CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 29
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 29
???????
CITY HOLIDAY
Всесвітній потоп веселощами
???? ??????
Я, Богдан
CITY SOCIETY
Нам бракує справжньої Євангельської культури
Номер «1» в аристократичному ордені
Розбудити красуню, що снить минулим
CITY STUDY
«Фотошпора» для заклопотаних
Розіграли виставу з конвертами
Що протиставити освіті типу фаст-фуд?
Дві науки - ювілярки
CITY HISTORY
Булаву ніс на ласку, а злому на карність
Коштовна перлина Бурштина
CITY FAMILY
Фінляндія. В гостях у Санти
Галопом по різдвяній Європі
Музей родинних професій
Іграшка як спосіб життя
CITY ART
Борщ-енд-рол
Середина неба у вимірі Володимира Стасюка
Труба кличе...
На Володимир і Сокаль вже зубів не скаль
«Майстер вимірюється стилем і смаком»
CITY LIBRARY
Віднесені із «зів`ялими» вухами
Буджак повертає казку
???? ??? CITY
???????:
N1(29) Січень 2007     ???? ??????: Я, Богдан
??? ? ???????
CITY ART
Середина неба у вимірі Володимира Стасюка

За плечима рівненського скульптора Володимира Стасюка — львівська школа кераміки. Та фаховий кераміст раптом почав займатися скульптурою. Всупереч скептикам, які іронізують над цим вибором, піддаючи критиці його роботи. Володимир на це не зважає. Занурений у себе, він творить, шукає свій шлях. І сьогодні за нього говорять його роботи. Їх близько сотні. Образи конкретних людей, духовних осіб, міфічних чи казкових персонажів та цілком абстрактні, передані у камені чи металі. Найбільше робіт виконані у бронзі. Хоча Володимир вважає, що справжній художник має спробувати себе і в різному матеріалі, й у різних техніках.
Усі скульптури живі, одержимі певною ідеєю. Чи це Ісус, що, дивлячись крізь віки й народи, благородним жестом благословляє свою паству, чи Божа Матір, що молитовно схрестила руки до причастя, чи Симон Петлюра, Тарас Шевченко, В’ячеслав Чорновіл, над образом якого нині працює скульптор. Важлива лише думка, що передає сутність. Усі жести промовисті. У постатях кожен м’яз оголеного тіла, кожна складка одягу підкреслюють порив, виражений на обличчі. Лиця ж, засвічені зсередини, невимовно красиві.

Особливо вражають абстрактні образи, які рівненські шанувальники творчості митця відкрили для себе на грудневій виставці. Окремі роботи вже були представлені на всеукраїнських виставках-трієнале у 2002 та 2005 роках. Це «Оголена» та «Вертикаль свідомості».

— Не важливий вид творчості, який обираєш, — стверджує скульптор. — Адже все виходить з дару Божого, з того, куди він тебе поведе. Важливо знайти. Відчути.

— Саме тому ти обрав скульптуру?
— Так. Відчув, що образи більш яскраво, повнокровно даються тоді, коли працюєш над їх утіленням в об’ємі. Крім того, спротив матеріалу тут вищий, ніж у кераміці. У Стуса є рядки: «Я люблю прозу важку, густу...» А у Багряного: «Йди по лінії найбільшого опору, і ти пізнаєш світ». Це співзвучне тому, чим я керувався у своєму виборі. А взагалі з досвідом прийшов до розуміння того, що у творчості обираєш не ти, а те велике ЩОСЬ, яке нами, митцями, пише чи ліпить, — обирає тебе.

— Які риси художника тобі найближчі?
— Неповторність. Через удосконалення технічної майстерності постійний пошук особистого шляху. Вважаю, що з думкою про необхідність слухати себе погодиться чимало колег. Чим частіше прислухаєшся до внутрішнього, тим більше зростаєш у творчому плані й розумієш інших, можеш їх збагнути.

— Як ти дивишся на взаємини художника і глядача?
— Для мене неприйнятна думка про те, що глядач є звичайним споживачем. Навпаки — на нього покладена нелегка й вагома місія: за короткий термін споглядання художнього твору глядач працює внутрішнім духовним чуттям і має пережити й відчути те, що митець вкладав у полотно чи скульптуру роками. Це дуже велика робота, спресована в часі. Це вибух внутрішнього напруження. Коли глядач дійсно працює, то вступає з митцем у невидимий діалог через твір. Це і є їхнє взаємопроникнення. Суть у тому, щоби ці двоє могли зрозуміти одне одного. Просто людині потрібна людина. Така ж внутрішньо витончена й багата. А в цілому вважаю, що митець створює глядача, а глядач — митця.

— А як співіснують між собою творець і твір?
— Ситуація ідентична: Пігмаліон створює Галатею, а Галатея — Пігмаліона. Важливо те, яким шляхом вони йдуть. У мистецтві шукають свою стежку чимало митців, а знаходять — одиниці. Може, це і є та вища справедливість, якої нам не збагнути? Хтось піддається сторонньому впливу і звертає на манівці, інший зневірюється в собі й починає ганятися за модними тенденціями, а дехто просто є ремісником і технічно заробляє гроші. Істинний же ШЛЯХ митця до себе, власної неповторності не виміряєш кількістю метрів чи кілометрів.

— Означення ШЛЯХУ — це, певно, образ, до якого приходиш?
— Образ. Але його твориш не ти. Він уже десь є у творчому просторі, ти мусиш просто його згадати, занурившись у себе. Всі, хто творить, перебувають у полоні стереотипів, складених багатьма поколіннями. Як можна зобразити, приміром, ангела — істоту нелюдську, оперуючи суто людськими поняттями? Цим і цікавий абстракціонізм. Представники цієї течії йшли до духовності, ламаючи попередні стереотипи формотворення.

— А як справа з подоланням стереотипів, особливо радянських, у сучасного покоління скульпторів?
— Початок 90-х років минулого сторіччя породив нове покоління скульпторів, які без розриву, еволюційно витримують традицію, здобутки попередників, але водночас зробили якісний прорив у подоланні тяжіння стереотипів. Це Микола Білик, Василь Корчовий, Володимир Федорченко, Ярослав Юзьків, брати Володимир та Андрій Сухорські, Сергій Сбітнєв та багато інших.

— Що художнику необхідно зробити для того, аби подолати в собі стереотипні бачення?
— Найдієвішим засобом є провокація. У хорошому розумінні цього поняття. Усі справді видатні митці були провокаторами: Бах, Моцарт, Мікеланджело, Пікассо, Далі… Спершу вони не зрозумілі. Їх критикують, лають і проклинають, ведуть на ешафот. Але згодом розуміють, що вони здійснили прорив у духовність шляхом використання нових засобів. І відкрили нове бачення. Новий спектр незбагненного.

— Володю, кому ти завдячуєш школою життя і творчості, яку тепер маєш?
— Своїм безпосереднім натхненником вважаю Еммануїла Миська. Хоч він не вчив мене суто скульптурі, однак вважаю його своїм учителем. Адже він завжди був для мене взірцем і як людина, і як митець. Чимало мистецтвознавців вправляли Миська у рамки станковіста. Однак, як на мене, він — великий майстер саме монументальної скульптури, один із кращих і монументалістів, і пластиків. Його скульптури живі, емоційні. В той же час у нас є чимало монументалістів фахових, але їхні образи не такі промовисті, сухі. Скульптура ж — як поезія. Цьому не можна навчити. Її треба відчувати.

— Ти услід за своїм учителем вважаєш, що визначальним є не фах, а покликання?
— Так. Бо коли працюєш, шукаєш свої образи, неодмінно знаходиш і свій шлях, приходиш до свого покликання. Архипенко — не художник за освітою, а більше винахідник, але який у нього цікавий смак! Ніко Піросмані чи наш рівненський Олександр Гурістюк — без художньої освіти, але вони прорвалися до себе. І тим неповторні, оригінальні. Дехто закидає, що Гурістюк не так малює. Але він відчув те, що було йому дано, й відтворив власними засобами. Так, як зміг.
Нерідко помилкові стереотипи нам нав’язують мистецтвознавці, вкладаючи нам у голови власне суб’єктивне бачення. Художник часто йде не тим напрямком, якого його фахово навчали, а тим, до якого його привели власні творчі пошуки.

— Ти відвідуєш і нерідко є учасником багатьох виставок сучасної скульптури. У чому полягає якісний прогрес цього мистецтва?
— Останнім часом зросла кількість скульпторів з яскравою, гостро вираженою індивідуальністю. Це результат того, що в митців нарешті з’явилася свобода вибору. І якщо раніше на виставках було дуже багато схожих робіт, то нині скульптуру можна впізнати — чиїх рук це творіння. Без огляду на те, реалістичне це зображення чи абстрактне. Якісний прорив спостерігається також і в індивідуальному вираженні: від реалістичної форми до абстрактної.

— А негативні тенденції? Вони ж також завжди є...
— Як на мене, то найбільший негатив у великій кількості скульптури, яка, можна сказати, втілює не мистецтво, а принцип гри у мистецтво. Дивишся — начебто красиві форми. Але в них немає душі. Це свого роду паразит духовності. Адже у погоні за успіхом, модними тенденціями можна втратити себе. На жаль, така гра захоплює багатьох художників. Передусім тих, які ще не визначили власного шляху й не усвідомлюють, що в індивідуальній формі має бути передусім думка, а не гра.

Володимир демонструє роботи, які готує до виставки. Він пишається Георгієм-змієборцем, допрацьовуючи останні тонкі деталі, шліфує до блиску витончену Артеміду. Вражають і його «Інтермецо», «Подорож у просторі», «Оголена», постать гетьмана Конашевича-Сагайдачного на коні та інші. А у мене викликає шок чоловіче розп’яття з гордо піднесеною головою та зав’язаними очима. З піднесеними руками-крилами, закутими в іржаві ланцюги-кайдани. Із лона розп’ятого чоловіка росте його друге єство у вигляді другої голови. Та чи здатне воно злетіти, коли зір скерований тільки вниз? Володимир не став трактувати мені, яку думку він вкладав у цей образ, але моє тлумачення йому імпонувало. Це ми, вчорашні в’язні сумління, в’язні тоталітарного режиму...

На мою думку, найбільш захопливим є те, чого глядач не побачить. Це глиняний макет скульптури, яку Володимир вже розібрав, адже розколини у глиняній формі щодень глибшали... Шкода, що не знайшлося замовника, здатного вкласти гроші у проект. Це мав бути пам’ятник загиблим у Афганістані. Ангел підносить за рамена тіло (чи душу?) загиблого. У тому леті воно натягнуте, як струна. Тут подих і краса смерті та непрощенна жертовність, за якою невимовний біль, туга... Тіло ж бо таке молоде! І цей німий дует немов волає до нас, сущих: «Не допусти! Не до-пус-ти...»
Поки що закритим для усіх є образ Чорновола, над яким Володимир працює. У цьому таїна творчості. Йдуть пошуки паралельно у кількох макетах. Та дивлячись на образи Ісуса, рівненську святиню — Божу Матір, бюст Симона Петлюри, місця для сумнівів не залишається: пам’ятник Чорноволу неодмінно буде вдалим і довершеним! 

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Борщ-енд-рол
  Труба кличе...
  На Володимир і Сокаль вже зубів не скаль
  «Майстер вимірюється стилем і смаком»
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: