CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 28
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 28
???????
???? ??????
Павло Зібров: «Спочатку жінки, а потім - все інше»
CITY SOCIETY
Стяг над альпами
CITY SOCIETY
З салом гуляє Луцьк
Біс у ребро
CITY SOCIETY
За давнім «рецептом щастя»
CITY STUDY
Навчання з фантазією
Не бійтеся стукати у зачинені двері
ГРА за сценарієм пастушок
CITY HISTORY
«ALOKA» з Іпатіївського літопису
CITY FAMILY
Мюнхен: ОКТОБЕР фест
CITY ART
Козирна енергетика Янки
Скарби Ірини Свйонтек
Хулігани - гади, чи митці-революціонери?
CITY LIBRARY
Літописець плюсів життя
???? ??? CITY
???????:
N11(28) Грудень 2006     ???? ??????: Спочатку жінки, а потім - все інше
??? ? ???????
CITY ART
Козирна енергетика Янки

І справді, «Оркестр Янки Козир» — молодий гурт, який одразу збиває з пантелику своєю претензійністю. По-перше, називається оркестром. По-друге, зазіхає на право театру грати і варіювати на сцені у доволі чудернацьких костюмах. По-третє, декларує «Бог, любов і Україна» у часи, коли треба було би кричати «Гроші, секс і мені все одно, де жити». Пересічний слухач збентежений: як можна одягнути шаровари і при цьому не виглядати недолугим хохлом? Не платити за медіа-ефіри і мати ротації на закордонних хвилях? Поєднати театр, фольклор, рок-н-рольну естетику 60-х, язичницьку традицію, енергію, нігілізм, покору, пристрасть, жорсткий саунд, божевільний вереск і ніжний шепіт солістки? Грати у масках, але при цьому залишатись одним із найбільш самовиражених українських гуртів?..

Наприкінці вересня у луцькому клубі «Майдан» відбувся концерт «Оркестру Янки Козир». Неможливо передати на папері усі нюанси виконання Янки та Олекси, експресію «Зозуленьки» і гіркоту «Матері», неймовірно енергетичну «Трави нема» і щемливу «Всі сплять»... Це треба чути й бачити. Але повірте на слові: театралізоване арт-готик-фольк-класик-рок-шоу вдалося. Переважно через те, що не мало нічого спільного з більшістю виступів «квазімодних» артистів.
Протиснувшись після концерту крізь скупчення фанів, телевізійників, бажаючих отримати автографи й фото на пам’ять, я поспілкувалася з солісткою гурту Янкою і продюсером «Оркестру», його «татусем», творчим та ідейним натхненником Олександром Литовкою.

— Олександре, ти відома людина в мистецьких музичних колах України. Починав співпрацювати ще з «ВВ» і «Кому Вниз», коли ті видавали дебютні альбоми. Із часів першої «Червоної Рути» ситуація в шоу-бізнесі України змінилася на краще чи ми досі є залежними від західного музичного ринку?
— Справді, початок 90-х років минулого століття був щедрим на прекрасних музикантів. У той час на фестивалях «Червона Рута» спалахнули «Брати Гадюкіни», «Кому Вниз», Віка Врадій, чудовий виконавець авторської пісні, зараз кобзар та лірник Едуард Драч, «Мертвий Півень»... Сьогодні, як і п’ятнадцять років тому, ми залишаємося залежними від російського музичного ринку, від їхніх ЗМІ, які активно просувають власний продукт на наших теренах. Хотілося б уже розбити ці пута і в себе в країні чути свою пісню, українських виконавців, які нічим не гірші, а часто набагато кращі, просто пробитися до глядача їм стає все важче і важче. Наразі музика дійсно стала бізнесом, втративши своє основне призначення — нести людям прекрасне, творити щире і справжнє мистецтво. Це, звичайно, засмучує. Але ми працюємо над тим, щоб якось змінити ситуацію на краще. Беремо участь у фестивалях, часто за власний кошт. Є бажання виховати власного глядача й слухача, який був би і патріотом України, і людиною, обізнаною зі світовою музичною культурою, міг би відкрито і незаангажовано обирати, що йому слухати і на який концерт піти. Я не проти якісної поп-музики, більшості людей вона подобається, тож вона має право на існування. Але нехай буде і джаз, і рок, і класична, і фольклорна музика, щоб слухач мав вибір. Це дуже важливо. До речі, Полісся дуже багате на фольклор, недарма Янка родом з Волині. Вона успадкувала оцю одвічну жагу українців до пісні, відчуття гармонії із природою, мелодику...

— Олександре, з чого розпочалася твоя співпраця з гуртом? Ти його знайшов чи він знайшов тебе?
— Не було на початку гурту — лише Янка. У 2000 році я побачив її на фестивалі «Перлини Сезону», тоді вона перемогла у номінації «Поп-музика». Та було очевидно, що це не поп-музика. Був класний стеб, щось абсолютно нове: тонна гриму на обличчі, якісь бантики-рюшечки, але подача, енергетика — суперова. Ось тоді я запропонував Янці співпрацю, і ми почали шукати музикантів, причому в найнесподіваніших місцях. Гітариста в гаражі якомусь знайшли, скрипаля — у підземному переході.

Кінець травня — початок червня 2001-го вважається часом народження гурту. В листопаді цього ж року ми отримали першу фестивальну перемогу. Знову ж таки на «Перлинах Сезону». Тоді якраз пролунала пісня «Мати», за яку нас усі ганили, мовляв, «дияволізм, негативна енергетика»… Був великий скандал.
У лютому 2002-го стався розпад гурту, половина музикантів пішла — в кабак переманили грати. Розпочалися пошуки нового складу, потім репетиції, виступи, поїздки до Польщі. І вже наступного року ми взяли Гран-прі на фестивалі «Тарас Бульба». До речі, організатори фестивалю мали записати нам альбом, але так і не записали. Зайвим буде казати, що ми дуже сподівалися на це...

У 2004 році ми стали переможцями всеукраїнського фестивалю «Велика рок-н-рольна битва» і потрапили на світовий фінал цього музичного дійства «The Global Battle Of The Bands» у Лондон. Наш гурт усі вважали фаворитом. Присутні в залі «Асторія-Лондон» оваціями відмітили саунд-чек «Оркестру» та вокал Янки. Та це був листопад 2004 року, нас одразу попередили: будь-яка політична акція — і вас знімають із конкурсу. Та ми вийшли на сцену й пов’язали помаранчеві стрічки на мікрофони. Звичайно, нас не відразу викинули… Коли оголосили, що перше місце у фіналі посіла Іспанія, на сцену полетіли бляшанки з-під пива, сміття, публіка гуділа і свистіла.

У 2005 році нас запросили в Італію. Три дні ми повинні були виступати, закривати італійський «Woodstock» — дуже престижний фестиваль. Один американець організував його п’ятнадцять років тому. Викупив ціле село для цього. Якраз мав бути ювілейний фестиваль. Але в той час відбулися терористичні акти в Англії. Через це італійське посольство заборонило в’їзд нашому гурту.

— Щось не таланить вам з іноземцями...
— Тим не менше, зацікавленість нами іноземців, їхніх громадських організацій досить велика. У цьому році я вже підписав декілька угод з американцями про дозвіл на використання наших пісень на радіо. Безкоштовно, безгонорарно тобто. До речі, в одній із тих передач нашу Янку порівнювали з Nina Hagen! На австралійському радіо наша музика є в ротації. Одна португальська хвиля фольклорної музики хоче присвятити Янці кілька окремих радіопередач. Цьогоріч відкрився фан-клуб, а на початку травня з’явилася його філія у Польщі. До речі, пісня «Мати» уперше на радіо з’явилась якраз у Польщі.

— Для мене особисто знаковим є висловлювання одного журналіста про те, що музика «Оркестру Янки Козир» є настільки авангардною, що файно піде у Європі.
— В українському відбірному конкурсі на минулорічне Євробачення ми увійшли до півфіналу. А зверніть увагу на переможців конкурсу в Афінах: «Lordi» — гурт, що також пропагує театралізованість і монументальність на сцені. Ті ж самі маски, костюми, тільки здемонізоване усе, якщо можна так висловитись...
Наш гурт увесь час з кимось порівнюють, а визнати, що ми — самобутні, ніхто не хоче. Наші знайомі музиканти з Санкт-Петербургу кажуть: «Україна з їхнім божевільним Гоголем і «Вієм» — це щось, у Росії такий гурт, як ваш, просто б не народився».

— Справді, є трохи у Янці відьомської сили, у хорошому сенсі. Зізнаюсь чесно: сьогодні під кінець пісні «Мати» думала, що заплачу, настільки пробирає ця музика, чуттєвість виконання.
— Під час виконання цієї пісні плакали й чоловіки. На фестивалі «Рок-Січ» я на власні очі бачив, як байкери, що поприїжджали на потужних «сталевих конях», пускали сльозу. До речі, пісню «Мати» Янка присвятила своїй мамі, що пішла від неї надто рано...
Працювати вживу на сцені і працювати у студії — зовсім різні речі. На мою думку, саме в живому виконанні рівних Янці мало знайдеться. Телебачення чи cd-записи не можуть повною мірою передати її енергетику.

До нашої розмови приєднується Янка. Вона вже встигла роздати автографи та перевдягнутися.

— Янко, ти сама шиєш сценічні костюми, які були сьогодні на тобі і на музикантах. Звідки цей талант?
— Від бабусі, татової мами, вона все життя цим займалася. Взагалі-то, шиття та проектування одягу — моє величезне захоплення. Цього року, наприклад, вкупі з Юлією Сопільник на фестивалі «Перлини Сезону», де, окрім музичного, був ще й конкурс молодих дизайнерів, ми взяли друге призове місце. Колекція мала назву «Нова Україна».

— Як ти позиціонуєш себе на сцені: як співачка, як акторка чи як музикант, оскільки маєш музичну освіту?
— Важко сказати... Я навчалася в Київському національному університеті культури і мистецтв, також музичну школу по класу гітари закінчила. А співаю з самого дитинства. Музику ми пишемо всім гуртом, а тексти переважно Олександр пише або ж народні пісні беремо за основу. Але кожну із цих пісень я співаю як свою власну, наче мною народжену і пережиту. Спів для мене — своєрідний магічний ритуал.

— Ти вперше виступаєш у Луцьку?
— Так, вперше, хоча народилась я на Волині, у місті Нововолинськ. Мені дуже подобається цей край і люди, що тут живуть. Рік тому ми брали участь у фестивалі «Володимир», що проходив у Володимирі-Волинському. Це був один із найкращих наших виступів, принаймні, мені дуже запам’ятався. Рідна Волинь має на мене якийсь дивно-містичний вплив, надзвичайно підживлює енергією.

— Сьогодні під час концерту серед глядачів я чула таку думку, що ти, напевно, в дитинстві «Kiss» та Alice Cooper слухала. Мовляв, присутня подібна акторська подача музичного матеріалу.
— Та ні, в дитинстві я слухала Русю — пам’ятаєте, була така українська співачка, і Наталку Корольову.

— Трохи дивні уподобання, як для дівчини, котра зараз рок-музикою займається. Ти абсолютно не соромишся того?
— А чого мені соромитись? Звичайна відповідь на звичайне запитання. Я би не заганяла музику, яку ми виконуємо, в якісь стильові рамки.

— Це й справді важко зробити. Хоча у вас на сайті таки є визначення — «радісне театралізоване арт-готик-фольк-класик-рок-шоу». Я би додала ще блюз-рок, бо коли ти імпровізуєш з голосовими партіями, заплющуючи очі, мені твоя манера нагадує джазових виконавиць. Тих, хто душею співає, не фальшивить...
— Ми намагаємось якомога щиріше з публікою поводитись, але й не опускати слухача до рівня носіїв масової культури. Завжди хочеться мати свого глядача, хай навіть їх буде у залі не тисяча, не сто, а двадцять чоловік, але щоб їм наша музика справді подобалася, щоби вони свідомо приходили на наші виступи. Заради такої мети готові багато і плідно працювати. Якщо ми будемо брехати глядачам, нам ніколи не повірять. Для нас дуже важливі контакт з публікою і позитивний енергетичний обмін. Лише у такому випадку це називатиметься мистецтвом, музикою.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Скарби Ірини Свйонтек
  Хулігани - гади, чи митці-революціонери?
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: