CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 28
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 28
???????
???? ??????
Павло Зібров: «Спочатку жінки, а потім - все інше»
CITY SOCIETY
Стяг над альпами
CITY SOCIETY
З салом гуляє Луцьк
Біс у ребро
CITY SOCIETY
За давнім «рецептом щастя»
CITY STUDY
Навчання з фантазією
Не бійтеся стукати у зачинені двері
ГРА за сценарієм пастушок
CITY HISTORY
«ALOKA» з Іпатіївського літопису
CITY FAMILY
Мюнхен: ОКТОБЕР фест
CITY ART
Козирна енергетика Янки
Скарби Ірини Свйонтек
Хулігани - гади, чи митці-революціонери?
CITY LIBRARY
Літописець плюсів життя
???? ??? CITY
???????:
N11(28) Грудень 2006     ???? ??????: Спочатку жінки, а потім - все інше
??? ? ???????
???? ??????
Павло Зібров: «Спочатку жінки, а потім - все інше»

Про бюст і... найсексуальніший аксесуар

На тому концерті я познайомився з Муслімом Магомаєвим. Саме тоді він, метр естрадної пісні, подарував вказівку на все життя.
Сталося так, що я опинився з ним в одній гримерній. Зрозуміло, ми познайомилися, розговорилися. Після концерту Муслім Магомаєв, перебуваючи у гарному настрої і трішечки «підшофе», у тій же гримерній запитує мене:
— Пашо, ти ж — гарний хлопець, високий, з вусами. Напевно, на концертах жінки тебе люблять?!
Я зніяковів і тихенько пояснюю, що цей концерт для мене — другий, на якому виступаю професійно, як співак, бо я ще студент другого курсу, молодий.
— Нічого, — каже він бадьоро, — все буде дуже добре, у тебе все є! А зараз послухай дуже уважно: для того, щоб зал був твоїм, одного таланту і голосу мало. Потрібно зробити так, щоб тебе любили жінки. Коли виходиш на сцену, ти повинен брати не тільки голосом, а й «взяти очима» кожну жінку в залі, щоб вона відчула себе бажаною. Якщо зумієш — станеш зіркою.
Такого я ще не чув. Це було дивовижно... Його вказівка «брати очима» кожну жінку в залі стала для мене однією з головних.

CL: — В артистичному світі Павла Зіброва називають «улюбленцем жінок». Яке ж місце вони займають у вашому житті?
Павло: — Головне! Спочатку жінки, а потім — все інше. Це моя дружина, моя донька, мій колектив, мама моя (царство їй небесне), це всі ті жінки, на кого я працював і на кого продовжую працювати. Помиратиму і буду дивитися на жінок.

CL: — Яким чином ви оцінюєте жінку? За поведінкою, спілкуванням чи жестами?
Павло: — Мені досить поспілкуватися з жінкою впродовж хвилини, щоб зрозуміти, цікаво буде з нею чи ні. Звичайно, для мене має значення, який тембр голосу в жінки, як вона дивиться, як одягається, яких дотримується манер. Грають роль й інші компоненти в оцінюванні жінки, які навіть важко пояснити. Вважаю, що в житті все набагато простіше: вона тобі або подобається, або — ні!

CL: — Вас легко спокусити?
Павло: — Ні, я вже такий вовчара... (сміється)
Марина: — Коли після розлучення з першим чоловіком я залишилася одна, то часто ходила до церкви і просила Бога, щоб він дав мені нормальну сім’ю. Я обіцяла, що збережу вірність своєму чоловіку, своїй сім’ї. Тому і зради для мене не може бути — я людина віруюча й дала слово перед іконою. Павло це знає, і йому також не доводиться ревнувати.

CL: — Перед якою жінкою ви не можете встояти?
Павло: — У Марини є подружка з дуже великим бюстом. Коли вона приїжджає до нас в гості, то я не можу знайти собі місця...   
Марина: — Павло її обіймає, прихиляється до грудей. І просить дозволити хоч трішки пригорнутися до таких пишних форм. Звичайно, я дозволяю. Подружка все-таки... Але ідилія для Павла продовжується недовго. Зазвичай перериваю сеанс і кажу: «Так, потримався трохи — і досить!» (сміються обоє)

CL: — Найсексуальніший аксесуар жіночого гардеробу?
Павло: — Хм...
Марина: — Чорні панчохи на підв’язках. Я це знаю, бо сама їх ношу.

CL: — Вас не лякає жіноча активність у стосунках?
Павло: — Якщо це по справі, то я цього не боюся, навпаки — вітаю. Жінці має бути цікаво посперечатися з чоловіком, відстояти свою точку зору.

CL: — На вашу думку, сучасна жінка — це...
Павло: — Що сучасна, що не сучасна... Жінки завжди залишаються жінками. Сучасна — це та, яка їздить на автомобілі, ходить у косметичний салон і на базар, займається спортом, уміє і може все. Це європейська жінка. Як Марина — моя дружина.

Як батько скаже, так по-маминому й буде

У 1992 році поет Микола Луків зібрався підписувати контракт про спільну діяльність свою і часопису «Дніпро» з одного боку, а з другого — з Союзом промисловців і підприємців. Він мені зателефонував:
— Пашо, давай після підписання контракту зробимо невеличку творчу зустріч хвилин на п’ятнадцять-двадцять.
Я погодився. Прийшов у конференц-зал. Сів з гітарою біля дівчини. Поки Луків працював з партнерами, я з нею познайомився. Дивлюся, цікава бариня. Така симпатична блондинка, ніжки гарні, бюст красивий, очки масляні. Мені то все дуже сподобалося.
Я подарував їй календарик, на якому написав номер домашнього телефону. Подивився на її візитівку: радник з питань зовнішньоекономічних відносин. «Нічого собі, — подумалося мені. — Серйозна жіночка».
Потім я все ж таки виступив, поспівав під гітару. А наступного дня Марина зателефонувала мені і запросила в гості з гітарою. Я приїхав і... залишився назавжди. Було дуже красиво: шампанське, фрукти, свічки... Старовинні російські романси я співав аж до п’ятої години ранку... Це був найдовший, найгалантніший концерт у моєму житті.

CL: — Стривайте, але ж вам у дружини приписували Аллу Кудлай, Таїсію Повалій, Лілію Сандулесу...
Павло: — Свого часу з Аллою Кудлай ми зробили спільну програму. Для нас обох я спеціально написав дует «Полюби мене». Згодом у репертуарі з’явилися шикарні дуети «Серед білого дня», «Я і ти». Ми і кліпи на них зняли. З програмою об’їздили дуже багато міст України. Інколи бувало на вулиці 25 градусів морозу, а в номері готелю — плюс п’ять. Спали, обійнявшись, але не роздягаючись, — грілись одне від одного. Алла якось запитала мене:
— А ти про секс думав?
— Ти знаєш, при такій температурі секс якось на думку не спадав...
Публіка зробила мене Аллиним чоловіком, а її — моєю дружиною. Хоча тоді я був розлученим, а Алла мала чоловіка. Коли я з’являвся сам на концертному майданчику, мене запитували:
— А чого ви без Алли приїхали?
Я відповідав:
— Та вона вдома сидить, борщі готує, за дітьми дивиться... А що було казати?!

CL: — Зізнайтеся: хто у вашій сім’ї старший?! Чи завжди цілі Зібрових збігаються?
Павло (розгладжуючи вуса): — Вона — це я. А я — це вона. Ми обоє єдиносущі!
Марина: — Ми — єдине ціле, дві половинки, які знайшли одна одну. І наш сімейний принцип такий: як батько скаже, так по-маминому й буде.
Павло: — Але розбіжності все-таки у нас бувають. Чого гріха таїти?! Я хочу сексу, а Марина йде спати. Коли вона хоче сексу, я йду спати, бо втомлений після концерту (сміється).
І ще на рахунок їжі ми різні. Мені сняться вареники, деруни, а дружина мені їх не дозволяє їсти. Каже, що сцена лопне. Тому доводиться підпільно десь на гастролях у ресторані підгодовуватися. А в усьому іншому (наприклад, у що одягатися-взуватися) я їй повністю довіряю.

CL: — То хто робить «короля»?!
Павло: — Ні, не свита, а королева! Навіть за чоловічою модою стежить моя дружина — я не маю на це часу.
Марина: — У мене з’явилася справа, яка була моєю: займатися чоловіком, його іміджем, нашим Театром. Примушувала чоловіка міняти все, починаючи з хустинки в кишені до кольору краваток. Тепер у Павла багато речей від Версачі.
Всі кажуть, що він змінився. Адже жінка, яка поруч — перший слухач, перший порадник, перший критик. Він щось запише, я послухаю і чую: тут не дотягнув, тут — голос не такий. Одну пісню прослухала, так просто розплакалася, кажу, якщо ти її не перепишеш, не знаю, що буду робити. І він переписує. Страшенно не люблю, коли в його пісні звучить щось чуже, і тому прошу, щоб Павло проявляв свою творчу індивідуальність.

CL: — Ідеальний світ чоловіка і жінки... Як ви собі його уявляєте?!
Павло: — Ідеальний світ? Це нудно. Це все одно, що мати мільйон і подорожувати, подорожувати весь час. Життя — це боротьба. І саме в цьому його сенс.
Марина: — Дякую Богу за те, що є сьогодні, хай тільки не дасть гірше.

CL: — З якою співачкою ви хотіли б заспівати дуетом?
Павло: — З Лолітою. Тому що вона епатажна, «шкодна» актриса, дуже схожа на Раневську. Хотів би виступити і з Софією Ротару.

CL: — А можете здивувати своїми господарськими талантами?  
Павло: — Запросто! Власноруч обрізаю дерева біля свого будинку, підживлюю. Садівництво — моє перше захоплення після музики. Дружина вирощує троянди та пишається своїм європейським газоном.
На дачі у ставку видри завелися, там також живуть черепахи, вужі. Хочу завезти туди білих лебедів. Мій охоронець наловив багато видр і, мабуть, уже відкрив хутровий промисел, бо його дружина ходить у шубі.
 
Українець і по паспорту, і по духу

О четвертій ранку в Марини почалися перейми. Близько шостої я телефоную до «швидкої»:
— Приїжджайте скоріше! А то ж дружина ще вдома, не приведи, Господи, буде народжувати. Це Павло Зібров.
У відповідь чую:
— А ви ще скажіть, що ваша дружина Алла Кудлай... От ще будуть нас обдурювати о шостій ранку Павлом Зібровим!
— Та ні, я справді Зібров. Зараз вам заспіваю.
— Заспівайте, тоді повіримо.
І о шостій ранку мені довелося співати. Добре, що медики задовольнилися половиною куплету. Але ефекту було досягнуто — за десять хвилин до нас приїхала машина «швидкої допомоги».
О дев’ятій двадцять народилася дитинка. Мені дозволили потримати дівчинку на руках. Звичайно, я не втримався і заспівав: «Гори, гори, моя звезда».
Ім’я ми вибирали довго. Хотілося незвичайного. І такого, щоб було зрозумілим і в Україні, і в Європі, і в Росії. У мого найкращого друга — донька Діана, була принцеса Діана, є Діана Петриненко, і наша донька стала Діаною...

CL: — Які якості характеру вашої мами і коханої дружини ви б хотіли, щоб успадкувала Діана?
Павло: — У тому то й річ, що вона успадкувала майже все від тата. Щоправда, очі доньки дуже нагадують мені мамині. Діана дуже цілеспрямована, як і весь наш рід. Мріє стати дизайнером одягу. Малює, гарно ліпить. Буває, до опівночі не виходить зі своєї кімнати — поки роботу не завершить.
Марина: — Дуже хочу дожити до того дня, коли видам Діану заміж.

CL: — А які у вас збереглися спогади про дитинство?
Павло: — Я народився у селі Червоне Вінницької області. Хто я по крові? Важко сказати, тому що намішано і болгарської, і словацької, і російської, і української... Навіть прізвище наше вимовлялося не на сьогоднішній лад: не ЗібрОвим я народився (наголос на другому складі), а ЗІбровим (наголос на першому). Сам себе вважаю українцем — і по паспорту, і по духу. Мама вчителювала, батько був майстром на всі руки. Дітей у сім’ї виховувалося двоє — старший брат Володя і я.
Вже у два роки грав на свищику. Ми мали власний домашній театр. Мама для всіх шила костюми на машинці «Зінгер», батько робив невеличку сцену. І ми виступали всією сім’єю. Батько віртуозно грав на балалайці, мама — на гітарі, брат Володя — на маленькому баянчику (потім йому купили баян).
У нашому селі музичної школи не було. Володю мама возила навчати музиці за 30 кілометрів — у Гайсин. І мене брала з собою. Спочатку ми пішки йшли два кілометри від села до автотраси, а вже там зупиняли попутні машини.
Перші два класи середньої школи я навчався у селі, а потім мама повезла мене у Київ.

CL: — А коли до вас прийшло перше кохання?
Павло: — У восьмому класі музичної школи імені Миколи Лисенка. Її звали Світлана. Вона була балериною. Вся така тендітна, витончена. Що я тільки не робив, щоб привернути її увагу: сам почав прасувати штани так, що стрілки на них ішли просто ідеально, туфлі чистив, що вони блищали, як дзеркало, став носити зачіску навскіс. Вона помітила і... закохалася в мого друга. Як я страждав! Не спав ночами, зовсім кинув вчити уроки. Хворів коханням, доки наприкінці навчального року у мене не виявилося вісім (!) двійок (а до цього я вчився виключно на «4» і «5»). Уже навіть оголосили про моє відрахування.
Пам’ятаю, як я стояв за завісою у залі, коли там відбувалася розширена педагогічна рада. Моя викладач Вікторія Зайончковська сказала:
— Так, хлопчина закохався. А хто з вас, шановні дорослі, не закохувався?! Так і він загубив голову. А ви подивіться, як він добре став виглядати, правда, схуд кілограмів на десять через кохання. Але він подорослішав. Дайте йому можливість виправитися.
І мене залишили умовно.

CL: — Розкажіть, що ви накоїли з колегами у Парижі, що там вас французи вважали «голубими».
Павло: — Збираючись на гастролі у Францію (тоді я вчився на третьому курсі консерваторії), учасники ансамблю військової пісні і танцю кооперувалися по двоє за принципом: ти везеш плитку, я — каструлю, ти — ложки, я — тарілки, ти береш каші гречані і пшоняні, я — інші (добові кожен думав витрачати не на харчування, а на подарунки).
Звісно, у Парижі нас намагалися розселити по одномісних номерах. Ми не погоджувалися: це ж незручно десь бігати і шукати сіль, чашку. Кажемо портьє:
— Но, но! Нам треба удвох!
А він стоїть і думає: чоловіки ж! Зрозуміло...
Вранці, коли виходили вдвох з номера, портьє одному казав:
— Бонжур, месьє!
Другому:
— Бонжур, мадам!
Французи не розуміли нашого явища під назвою «загальна кухня», тому думали, що ми «голубі».

CL: — Які табу щодо жінок існують у вашому житті?
Павло: — Річ у тім, що, як і в кожного артиста, в мене теж є прихильниці мого таланту, які б хотіли продовження відносин. Але я ніколи не заводжу курортних, гастрольних романів, бо це може спричинити дуже багато проблем.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: