CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 30
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 30
???????
CITY PEOPLE
Мольфар без тіні
CITY PEOPLE
Європейська королева брасу
CITY SOCIETY
Диво Господнє
Станіславські янголи
???? ??????
Я ТАК ТЕБЕ ЛЮБЛЮ
CITY STUDY
Спіймати думку в пастку парадокса
«Я з Тернополя, але родом з Німеччини!»
Не забувайте канапку, або Гастраномічний лібералізм українського студентства
CITY HISTORY
Безцінний свідок
Де Німеччина, Китай - Волинську порцеляну вибирай
CITY FAMILY
Скелі Довбуша
Де гуцул, там і кінь...
Красунями не народжуються...
CITY ART
Воїн Євгенія Гапчинська
«Gorky Park»
Кава-party з Олегом Огородником
Нестрибний Якубек
CITY LIBRARY
«Фіміам од єдиного слова»
???? ??? CITY
???????:
N2(30) Лютий 2007     ???? ??????: Я ТАК ТЕБЕ ЛЮБЛЮ
??? ? ???????
CITY STUDY
Не забувайте канапку, або Гастраномічний лібералізм українського студентства

Якось під час щорічної медичної перевірки я поскаржився терапевту, що мене частенько турбує шлунок. Дивно, але вже дуже швидко після ситого обіду у животі вчувається голодний біль. Відчуття таке, ніби твоя черевна порожнина перестала бути захищеною від власного шлункового соку. Мені здається, що бачу, як їдкий лужний розчин немилосердно розтікається по нутрощах. Від цього, кажу, паралізується усяка думка. Поза тим, ослаблене й усе тіло. Неможливо довго перебувати, так би мовити, на ногах та й узагалі провадити якусь діяльність. Важко також спати. Порятуватися від такого мокабричного стану можна тільки ще одним обідом і кількома відповідними пігулками, але це ненадовго. Незабаром пронизливий біль повертається. Вислухавши симптоми, лікарка зовсім не збентежилася: «Змальований вами стан описує ніщо інше, як «студентський гастрит». Попийте, колєґо, десять днів, зранку і ввечері, льон та й будете здорові. Але пильнуйтеся мені, бо може відкритися виразка». Слово «гастрит» мене поважно стурбувало. Незворушність, з якою лікар встановила діагноз, не дуже-то й потішила. Відрадним, щоправда, стало оте — «студентський», що наче обіцяло біді скороминущість.

Погодьтеся, що в цілому поняття «студентський гастрит» викликає щонайменше іронічну посмішку. До соціального благополуччя як в діахронному, так і в прогресивному напрямку нам ще далеко. Найперший тому аргумент — це, знову ж таки, мій гастрит. І не треба більше велемовних тверджень, що апелюють до молоді — запоруки світлого майбутнього України. Тепер не ставитиму перед собою такої високої мети. Наразі для мене є речі злободенніші. У двадцятирічному віці хочу залишатися передусім здоровим. Звичайно, недуга може скосити й молоду людину. Та сама виразка поодиноко трапляється й у дітей. Напевне, гастрит — також не кінець світу, але коли він має бути «студентським» — то це вже ні!

Соціальна незрілість у студентські роки нависає тяжким ярмом на ще тендітній молодій шиї. Її безпосередня дія відчутна не тільки тоді, коли вкотре потрібно йти до батьків по гроші на нову сорочку, а й коли ви змушені вештатись університетськими коридорами з напівголодним шлунком. Тема добротного харчування — це своєрідна палка з двома кінцями, що надається для всебічних спекуляцій. По-перше, треба бути обережним, бо на «питанні хліба», як символі достатку, акцентує увагу влада, щоб тим самим відвести пильність від себе. З іншого боку, певні сили твердять, що національно свідомій людині не личить жити споживацькими категоріями. Це тільки приземлені люди ремствують за дешевою радянською ковбасою. Добре видно, як такого штибу дискусії утворюють у наших головах таку собі модель багатої держави, у якій заможно живеться. Підозрюю, що й ви потрапили у цю пастку. У такому разі пропоную заглянути до студентської тарілки. Її вміст спростує багато міфів.

Ближче до обіду тонкими сигналами, що посилаються у півкулі мозку, дає про себе знати шлунок. До кінця пари ще раптом п’ятнадцять хвилин. Трішки зачекати — й можна буде спуститися на перший поверх до університетської їдальні. Через дві хвилини думки про їжу ще більше стимулюють зголоднілий шлунок. Він атакує. Не рятує шоколадна цукерка, якою тебе пригостили ще вчора і яка зараз стала дуже доречною. Розгорнута різким рухом тріскуча обгортка привертає увагу кількох колег-студентів, що сидять поруч, а також викладача, який стоїть за кафедрою. Відірвавшись від своїх листочків, він, не перестаючи говорити, на хвильку затримує на мені погляд. Ну, чого дивишся? Йому що, не подобається мій намір їсти під час лекції? Зрештою, це не дивно, де ж йому, совковому, таке прийняти. Кажуть, на Заході ніхто не звернув би й уваги. Там викладач просто на лекції може їсти банан, і нікого це не дивує. Так чи інакше, мені робиться справді незручно, нахиляюся ближче до парти, аби не бути у полі його зору. Мимоволі ловлю на собі ще один погляд сусідки за партою. Протягую їй уже надкушену цукерку із запрошенням в очах. Ні-ні, ґречно відмахується вона. Відтак, солодко-гіркий згусток шоколаду остаточно тане в роті.

ростора університетська їдальня — одне з улюблених студентських місць. Щоправда, здебільшого послуговуються нею не за призначенням. Тут домовляються про зустріч, ховаються від дощу, переписують конспекти, так само прогулюють лекції і семінари (ще одне детерміноване соціалістичним минулим явище). А ті, хто прийшов сюди поїсти, часто із повною тацею блукають поміж столів, шукаючи вільне місце.

Зазвичай університетська кухня не вирізняється вибагливістю меню чи комфортними умовами. Її обов’язкові риси: галаслива тітонька на касі, потріскані і липкі таці, протерті хвилю тому зволоженою ганчіркою, а також уже, мабуть, класичні алюмінієві виделки і ложки. Є тут і неодмінні впродовж багатьох десятиліть позиції в меню. Це кисленький, зовсім дешевий, борщик у плиткій, надщербленій тарілці і так само ріденька картопля-пюре із плескатою, десь так із долоню завбільшки, м’ясною котлетою на гарнір. Якщо з’їсти на обід ці нехитрі страви, у роті утворюється характерний присмак, так і хочеться додати — знайомий з дитинства, з того ж дитячого садочка. А ще, коли провести язиком по піднебінню і зубах, запахне шорсткою алюмінієвою ложкою. Значно поживніші чанахі чи солянку, відбивну або плов самі студенти купують нечасто. Більш до смаку є скромна канапка «Асорті» і горнятко гіркого чаю. Неабиякою популярністю серед студентів користуються вафлі «Артек» та щедро напаковані капустою, відносно дешеві хот-доґи, що продаються на кожному кроці.

Не знаю, чи помітили ви, яке грубе, власне, саме слово «їдальня». За лексичним влаштуванням дуже співзвучне із словом «вбиральня». Очевидно, йдеться про те, що з часом процес споживання їжі набув виробничого характеру. Бо як ще можна пояснити те, що студентська їдальня у НУ «Львівська Політехніка» називається «кормушка»? Альтернативним на позначення цієї реалії у нашому житті є значно благородніше і смачніше слово «трапезна», як це заведено у Києво-Могилянській Академії.
До інших відомих нам університетських закладів харчування належать так звані «ресторани». Під ним у студентському середовищі розуміють окрему від загальної, викладацьку трапезну. Типовий «ресторан» фундаментально різниться від студентського буфету. Там немає алюмінієвих виделок і ложок чи пощербленого посуду. Крім того, вам запропонують серветку і побажають «смачного». На стінах у «ресторані» розміщено вишукані мистецькі полотна, та й сам інтер’єр максимально сприяє обіду. Показово також і те, що, попри офіційні відмовки керівництва, мовляв, немає у нас їдальні студентської чи викладацької, студентів сюди не пускають. Того, хто, набравшись сміливості чи від незнання (на першому курсі, наприклад), посміє зайти до такого «ресторану», пані за лядою чемно попросить вийти. Якщо ж проігнорувати таке попередження, замість традиційного «смачного» чекайте косого погляду.

Ще із шкільного курсу біології добре пам’ятаю, що для побудови нових клітин, їхнього оновлення, роботи основних органів необхідна енергія. Так звані кілокалорії отримуємо з продуктами харчування. Не робитиму жодних антропометричних вимірів, наведу лише одну неспростовну істину. Вона твердить, що коли підрахувати кількість енергії, яка надходить до організму людини у вигляді спожитих харчів, і кількість енергії, яку витрачаємо у процесі життєдіяльності, то ці величини будуть однакові. Ось так, давнє, як світ, «не помажеш — не поїдеш» цілком виправдовує себе.

Впізнати голодного студента зовсім не складно. На лекції він сидить за партою, зіпершись на руки, або взагалі лежить на них. Неозброєним оком видно, як високі матерії, про які розпинається лектор, туманною хмаркою проходять повз його світлу, але збайдужілу голівку. Поглядом він блукає десь далеко за вікном, детально розглядаючи поржавілу сателітарну антену під дахом сусіднього будинку…

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Спіймати думку в пастку парадокса
  «Я з Тернополя, але родом з Німеччини!»
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: