CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 30
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
CITY LIFE Номер 30
ГОЛОВНА
CITY PEOPLE
Мольфар без тіні
CITY PEOPLE
Європейська королева брасу
CITY SOCIETY
Диво Господнє
Станіславські янголи
ТЕМА НОМЕРА
Я ТАК ТЕБЕ ЛЮБЛЮ
CITY STUDY
Спіймати думку в пастку парадокса
«Я з Тернополя, але родом з Німеччини!»
Не забувайте канапку, або Гастраномічний лібералізм українського студентства
CITY HISTORY
Безцінний свідок
Де Німеччина, Китай - Волинську порцеляну вибирай
CITY FAMILY
Скелі Довбуша
Де гуцул, там і кінь...
Красунями не народжуються...
CITY ART
Воїн Євгенія Гапчинська
«Gorky Park»
Кава-party з Олегом Огородником
Нестрибний Якубек
CITY LIBRARY
«Фіміам од єдиного слова»
ЗІРКИ НАД CITY
Реклама:
N2(30) Лютий 2007     Тема номера: Я ТАК ТЕБЕ ЛЮБЛЮ
УЖЕ У ПРОДАЖУ
CITY SOCIETY
Диво Господнє

Професор хірургії, святитель, архієпископ Кримський і Таврійський, цілитель духовний і тілесний Валентин Феліксович Войно-Ясенецький (владика Лука)

Замироточила ікона святого Луки

Не беруся сказати, що у луцькому тимчасовому храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці просто трапилася неординарна подія — думається, це щось неймовірно більше і вище. І воно свідчить про те, що тут перебуває Божа благодать.

Річ у тім, що у нашвидкуруч збитій з фанери капличці замироточила ікона святителя Луки. Настоятель священик Миколай Савчук з кількома парафіянами збив її торік в одному з дворів спального мікрорайону неподалік РАГСу. Перше богослужіння провів на Благовіщення. Як свідчать історичні джерела, на цьому місці ще в ХVІ столітті був храм на честь Богородиці.
Образ святого Луки минулого літа привезла до Луцька матінка Лариса. Подорожуючи по святих місцях Криму, вона придбала його у Симферополі. Це була звичайна літографія, наклеєна на деревостружкову плиту. Ікона зберігалася вдома у священика. Він прикріпив до неї часточки мощей святителя, які йому подарували.

Одна з парафіянок запропонувала для каплички інший образ святого Луки — більший за розмірами. А взамін попросила Ларису Савчук віддати їй ту ікону, яку вона придбала раніше.
Вийнявши образ з упаковки, матінка вперше виявила, що він мироточить.
— Від пахощів мені аж перехопило подих, — сказала Лариса Савчук. — Я побачила краплини мира, які загусли на іконі. Це від них йшов аромат. Отець саме тоді служив акафіст до святителя Луки.
— Миро почало виділятися з капсули, в якій зберігається часточка гробу святого, — додав Миколай Савчук. — Її вмонтовано в ікону. Я раніше не надав значення тому, що кудись поділася кришечка від цієї капсули, а сама вона почорніла і набубнявіла.
Факт про мироточення ікони спочатку не розголошувався. Спостерігаючи за нею, парафіяни хотіли переконатись, що це справжнє диво.
— Ми понесли образ до нашого єпископа Михаїла, — розповів отець Миколай. — Він зібрав церковну комісію для експертизи. Вона й визначила, що ікона справді мироточить, і ми її виставили людям на поклоніння. Це диво нагадує нам про те, що Господь завжди з нами.
З’ясувалося, що фахівці з хімічної лабораторії брали на аналіз миро. Вони зазначили, що можуть визначити його формулу. Проте відтворити її практично неможливо.
У капличці помітили: миро виділяється не завжди, а тільки тоді, коли люди підходять до неї, шукаючи допомоги. Миро швидко гусне і набуває жовтого відтінку. Священик збирає його й додає до освяченої оливи, під час молебнів використовує її для миропомазання людей. Крім того, роздає цю оливу всім, хто потребує зцілення, духовного захисту, а також дарує парафіянам невеликі іконки, у яких заламіновані часточки мощей святителя Луки. До його образу прикладаються паломники з інших областей.

Художник в анатомії та хірургії

Дивом своїм Господь мовби промовляє: невмируща мужність святителя Луки. Він зміг піднятися до висот гуманізму та віри, проживши довге, яскраве подвижницьке життя. Якось аналізуючи свої вчинки, Валентин Феліксович Войно-Ясенецький написав: «Я полюбив страждання, які так дивовижно очищують душу».

Народився він у Керчі 1877 року у бідній дворянській сім’ї. Навчався у Києві одночасно в гімназії та художній школі. Дуже часто відвідував Києво-Печерську лавру, де очищався серцем, малюючи богомольців. Та не судилося юнакові стати живописцем: своє майбутнє він пов’язав виключно з медициною, закінчивши медичний факультет Київського університету. Очевидно, Валентин мав дуже вразливу душу, бо якось поділився з колегами непростим зізнанням: «Уміння дуже тонко малювати і моя любов до форми перейшли в любов до анатомії. Із невдалого художника я став художником в анатомії та хірургії».

Під час російсько-японської війни молодий лікар потрапив у Читу. Завідував хірургічним відділенням госпіталю київського Червоного Хреста. Робив найскладніші операції на кістках, суглобах і черепі. А у Симбірській губернії Росії Валентин Феліксович зробив блискучі відкриття в офтальмології. Імена усіх хворих, яким він там повернув зір, відаєш лише ти, Господи.
У Москві, в інституті топографічної анатомії й оперативної хірургії, лікар працював над дисертацією. Видав книгу «Реґіонарна анестезія». З цієї ж теми успішно захистив докторську дисертацію. Молодого вченого відзначив Варшавський університет, присудив йому премію, яка становила золотом дев’ятсот карбованців. Проте Валентин Феліксович не мав за що поїхати до Польщі, щоб одержати гроші.

Натомість у 1917 році йому довелося вирушити до Ташкента. Тут професор працював головним лікарем і хірургом міської лікарні. Саме тоді на місто обрушилися у своїй безпощадності неймовірні випробування: заколоти, розстріли, епідемії малярії, тифу, холери. Валентин Феліксович втратив дружину — вона померла, залишивши четверо дітей. Мучився він не так за себе, як за хворих, яких лікував. Проте навіть на самому дні людських страждань, нещастя й безвиході лікар зберігав свою віру, відвідуючи церкву і виступаючи у ній на богословських зборах.
«Докторе, вам треба бути священиком», — цими словами владика Ташкентський і Туркменський Інокентій звабив вченого до духовного сану. Їх Валентин Феліксович сприйняв як заклик Божий. Спочатку професора посвятили у сан диякона, а пізніше постригли у ченці на честь євангеліста й апостола Луки, який теж був художником і лікарем.

Весь Ташкент був приголомшений цією новиною. Відразу розпочалося жорстоке цькування новоспеченого духівника. Це яскраво проявилося навіть на показовому суді над лікарями, який влаштував керівник ЧК латиш Петерс. Намагаючись принизити професора, він у нього запитав: «Скажіть, як це ви вночі молитеся, а вдень людей ріжете?» — «Я ріжу людей в ім’я їхнього порятунку, а в ім’я чого ріжете їх ви?!» — зустрічним запитанням відповів Валентин Феліксович. Петерс не вгавав: «Як це так можна вірити в Бога? Хіба ви його бачили?» Професор докірливо сказав: «Бога я справді не бачив. Але я багато оперував на мозку й, відкриваючи черепну коробку, не бачив там також і розуму. І совісті я там також не знаходив».
Валентина Феліксовича арештовували кілька разів — йому довелося перенести жорстокі катування, сидіти у в’язниці, відбувати заслання в Єнісейську, Архангельську, Красноярському краї. У чому ж звинувачували вченого? В співпраці з контрреволюцією, з білокозаками, у шкідництві та шпигунстві, причому відразу ж у двох регіонах — на Кавказі та в Середній Азії.

На засланні вчений працював лікарем. Написавши листа до Ворошилова, одержав дозвіл поїхати в Томськ для роботи у бібліотеці медичного факультету університету. За два місяці перечитав у ній всю новітню літературу по гнійній хірургії німецькою, французькою, англійською мовами і, після повернення із заслання, закінчив дуже важливу роботу із гнійної хірургії.
Аж одинадцять років професор провів у неволі. Врятувався від розстрілу й загибелі через те, що був унікальним хірургом, ученим зі світовою популярністю.

Лише під час Великої Вітчизняної війни професора звільнили з ув’язнення, призначивши головним хірургом евакогоспіталю в Красноярську. А в 1946 році за праці «Нариси гнійної хірургії» та «Пізні резекції при інфікованих пораненнях великих суглобів» Валентину Феліксовичу присудили Сталінську премію I ступеня — сто тридцять тисяч карбованців. Ці гроші він пожертвував сиротам — жертвам війни.
В операційній Войно-Ясенецького завжди висіла ікона, якій він молився перед кожною операцією. На подяку пацієнта владика відповідав, що це Бог йому допоміг руками лікаря.

Останні шістнадцять років свого життя владика Лука віддав служінню у Криму (синод священиків прирівняв лікування поранених до доблесного архієрейського служіння й звів його в сан архієпископа Симферопольського й Кримського). Всього виголосив тисячу двісті п’ятдесят проповідей, які становлять дванадцять об’ємних томів. Вирішуючи справи церкви, продовжував безплатно лікувати хворих. Але так і не знайшов часу для того, щоб потурбуватися про своє здоров’я, і незабаром осліпнув. Навіть незрячий владика ставив дивовижно точні діагнози.
Він пішов з життя у 1961 році. А в 1995 році церква зарахувала святителя Луку до образу святих. Його мощі встановлено у Свято-Троїцькому кафедральному соборі Симферополя. 11 червня в православному календарі — день святого Луки.
 
Зцілює святе миро

Отець Миколай під час богослужіння своїм теплом мовби відгороджував від ікони прохолодний дух, принесений парафіянами у храм з вулиці. Я відчував, що вона жива. І знала про все, що творилося у моїй душі, раділа, гнівалася, подаючи свій знак — миро.

Навіть представники інших конфесій потайки приходять до каплички — вклонитися святому. Бо він і тепер, після смерті, допомагає хворим і нещасним. Ніби спустився з неба і береться до священнодійства, коли медицина безсила.
Ікону виставляли в обласній лікарні. Диво зцілення від неї першим відчув син отця Миколая — трирічний Іллюша. Він впав з десятиметрової драбини, зазнавши перелому черепа та пошкодження печінки. У важкому стані малюк потрапив до реанімації. Медики передбачали, що він зможе прийти до норми аж через вісім місяців. Отець Миколай взяв миро з ікони і помазав ним тіло свого сина. І вже через два тижні дитина стала на ноги, почала бігати. А через місяць лікар сказав, що дитина практично здорова.

Бабуся приводила трирічну дівчинку, якій через всихання тканин ноги лікарі рекомендували робити... ампутацію. Дитину причащали, замовляли молебень до Луки. Після щоденного змащування миром нога почала відживати. Медики були вражені.
Зверталася по допомогу й жінка, син якої після автокатастрофи потрапив до реанімації. Отець Миколай дав їй святого мира, відслужив молебень над потерпілим. Коли той посповідався й причастився — прийшло полегшення. За кілька днів потерпілого виписали з реанімації.
А ось ця жінка прийшла з онкодиспансеру за пляшечкою з миром. Зі Львова за ним приїхав чоловік для своєї старенької матусі... Допоможи їм, святий угодниче Божий Луко! Заспокой усі наші болі та скорботи...

Усі фото до статті Обговорити на форумі ››› Версія для друку
  Станіславські янголи
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

proseo@ukr.net
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: