CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 29
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 29
???????
CITY HOLIDAY
Всесвітній потоп веселощами
???? ??????
Я, Богдан
CITY SOCIETY
Нам бракує справжньої Євангельської культури
Номер «1» в аристократичному ордені
Розбудити красуню, що снить минулим
CITY STUDY
«Фотошпора» для заклопотаних
Розіграли виставу з конвертами
Що протиставити освіті типу фаст-фуд?
Дві науки - ювілярки
CITY HISTORY
Булаву ніс на ласку, а злому на карність
Коштовна перлина Бурштина
CITY FAMILY
Фінляндія. В гостях у Санти
Галопом по різдвяній Європі
Музей родинних професій
Іграшка як спосіб життя
CITY ART
Борщ-енд-рол
Середина неба у вимірі Володимира Стасюка
Труба кличе...
На Володимир і Сокаль вже зубів не скаль
«Майстер вимірюється стилем і смаком»
CITY LIBRARY
Віднесені із «зів`ялими» вухами
Буджак повертає казку
???? ??? CITY
???????:
N1(29) Січень 2007     ???? ??????: Я, Богдан
??? ? ???????
CITY FAMILY
Музей родинних професій

— Цей музей — скромний дар колишнім трудівникам-ремісникам, а також тим, хто нині своєю невтомною працею продовжує естафету творення. А ще я прагнув зробити своєрідний пам’ятник своїм предкам, розповісти завдяки представленим тут експонатам про їхні професії. Сподіваюся, що мої діти, внуки, правнуки продовжать цю справу, — з гордістю говорить господар.

У 1970-х роках автора цих рядків учила англійської мови дружина Романа Фабрики Олександра Степанівна. Не лише учні, а й її колеги дивувались, як їй вдається завжди чудово виглядати і поводитися так, мовби у її житті ніколи не було жодних проблем. І лише тепер, побувавши в незвичайному будинку подружжя, я зрозуміла: з таким чоловіком неодмінно почуватимешся впевненою і захищеною.
Роман Михайлович з когорти тих людей, яких називають трудоголіками. Він увесь час у русі, в пошуку, в реалізації нових задумів. За 66 років опанував чимало професій. У його музеї є шахтарська лопата і лампа. З ними в руках у середині 1950-х починав трудову біографію шахтарем у Воркуті. Звідти і в армію пішов. Уже тоді дописував до всесоюзних газет. В армії вивчився на авіаційного механіка — про це нагадує старенький висотомір. А кінопроектор — то вже з часу роботи кіномеханіком в івано-франківських кінотеатрах. У будівельному технікумі був кимось на кшталт сучасного ді-джея. Зберіг тодішні магнітофон і радіолу.
Привертає увагу чималенька колекція фотоапаратів — ще від зразків початку ХХ століття. Роман Фабрика з фотоапаратом — з п’ятого класу. Вміє водити автомобіль і трактор, куховарити, бортникувати, столярувати. А який вправний пан Роман ліцитатор! Цей його талант особливо яскраво проявився на початку 1990-х, коли розрахунок вівся переважно бартером, а людям потрібні були «живі» гроші. Про тодішні аукціони за участю пана Фабрики нагадує ліцитаторський молоток. Просторий будинок за оригінальним проектом — теж справа його невтомних рук. Разом із дружиною посадили садок, який щедро плодоносить і в якому маса усіляких екзотичних дивовиж.

У сім’ї свято бережуть пам’ять про рідних: в одній з кімнат — портрети батьків обох членів подружжя. Відкриття музею родинних професій Роман Михайлович приурочив до 100-річчя від дня народження своєї матері Анни Андріївни.
— Найдорожчі для мене експонати — це її орден та медаль «Материнська слава», адже наша сім’я була багатодітною, — хвилюється екскурсовод. — Ось вони, на видному місці. Моя мати — уродженка приміського села Радча. Жила у заможній родині, котра володіла 26 моргами поля і тримала ресторацію. Батько ж, потомствений «колійовець», родом з Івано-Франківська, тоді ще Станіславова. Ще мій дід будував залізницю зі Станіславова до Чернівців. Загалом наша родина має понад 250 років «залізничного» стажу. Ось наша родинна колиска, яка виколихала більше ста немовлят, ось колекції сімейних годинників, ключів, нагород, старовинних монет.

У цій великій родині не бракувало добрих ремісників, учителів, музикантів, є залізничники, військові й суднобудівники. Про їхні професії, котрі годували й нині годують сім’ю, нагадують численні інструменти, пристрої, приладдя — куделя, борона, прядки, теле- та радіолампи, конденсатори, плати і навіть діючий термометр з акумуляторного відділення підводного човна, на якому служив родич з Одеси. Деякі з експонатів датуються ще ХІХ століттям, як-от австрійська швейна машинка «Zinger», якою користувалися теща і дружина власника музею. Над усім цим багатством — ікона із зображенням святого Миколи-чудотворця — покровителя ремесел.

Збирати експонати до музею господар почав давно. Втім, уся його оселя нагадує музей. Є мисливська кімната, бібліотека і навіть капличка. У бібліотеці в основному словники, довідники, пізнавальна література, біографії відомих людей, книги з мистецтва, філателії, збірники афоризмів тощо. В робочому кабінеті — численні нагороди, дипломи, грамоти, подарунки, вітальні адреси. Має репортер іще одне хобі: хоч у якій би країні був — звідусіль привозить пляшку чи коньяку, чи доброго марочного вина. Може похвалитись і цікавими колекціями мінералів, книжкових мініатюр, екслібрисів — усього не перелічити. Все це десь знайдено, куплено, виготовлено або ж подаровано. І головне — скрізь ідеальний порядок, кожна річ на своєму місці, все продумано до деталей.

Найцікавішими експонатами музею родинних професій пан Роман вважає пристрій для обсмажування та перемелювання кавових зерен часів Австро-Угорщини, а також банку польської кави ще довоєнного випуску. А найважче, за словами Романа Фабрики, було розшукати старий плуг, щоб повною мірою ілюструвати гасло музею — «Від плуга до комп’ютера». Ледве вмовив селян із Коломийщини, щоб продали.
Журналістськими стежками Роман Михайлович блукав понад сорок років.

— У моєму гороскопі (я — Терези) написано: або журналіст, або дипломат, — говорить мій співрозмовник. — Переконаний: репортером треба народитись, адже він повинен не лише дуже багато знати, а й уміти подати інформацію.   
Куди лише не закидала чоловіка журналістська доля! Ось, до прикладу, самогонний апарат хитромудрої конструкції, привезений з Рогатинського району після спільного рейду з правоохоронцями. Серед експонатів є й міліцейський кашкет, і смугастий  жезл, адже якийсь час в органах внутрішніх справ працював зять пана Романа. Взагалі ж у журналіста склалися, можна сказати, товариські стосунки з правоохоронцями. Чимало з них, з котрими не раз виїжджав у рейди, стали його друзями. Але репортер жодного разу не дозволив собі цим скористатися. Відколи за кермом, а це вже 36 років, навіть ковтка пива не випив, не кажучи вже про міцніші напої.

Тривалий час Роман Фабрика вів на обласному радіо програму «Закон і правопорядок», за що був нагороджений фотоапаратом «Киев», теж представленим у музеї. Нагороду вручав тодішній перший заступник міністра внутрішніх справ СРСР генерал-полковник міліції Юрій Чурбанов. Але й догану, причому єдину за всю свою довгу трудову біографію, репортер отримав теж, так би мовити, завдяки співпраці з міліцією. Було це ще в радянські часи. Він готував репортаж з урочистої церемонії прийняття присяги особовим складом патрульно-постової служби Івано-Франківського міського відділу міліції. У репортажі було використано запис зі словами командира підрозділу: «Рота, смирно!». А в ті часи категорично заборонялося вживати в засобах масової інформації терміни, які б вказували на статус військового чи міліцейського підрозділу. Почувши в ефірі команду ротного, цензор негайно повідомив про це керівництво обласного радіокомітету. Начальство спрацювало оперативно: вже ввечері того самого дня, повернувшись з відрядження, пан Роман отримав неприємну звістку про догану. 
В останні два десятиліття лауреат численних журналістських і літературних премій працював власним кореспондентом Укрінформу.
— Щовечора планував роботу на наступний день, складав список, а вранці раптом дзвінок — і все міняється, — згадує ветеран івано-франківської журналістики. — Така специфіка моєї роботи — хоч розривайся.

За експонатами музею родинних професій Романа Фабрики можна простежити й еволюцію журналістики: ручка з пером і чорнильницею-«невиливайкою», звичайні авторучки, кулькові ручки, диктофони, друкарські машинки, комп’ютер.
Рік тому, відсвяткувавши 65-літній ювілей, репортер таки вирішив піти на заслужений відпочинок. Утім, всі, хто знає Романа Фабрику, скажуть, що не уявляють, як він може відпочивати. І справді, попереду у непосидющого газетяра нові плани — він задумав створити у своєму робочому кабінеті музей прикарпатської журналістики. 

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Фінляндія. В гостях у Санти
  Галопом по різдвяній Європі
  Іграшка як спосіб життя
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: