CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 27
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 27
???????
???? ??????
Скрипка хоч куди козак
CITY SOCIETY
Місто-легенда
Марія Зубрицька: «Туристом у культурі бути не можна»
Нові архітектурні ритми: від класики до хард-року
CITY SOCIETY
Юрій Поліщук: орієнтація на місцевості
CITY SOCIETY
У серця закони, яких розум не знає
CITY STUDY
«HOSTEL» у нас і в них
CITY HISTORY
За друге життя
Гошівський монастир
CITY HISTORY
Таємниці, сховані в табакерках
CITY FAMILY
А-ля Люксембург
CITY FAMILY
Світові бандуристи
CITY ART
Перед словом стоїть, як на сповіді
У жінку на ім'я графіка я закоханий віддавна
CITYLIBRARY
«Українська мова - моє тіло»
???? ??? CITY
???????:
N10(27) Листопад 2006     ???? ??????: Скрипка хоч куди козак
??? ? ???????
CITY SOCIETY
Юрій Поліщук: орієнтація на місцевості

CL: Юрію, більшість лучан знають вас як музиканта, лідера рівненського гурту «Чорні Черешні». Розкажіть, будь ласка, як так сталось, що з Рівного ви потрапили до Луцька?
Юрій: Взагалі-то я народився в Луцьку, закінчив тут школу №1, потім музичну школу, а вищу освіту поїхав здобувати до Рівного, там і залишився працювати. Прожив у цьому місті двадцять років. Моєму поверненню на малу батьківщину посприяв значною мірою клуб «Майдан», в якому я працюю вже протягом п’яти років. Спочатку три роки їздив сюди з Рівного, а останні два — постійно мешкаю тут. Так що робота у Луцьку, любов «майданівської» публіки до нашої творчості і стали причиною того, що я знову став лучанином, хоча, певно, я ніколи і не переставав ним бути.

CL: Публіка справді дуже любить вас. Щоп’ятниці, коли в «Майдані» проходять виступи «Чорних Черешень», годі шукати вільного столика. Я знаю, що багато з відвідувачів цього закладу приходять саме на вас, послухати українських народних пісень, класику рок-музики у вашому виконанні. Чим зумовлена така любов? Адже серед ваших слухачів можна помітити і поміркованих бізнесменів, і молодь, що здебільшого полюбляє потанцювати, і байкерів, і металістів, і прихильників фольклору...
Юрій: Чесно кажучи, я не знаю, у чому тут секрет. Ми просто робимо свою справу, намагаємося постійно вдосконалюватися, грати нові пісні. Але часто-густо публіка, хоч як дивно, не дає нам це робити. Я не можу досі зрозуміти, як нашим шанувальникам не набридає постійно вимагати одних і тих самих речей. Вже, буває, сам прошу: «Хлопці, та дайте ж зіграти щось нове». Ні, кажуть, те і те хочемо. Певно, українська музика таки западає людям в душу, раз вони мають і настрій, і потребу її постійно слухати.


CL: Культурне середовище Рівного чимось відрізняється від луцького? Вам особисто де зручніше жити, працювати, творити?

Юрій: У мене давно склалося таке враження, що «міська традиція» краще сформована і збереглася у Луцьку. Можливо, через те, що Рівне — все ж молоде місто, період його активного розвитку припав на останні 50 років минулого століття. Це моя особиста думка, принаймні, я так відчуваю, бо корінних рівнян якось не зустрічав, не можу досі скласти враження, які вони. В Інституті культури, де я навчався, моє коло спілкування складали студенти, викладачі, які з’їхалися з усієї України. Я відчув вплив різних культур. На той час це було дуже добре і для мене, і для «Чорних Черешень», адже починали ми «інтернаціональним» складом: перкусист був з Буковини, контрабасист з Кременця, скрипаль з Хоросткова Тернопільської області, я з Луцька. У Рівному, особливо в мистецькому середовищі, відчувалося різноманіття культурних традицій різних регіонів України. Я бажав би такого «інтернаціонального» складу студентів і волинським вузам. Чомусь мені здається, що тут на мистецьких кафедрах більше представлені волиняни. До того ж у Рівному існує міцна, розвинена і зі справді хорошими традиціями та напрацюваннями кафедра фольклору та етнографії в теперішньому Гуманітарному університеті. Саме там викладачі з різних регіонів України ґрунтовно досліджують фольклор Полісся, Волині. Але поряд з цим у Луцьку вже багато років проходить прекрасний фестиваль «Поліське літо з фольклором». Все це дуже добре і, думаю, буде в подальшому розвиватись.
Взагалі у нас дуже багата і цікава пісенна культура, тільки потрібно її вивчати. Бо, хоч як дивно, наш фольклор приїжджають досліджувати і поляки, і французи, і німці. Ходять по селах, черпають інформацію різними шляхами. І до мене не раз зверталися, просили записи коломийок, якихось історичних пісень. Тобто українська культура викликає великий інтерес у світі. За останні роки українці проявили себе досить неординарним народом. Можливо, ми свій імідж ще недостатньо доопрацювали, але, на мій погляд, наші люди — це досить серйозна одиниця у світовій культурній, мистецькій спільноті, і вони ще себе проявлять. А я бажав би, щоб українці були вільними, не жили за якимось «парканом», який нам постійно намагаються створити. Люди повинні мати постійний контакт зі світом для обміну інформацією, для подорожей, для навчання.


CL: У Луцьку останнім часом проводиться багато цікавих заходів: «На хвилях Світязя», джазовий фестиваль «New Cooperation», «Поліське літо з фольклором»... У Рівному ж подібних культурних подій значно менше.

Юрій: Все залежить від конкретних людей, які працюють і хочуть щось зробити, не дивлячись ні на брак коштів, ні на байдужість держави до проблем культури, ні на що інше. Я вважаю волинян більш рішучими, більш дієвими. Скажімо, начальник управління культури Луцької міської ради Юрій Войнаровський своїми напрацюваннями в галузі культури заслужив увійти в історію Луцька. Хоча я дуже люблю Рівне, де також є багато творчих, активних людей. У радянські часи тут навчалися і Мареничі, і Василь Зінкевич, і Алла Попова, і Микола Гнатюк. У Рівненській філармонії свого часу працювали Лариса Доліна, Лариса Канарська-Конощук і ще багато хто. Але чомусь не затримувалися в цьому місті. В Луцьку ж — навпаки.
Взагалі Західна Україна напрочуд багата на талановитих людей. Треба поважати наших відомих земляків, знати їх, цікавитись ними. А спостерігати по телебаченню чи читати, хто там з російських зірок з ким одружився тощо — якось нудно. Включаєш телевізор — неодмінно якийсь концерт «вєліколєпних артістов» російської естради. Це тішить, звичайно, добре, що вони є. До того ж в Україні місця багато, і концертних залів найкращих усім заїжджим вистачить... Як казав мені Валерій Маренич: «Чому ми з тобою не можемо концерт організувати в залі «Україна», люди б прийшли послухати... Так, ми не будемо гоцати по сцені, не буде за нами стрибати півсотні роздягнених дівчат інституту імені Поплавського, не буде це все гриміти...» Зрозуміло, класно організовані шоу мають свою публіку, але, тим не менше, повинна ж бути і альтернатива. І вона є, її просто потрібно культивувати... Наші співаки, митці нічим не гірші і так само заслужили на увагу преси і повагу людей. Мені подобається, що ваш журнал і цими проблемами переймається.


CL: А які рецепти для підтримки нашої вітчизняної культури ви можете порекомендувати?

Юрій: Відродити наш прекрасний фестиваль «Оберіг». Не секрет, що саме з нього розпочали свою творчу кар’єру і Марічка Бурмака, і Едуард Драч, і Олександр Смик, і багато інших відомих сьогодні виконавців. У Рівному в цьому році я знову намагатимусь організувати фестиваль студентської творчості «Я і гітара». В котрий раз доведеться стикнутися з багатьма проблемами, в основному з бюрократією, байдужістю наших чиновників. Тим не менше, для молоді такі заходи просто необхідні — для знайомств, для спілкування, для обміну творчими ідеями, для оцінки свого власного рівня і рівня інших музикантів. Наприклад, ми з музикантами їздили до Польщі на джазовий фестиваль в Замості. Маленьке місто — центр джазової культури Польщі. Рівень виконавців — колосальний, наші також непогано себе проявили. Але ми усім цим займалися по потребі, а там — це ціла культура. Люди мають можливість кудись поїхати, чогось навчитись...

CL: Юрію, багатьом лучанам було дуже приємно бачити вас під час фестивалю «New Cooperation», що проходив у Волинському драмтеатрі 20 серпня. Поряд з польськими «Jazz Trio RGG» Войцеха Недзеля та ветераном європейської джазової сцени Яном «Пташином» Врублєвскі, колективом з Великобританії «Julian Thomas and Friends» наші місцеві джазмени дійсно виглядали на рівні.

Юрій: Так це ж і був той самий фестиваль, що завдяки кільком небайдужим і діяльним людям нашого міста на один день перекочував з Замостя до Луцька. А джаз я граю ще з студентських років. В Україні, на жаль, джазової традиції не існує. Хоча колись були напрацювання і у цій царині. «Вій», здається, з джазу починав. Якщо взяти старі аналогові роботи дуету «Світязь», то це дійсно була музика, а не просто ритм-секція і вокал. Шкода, що зараз мистецтво переходить у жанр масового користування, а відтак і масового впливу. Чому, наприклад, музиканти «Pink Floyd», яких я дуже люблю і поважаю, досі збирають стадіони? Чому на концерти «АС/DС», хоча, можливо, вони не завжди несуть якийсь позитив у своїх текстах, приходять тисячі прихильників? Люди люблять свою культуру, вона їх надихає, до того ж підростає покоління, яке має на чому вчитись. А у нас «демократія» наче, усі танцюють, співають... Більшість з цих квазіспіваків не є самовиражені, не потрібно ліпити з них того, чого вони апріорі не мають. Нам усім потрібна стабільна система захисту культури на державному рівні. Бо в багатьох музикантів присутнє бажання просто вижити. Де ж та творчість візьметься, коли для митців існують реально несприятливі умови?


CL: Але така ситуація не лише у мистецькому середовищі, а й у цілому українському суспільстві...

Юрій: Безперечно. Хоча ми народ, поселений Богом на землі, на якій просто треба працювати... Не потрібно нападати на якісь сусідні землі, відвойовувати урожай, стада відбивати, нам нічого не треба, в нас усе є. Тому й жителі Полісся мають такий характер, що швидше ладні роздумувати, десь у чомусь себе звинувачувати. Я не намагаюсь перебрати на себе повноваження якогось політолога, а розказую те, що відчуває наразі проста людина. У мене є, слава Богу, кого послухати, батька, наприклад. Не треба далеко ходити. Ось центром нашого міста тече річка Сапалаївка. Батько ще пам’ятає час, коли люди з неї воду пили. А зараз? Невже нікого не турбує, що з цієї річки зробили смердючу і брудну клоаку? Там же можна було б таке прекрасне місце відпочинку організувати і для нас, і для наших дітей... Очистити річку, навести лад, перш за все, у своєму місті, на своїх подвір’ях. Закликаю усю громадськість звернути увагу на цю проблему. Я сам особисто готовий безкоштовно відіграти концерт, аби зібрати кошти й очистити, врятувати цю річку, облагородити наше місто. Нехай міська влада надасть нам приміщення для такого заходу, і, думаю, багато хто з музикантів відгукнеться на цю ініціативу.


CL: Дійсно, було б добре організувати такий благодійний концерт задля благоустрою нашого міста. Але вам не здається, що коріння байдужості, «хатокрайності» наших людей росте дуже глибоко, що має минути багато часу, перш ніж зміниться їх світогляд, ставлення до життя?
Юрій: Я хотів би, щоб ми усі зорієнтувалися, де ми є, хто ми є, звідки прийшли, задля чого живемо? У нашому суспільстві зараз існує огульне захоплення молоді алкоголем, наркотиками, маса, у буквальному змісті, хворих людей, які не займаються своїм здоров’ям, не займаються собою, намагаються втекти у блуд. Наші діти перевантажені всіляким дріб’язком, їх не вчать думати, їх вчать за інструкцією виконувати вказівки, натискати кнопки, що призведе до певного результату. Ми дресируємо майбутніх операторів, які не будуть приймати жодних рішень, а лише виконувати чиїсь інструкції і отримувати за це пайок.
Таке відбувається переважно через низьку освіченість молодих людей. Я не проти платної освіти, але я проти того, щоб вона стала взагалі недоступною. Я сам працював в університеті і сміливо можу сказати, що боровся з хабарництвом, через що з вузу і «вилетів». Мені інкримінували те, що у мене, мовляв, немає наукової діяльності. Якщо вважати переписані з Інтернету «папірці» науковою діяльністю, то в мене дійсно її не було. Читаєш наші книжки, дивишся телепрограми — думки відсутні, суцільні вилизані інформаційні блоки, які, в принципі, нічого не змінюють у житті, не збагачують його. Падають літаки, гинуть люди, ніхто не скаже і не напише, що треба зробити, щоб люди не гинули. Усі ці жахи подаються так, ніби так і має бути, нормальне явище себто. Ми звикаємо до того, що масами вбивають, масами хворіють, масами гинуть в автокатастрофах. Тобто ми призвичаюємось до стандартів, у яких ми не жили, а наші батьки — тим паче. Чому ми йдемо до неприродного, у бік моральної і духовної деградації? Ясно, що кожен окремо може «присісти» на свій бізнес, у межах, в яких йому дозволять, як страус, у пісок голову сховати, та й усе. Але це ж не вихід. Ми маємо дбати про наше майбутнє і майбутнє наших дітей.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: