CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 25
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 25
???????
???? ??????
Не просто спокусити Білик
CITY PEOPLE
5 правил зіркового життя Тіни Канделакі
CITY SOCIETY
Я Світязь
Побужжя
Драгобрат
CITY HISTORY
Загадка львівських левів
Меа
Віднесені за світові води
Зона поганського культу
Гуцульський шик
CITY FAMILY
Амстердам: без заборон і обмежень
CITY ART
Бард романтичного фото
CITY ART
Ірина Мазур: «Постановка - це мільйонів варіантів»
CITY LIBRARY
Любко Дереш: Пишу так, як мені цікаво
???? ??? CITY
???????:
N8(25) Серпень 2006     ???? ??????: Я Світязь
??? ? ???????
CITY SOCIETY
Драгобрат

Прекрасно, романтично і... нездійсненно. Хоча... На Новий рік і на Різдво подібні дива трапляються у казках. А наяву? Виявляється, також, але тільки — на Івана Купала. І якщо вигадана місцина, де мешкали 12 місяців, була відома лише одній втаємниченій особі, то справдешня — не «засекречена». Щоправда, знають її тільки любителі карпатських мандрівок. А от розповісти про цю дивовижу (та й не тільки про неї) «на весь білий світ, усім добрим людям» вирішили директор видавництва «Карпати-3000» Іван Яцик, голова асоціації «Драгобрат» Петро Грапенюк та виконавчий директор туроператора «Карпати. Туризм. Відпочинок» Віталій Чупак — організатори першого фестивалю «Свято Купала» на Драгобраті (Закарпатська область, Рахівський район).

Власне, давнє язичницьке свято горяни відзначають на Закарпатті завжди: дівчата, як водиться, пускають уночі вінки на воду, аби дізнатися про своє щастя-долю, а травознаї шукають удосвіта чарівні зела, напоєні цілющою силою землі. Але ще ніколи воно не збирало тут стільки шукачів «цвіту папороті», як цього року. Хтозна, чи трапилася комусь у лісових хащах диво-квітка, та обіцяні легендами скарби відкрилися всім, хто приїхав сюди влітку. Зазвичай городяни вирушають у гори взимку — ганяти на лижах крутосхилами. Але що таке Карпати в теплу пору року — знають не всі. Тому отці-засновники фестивалю зважилися зламати усталений стереотип.
— Наразі Драгобрат відомий як гірськолижний курорт, — розповідає Іван Миколайович Яцик. — Воно й не дивно, адже у вересні сніг тут уже лежить, а в червні — ще лежить. Решту часу місцеві турбази, які можуть прийняти до тисячі гостей, майже не працюють. І туристи навіть не уявляють, які можливості для відпочинку втрачають! От ми й хочемо їх продемонструвати. Цьогорічне купальське свято — перше, але надалі буде постійним. І це — тільки початок. Окрім листопадового урочистого відкриття зимового сезону й лютневого фольклорно-етнографічного відзначення Стрітення, у вересні плануємо джипінг — таке собі карпатське сафарі для автолюбителів. Будемо пропагувати туристичні піші походи й велосипедні мандрівки Свидовецьким хребтом. Бо сьогодні, на жаль, таке дозвілля ще не стало популярним. Втрачені навіть ті набутки в царині туризму, які мали в радянські часи. Адже ще в 1970-х у цій місцевості існували чудові маршрути Карпатами, діяли притулки. Але зараз їх немає — щось понищене, щось спалене.

— Тоді на полонинах був такий рух, як у Чикаго, — жартома додає Петро Петрович Грапенюк. — Хотілося б і нині спричинитися до відродження активного, а не матрацного відпочинку. Якщо вдасться підтримати його розвиток, то, думаю, незабаром спорт і туризм у Карпатах процвітатимуть.

І ті, хто цього року ризикнув, всупереч усталеній традиції, змінити «моря» на Драгобрат у «не сезон», уже знають: аби приїхати сюди, не потрібен особливий привід і не обов’язкове свято. Бо Карпати — це і так «свято, яке завжди з тобою». Тут ніколи не буває нудно і завжди є чим зайнятися: зайти до вівчарів у колибу й скуштувати свіжу бринзу, а ще ліпше — побачити на власні очі диво її народження; посидіти біля живого полонинського вогню; покататися верхи на конику витривалої гуцульської породи або — на гірському велосипеді; сплавитися бурхливими річками на рафті; політати на параплані... Коли ж усе це робити, як не влітку?

— У цьому сенсі Драгобрат — явище для Карпатського регіону унікальне, справжнє високогірне царство, — розповідає доцент кафедри туризму й готельного господарства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Галина Михайлівна Гуменюк. — Протягом цілого року воно має чудові умови для найрізноманітнішого активного відпочинку і навіть екстремального туризму. Тут несуть свої бурхливі потоки гірські річки з безліччю малих водоспадів, б’ють джерела мінеральних вод, підносяться стрімкі вершини. З-поміж них — найвища гора України Говерла (2061 м над рівнем моря), Петрос, Близниця, Чорна Гора, Унгаряску, з яких відкривається вся краса Свидовецького й Чорногірського заповідних масивів...

Їхні назви ніби й на слуху, а між тим — що ми про них знаємо? За масовістю присвячених до визначних дат сходжень на славетні вершини втрачаємо інтимність спілкування зі світом гір. Світом, пронизаним міфами та романтичними легендами. Зберігаються вони й у серці Драгобрату, який навіть назвою своєю завдячує випадку, що увійшов у народні перекази. Люди досі переповідають давню історію про братів-близнюків, які, кажуть, закохалися в одну дівчину. А вона, не знаючи, котрому із двох віддати перевагу, необачно пообіцяла свою руку тому, хто принесе їй «шовкову косицю» — так гуцули називають квітку едельвейс, що росте на стрімких схилах і зірвати яку може тільки відчайдушний сміливець. Хлопці дарують її своїм коханим на знак відданого й щирого почуття — як його незаперечний доказ. Близнюки без вагань кинулися по едельвейс і... загинули, зірвавшись зі скелі. Коли стурбовані тривалою відсутністю юнаків родичі звернулися до поліції, троє жандармів вирушили на їхні пошуки. Та побачивши місце трагедії, де загинули брати, вони закам’яніли на місці, перетворившись на три гірські круті горби, що відтоді так і називаються — Жандарми. А Драгобрат отримав свою назву у пам’ять про двох загиблих дорогих братів (завдячують їм своїм найменням і гори Близниці — Мала й Велика). Ну, а горда гуцулка, яка стала призвідницею нещастя, виплакала стільки сліз, що з них утворилося гірське озеро Івор...

Тутешні озера — ще одна дивовижа, що вабить до себе шукачів пригод. Схоже, саме на їхніх берегах і живуть 12 братів-місяців. А чого б інакше просто посеред літа, в самісіньку спеку, навколо озера Геришаска лежали незворушно холодні сніги? Попервах навіть повірити важко у реальність цього сполучення: яскрава зелень полонинських трав, ніжні барви незнайомих «дітям асфальту» квітів і крижаний холод іскристої білизни. Зануритися в холодну купіль зважиться не кожен.

На берегах льодовикового високогірного озера вже чорніють плями кострищ, «скалять зуби» уламки битого скла й вітер котить пластикові залишки веселих пікніків, а щасливі й засмаглі туристки наввипередки збирають карпатський диво-цвіт, якого й назву не в кожній книжці знайдеш. «Що вдієш? Хіба з туристами інакше буває?» — знизують плечима горяни. А на запитання, чи справді в тутешніх лісах живуть ведмеді, про яких нагадує напис на підступах до Драгобрату, сумно жартують: «Якщо й були, то після гучних концертів на майданчиках просто неба, напевно, далеченько розбіглися».

Компенсацією за такі втрати нібито повинні стати прибутки від туризму. Та чи справді він потребує жертв? Пригадала собі давню подорож до Литви (тоді ще зовсім не євросоюзівської). Добре пам’ятаю, як під час тижневої мандрівки Ігналінськими озерами пильнував нашу туристичну групу гід — місцевий мешканець. Човни минали пишні водяні лілії; приставали до берегів «Крижаної гори», всуціль зарослої синіми люпінами, а тому схожої на уламок льодовика, проте жодної рослини не було зірвано: щоденна сувора заборона підкріплялась його постійними попередженнями про штраф. І вже мови не могло бути про залишки сміття на привалі: всю тару належало спресувати й привезти назад, на базу. Не менше клопотів завдавало вогнище: по деревину для нього чоловіки не раз ходили в дуже неблизький світ: треба було знайти тільки мертву — суху. Ну, а коли стоянку туристів відвідав лісник, то зчинив справжній скандал, побачивши вбиту в стовбур живого дерева сокиру...
Звісно, можна приїхати в гори послухати «голос трави» й вітру, шум потоків і спів птахів, але, минаючи драгобратські пансіонати, дивувалась... виставленим на веранду динамікам, що глушили «попсою» все живе в найближчих околицях, а ще — якомусь зболеному краєвиду на облисілі гірські схили, обтикані пеньками — слідами тотальної порубки. І згадала зворушливі, красиві слова, якими врочисто починався фестиваль на Драгобраті: «Ви приходите під зелені склепіння на побачення із самими собою, на думу-роздуму, на здибання з казкою, де звичайнісінька джерельна вода обертається в чар-трунок. І після ковтка такої води вже знаєте, що прийшли у гірський край не просто нудьгуючими туристами, а синами своєї землі, щоб пізнати її красу, намилуватися нею — і ще більше полюбити».  

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Я Світязь
  Побужжя
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: