CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 26
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 26
???????
???? ??????
Чічка
CITY SOCIETY
Випускний бал Кубка
CITY SOCIETY
Це магічне слово «Тустань»
CITY SOCIETY
Митець, який заперечує натхнення
Лялька-мотанка
CITY SOCIETY
Африканствували у Луцьку
CITY STUDY
5 обов`язкових років
Автостопом у людські серця
CITY HISTORY
Львівські палаци
Король Ядвіжка
CITY HISTORY
Загадки старого підземелля
CITY FAMILY
Цей шокуючий Брюссель
CITY ART
Територія вільних муз
CITY ART
Карпатський вернісаж
???? ??? CITY
???????:
N9(26) Вересень 2006     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY HISTORY
Львівські палаци

У середні віки місцем проживання шляхти був замок, місто ж — це територія купців, ремісників, найманців, монахів, жебраків... Центр духовного життя — собор, центр буденних суспільних справ — ратуша. Замок феодала чи навіть короля — завжди на відстані, надійно захищений від агресії світу товстелезними мурами. Палац — ознака затишного, заможного і, відповідно, схильного до розваг життя — з’являється в містах уже за більш певних часів, у добу Ренесансу. Коли життя стало більш урівноваженим, а суспільство — багатшим, заможніші купці почали розбудовувати свої помешкання з усією доступною їм пишністю. В центрі стародавнього Львова, на площі Ринок і навколо — палаци ледь не через один. Найбільше час зглянувся над двома — палацом Бандінеллі (площа Ринок, 2) і палацом Корнякта (площа Ринок, 6). Обидва тепер мають музейний статус, отож, відповідно, й можливість ілюструвати своє палацове минуле принаймні пунктиром.
Палац Бандінеллі (див. журнал «CITY LiFE» №8 за 2005 р. — ред.) збудував у 1589 році львівський аптекар Ярош Ведельський, але своєю славою він завдячує одному з наступних власників — італійському купцю Роберто Бандінеллі.
По сусідству з палацом Бандінеллі розташований ще один унікальний ренесансний палац — родини Корняктів. Виноторговець Костянтин Корнякт отримав дворянство з рук короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІ Августа за свою вірну службу на посаді особистого королівського секретаря. Наступний король Стефан Баторій спеціальним декретом дозволив Корнякту спорудити на площі Ринок у Львові палац з шістьма вікнами — привілей, який у місті на Магдебурзькому праві не можна було купити за жодні гроші, тільки отримати за особливо видатні заслуги перед містом та державою. Авторами палацу стали італійські архітектори Петро з Барбони та Павло Римлянин. Перлина будинку — так зване Італійське (або Венеційське) подвір’я, магніт для львів’ян і туристів. Вже у XVIII столітті тут ставили Шекспіра. Посперечатися шармом зі львівським «Італійським» подвір’ям на території України здатна хіба колишня резиденція російських царів у Лівадії.

На жаль, спадкоємці дуже швидко пустили багатий маєток Корнякта за вітром. За якийсь час палац купили Собеські, й коли Ян Собеський став польським королем, палац автоматично перетворився на королівську резиденцію. 1686 року саме тут, в будинку Корнякта, було підписано вічний мир між Росією і Польщею. 12 вересня 1908-го до 225-ї річниці розгрому Яном ІІІ Собеським турків під Віднем у палаці Корнякта відкрився музей, який на честь цієї події дістав назву Національного музею імені короля Яна ІІІ. Після радянської реорганізації тут розмістився центральний корпус Львівського історичного музею. Родзинка експозиції палацу Корнякта — так звані «королівські зали», умебльовані в стилі львівських палаців XVIII-XIX століть.

Сусідня ділянка на площі Ринок, 9 від ХIV століття належала римо-католицьким архієпископам. У цьому палаці гостювали славетний король Ягайло з дружиною Ядвігою та князями Сигізмундом і Свидригайлом, польські королі Ян Казимир і Владислав IV. Коли 1724 року гетьман Сенявський віддавав у цьому палаці заміж свою доньку Софію, то з вікон виставили чотири труби, з яких упродовж години лилося справжнісіньке угорське вино.

На сусідніх з площею Ринок вулицях теж не бракує палаців. Найбільш помітний з них — на вулиці Театральній, 18 — у ХІХ столітті належав вельможній родині графів Дзєдушицьких. Саме тут знаходиться найстаріший в Європі механічний ліфт, виготовлений у середині ХІХ століття. 1870 року граф Володимир Дзєдушицький — відомий зоолог, етнограф і археолог — відкрив у своєму палаці природознавчий музей, а 1890 року подарував його разом з бібліотекою та цілою спорудою палацу місту. На жаль, уже майже десятиліття музей зачинений для відвідування — тут триває ремонт. Одразу за межами стародавніх мурів, на колишніх Губернаторських Валах (тепер вул. Винниченка, 18) був збудований палац губернаторів Галичини. Тепер це зал засідань обласної адміністрації. На цій же вулиці у ХІХ столітті був збудований палац римо-католицьких архієпископів.

Переважна більшість шляхти воліла будувати свої палацові резиденції не в межах середньовічного «міста в мурах», а довкола. Практично всі вони — палаци Зельонків, Гадзевичів, Четвертинських, Бекерських, Вишневецьких, Гановських, Каліновських, Яблоновських, Целецьких, Шептицьких та багатьох-багатьох інших — при подальшому наступі міста або зникли без сліду, або були настільки кардинально перебудовані, що впізнати ознаки палацу в пізнішій забудові може хіба досвідчене око спеціаліста. Щоправда, один примірник палацової архітектури XVII століття — палац графів Баворовських (вул. Бібліотечна, 2) — уникнув руйнації часом і урбанізацією. Спершу споруда слугувала арсеналом гетьману Сенявському. Велика статуя коня, вміщена на східному фасаді, залишилася тут у спадок від наступних власників — графів Чарторийських, які у ХVIII столітті облаштували в колишньому арсеналі стайні і манеж. І тільки вже Баворовські нарешті перебудували колишній арсенал-манеж під палац. Тепер тут — царина муз, у палаці міститься відділ мистецтв Наукової бібліотеки НАН України імені Василя Стефаника.

Найпишніші львівські палаци родом з ХІХ століття. У цей час більшість дрібнішої шляхти масово переселяється зі своїх зубожілих маєтків до міста, а магнати, які на час зими «злітаються» на світло міських розваг, активно будують тут відповідні до свого статусу пишні резиденції. Найвідоміша з палацових споруд цього періоду належить графам Потоцьким (вул. Коперніка, 15). Альфред ІІ Потоцький — намісник королівства Галичини і Лодомерії у 1875-1883 роках і палкий шанувальник французької архітектури доби легендарного короля-сонця Людовіка ХIV — замовив проект палацу відомому паризькому архітектору Луї д’Оверню. На жаль, Альфред ІІ не встиг побачити свою резиденцію, будову завершив його син Роман. Палац Потоцьких практично не був пошкоджений протягом Першої світової війни, але фатальний випадок восени 1919 року ледь не поставив крапку в біографії споруди. У той день місто святкувало річницю перемоги Польщі в україно-польській війні 1918 року. Родзинкою урочистостей мав стати військовий парад. Аж раптом літак одного з американських льотчиків увійшов в піке і врізався просто в дах Палацу Потоцьких. Пілот загинув. На горищі й у кімнатах верхнього поверху почалася пожежа. Більшу частину того, що не знищив вогонь, розтягли вуличні лайдаки. Держава повністю відшкодувала Потоцьким збитки, вже за кілька років палац було відреставровано. У 1939 році мистецька колекція палацу разом з меблями, килимами і рештою інтер’єрних дрібниць була оцінена в мільйон злотих.

Під час Другої світової війни в палаці розташовувався штаб італійських військових частин. Подейкують, що тут навіть гостював Муссоліні. Після війни в Палаці Потоцьких містилися різноманітні науково-дослідні установи, а від 1975 року — «Палац щастя», де брали шлюб як мінімум два покоління львівських молодят. 2001 року Палац Потоцьких був переданий Львівській галереї мистецтв. Тепер тут експонується колекція європейського мистецтва ХІV-XVIII століть зі збірки галереї.

Сьогодні перший поверх палацу, як і за часів графів Потоцьких, — репрезентативний. В Червоному і Білому залах та Камінному салоні влаштовують урочисті урядові зустрічі, мистецькі презентації, камерні святкування та концерти. У відреставрованій родинній капличці палацу незабаром буде розміщено одну з перлин збірки галереї — унікальну чудотворну ікону візантійського письма, так звану «Львівську Богоматір», яка довгий час вважалася втраченою. На другому поверсі палацу — власне музейна експозиція, з найбільш відомих творів якої світову славу мають підписне полотно Якопо Цуккі «Ловля перлів та коралів» і єдиний в Україні твір пензля одного з найбільш загадкових європейських художників Жоржа де Латура «У лихваря».

Далі по тій же вулиці Коперніка, будинок 40а — колишній палац стародавнього литовсько-руського роду князів Сапєгів. Адам Сапєга був головним меценатом будівництва залізниць у Галичині. Сучасники називали його палац «чарівною скринькою». Також збудований у другій половині ХІХ століття, мініатюрний зграбний палац у необароковому стилі коштував майже так само, як і пишна споруда Палацу Потоцьких. Його гордість — вишукана кам’яна різьба фасадів ручної роботи. Наступна споруда по вул. Коперніка, 42 — колишній палац графів Бєльських. Тепер тут працюють Будинок вчителя і Народний польський театр. За кілька кварталів від вулиці Коперніка — палац графів Голуховських (вул. Листопадового чину, 16). Його власник граф Агенор Голуховський, перший намісник Галичини, бюрократ і консерватор, відомий тим, що спровокував «азбучну війну». Він запропонував перевести українське письмо на латинську абетку. Ця його ідея дотепер гріє серця галицьких сепаратистів.

Французький стиль Палацу Потоцьких спричинив у Львові моду на цитати з французької архітектури. Одна з найбільш вдалих споруд цього типу — палац Семенських по вул. Пекарській, 19. Монументальна ажурна брама, величний курдонер — «двір честі» з бічними флігелями для челяді й коней — усе це нагадує пишні французькі резиденції доби бароко в околицях Парижу. Міська історія зберегла похмуру легенду, пов’язану з цим місцем. За кілька століть до нового палацу на цьому місці мешкали брати-розбійники. Вони без жалю грабували та вбивали одиноких беззахисних подорожніх. Злочини братів переповнили чашу Божого терпіння, і вони були покарані: під час бурі в будинок влучила блискавка, і він вигорів вщент разом зі своїми власниками-душогубами.

Трохи далі по цій же вулиці — романтичний неоготичний палац Туркулів-Комелло. Цікаво, що він обернений до вулиці тилом, а центральний фасад з великою терасою дивиться просто в парк. Вочевидь, власники палацу і в галасливому місті хотіли почуватися затишно, як у заміській резиденції, тож і придумали збудувати палац усупереч загальноприйнятим нормам.

Більшість з львівських палаців «працює» державними установами. Тож удень тут метушаться люди, дзвонять телефони, штампуються папери, вирішується безліч справ, одним словом — струменіє життя. Але вже надвечір темні вікна констатують той факт, що зіркові часи пишного палацового життя — це таки минуле. З усіх львівських палаців хіба один тільки Палац Потоцьких може похвалитися бодай якоюсь ілюзією світського життя. Вже кілька років поспіль напередодні Нового року акція «Межа року» збирає тут інтелектуальну галицьку еліту на пишну учту. Форма одягу — для балу, тобто чоловіки — в метеликах і по можливості у смокінгах, дами — у довгих вечірніх сукнях з ретроприсмаком. Акція започаткована редакцією незалежного культурологічного часопису «Ї». Завдяки зусиллям згуртованих навколо часопису інтелектуалів на місці колишніх повстають нові ритуали, виникають привабливі регіональні міфи, колесо історії обертається, і її щільно тканий гобелен поєднує минуле з майбутнім в єдине полотно.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Король Ядвіжка
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: