В одному з листів до поета з міста Дубно Миколи Тимчака Іван Драч вибухнув одкровенням: «Миколо, ти далі пішов від мене». А ще один класик Дмитро Павличко визнав: «Я вожу в машині твою поетичну збірку «Співаниця» і зачитуюся нею». Повірте, ці двоє видатних людей не злукавили. Ну, хіба не афоризми-діаманти такі строфи Миколи Тимчака, як, наприклад: «Не бийте, вуйцю, чорного крота. Він знає завше, де землі болить» або «Нема окроме вогнища народу — воно отут, де світим його ми»?
В Україні уже багато років поспіль існує парадоксальна ситуація: чимало наших талановитих співвітчизників значно більше мають слави й визнання за кордоном, аніж на рідних теренах. До таких належить і львівський художник Олег Денисенко — у рідному місті відбулося лише дві його персональні виставки. І це при тому, що схожого типу мистецтво в Україні наразі не творить ніхто. Олег узявся мандрувати зі своїми роботами по світах. І небезуспішно. Художник — володар 25 престижних міжнародних відзнак, які його твори отримали на виставках естампу в Польщі, Словаччині, США, Кореї, Росії, Румунії, Італії, Іспанії та в інших державах. Але митець цікавий ще й іншим. Він з власної ініціативи береться пропагувати в Україні творчість багатьох провідних графіків світу — організовує виставки їхніх творів. І саме цим подекуди викликає у своїх українських колег здивування або й нерозуміння.
iнформаційний журнал
