CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 28
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 28
???????
???? ??????
Павло Зібров: «Спочатку жінки, а потім - все інше»
CITY SOCIETY
Стяг над альпами
CITY SOCIETY
З салом гуляє Луцьк
Біс у ребро
CITY SOCIETY
За давнім «рецептом щастя»
CITY STUDY
Навчання з фантазією
Не бійтеся стукати у зачинені двері
ГРА за сценарієм пастушок
CITY HISTORY
«ALOKA» з Іпатіївського літопису
CITY FAMILY
Мюнхен: ОКТОБЕР фест
CITY ART
Козирна енергетика Янки
Скарби Ірини Свйонтек
Хулігани - гади, чи митці-революціонери?
CITY LIBRARY
Літописець плюсів життя
???? ??? CITY
???????:
N11(28) Грудень 2006     ???? ??????: Спочатку жінки, а потім - все інше
??? ? ???????
CITY STUDY
Не бійтеся стукати у зачинені двері

— Звідки починається Андрій Максимович?

народження у Львові 3 березня 1985 року і дитячих років, проведених між Львовом та Кам’янка-Бузькою, дім у якій свого часу будував ще мій прадід. З чотирьох років мій дідусь кожного ранку садив мене за стіл на 4-5 годин учитися. Навчав правопису, математики, німецької та польської мови. Будучи малою дитиною, яка радше проводила б час на подвір’ї з друзями, аніж сиділа годинами за столом, я не міг зрозуміти, чого ж від мене хочуть. Уже в старших класах я зміг оцінити все те, що дали мені мої батьки, бабуся та дідусь.

— Що для тебе означає слово «університет»?

— Насамперед п’ять чудових років мого життя (сподіваюся, попереду ще кращі). Це — маса нових вражень та можливостей, друзі, інтелектуальне задоволення від пізнавання нового. Це офіс «Молодої дипломатії» — нашої студентської організації, яку ми разом заснували і піднімали. І найголовніше — це люди, з якими товаришую і працюю досі.
Та для мене поняття «університет» не обмежується будівлею чи п’ятьма роками, проведеними у вузі. Все наше життя — це університет, і часто воно може навчити більше, ніж лекція у чотирьох стінах. Питання в тому, чи хоче людина вчитися і робити висновки з уроків, які дає їй життя, чи є вона відкритою до «життєвого університету»?

— Що кардинально нового ти відкрив для себе, навчаючись за кордоном?

— Перш за все те, що жоден український кетчуп чілі не зрівняється за гостротою з приправами індусів-сикхів, а наші вареники ще й які популярні в Канаді (сміється)!
За кордоном мені сподобалося позитивне відношення до людей, поважне ставлення до твоїх планів та задумів, готовність допомогти. Один із найбільших стереотипів, які мені вдалося зламати, — «на Заході ти нікому не потрібен». За рік свого життя у США я зустрів від людей стільки позитиву, готовності порадити і підтримати. Від спілкування як з американцями, так і з місцевими українцями — старими та новими іммігрантами — у мене залишилися найкращі спогади.

— Це правда, що українських студентів поважно трактують у світі?

— Враження про поважність українського (як і будь-якого) студента формує не заява «Я — український студент», а вчинки, які слідують за нею. Українські студенти користуються повагою за кордоном. Наочним прикладом є Європейський форум Альпбах — двотижневий зліт провідних світових політиків, дипломатів, учених, бізнесменів та студентів, який відбувається щороку в Австрії. З усіх країн найбільше стипендій на участь у даному заході отримують саме українці — причому не лише студенти, а й ті, хто вже кілька років працює чи займається науковою роботою. Цього року на Форумі було близько двадцяти українців, із Росії — лише троє представників.

Розумних людей я зустрічав усюди, тому не є прихильником ідеї розподіляти інтелектуальний потенціал за націями. Є багато молодих розумних людей з Китаю, Індії. Через чисельність населення у них дуже висока конкуренція — як щодо прийняття на роботу, так і за можливістю навчання за кордоном. Однак саме інтелектуальний капітал є одним із факторів, який спричинив колосальні темпи економічного росту Індії та Китаю.
У західному світі теж зустрічав дуже багато цікавих особистостей. Пригадую, взимку 2004 року місяць подорожував з друзями — американцем та французом — по Північній Америці. Мали нагоду відвідати їхні провідні університети — Гарвард, Стенфорд, університет Пенсільванії. Кожна людина там — справжній скарб зі своїм унікальним життєвим досвідом. Я зрозумів, що найголовніше в університеті — не кількість лауреатів Нобелівської премії чи близькість до великих ринків праці, а люди, які там учаться. Хоча насправді це — взаємодоповнюючі речі.

— Наскільки вдалася акція «Пробіг заради дітей»? Є відчуття, що став героєм?

— Я не є професійним спортсменом, а бігав востаннє 3 кілометри ще у школі. Тому довелося тренуватися. Щодня бігав, поступово збільшуючи дистанцію, і за місяць вона досягла понад 20 кілометрів.
Організаційна ж робота почалася в жовтні 2005-го, коли ми подали заяву на Програму малих грантів для випускників академічних програм обміну зі США. Наш проект був єдиним, який отримав фінансування того року. Далі тривали шість місяців напруженої праці — підготовка самого «Пробігу», робота з потенційними спонсорами. Не скажу, що було легко, — багатьох людей довелося переконувати, чому нам треба бігти через всю Україну, щоб зібрати гроші для пологових будинків. Проте результати не заставили себе чекати: крім Держдепартаменту США, нас підтримали Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, Посол доброї волі ЮНІСЕФ Руслана Лижичко, Національна телерадіокомпанія України, львівський жіночий благодійний клуб «ЗОНТА-Львів (Високий Замок)», ряд теле- та радіоканалів, страхова компанія «Універсальна» — наш офіційний спонсор. Та головним нашим надбанням були люди, які консолідувалися навколо нашої ідеї і зробили цей проект можливим.

І, звичайно, це сила-силенна позитивних емоцій. Протягом сорока днів нас гостинно зустрічали щодня в іншому місці. Найголовніше — це те, як ставляться до твоєї ідеї. І коли старша жінка, яка заробляє на життя, торгуючи кавою на шосе, запевнившись, чи ми, бува, не політики, жертвує в нашу скриньку всю свою денну виручку, ти розумієш, що робиш правильно.

Нашою метою було подолати 1 350 кілометрів за 41 день. У середньому це виходило 40-45 кілометрів у день. Насправді вийшло близько 1 500 кілометрів. На «Пробігу» нас було четверо — Микола Пех, заступник координатора проекту по зв’язках з громадськістю, водій Олександр Галецький, Костя Лабарткава, мій дублер, і я. Це була чудова команда — своєрідна комбінація молодечого запалу і професійного досвіду. Для того, щоб забезпечити рівномірне навантаження й уникнути переобтяжень, ми чергувалися на довгих дистанціях. Через кожні 3-4 дні робили денну зупинку, переважно у великих містах. Зазвичай зранку в нас були прес-конференція та зустрічі з місцевими громадами, де ми розповідали про нашу мету, проект і заохочували людей самим братися за вирішення своїх проблем. Потім — сам біг, який займав близько 5-6 годин. І, відповідно, прибуття в пункт призначення. Нам дуже допомогли Центри соціальних служб для молоді Міністерства сім’ї, молоді та спорту України, які зустрічали нас, організовували прес-конференції та наш побут у містах. Важливою була для нас і підтримка Державтоінспекції, відділення якої супроводжували нас під час усього марафону.

Головною нашою метою на «Пробігу» було підвищення обізнаності суспільства з питанням соціальної та корпоративної відповідальності. Ми закликали людей братися за вирішення місцевих проблем, не чекаючи на допомогу від когось, а бізнес — підтримувати ці ініціативи. Пожертви простих громадян з різних міст та майже всіх релігійних громад, підтримка львівських бізнесменів, які погодилися встановити скриньки для благодійного збору коштів у своїх ресторанах, кав’ярнях, аптеках, підтримка корпоративного бізнесу свідчать про те, що наша ініціатива була підтримана широким загалом. Та з особливою приємністю ми зустрічали прагнення людей змінити щось у своєму житті. Тож можемо сказати, що нашої мети було досягнуто.

Стосовно збору коштів — то він ще триватиме до січня наступного року. Кожного місяця ми маємо нові і нові пожертви у фонд «Пробігу». Так, 4-5 листопада ми зібрали 4,5 тисячі гривень на обласному з’їзді корпорації «Тяньши» у Дніпропетровську. Загалом «Пробіг» уже зібрав майже 50 тисяч гривень. Ми продовжуємо працювати і збирати кошти. Саме обладнання для пологових будинків закуповуватимемо в січні 2007 року.
Я радий, що рік тренувань, які передували «Пробігу», чи в сонячне літо, чи в морозну львівську зиму, дали свої плоди. Але «Пробіг заради дітей» — це не марафон, а перш за все команда, яка тяжко працювала близько року, щоб реалізувати цей проект. Я пишаюся тим, що маю можливість працювати з ініціативними і відданими справі молодими людьми. Горджуся тим, чого разом нам вдалося досягнути. Без чудових, активних молодих людей — Миколи Пеха, Алли Мишалової, Христини Чорній — та ще близько сорока волонтерів цей проект не відбувся б.

— Наскільки вдало, на твою думку, національна освіта і суспільство визначають діяльність одна одної? Іншими словами, ти, як спеціаліст з міжнародної економіки, почуваєшся на місці у своїй державі?

— На жаль, ідеали, вишколені у вищій школі, затираються реаліями, часто доводиться боротися за те, щоб виживати. Це викликає стрес у молодих людей, які опускають руки після закінчення вузу і виходу в «дорослий світ».
Моєю порадою було би брати активнішу участь у реальному житті поряд з навчанням — зайнятися громадською діяльністю, влаштуватися на стажування. Це буде чудовим досвідом і значною мірою вплине на формування світогляду. Не бійтеся брати на себе ініціативу, стукати у двері, якщо це потрібно. У моєму житті саме громадська діяльність дала мені неоціненний досвід і відчинила двері до багатьох можливостей.
Наразі я абсолютно задоволений тим, чим займаюся. Працюю інтерном у Верховній Раді України за програмою Парламентського розвитку та координатором донорських та партнерських програм в Українському центрі сприяння іноземному інвестуванню, де координую напрям співпраці України з агенціями Світового Банку та іноземними партнерами. Роблю те, що люблю, і це, на мою думку, найголовніше.
За те, що, як ти кажеш, почуваюся на своєму місці, я дякую насамперед своїй родині — за виховання, турботу, розуміння і підтримку. Я вдячний своєму факультету за можливості особистісного та професійного розвитку, які в мене були протягом п’яти років навчання. З іншого боку, на запитання, чи було б лише навчання достатньо для успішної професійної діяльності, відповідь однозначна — ні. Тільки замість того, щоб скаржитись на якість лекцій чи викладачів, раджу пошукати можливості і зайнятися саморозвитком.

— Хто має відповідати за плекання серед студентської публіки ідеї власної неповторності?

— Хто, як не сам студент? Допоки студент не проявить ініціативи, жодна інституція не зробить його неповторним. Хто плекав неповторність тих, хто голодував у 90-х на граніті, стояв у 2004-му на Майдані? Унікальність, ініціатива, лідерство — ці поняття формуються знизу вгору, а не насаджуються зверху вниз. Кожен студент за наявності бажання та відповідних дій може стати лідером. Первинним у лідерстві є не управління людьми, а передусім управління своїм життям.

— Існує переконання, що сучасній молоді не вистачає свободи дій. На твій погляд, чи не таїться у такій концепції велика облуда невизначеності? Чи справді просто змінити життя (як індивіда, так і соціуму)? Що говорить твій громадянський досвід?

— Раджу тим, в кого є таке переконання, подивитися на себе в дзеркало і самим собі відповісти на питання: хто саме обмежує їхню свободу? Думаю, за такими думками ховається боязнь подивитися реаліям в обличчя. Тут уже постає проблема не свободи, а просто... ліні. Люди бояться взяти на себе відповідальність за власне життя. Так, для того, щоб змінити своє життя, потрібно трохи сміливості.
Як в особистості, так і в соціуму зміни починаються з ідеї. Якщо більшість або, принаймні, частина членів соціуму поділяє однакову ідею і має волевиявлення до її здійснення — відбувається зміна життя цього соціуму. Наймасштабнішим проявом цього була, на мою думку, Помаранчева революція.

— Що читаєш останнім часом?

— Влітку прочитав «Син вовка» та «Смок Беллю» одного з моїх улюблених авторів Джека Лондона. Мені подобається, як він описує боротьбу людини і стихії. Оце ситуація для прийняття рішень! Ще читаю біографію Білла Клінтона «Моє життя». Цікаво дізнатися про його юнацькі та студентські роки, про пошук себе і свого призначення в житті. Одна з його улюблених фраз, яка дуже мені сподобалась і яку часто згадую: «Великі зміни потребують постійних зусиль».

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Навчання з фантазією
  ГРА за сценарієм пастушок
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: