воно одразу обрало чорного, як смола, Ворона. Замилуєшся! Проте з характером — ні з того ні з сього люто копнув сусіда, аж дошка в загороді вилетіла. Однак печиво з долоні взяв охоче й погладити дався. Що ж, добре — знайомство відбулося. От тільки мрія злетіти на коня так само хвацько, як Гойко Мітіч, одразу здиміла, тільки-но з’ясувалося, що стремено височенького українського верхового мені — ледь не під пахву. В разі чого, падати доведеться з висоти 1,6 метра.

Але, опинившись у сідлі, про це миттю забуваєш. Чого тобі падати, якщо за спиною ніби крила виросли — таке відчуття щастя! Особливо коли тренер після всіх настанов відпускає повід і відправляє тебе в «самостійне плавання». Тепер спілкуйтеся самі — ти і кінь, без перекладача — мовою тіла. Виявляється, не лише баский красень чуйно реагує на найменший рух людини і прекрасно розуміє її настрій, а й та у свою чергу кожною клітинкою відчуває його «вібрації». А вони не залишають сумнівів: наразі в цьому тандемі «веду» не я — господар ситуації все-таки Ворон, який просто поблажливо дозволяє мені «покерувати» і дає недосвідченій вершниці час знайти центр ваги і увійти з ним в один ритм руху. Слова тут зайві: ані «вйо!», ані «тпру!» не допоможуть — про свої бажання тварині належить «казати» легким нахилом, повіддям і шенкелями (виявляється, так називають внутрішню частину ноги від коліна до щиколотки).

Але, як згодом показала практика, вся ця фізіологічна алхімія можлива тільки з вишколеним конем. Із гуцульським — геть інша бесіда. Нагода порівняти відчуття трапилася вже у закарпатському осередку кінного туризму, селі Кваси, де кілька років тому взялися відновлювати поголів’я «гуцуликів». Сільський голова Василь Дімич ухопився за цю ідею, як за «рятівну соломинку» — така була б велика поміч ґаздам у зеленому туризмі! А зуміють налагодити свій сімейний бізнес — то й за кордон вирушати не доведеться (нині на заробітки роз’їхалося більше половини квасівчан). Тож невдовзі село поповнило число «хайферівських» підопічних, тепер має хороший приплід від отриманих через нього коней: 12 дворічних кобилок господарі вже передали своїм сусідам — як дар.

Серед учасників проекту і мої провідники — Іван Лендюк та його син Андрій. Їхня улюблениця Зірочка має доправити мене ген на ту галявину, на вершечку зарум’яненої сонцем гори. Дорогою з’ясовується, що «шляхетний інститут», як Ворон, вона не закінчувала, а тому найліпше розуміє не шенкеля, а перестороги господаря — «Я ж тобі!», «Дивись-но мені!»... Звісно, погрози жартівливі, бо ніхто ніколи не скривдить загальну пестунку, хоч вона деколи й шкодить, як мала дитина: то потай вип’є недопильноване цеберко щойно здоєного молока, а то залишить господаря в лісі без обіду — розв’яже рюкзак зубами і поз’їдає всі лакоминки. Але все пробачають трудівниці — вона ж бо й на себе заробляє, і на хазяїна. Возити людей і вантажі стрімкими гірськими стежками — не мед. Андрій це розуміє і радить рухатися на спуску зигзагом — Зірці буде легше.

Приязнь і особливе «шосте чуття» до коня у гуцулів, здається, в крові. Століттями на ньому працювали, воювали, їздили в будь-яку далечінь до любасок... І хтозна, як давно почалася ця спільна історія горян і гордої, прекрасної тварини. Легенда стверджує, що давно — коли одного дня на божественному Олімпі змінилась влада. Нові господарі взялися запроваджувати нові порядки й, оглядаючи свої володіння, знайшли у стайні дивного крилатого коника. «Неподобство!» — обурились. Обрізали бідоласі крила та й відправили геть з очей — аж на край світу, в дикі гори, де зустрів він людей, які називалися гуцулами. Так і залишився з ними, в Карпатах, де його прийняли і полюбили. Назавжди.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Скелі Довбуша
  Красунями не народжуються...
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: