CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 30
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 30
???????
CITY PEOPLE
Мольфар без тіні
CITY PEOPLE
Європейська королева брасу
CITY SOCIETY
Диво Господнє
Станіславські янголи
???? ??????
Я ТАК ТЕБЕ ЛЮБЛЮ
CITY STUDY
Спіймати думку в пастку парадокса
«Я з Тернополя, але родом з Німеччини!»
Не забувайте канапку, або Гастраномічний лібералізм українського студентства
CITY HISTORY
Безцінний свідок
Де Німеччина, Китай - Волинську порцеляну вибирай
CITY FAMILY
Скелі Довбуша
Де гуцул, там і кінь...
Красунями не народжуються...
CITY ART
Воїн Євгенія Гапчинська
«Gorky Park»
Кава-party з Олегом Огородником
Нестрибний Якубек
CITY LIBRARY
«Фіміам од єдиного слова»
???? ??? CITY
???????:
N2(30) Лютий 2007     ???? ??????: Я ТАК ТЕБЕ ЛЮБЛЮ
??? ? ???????
CITY HISTORY
Де Німеччина, Китай - Волинську порцеляну вибирай

З Корця посуд везли у Варшаву...

Експонати — сновидіння, які породжують ілюзію для душі. Вдивляєшся в них, як у вічну загадку мистецтва. Дуже вже кокетливо дивиться філіжанка на невеличкого чайника. Ніби промовляє: «Чи не бажаєте, паночку, зі мною продефілювати під ручку?» Справді, порцеляна на виставці нагадує живе тіло, з якого наче промениться внутрішня теплота і світло.
Її батьківщина — Китай. Проте європейці були змушені розробляти свою технологію виробництва посуду з білої глини: майстри з Піднебесної ревно берегли секрети, які століттями нікому не вдавалося розгадати.
Рецептуру виготовлення порцеляни на нашому континенті відкрили у 1708 році при дворі саксонського імператора Августа, а перша мануфактура була заснована в Мейсені у 1710 році (Німеччина).

А вже у 1789-му на теренах історичної Волині з’явилася перша українська фарфоро-фаянсова мануфактура — в містечку Корець (нині районний центр Рівненської області), яке згадується в Іпатіївському літописі під 1150 роком. Місцеву глину досліджували експерти в Мейсені: вони підтвердили, що вона придатна для виготовлення порцеляни. Засновник виробництва князь Юрій Чарторийський уклав контракт з Франтішеком Мезером — майбутнім першим директором фабрики (він приїхав з Польщі з братом Михайлом).

Мануфактура існувала як акціонерне товариство. Його статутний капітал було утворено від продажу двадцяти двох акцій по тисячі злотих (фотокопії їх також представлені на виставці). Дохід становив триста злотих на акцію.
Досліди щодо створення рецептури з глини тут тривали впродовж п’яти-шести років. Проте вони завершилися успішно, і на фабриці прийняли рішення збудувати приміщення для виробництва фарфору і збільшити кількість акцій до ста штук.
В кінці ХVІІІ століття на точильних верстатах працювала тисяча чоловік. 73 майстри займалися художнім розписом виробів. Цікаво, що «Інвентарь корецкого княжества» (1811 рік) зберіг імена шести майстрів-живописців: Ян Тарковський, вдова Сухозанітова, Павло Гусевик, Петро Завадський, Максим Лацимирський, Петро Сухозаніт.

Неправда, що серед працівників фабрики було багато іноземців з Варшави та Саксонії. Князь своїм коштом викликав з-за кордону лише двох майстрів, які, навчивши ремеслу місцевих робітників, повернулися додому.
Специфіка технології виготовлення посуду у Корці свого часу зацікавила експедицію Вільнюського університету. Науковці навіть описали три етапи циклу випалювання сировини. І при цьому послуговувалися термінологією Віденської мануфактури. Чи не вказує це на те, що автори дослідження хотіли провести паралель між двома підприємствами?!
Апробація матеріалів здійснювалася у хімічній лабораторії. Глину товкли у ступах, просіювали, промивали, сушили, мололи на спеціальних жорнах. Окрім неї, до складу «заправи» додавалися польовий шпат, кремінь, крейда. Сировина, замішана до густоти тіста, витримувалася для ферментації в підвалах і погребах. Працювало аж сім печей: дві для фарфору, п’ять для фаянсу.

У 1800-му було виготовлено 28985 виробів, у 1811-му — у півтора раза більше. Фабрика мала свої склади-крамниці у Бердичеві, Константинові, Варшаві. Корецький посуд експонувався на виставках у Москві та Петербурзі. Як на інших європейських мануфактурах, його покриття імітувалося під колір і фактуру природних матеріалів — мармуру, яшми, червоного дерева, панцира черепахи. На одну з циліндричних чашок було нанесено панорамне зображення Києво-Печерської лаври.
Нерідко порцеляна декорувалась золотом. В архівах збереглися матеріали про те, що у 1831 році адміністратор фабрики давав доручення підлеглому «їхати у Бердичів для уточнення опису у фарфоровій лавці» і, крім того, «просити прислати грошей... 200 сріблом і в золоті 20 на позолоту замовлення».
Відомо майже 80 клейм цього виробника — всевидяче око, різноманітні трикутники, інші фігури. Тому і сьогодні легко ідентифікувати посуд волинських майстрів.
Виробництво порцеляни почало занепадати після смерті Юрія Чарторийського. Коли княжий маєток дістався його дочці, фабрика втрачала замовників через високі ціни на порцеляну та погіршення її якості. Після Франтішека Мезера змінилося три директори, однак дивіденди акціонерам більше не виплачувалися.

...А в Баранівці його клеймували імперським гербом
 
З Корця Михайло Мезер переїхав у Баранівку — в інше містечко Волинської губернії (нині Житомирська область), яке належало магнатам Любомирським-Валевським. За 50 злотих він купив 320 квадратних метрів землі з кількома будинками, кухонним флігелем, погребом та сараєм і організував порцелянове виробництво.
У березні 1802 року тут почала працювати фабрика. Вироби були настільки оригінальними, що Олександр I дозволив поставляти у Петербург вази з царським вензелем. Вони прикрашали палаци імператорів і вельмож, слугували посольськими дарунками. Витончений рельєфний малюнок, нанесення багатьох шарів фарб з подальшим неодноразовим обпалюванням — це досить складна технологія, що визначає цінність цих ваз. Тож невипадково фабрика отримала право клеймувати свої вироби імперським державним гербом.

Збереглися відомості про те, що у 1822 році було виготовлено одинадцять тисяч тарілок та понад вісімнадцять тисяч інших виробів, у 1828-му — 10,6 тисячі тарілок, 16,2 тисячі пар чашок, 23 тисячі інших виробів. Шкала цін у той час була такою: тарілки — від 72 копійок до 1 рубля 45 копійок, чашки — від 7 рублів 50 копійок до 36 рублів (пара), чайники — від 60 копійок до 18 рублів, ваза — від 5 рублів 40 копійок до 45 рублів. Білий сервіз коштував 42 рублі, з золотими прикрасами — від 87 до 240 рублів.

Цікаво, що столовий посуд виготовлявся лише в гарнітурах. Окрім глибоких, мілких, десертних, пиріжкових тарілок, вази для супу, двох мисочок для оселедця, салатника, до них входило п’ять блюд різної величини, підливник, «соустерин», глечик для компоту з кришкою. Ось скільки тоді було потрібно порцеляни для того, щоб сервірувати стіл «за повною програмою»! У 1838 році польський письменник Юзеф Крашевський у листі до батька в село Омельно Луцького повіту хвалився, що з Баранівки для нього привезли вазу, салатник, 18 глибоких і 54 мілких тарілей, дві кухонні дощечки, стільки ж мисочок і сільничок.
На початку ХХ століття випуск столового посуду і ваз становив понад півтора мільйона штук. Наприклад, чайники виготовлялися такі: «Рафаель», «ріпка», «грань», «широка грань», «рококо», «чайник з каскою», «чайник водний», «чайник доливний», «чайник для шинку». «Конде і троянда», «Отелло і Мірель», «Рафаель» — назви молочників. Блюдця і чашки класифікувалися так: «гладенькі», «конічні», «манжет», «гавіленд», «паризькі», «американські», «гранчасті». А діапазон збуту визначався гаслом: «По всій Росії і Сибіру».

Придбавши фабрику у приватну власність, комерсант Грипарі так визначив головний напрям її діяльності: «Впровадження іноземних найновіших моделей вишуканих фасонів, щоб кожен з покупців міг за невисоку плату придбати виріб, який ніскільки не поступатиметься за міцністю, прозорістю і обробкою декорації дорогому закордонному аналогу».
Грипарі відрядив сина Петра стажером на одне з найпередовіших у той час в Європі керамічних підприємств — у Лімож (Франція). Натомість звідти запросив на роботу фахівця з проектування форм посуду та художника з розпису фарфору. Увагу колекціонерів з усього світу приваблювала порцеляна з Баранівки на міжнародних виставках: у Венеції (1910 рік), Римі (1911 рік), Барселоні (1913 рік), Лондоні (1913-1914 роки).

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Безцінний свідок
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: