Ніч 26 (16) березня 1664 року мала стати останньою для екс-гетьмана України Івана Виговського. В заповіті, складеному перед стратою, гетьман, за традицією свого часу, скрупульозно розписав своє майно ближчій і дальній родині, особливо переймаючись долею молодої дружини Олени і їхньої спільної дитини, яку вона носила під серцем. Душу свою Іван Виговський довірив Богу, святій Трійці і Матері Божій, а тіло заповів поховати, згідно з обрядом християнським, «в Скиті Великому, в склепі мурованому, в церкві Воздвиження Чесного Хреста…» Вранці великий державний муж і полководець, права рука Богдана Хмельницького, був розстріляний без суду і слідства з наказу новоутвердженого гетьмана Павла Тетері. Його останки потай, на простому возі привезли до маєтку Виговських у селі Руда на Львівщині і поховали згідно із заповітом. За кілька місяців до чоловіка приєдналася дружина, яка так і не одужала після невдалих пологів. Відтоді минуло 352 роки. Місце поховання великого гетьмана залишається невідомим.
За 17 кілометрів від давнього і вічно молодого Галича на правому березі Гнилої Липи, котра впадає у Дністер, височіє місто енергетиків Бурштин. З глибини віків до наших днів дійшла легенда, з якою пов’язують його назву. В часи Галицько-Волинського князівства сюди на полювання часто приїжджали галицькі князі з боярами. Під час одного з них розлючений тур сполохав коня, на котрому їхала молода княжна. Кінь поніс дівчину в лісові нетрі, й вона загубила бурштинове намисто. Тоді князь оголосив, що віддасть дочку за дружину тому, хто знайде намисто. Шукали прикрасу довго, та марно. А за урочищем відтоді закріпилася назва Бурштинове.
iнформаційний журнал
