CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 26
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 26
???????
???? ??????
Чічка
CITY SOCIETY
Випускний бал Кубка
CITY SOCIETY
Це магічне слово «Тустань»
CITY SOCIETY
Митець, який заперечує натхнення
Лялька-мотанка
CITY SOCIETY
Африканствували у Луцьку
CITY STUDY
5 обов`язкових років
Автостопом у людські серця
CITY HISTORY
Львівські палаци
Король Ядвіжка
CITY HISTORY
Загадки старого підземелля
CITY FAMILY
Цей шокуючий Брюссель
CITY ART
Територія вільних муз
CITY ART
Карпатський вернісаж
???? ??? CITY
???????:
N9(26) Вересень 2006     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY SOCIETY
Митець, який заперечує натхнення

Бачення Антипом сучасних культурних процесів в Україні ґрунтується на невтішних фактах яничарства деяких українців, їх перебування під впливом чужорідних, не притаманних їхньому менталітету цінностей. В наш час одне із «захворювань» українців — це не знайоме європейцям тяжіння до зовнішнього декору за відсутністю внутрішнього духовного змісту. До того ж боляче за «роздерту» в культурному й духовному плані Україну…

— У чому, на ваш погляд, полягає найголовніша проблема українців як нації? Звідкіля походить їхня «розірваність» на два, так би мовити, фронти — Схід та Захід?
— Споконвіку на теренах України співіснують і борються між собою дві філософії — східна та західна. На мою думку, українському народу природно притаманна західна, європейська філософія й культура. Західна Україна — тому яскраве підтвердження. Центр та Схід підпали свого часу під вплив угро-фінської й тюркської культури, яка, на жаль, продовжує домінувати й у сучасному ментально-культурному полі України.

— Невже на території такої величезної за своїм розміром держави, як Україна, не можуть з користю одна для одної співіснувати дві культури?
— На жаль, угро-фінська культура виявилася досить агресивною по відношенню до автентичної культури українського народу. Явище «общака», зрада національних інтересів держави, проголошення Мазепи зрадником не лише Москви, а й самої України свого часу (та й сьогодні) — ганебні наслідки цього співіснування. Та й достеменно відомо, що сіамські близнюки довго не живуть.

— Якщо ця так звана «східна» філософія була нам нав’язана, то, напевно, ґрунт для неї виявився досить благодатним…
— Безумовно. Хоча, подивившись на її процвітання в багатьох областях країни, починаєш замислюватися, чи насправді вона була нам нав`язана, чи є генетичною особливістю здебільшого лівобережних й центральних українців.

— Отже, відповідно до вашої теорії «агресивності культури», заради виживання одна з цих двох культур повинна поглинути іншу… Чи співіснування домінуючої й «периферійної» культур також цілком можливе?
— Авжеж. Але постає питання, яку культуру ми хочемо бачити в Україні домінуючою, а яку «периферійною». На жаль, українська нація, яка сама «родить» свою культуру, так само, як і німці чи французи, сама ж цю культуру занедбала й не досить охоче її відроджує. Та, окрім проблеми «двох культур», існує й проблема наступу нових технологій, за якими ми, на жаль, не встигаємо.

— Виходить, українська культура так і залишиться «селянською» культурою?
— Наш фольклор, вишивка, писанки, які створюють бабусі по селах і містах нашої держави (тим самим доводячи, що кожна з них уже є мисткинею), — це зовсім не «селянська культура», а наш скарб. Та треба ще йти у ногу з часом і доводити світу, що ми є самобутньою й передовою нацією. На жаль, для формування єдиної нації нам не вистачає патріотизму й відчуття державності. Так склалося (до речі, це моя власна асоціація), що історично українці — це козаки по духу й по крові, які спочатку боронили свою волю, а вже потім державу з шаблею в руці. Ця вольниця була завжди дорожча за державу. Тому в нас не приживалася й Конституція. І воювали ми дуже часто за всіх, окрім себе. На превеликий жаль, нам здебільшого й сьогодні усе одно, в якій державі жити, аби бути вільними. Хоч як це парадоксально звучить, українці — раби свободи!

— Але ж в історії України було дуже багато патріотів, які боронили саме свою батьківщину.
— Так, але на рівні усієї України ці випадки є дійсно поодинокими. Загального патріотизму й любові не до Львівщини чи Донбасу, а до України в нас немає… В Німеччині баварцям не все одно, що коїться, наприклад, у Берліні. Та й берлінець хвилюється за події в Баварії, бо його батьківщина — уся Німеччина. А ми виявляємося самі якимись ментально-культурними «сепаратистами» в межах своєї ж батьківщини. Українцям треба єднатися на всіх рівнях, не лише в політичному сенсі. І культурні, мистецькі зв`язки Сходу та Заходу країни повинні цьому реально допомогти.

— З 10 вересня по 7 жовтня в Донецьку відбувається Міжнародний симпозіум зі скульптури в камені «Український степ». Чи здатне, на ваш погляд, проведення подібних мистецьких заходів сприяти такому національному єднанню?
— Авжеж. Як цього літа футбол змусив усіх українців згадати, хто ж вони є і в якій країні живуть, так само подібного ефекту можна очікувати від мистецьких заходів. Симпозіум — це взагалі, на мою думку, явище безпрецедентне на теренах України. Окрім того, що в ньому беруть участь найвидатніші скульптори України, також запрошені представники з усіх частин держави: Львова, Києва, Харкова, Донецька й Горлівки. Беруть участь і два німецьких скульптори. Лише події такого роду здатні пробудити у людей відчуття причетності до великої культури своєї батьківщини й любов до мистецтва.

— До речі, як ви прокоментуєте ситуацію із сучасною українською скульптурою? Наскільки їй вдається бути самобутньою й справжньою?
— Українці — це народ, який сьогодні «хворіє» на втрату власної й національної самосвідомості. Це приводить до підміни понять, розмінювання на дрібниці, прагнення декоративності в негативному сенсі цього слова. Така ситуація, на жаль, спіткала й українську скульптуру. Нині багато хто з сучасних українських скульпторів більше займається підробками: статуетку, парасольку, свічник вони видають за скульптуру. Я не маю нічого проти декоративних речей, але вважаю, що не треба фальшивити, видаючи їх за справжні витвори мистецтва. Це погано впливає на смаки людей, бо в мистецтві починає переважати «салон». Про ці процеси дуже влучно висловилася київський мистецтвознавець Л.Лисенко: «Скульптура, що є дизайнерським об’єктом, стає вішалкою для капелюхів».
Українській скульптурі не вистачає енергії й життя, думок та почуттів. Не вистачає індивідуалізму, оригінальності. Блиску багато, а під ним — мертва форма, недосконалий об`єм, відсутність енергетичного взаємозв`язку з глядачем. Нам треба виховувати мистецькі смаки глядачів і замовників. Інакше скульптура перейде в сферу декоративно-ужиткового мистецтва. А цього ніяк не можна допустити…

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Лялька-мотанка
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: