CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 3
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 3
???????
МІКС
Галицький хлопець із донецькими можливостями
«Switezianka-2004»
Від дитячого турніру до Ліги Чемпіонів
«Тарас Бульба» – рок під флейту
ПІД РОЗДАЧУ
Привіт, Львів!
City Life в гостях у львів`ян
???? ??????
Кава як індикатор патріотизму
Три кити, на яких спирається слава Львова, — це львівська архітектура, львівська політика і львівська кава.
ЕКСКЛЮЗИВ
Агент 001
Хто говорить, той не знає.Хто знає, той не говорить.А ми напишемо...
КНИГАРНЯ
Українська література входить у моду
Чи модно бути письменником в Україні?
ПЕРСОНА
Сашко Положинський: «Жити собі в кайф»
Ексклюзивне інтерв`ю з Сашком Положинським
ЛИСТ НОМЕРА
Квіти від кутюр
Фіалки в місті
ГІСТЬ НОМЕРА
Хрещений батько «Поліського літа»
Гість номера - Юрій Войнаровський
ПОДІЯ
«Поліське літо з фольклором»: дубль дев’ятий
Фоторепортаж з фестивалю
???? ??? CITY
???????:
N3(3) Серпень 2004     ???? ??????: Кавоманія
??? ? ???????
Гість номера
Хрещений батько «Поліського літа»
Андрій Капустін, Київ

   Зі сторони Юрій Войнаровський дуже схожий на диригента. Навіть коли сидить за своїм робочим столом. Щоправда, диригує він не музикантами, а дуже різноплановою командою - від слюсарів і покрівельників до бухгалтерів і прибиральниць. При цьому якось примудряється ще й давати інтерв`ю, яке переривається щохвилинними дзвінками мобільного телефону: "...Ні запрошення будуть тільки завтра... Починаємо о четвертій годині біля замку...".
 - Так, на чому ми зупинились?..
 — Юрію Васильовичу, цього року фестиваль «Поліське літо з фольклором» стартував не в Луцьку, а на Майдані Незалежності в Києві…
 — Так, у Києві був перший фестиваль, який називався «Барви». Найцікавіше те, що у великому місті важко проводити такий захід. Адже не скрізь можна прочитати або побачити рекламу. А якщо її робити масштабною, це дуже дорого. Але фестиваль був фольклорний, і це означає, що він веде за собою практично всіх людей. Від Бессарабського ринку, де колективи вишикувалися, ми пройшли по Хрещатику до Майдану Незалежності. Йшли десь із годину. Адже треба було робити зупинки — щоб станцювати…
   На Майдані фестиваль відкривала начальник управління Міністерства культури Людмила Кононенко. Мені ж дали слово, щоб урочисто проголосити відкриття… Знаєте, дуже приємно, що я — простий хлопець із Луцька — відкривав фестиваль у столиці. Ну, а потім усі мали змогу виступити — десь по 15 хвилин. Там були й київські колективи, і майстри з регіонів. Також виступали представники національних меншин, які мешкають в Україні: німці, казахи, татари.
Потім була екскурсія по Києву, бо колективи з Індії, Туреччини й Америки тут були вперше. До речі, колектив із Колорадо взагалі вперше брав участь у фестивалі, а доти жодного разу нікуди зі Штатів не виїжджав. Так що для них це було вдвічі престижніше — з першого разу виступити у столиці великої європейської держави.
   Тоді ми ще мали прийом у Міністерстві культури. Ну, а після виступів на Майдані Незалежності був концерт в Українському Домі. Почався він о 19.00, а о 17.40 в Борисполі зустрічали колектив з Англії, який узагалі-то і не мав їхати до Києва. Ми направилися зустріти їх, розповіли про концерт, і артисти просто з літака, переодягнувшись у костюми, потрапили до Українського Дому, незважаючи на тривалий переліт та втому.
   Цей ансамбль називається «Chameleonic Morris Men», їх сімнадцять чоловік — і, що цікаво, всі мужчини, жодної жінки. Вони живуть у різних районах Англії, разом збираються тільки на фестиваль. Я на концерті підійшов до організаторів і кажу: «Є колектив, який не зареєстрований, але хоче виступити». Англійці без проблем виступили. Всі були задоволені участю у фестивалі. Тоді й погода в Києві хороша була.
 — А з чого все починалося?
 —«Поліське літо з фольклором» у нас проводиться десятий рік, перший був у 1994-му. Щоправда, не було фестивалів у 2001 та 2003 роках. А щодо запитання, з чого все починалось…
Коли 1993 року ми з ансамблем «Волиняночка» виступали у місті Влодаві (Польща), директор польського фестивалю Януш Калиновський за чаркою каже мені: «Давай, Юрек, завеземо фестиваль до Луцька». А через деякий час передзвонює: «Юрек, я вже завтра їду до тебе з міністром». Приїхали, я їх до мера привів. У чому мені пощастило — то це в тому, що десять років тому, 21 липня, якраз перший день як почав працювати на посаді мера наш міський голова Антон Кривицький. (Зараз Антон Федорович уже третій термін на цій посаді.) І саме він прийняв перший фестиваль. Ну, і пішло-поїхало...
   Знаєте, відтоді, коли колективи перетинають кордон у Ягодині і ми їх там зустрічаємо, навіть митники танцюють. На кілька хвилин перекривається кордон.
 — Тобто можна сказати, що те, що ми сьогодні маємо, так би мовити, в масштабі планетарному, —Україна стала членом CIOFF, а світ по-новому поглянув на нашу країну, — народилось абсолютно випадково, «у вільний від роботи час»?
 — Ніхто зверху нам команди не давав. За вдачею я авантюрист і завжди вірю в позитивний результат. Просто ставлю перед собою мету і намагаюсь її досягнути. Багато разів траплялося так, що фестиваль міг не відбутися. Напруженими були 1995 та 1996 роки. Не було грошей, але в останній момент знаходилися люди, які допомагали. Дует «Світязь», наприклад, завжди йшов нам назустріч. Вони навіть влаштовували благодійний концерт у театрі на підтримку «Поліського літа».
   У такому місті, як Луцьк, я маю на увазі — невеликому, добре проводити фестивалі. Всі служби — і комунальники, і міліція —працюють не через накази, а від душі. Навіть священики беруть участь в організації фестивалю, хочуть зустріти гостей. І цього року і в Свято-Троїцькому соборі, й у костелі Петра і Павла відбудуться богослужіння.
 — Ви повністю випадаєте зі стереотипу класичного чиновника. У вас навіть кабінет не у міськвиконкомі...
 — То вже є якийсь професійний бік сфери культури — галузі, в якій я працюю. Тут є свої закони, як у медицині. А бути чиновником, таким надутим і серйозним… Так не можна в культурі працювати.
   До тебе щодня приходять представники національних меншин, громадських організацій, політичних партій. Я для всіх маю бути простим громадянином України. У мене можуть бути якісь свої переконання, в тому числі релігійні. Але я не маю права їх виявляти, адже працюю в першу чергу для жителів міста. Всі працівники сфери культури мають насамперед працювати для міста.
 — Тобто ваші політичні чи релігійні симпатії й антипатії ви залишаєте за дверима кабінету?
 — Так, звичайно.
 —  Цього року в луцькому бюджеті на культуру передбачено трохи більше 400 тисяч гривень. На ваш погляд, це багато чи мало? Хоча багато на культуру ніколи не буває…
 — Скажу так: завжди всього здається мало. Але культура Луцька ніколи не була обділена. Міський голова Антон Кривицький підтримує цю галузь. Те, що дає бюджет держави, це, звісно, мізер. Але міська влада ще майже стільки ж додає «від себе». У нас клімат, у міськраді, так би мовити, сприятливий.
 — У яких країнах світу вам довелося побувати?
 — Як любитель фольклору був на фестивалях у Бразилії, Таїланді, Гонконгу, Китаї, США, в багатьох країнах Європи...
 — З урахуванням того, що ви були в доволі-таки екзотичних місцях, наприклад, Таїланді, Китаї, чи можна твердити, що вираз «Мухи — окремо, котлети — окремо» прийшов із тих країн?
 — Кожна держава, без сумніву, славиться традиціями. От про українців говорять, що вони їдять лише вареники та голубці. Подорожуючи, я їв мух окремо від котлет, точніше не мух, а ос. Вони були великі, чорні. І дуже добрі на смак. Я навіть у серветку кілька штук загорнув і привіз додому, аби пригостити батька.
 — І як?
 — Йому дуже сподобалося. Вони схожі на смак на солені риб’ячі хвостики. Ще я пробував м’ясо спеціального виду нутрій, на вигляд вони схожі на маленьких щуриків. Ще їли, принаймні нам так казали, молоду собачатину. Також листя з якихось дерев куштував. Якби це сирим побачити, то й не дивився б. Але воно все дуже смачне.
 — Тобто вас можна назвати якоюсь мірою екстремальним їдоком-дегустатором. А чим пригощають гостей, які приїжджають на фестиваль з інших країн? От у мусульман, як відомо, кухня досить специфічна, особливо враховуючи наші національні традиції…
 — Кожна країна перед фестивалем заявляє, скільки в її колективах вегетаріанців, каже також, чи є буддисти, яку їжу вони споживають. Нещодавно приїжджали турки. То вони відразу попередили: свинину їм не подавати. Індуси — вегетаріанці, вони можуть узагалі брати свої продукти. А в ресторані готелю «Світязь», де проживають гості, їм готуватимуть.
До речі, за десять років фестивалю наші кухарі навчилися всьому. Приїжджають і індуси, і новозеландці, й американці — і в кожного своя кухня, своя віра... Але тут усі об’єднуються. Щодо віри, то у Свято-Троїцькому соборі відбувається богослужіння, гості мають можливість співати свої національні пісні.
 — Завдяки фестивалю на нашу державу по-іншому поглянули. Як насправді нас приймають?
 — Наша «Волиняночка» була в Таїланді, Єгипті, США. Зараз поїхала в Португалію, а звідти попрямує до Англії. Між організаторами фестивалю є домовленості, кого, куди і коли можна запрошувати. Було так, що нам повідомили: «Біля вас проїжджає колектив із Мексики», от ми його й запросили.
   У нас часто виступають гурти з Харкова, Києва, Симферополя, Львова, Донецька... Вони щороку претендують на участь у наших фестивалях. А загалом Україну гарно приймають на всіх концертах. І навіть якщо колектив середнього рівня, то виступ усе одно проходить вдало. У нас є гармонія, є мелодія. Не в образу колективам Туреччини або Єгипту, але в них усе більш однотонне. А в нас кожен регіон має щось своє.
   Щороку в Польщі відбувається 12 фольклорних фестивалів, і на кожному з них обов’язково представлені українські колективи.
 — Жодне інтерв’ю не обходиться без традиційного запитання про творчі плани. Що у вас в цьому напрямку?
 — Планів дуже багато. Колись мрією було зробити фестиваль духовного співу. У 2000 році ми її реалізували, називався він «З іменем єдиним». Брали участь представники 12 релігійних конфесій, але насамкінець усі разом заспівали «Боже великий, єдиний». Тепер хочу зробити ще один такий фестиваль. Дай, Боже, здоров’я, а плани і перспективи є.
 — Ну, а тепер запитання нетрадиційне. Наскільки ваші особисті мрії переплітаються з робочими планами і можливостями їх реалізувати?
 — Я ніколи не літаю в хмарах. Вище за себе не скочиш. Мрію жити, щоб був спокій. Як найстарший брат іще й за добробут у родині переживаю. Щоб мої брати і сестри мали роботу. Адже в мене тринадцять братів та сестер.
   Маю гарну сім’ю. Дружина Ніна — бандуристка, невістка Світлана нам як дочка. Син Андрій закінчив консерваторію, грає на всіх інструментах. До музичної школи не ходив, а в училище вступив. Це, мабуть, у генах. І батько, й мати в мене були дуже музичними. Тато працював у колгоспі інженером-механіком і співав у хорі. Мабуть, любов до культури, зокрема до музики, він мені прищепив. Я пам’ятаю, як він на гармошці грав. Але я не є професійним музикантом. Удома хотіли, аби на скрипці грав, а я завжди чомусь більше хотів на баяні. Грав потім на весіллях. А на скрипці навчився в музичному училищі Горохова, потім уже перейшов на контрабас.
   Дочка музичну школу закінчила, піаністка. Але вступає до Волинського державного університету на відділення романо-германської філології. Хоча вона вже й зараз прекрасний перекладач. І мені в організації фестивалю допомагає. Через неї всі зв’язуються, у неї всі електронні адреси.
 — Фестиваль — це велике задоволення, але разом із тим — велике навантаження. Як ви потім відпочиваєте?
 — Я не вмію відпочивати. Коли їду на відпочинок, то навіть у поїзді рвуся до телефону. Я холерик і не можу просто сидіти без діла чи стояти на місці. Не люблю чекати і наздоганяти. Не можу просто так лежати і засмагати на пляжі. Те ж саме й із риболовлею — не можу всидіти на місці, поки клюне. Гриби – так. Адже це рух. Крім того, ходити по лісі й дихати свіжим повітрям — це добре. Але довго ходити я теж не люблю. Полювання — ні. Я не можу собі навіть уявити, що просто так вбиваю з рушниці щось живе заради забави.
   Є, щоправда, досить постійне хобі — збираю сімейний архів. Ми зараз зв’язуємося з багатьма архівами Польщі, України, аби якомога більше дізнатися про родину Войнаровських. Уже з’ясували, що Андрій Войнаровський був племінником гетьмана Мазепи. Ще веду відеоархів, сам відеозйомкою займаюся. Тепер маю багато сюжетів, які і телебачення використовує. Щоправда, монтаж я не роблю, це вже журналісти допрацьовують.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: