«Записуємо Ясну гору церкві»

«Монастирський літопис» (1570 рік) засвідчує, що церкву і монастир при ній в селі Гошів (нині Долинський район Івано-Франківської області) збудував побожний лицар коронного війська Кучулад із Тухлянщини за Бескидами. Ченці вели тут спокійне богоугодне життя до початку ХVII століття, поки одна з розбійницьких ватаг не сплюндрувала обитель, а монахів повбивала.
Відбудував монастир і церкву на свої кошти й назвав храм іменем Успіння Пречистої Богородиці Володарки український шляхтич Євстахій Шумлянський — сотник кінноти короля Яна Казимира. Він був одружений з Анною Гошовською і володів тоді селом. Подарувавши монастиреві три тисячі польських злотих, шляхтич на схилі літ прийняв чернечі обов’язки. А поховали Євстахія Шумлянського в монастирській церкві під головним вівтарем. У 1668-69 роках його син, львівський єпископ Йосип, висвячував у цьому храмі тих, хто побажав стати священиком.
Не раз турки і татари брали монастир в облогу, а в 1762 році вони підпалили його разом із церквою. Ліс на відбудову храму дав, як пише «Монастирський літопис», каштелян Станіслав Косаковський, а його дружина з роду Потоцьких пожертвувала чималу суму грошей.
Та найбільшу пожертву на відбудову монастиря і церкви отців Василіян у селі Гошів зробила родина Гошовських — власники сіл Гошів і Дунаєво у Перемишлянському повіті. Грамотою, датованою 8 жовтня 1759 року, сім’я відписала всю Ясну гору у власність монастиря. Отець Маркіян Марисюк наводить уривок з дарчої грамоти: «Присягаємо, що... записуємо всю Ясну гору з усіма прибутками в наших дідичних добрах у селі Гошів... церкві під визнанням Преображення Господнього, як теж монастиреві Чина св. Василія Великого, що находиться при ній».

Чудотворна ікона Богоматері

Нинішній настоятель монастиря отець Пантелеймон розповідає, що у 1735 році в маєтку Гошовських з’явилася копія чудотворної ікони Божої Матері з міста Белз. Щосуботи шляхтич світив перед нею лампадку, і вся сім’я молилася.
Якось дружина Гошовського разом з гостею, яка була в неї на той час, помітили незвичну ясність на стіні, де висіла ікона. Через деякий час з очей Матері Божої потекли сльози. Жінка розповіла про це чоловікові, і він подарував ікону монастирю, розбудовою якого опікувався до кінця свого життя. На честь жертводавця монастир назвали Гошівським. Київсько-Галицький митрополит Атанасій Шептицький того ж року проголосив ікону чудотворною. 
Великі чудодійні ласки цієї ікони підтвердили, що Пречиста вибрала собі Ясну гору як своєрідний престол, щоб приймати на ньому всенародний поклін. До кінця ХVIII століття у «Монастирському літописі» з’явилося 117 записів про чудесні зцілення, порятунки та інші знаки всемогутнього заступництва Пресвятої Богородиці.
А ще старожили розповідають, що у часи Другої світової війни після сильного обстрілу Червоною армією німецького гарнізону, який розміщувався на горі, церква та інші монастирські будівлі загорілися. Вціліла лише стіна, на якій висіла ікона Богоматері, а ченці, котрі просили у неї заступництва, залишилися живими.
Але після війни реліквія зникла. Подейкують, що людей, які її зберігали, вивезли в Сибір, а ікону під час обшуку відібрали енкаведисти. Дехто вважає, що її могли просто вкрасти, спокусившись на золотий оклад, адже святиню оцінювали у півмільйона доларів. Не виключено, що нині вона є окрасою чиєїсь приватної колекції на Заході.
Тим часом у 1950 році чернечу обитель на Ясній горі закрили, щоб згодом відкрити тут притулок для дітей. Якийсь безбожник зрізав усі залізні хрести, що стояли на бані і крайніх кінцях рамен церкви. За цю святотатську роботу чоловік одержав від радянської влади автомобіль, в якому незабаром і загинув унаслідок аварії.
Лише в часи горбачовської перебудови почалося відродження монастиря. Поки ремонтували церкву, український іконописець отець Ювеналій Мокрицький кілька років відтворював у Римі копію Владичиці Ясної гори. Освятив її Папа Римський Іван Павло ІІ.
Монастир свого часу відвідали дружини послів іноземних держав в Україні. Зворушливо і трепетно підносили вони до Владичиці Ясної гори маленькі копії ікони, котрі подарував настоятель отець Пантелеймон. Його засипали запитаннями про життя і побут монахів. Отець Пантелеймон відповів, що нічого особливого в їхньому житті немає, можливо, лише працюють і моляться більше за інших, суворо дотримуються посту. Роботи вистачає: облаштування церкви, спорудження господарських приміщень, догляд за прилеглою територією.
Дружина посла Македонії в Україні Данута Гулескі — уродженка міста Броди на Львівщині — знайшла тут спільну мову з монахом Імануїлом, котрий навчався в Македонії. Дружина міністра закордонних справ України Ніна Тарасюк залишила монахам на згадку велику церковну чашу.
Сьогодні люди з усіх куточків України приходять і приїжджають до Гошівської Богородиці, щоб відчути Божу ласку і благодать.

Перекази, бувальщини, чудесні зцілення

Забули ікону за скринею
 
Співробітник Національного заповідника «Давній Галич» Іван Драбчук наводить інший переказ про походження чудотворної ікони. Нібито у маєтку Гошовських під час козацького заворушення 1734 року більше місяця переховувались три доньки пана Андрія Шугая з села Хороброва поблизу Бережан на Тернопільщині. Саме вони й забули за скринею згорнутий у трубку полотняний образ Пречистої Діви з дитятком на руках. Дідич Шугай дуже дорожив цією іконою. Казав, що вона якимось дивом уціліла разом з єдиною стіною, коли їхній будинок горів. Але Гошовські змогли переконати Шугая залишити реліквію у них. Господар дому наказав зробити для ікони раму, повісив її на стіні у найкращій кімнаті, поставив лампадку, і всі члени сім’ї відтоді ревно молилися до неї.

«Матінко, рятуй нас!»

Якось їхало селянське подружжя возом із села Витвиці на базар до містечка Болехова. Коли проїжджали дорогою біля стрімкої стіни у селі Гошів, почули сильний гуркіт. Підняли голови й остовпіли: величезний уламок скелі летів уздовж стіни вниз просто на них. Часу, щоб уникнути смертельної небезпеки, не було, тож переляканий чоловік щосили гукнув: «Гошівська Матінко, рятуй нас!» І сталося диво: уламок відбився від стіни і, перескочивши над головами подорожніх, впав у річку Лужанку. І донині ця брила лежить у річці, а місцеві жителі з покоління в покоління переказують бувальщину.

Одужав хворий, який чекав смертi

Місцевий мешканець Гнат Сокольницький понад три місяці був прикутий до ліжка. Січневого дня 1756 року, висповідавшись, чекав смерті. У цей час до нього приїхала мати. Побачивши свою дитину на межі між життям і смертю, жінка стала навколішки перед образом і щиро просила у Матері Божої, щоб та або дарувала йому життя, або ж прискорила смерть. Немов прокинувшись від сну, хлопець прийшов до пам’яті. Все ще не втрачаючи надії, мати веліла мерщій запрягати коней і їхати до Гошева. Перед чудотворною іконою відслужили святу літургію за одужання хворого. І вже за кілька днів він і справді встав із ліжка.