CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 28
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 28
???????
???? ??????
Павло Зібров: «Спочатку жінки, а потім - все інше»
CITY SOCIETY
Стяг над альпами
CITY SOCIETY
З салом гуляє Луцьк
Біс у ребро
CITY SOCIETY
За давнім «рецептом щастя»
CITY STUDY
Навчання з фантазією
Не бійтеся стукати у зачинені двері
ГРА за сценарієм пастушок
CITY HISTORY
«ALOKA» з Іпатіївського літопису
CITY FAMILY
Мюнхен: ОКТОБЕР фест
CITY ART
Козирна енергетика Янки
Скарби Ірини Свйонтек
Хулігани - гади, чи митці-революціонери?
CITY LIBRARY
Літописець плюсів життя
???? ??? CITY
???????:
N11(28) Грудень 2006     ???? ??????: Спочатку жінки, а потім - все інше
??? ? ???????
CITY HISTORY
«ALOKA» з Іпатіївського літопису

Був майстер справедливості

Мабуть, і вас це здивує: в Олиці майстром справедливості вважали... ката (у Середньовіччі уникали вживати слова, пов’язані зі смертю). І він належав до допоміжних урядовців — як і возний, нічна сторожа, прокуратор (повірений у судових і комерційних справах), слуги, посланці.
Робота ката, який виконував судові вироки, оплачувалася досить щедро. Він мав стабільну «ставку», частку в торгових митах. Крім того, одержував окрему платню за кожну екзекуцію: бичування, тортури, відрубування голови. Нерідко майстра справедливості винагороджували позивачі — така практика запроваджувалася на офіційному рівні.

Лише багате місто дозволяло собі витрачатися на нього. На заплічних справ майстра можна було вивчитися лише у Львові. Проте мало хто хотів працювати на цій посаді — до ката, усіх його родичів міщани ставилися з презирством. І це робило нестерпним його життя.
Пеклом тут називали підвали, де засуджені відбували покарання. Справді, страшно було порушувати міські правила і звичаї — не те, що тепер. У 1781 році жорстоко поплатився Онисько Яблонський: за наклеп на місто його засудили на довічне ув’язнення. Жахливий вирок виніс суд 25 січня 1782 року з приводу того, що президент міста Іван Рисецький покінчив життя самогубством. Труп волочили вулицями, прив’язавши до кінського хвоста. Цехмайстри мали право карати братчиків (заможних ремісників), якщо ті не ходили на службу до костелу. Власне, місто керувалося вищими цілями дотримання порядку.
У багатьох питаннях ратуша виявляла твердість і непоступливість. Урочисто організовувала вибори урядовців, які несли відповідальність за стан міських укріплень, дотримання норм торгівлі, якість виробів ремісників. Лавники (за Середньовіччя — члени міського суду), яких вибирали міщани, безпосередньо підпорядковувалися війту. Це була незабутня пора «золотої вольності».

Існували традиції щодо підвищення бойової готовності раті. У 1565 році вона напала на маєток князя Федора Головні в сусідньому Дерні (очевидно, він чимось завинив перед Миколою Радзівілом). Тоді половина з понад 300 олицьких міщан володіла зброєю. Це свідчило про їхню заможність.
Аж до кінця ХVІІІ століття це місто було одним із найбагатших на Волині: тут проходили важливі торгові шляхи з Азії в Європу. У 1570 році у ньому було 318 будинків, 19 вітряків, одна круподерка. Звідси у Варшаву відправлялося зерно, яке вирощувалося на Волині.
Міщани мали виключне право на продаж горілки. Спочатку тут було шість казанів для її виготовлення, потім — десять. Найдорожче коштувала цукрова горілка (цукор по всій Європі був на той час великою рідкістю — його привозили з Азії, а згодом з Америки). Олика мала великі прибутки і від торгівлі рибою (адже довкола було багато ставків).

Свого часу їй у комерційних справах поступався навіть Луцьк (у ньому проживало лише на кілька сотень більше городян). З княжого міста сюди приїжджали купці — вони брали в оренду пивниці, оформляли позики. Саме в Олиці був найбільший базар личаків. У ній ликом «засипали» не одну вулицю.
Польський «Tygodnik Ilustriwany» у 1856 році так написав про Олику: «Чудові костел, замок та ратуша, білесенька церква, скрізь охайні, прикрашені садками будиночки міщан, сріблясті поверхні спокійно куняючих ставків, горбки, а поміж ними звивисті річечки прегарний творять вид».


Замок — це 365 світлиць

Колишня велич Олики — замок площею 2,7 гектара. Його почав споруджувати Микола Радзівіл у 1558 році. За оповідями-легендами, у будівельну суміш додавали курячі яйця (ними мешканці платили податок). Кажуть, ніби в такий спосіб було досягнуто особливої міцності мурованих приміщень. Якщо придивитися до розташування вікон по фасаду, то впадає у вічі їх симетричність.

Внутрішнє подвір’я цього квадратного замку з дозорними вежами та черепичним дахом по периметру оточене чотирма корпусами-палацами, які з’єднані прибудовами та переходами. Тому невипадково його часто називають українським Версалем. Цьому замку заздрила уся Західна Європа з її благополуччям і розкішшю.
Одних лише світлиць у ньому було 365! Князь любив упродовж року щоразу ночувати в іншій кімнаті. Досліджуючи рід Радзівілів в історії Волині, історик і краєзнавець Людмила Коротаєва писала про замок: «Найбільшу зацікавленість викликають житлові приміщення для ординатів. Зали пишно декоровані картинами у позолочених рамах і стінними малюваннями. У Великій залі, згідно з описом Шимона Старовольського, розміщувалася галерея портретів Радзівілів...»
— Оличани, яким пощастило побувати у замку ще за життя магнатів, розповідали, що в ньому була чудова колекція кришталю, золотих годинників, які прикрашалися емаллю, скульптурними зображеннями, — сказала органістка Троїцького костелу Оксана Попко. — Гостей також зачаровувала мармурна зала для бальних танців. Радзівіл дуже любив гуляти у парку — спеціально для нього привозили саджанці рідкісних дерев з усіх кінців світу. На дні водойми, яка прилягала до замку, князь наказав викласти стежку кахелем. По ній, закотивши штани до колін, він ходив до парку. Цікаво, що місцезнаходження цієї стежки трималося в секреті. Після смерті князя її так і не змогли виявити.

Власне, це один із перших в Україні бастіонних замків. Оточений з трьох боків ровом. Через нього був збудований міст до брами, який піднімався на ніч. Запроваджувалася комендантська година.
Замок був неприступний, пережив багато облог. Його не могли взяти ні татари, ні турки, ні козаки Богдана Хмельницького. Гарнізон з вісімнадцятьма гарматами так і залишився непереможеним. Проте згодом замок втратив своє бойове значення. У ХVIII столітті його перебудував несвізький князь Михайло Казимир на свою резиденцію згідно з архітектурними канонами італійського стилю palazzo in fortezza.
Під час війни з французами у палаці влаштували військовий шпиталь, який проіснував аж до 1837 року. Останній прямий нащадок князя Миколи Чорного Домінік Радзівіл (1786-1813) був полковником наполеонівської армії, утримував польський кавалерійський полк. За участь у антиросійській військовій кампанії його позбавили можливості користуватися маєтком в Олиці. Князь Адам Чарторийський добився у царя Олександра І, щоб замок повернули Радзівілам, — він залишався їхньою власністю аж до встановлення радянської влади у 1939 році.

— Коли прийшла Червона армія, палац одразу пограбували, — продовжує свою розповідь Оксана Попко. — Мій дідусь бачив, як кортеж із двадцяти машин уночі вивозив звідси багатство. І люди розхапали, що могли. Думали: кінець усьому!
Восени 1940 року побував в Олиці митрополит Анатолій Дублянський. Пізніше своїми спогадами він поділився з директором Волинського краєзнавчого музею Анатолієм Силюком: «Ми тоді лише оглянули замок, де жив Радзівіл, та взяли до музею якісь портрети й інші менші речі. Знайшли там багато книжок, що були скинені в одній кімнаті на купу, серед яких я виявив інкунабули (перші книжки, друковані набірними літерами в найранішу добу друкарства у Європі — авт.), але їх тоді не могли взяти, а сказали командиру тієї частини війська, яка перебувала в цьому замку, що приїдемо забрати ці книги навесні. Коли ж приїхали більшим автомобілем по ці книги, цей самий командир зі сміхом заявив нам, що книжок нема. Була сувора зима, в замку було холодно, і «наші хлопці» попалили ці книжки. Так загинули цінні скарби, що були в різний час друковані латинською мовою».

Все-таки вдалося вберегти деякі малярські полотна з колекції Радзівілів. Нині їх можна побачити в Художньому музеї Луцька. У самому ж замку розмістилася Волинська психіатрична лікарня №2. Тому ніщо не нагадує про те, що тут було 365 світлиць. На брамі знищено індекси до астрономічних компасів (напис 1737 року), втрачено статуї богоматері та св. Михайла з крилами, балкон з балюстрадою, який спирався на аркадну галерею. Рови на колишніх першій та другій лініях оборони поросли деревами...

Не так давно вотчину Радзівілів відвідували нинішні представники цієї родини. Побачивши палац, княгиня гірко заплакала, пожертвувала двадцять доларів.
Обговорення пропозицій щодо використання цієї історичної спадщини (влаштування у палаці музею, резиденції Президента України) досі виливається в звичайнісіньку балаканину. Не приймається ж рішення про відселення лікарні.
Хоча чого гріха таїти: не всі приміщення замку вона використовує. При бажанні можна знайти не одну кімнату для майбутнього музею. Складається враження, що начебто усі забули про колишній каретний двір, який гине у такому чудовому місці.


Найкрасивіший костел Польщі

Ні, найкрасивіший костел Польщі епохи Середньовіччя не у Варшаві і не у Кракові. Він тут, в Олиці, поблизу замку. І їй через це також судилась особлива місія.
Троїцький костел (1635-1640) відвідували вінценосні особи. Адже він небезпідставно вважався найкрасивішим костелом Польщі, побудованим у стилі бароко. Автори проекту — відомі архітектори Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна. Львівський скульптор Мельхіор Ампелі надав костелу особливої пишності, виконавши декор зі скульптур святих та різьби. Його фасад прикрашають дві скульптури у папському вбранні. А з висоти дивиться сам Господь. У середині ХІХ століття прихожани чомусь розфарбували статуї всіма кольорами веселки. І «Tygodnik Ilustriwany» висловлював занепокоєння з цього приводу. 

 — Шість видів мармуру використано для облицювання стін храму, — сказала Оксана Попко. — Був чудовий орган, який розібрали на самогонні апарати. Швейцарія презентувала нашому костелу новий орган, який нині зберігається в Луцьку. Під час богослужінь, які відбуваються тут поки що двічі на рік, граю на фісгармонії.

У костелі залишились тільки крихти від того, що було колись. Найбільшої шкоди завдано дзвіниці, покрівля якої поросла бадиллям. Після війни усі чотири дзвони з неї зняли і відвезли бозна-куди. Кажуть, ніби один із них все-таки врятували оличани, закопавши в потаємному місці.
Костел обгороджено й перекрито, вже не перебуває на грані між життям і загибеллю. Його готують до реставрації. На офіційному рівні підтверджено, що в бюджеті Польщі закладено кошти на облаштування цього храму. Думаю: то Божий перст. Приїжджали сюди архітектори з Кракова — вони визначали обсяги ремонтних робіт. Знайдено невеликий склеп, виявлено мовби підземний хід до вотчини Радзівілів, який ще належить обстежити.
Я наважився пройтися ним, уявляючи, як сотні років тому тут спускалися люди під землю, щоб уціліти від всіляких напастей. Мені навіть безмірно хотілося, щоб хтось трапився з минулого. Зробив кілька кроків і повернувся назад — відчув мовби смертельний страх. Досі не можу збагнути, що мене налякало.
І про незмінний ритуал... Ледве не кожен відвідувач спокушається обійти довкола костелу, милуючись його красою. Здається, що, впираючись у небо, храм наче віддає йому магічну силу землі. Возносить світам свою безмовну молитву.

«Бог нам радить»

Написавши, що княгиня з роду Радзівілів пожертвувала Олиці двадцять доларів, я перейнявся сумнівами: а чи правильно це буде витлумачено. Маємо зрозуміти, що суть цього вчинку — не в кількості «відстебнутих» купюр. Ним княгиня ніби засвідчила, що знайшла в собі сили для прощення своїх кривдників. Щось мене переконує, що вона могла покласти останнє на вівтар спокути гріхів перед її родом.

140 тисяч гектарів угідь — такою була площа володінь Радзівілів на Поліссі. На їхньому гербі були написані слова: «Бог нам радить».
Імена князів завжди пов’язувалися з найграндіознішими полюваннями в Європі. Відомо, наприклад, що Кароль Станіслав ІІ Радзівіл ходив на лови звіра у супроводі двох тисяч піхотинців, не однієї сотні шляхтичів (вони брали майже 200 гончих), обозу з мисливськими припасами, їжею та випивкою.
Одна з історичних місій Олики якраз і полягала в тому, щоб бути звідницею найвпливовіших родин литовського, польського, французького, австрійського, єврейського, російського народів. За ад’ютанта Олександра I, друга декабриста Пестеля та приятеля Олександра Пушкіна Лева Вітгенштейна, вийшла заміж Стефані — єдина дочка Олицького ордината Домініка Радзівіла (дружину Теофілію Старжевську він виграв у карти за двадцять тисяч злотих у її першого чоловіка).
Урочиста церемонія цього шлюбу відбулася у Зимовому палаці. Хрещена мати князя — імператриця Марія Федорівна, його хрещений батько — двоюрідний брат царя Михайло Павлович. Лев Вітгенштейн вів господарські справи в Олиці, здавав в оренду пивниці, водяні млини, оформляв договори про надання кредитів місцевим торговцям.

Великого розголосу свого часу набули стосунки Михайла Фердинандовича Радзівіла з росіянкою Марією Бенардакі, першою любов’ю Марселя Пруста (прототип Жильберти в романі «У пошуках втраченого часу»). Щоб отримати маєток в Олиці, усупереч батьку і братам, князь одружився з нею перед Першою світовою війною. Натомість Марсель Пруст намагався реабілітуватися крилатою фразою: «Розумний чоловік має право бути нещасним лише через жінку, яка того варта».
Напередодні Другої світової війни Оликою володів Януш Радзівіл. Він захоплювався політичною діяльністю, очолював комісію іноземних справ Польщі, був лідером дуже впливової консервативної партії «Левіафан». Виступав у сенаті і в пресі проти маршала Пілсудського. Януша не раз цитувало московське радіо. Його син Едмонд з дружиною Ізабеллою організував в Олиці молочний кооператив, продукція якого йшла на експорт, відкрив дитячий садочок, лікарню.
Януша відразу заарештували, як тільки в Олику ввійшла Червона армія. Забальзамовані тіла покійних Радзівілів зазнали глуму, їх вивезли з Олики. НКВС навіть намагався Януша завербувати. Проте князь зберіг вірність своїм ідеалам. У радянському концтаборі він втратив дружину Анну. Помер князь у 1967 році в однокімнатній квартирі у Варшаві. В останню дорогу його провела дружина президента США Жаклін Кеннеді (внук Януша Станіслав одружився з її молодшою сестрою Каролін Лі Був’є).

Нині перед Оликою постає нова місія — вшанування пам’яті Радзівілів. Не думаю, що вона менш важлива, ніж та, яку виконувало це поселення п’ять-шість століть років тому. Хіба не так «Бог нам радить»?!

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: