CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 24
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 24
???????
???? ??????
Луцьк єднає фольклористів світу
Учасники фестивалю «Поліське літо з фольклором»
CITY PEOPLE
Футбол обєднує
CITY PEOPLE
«Синтетична» Лана - це космічна Руслана
CITY SOCIETY
На козичинну йду!
CITY SOCIETY
12 зоряних днів
CITY HISTORY
Ключі, які не відкривають жодних замків
Бастіон з «іншими привидами»
CITY FAMILY
На землі «баунті»
Відпочиваючи, обирай українське
CITY FAMILY
Стіни зеленої кімнати
CITY FAMILY
Політ над гніздом рицарів
CITY FAMILY
Дозволь собі безпечний бюст
CITY ART
Зупинена мить належить «пензлю»
Театр у кошику...
CITY LIBRARY
Ігор Калинець: «Треба вміти вчасно замовкнути»
???? ??? CITY
???????:
N7(24) Липень 2006     ???? ??????: CITY HOLIDAY
??? ? ???????
CITY HISTORY
Ключі, які не відкривають жодних замків

У придворних церемоніях

У придворному відомстві золотий ключ служив символом того, що особі, яка займала відповідну посаду, відкритий доступ до покоїв монарха. У Росії Камергерський золотий ключ носився з бантом зі стрічки блакитного кольору на ґудзиках задньої кишені мундиру. Символічний ключ, що надавав право майстрам масонських лож «відкривати двері», тобто відвідувати ложі трьох перших ступенів, зустрічається на вільномулярських відзнаках у вигляді висячого мініатюрного ключика. На вуличках старих міст подекуди збереглися підвішені на декоративному кронштейні великі металеві ключі, що служили вивіскою біля входу до слюсарної майстерні. Був такий ключ і у Львові — довший час висів на будинку по вулиці Сербській, 3, а оце тепер зник, вочевидь, ставши жертвою збирачів кольорових металів.

У житті європейських міст ключі відігравали символічну роль. Вони входили до числа міських клейнодів і вручалися почесним гостям як вияв пошани чи віддавалися ворогу на знак покори. В особливо урочистих випадках вручення ключів було церемонією, сценарій якої відбувався за спеціальними приписами. Старі хроніки зберегли опис коронації польського короля Владислава IV, яка відбулася у Кракові в 1633 році. До обов’язкових церемоній коронації належало, зокрема, вручення символічних ключів. У центрі міста на площі Ринок сидів на троні в оточенні свити король. Бургомістр від делегації міщан виголосив промову на честь короля і підніс ключі на срібній позолоченій таці, що лежала на подушці, обтягненій шовком. У процесі церемонії коронний підканцлер повернув ключі. А срібну тацю, за існуючим звичаєм, залишив собі як пам’ятний подарунок.

Польський історик Ф. Яворський, описуючи перебування у Львові польських королів, зазначав, що під час урочистого прийому у Львові короля Владислава IV в 1634 році бургомістр привітав високого гостя хлібом та сіллю і водночас вручив йому на подушці, обтягненій адамашкою, ключі міста, зв’язані шнуром з шовку із позолоченою ниткою.

У старих інвентарях Історичного музею Львова (1893-1940) можна прочитати записи про спеціальні подушки для церемоніальних ключів. Згадуються, зокрема, подушка, обтягнена «шафіровим» (сапфіровим, тобто темно-блакитного кольору) оксамитом, і друга — «гаптована срібними орлами». На жаль, вони не збереглися. Натомість у фондах Львівського історичного музею знаходиться подушка, обтягнена вишневим оксамитом і декорована гаптованими державними та дворянськими гербами. Як свідчить вишитий срібною ниткою напис, пам’ятка походить з 1827 року. Вона була використана на урочистостях із нагоди покладання наріжного каменя у фундамент нової ратуші.

Найстаріший ключ Львова був залізним

Найстаріший символічний ключ Львова, який документально зафіксовано в інвентарних книгах Історичного музею Львова (1903 рік), походить з XVIII століття. Опис свідчить, що це був досить великий (завдовжки 38 сантиметрів) залізний ключ. Він мав канелюрований стержень, головка і борідка були декоровані кутим ажурним орнаментом. Центральним елементом ключа був герб Львова, з обох сторін «рихтований і золочений».

Доля цієї історичної реліквії склалася драматично. Вона була вивезена німецькими окупантами у 1944 році разом з тисячами інших експонатів Львівського історичного музею. Разом із величезною археологічною колекцією, коштовною збіркою старовинної зброї була вивезена чимала кількість історичних пам’яток давнього Львова — вироби львівських ремісників, цехові відзнаки, символи влади. Окрім історичної, неабияку мистецьку і матеріальну вартість мали, зокрема, вивезені ювелірні вироби львівських золотарів — церемоніальний срібний молоток, срібні жезли Купецького і Літературного братств (XVII-XIX століття). Жодний із вивезених під час німецької окупації експонатів до музею не повернувся.

У XVIIІ столітті поряд із залізним ключем у Львові з’являється комплект срібних символічних ключів. Протягом XVIIІ-ХІХ століть вони знаходилися у магістраті, а з початку ХХ століття і дотепер експонуються у Львівському історичному музеї. Вони збереглися неушкодженими попри всі історичні колізії, що є особливо небезпечними для пам’яток такого рівня — світові війни, окупації, неодноразову зміну влади. Цікаво, що у цих ключів були свої реальні прототипи. У XV-XVIIІ століттях середмістя Львова було оточене подвійним кільцем оборонних мурів. Дістатися до нього можна було тільки через брами (їх було дві — Краківська і Галицька) і через хвіртки (Босацьку та Єзуїтську). Ключі від них зберігали спеціально призначені ключники. Після закриття брам і хвірток ключі віддавалися нічному бургомістру. Зрозуміло, що перебування ключів у надійних руках гарантувало безпеку жителів міста.

Описуючи облогу Львова турецько-татарським військом у 1672 році, Бартоломей Зіморович, який на той час був бургомістром, розповів, зокрема, про візит депутації львів’ян до намету командуючого турецьким військом капудан-паші. Депутація з’явилася з подарунками (чотири великих короваї, десять головок індійського цукру, бочечка меду). Турецький воєначальник подякував за гостинці, але відповів, що він не прийшов сюди настільки голодним, аби задовольнитися солодощами, натомість має шлунок, як у страуса, і може перетравити навіть залізо, а тому прагне, щоб до рук йому віддали залізні ключі від брам міста. У цій ситуації, зрозуміло, функціональні ключі мали також і символічне значення.

У комплекті срібних церемоніальних ключів два більші символізували міські брами — Краківську і Галицьку, два менші — хвіртки (Босацьку та Єзуїтську). Ключі мають цінність не лише як історичні реліквії, а і як мистецькі пам’ятки львівського ювелірства доби бароко. Головки ключів виконані у вигляді декоративно оздоблених трилисників, а борідки, за звичаєм того часу, зроблені ажурними, з прорізаним орнаментом. Кожна пара ключів мала свою орнаментацію. Всі чотири ключі були з’єднані між собою декоративним шнуром з китицями на кінцях.

Уважне вивчення експонатів дало можливість автору прочитати наявні (раніше не відомі) клейма. На кожному з чотирьох ключів є два так звані контрибуційні австрійські клейма: 1806-1807-го та 1809-1810 років. Їх наявність свідчить про те, що львівський магістрат сплатив спеціальний податок, урятувавши тим самим церемоніальні ключі від конфіскації й переплавки, якій підлягали на території Австрійської імперії у період наполеонівських війн майже всі срібні речі, за які не було сплачено спеціального податку. Інших клейм на ключах немає.

«Зволь, пане, прийняти в милості батьківській...»

Початок ХІХ століття — відомий як період наполеонівських війн — був особливим в історії символічних ключів багатьох європейських міст, у тому числі й Львова. Варто пригадати лише кілька фактів. Так, 2 вересня 1812 року після Бородінської битви Наполеон на Поклонній горі чекав на депутацію бояр з ключами від Москви. Вимагаючи ключі, він наказав дати кілька холостих гарматних пострілів. Спливали години стомлюючого чекання. Ситуація з величної ставала для імператора принизливою і смішною. Ні депутації, ні ключів Наполеон так і не дочекався.

Згодом, вигнавши наполеонівську армію з території власної країни, російські війська переслідували ворога по всій Європі до самого Парижа. На знак звільнення від армії Наполеона західноєвропейських міст і фортець російське командування отримувало їх символічні ключі. Так, 26 січня (7 лютого) 1813 року російські війська вступили до Варшави; ключі міста були піднесені генералу М. Мілорадовичу тим же чиновником, який у 1894 році підніс їх О. Суворову. Усього 94 ключі від восьми фортець і сімнадцяти міст Німеччини, Бельгії, Франції було привезено в результаті закордонного походу російської армії. Усі вони були представлені серед інших військових трофеїв у Казанському соборі, а в 1914 році більша частина ключів була передана у Московський історичний музей.

Неспокійний період наполеонівських війн Львів, на щастя, перебув здаля від битв і облог, але один рік — 1809-й — був для львів’ян особливо насичений подіями. У місті кілька разів змінювалася влада, і майже щоразу це було приводом до організації гучного свята з музикою, ілюмінацією, частуванням. Не останню роль у тих імпрезах виконували символічні ключі. Так, зокрема, напередодні вступу до Львова польського війська на чолі з генералом Рожнєцьким на нараді львівських міщан і шляхти було вирішено вислати йому на зустріч депутацію, що мала вручити міські ключі. Як пише дослідник львівських подій 1809 року С. Кунасєвич, вручені ключі мали бути ознакою того, що «місто готове визволителям від чужоземного панування [мається на увазі — влади Австрійської монархії, до складу якої на той час входив Львів — О. П.] віддати все, що найдорожче».

Трагічно для срібних церемоніальних ключів Львова могли би обернутися революційні листопадові події 1848 року. Тоді, в результаті пожежі і безпорядків, університет втратив безцінні документи, книги, обладнання, а також виконані в сріблі інсигнії й печатки, золоті церемоніальні ланцюги.

Цікаві спогади про події 1848 року залишив урядовець Бенедикт Григорович, який виконував, зокрема, функції касового референта. У нього на збереженні був ключ від залізної скрині міської скарбниці, де зберігались фінансові документи і чотири срібні символічні ключі. З огляду на значну вагу (два фунти) та великий розмір, ключ від скрині Григорович із собою не носив, а тримав замкненим у шухляді письмового столу на роботі. Коли третього листопада він прийшов до ратуші, то побачив, що будинок сильно постраждав від пожежі й грабежів: вирвані вікна, двері, пошкоджений паркет, розтрощене умеблювання, довкола розкидані документи. У своєму кабінеті він не знайшов не лише ключів, а й самого столу. Все було розбите. Придатні до вжитку речі зникли. На щастя, велика залізна скриня скарбниці, як і її вміст, вціліли. Такі великі скрині-сейфи мали чимало таємниць, і, щоби їх відкрити, самих ключів було замало.

Вручення символічних ключів входило до обов’язків церемоній прийому високих гостей міста, передусім імператорів Австрійської монархії. Так, напередодні приїзду до Львова Франца Йосифа І «Газета Львівська» надрукувала програму урочистостей, а потім і повідомлення про перебування імператора у Львові протягом 16-20 жовтня 1851 року. Одним з пунктів цієї програми було, зокрема, привітання імператора в день приїзду біля спеціально спорудженої на площі Фердинанда (нині площа Міцкевича) тріумфальної арки. Тут його зустрічали городяни з представниками магістрату. Виконуючий обов’язки бургомістра Гьопфлінген-Бергендорф привітав імператора промовою, виголошеною німецькою мовою. Натомість радник Адам Сидорович виголосив своє привітання польською мовою і підніс імператорові ключі. Його промова була короткою і за змістом відповідала духові часу: «Найясніший Пане і наймилостивіший наш королю! Вітаючи Тебе, складаємо Тобі оці символічні ключі столиці, а з ними щирі і сердечні почуття любові та вірності Твоїй величності. Зволь, Пане, прийняти їх в милості батьківській [зауважимо, що Сидорович був найстарішим членом ради, а Францу Йосифу І сповнився 21 рік] від Твоїх вірнопідданих, про що просимо Тебе в найглибшій покорі від імені всієї гміни цієї столиці». Відповідь його імператорської величності була короткою і зовсім не пишномовною: «Дякую вельмишановним панам за дуже милий прийом. Я щиро радий відвідати Львів і сподіваюсь, що місто відзначатиметься вірністю і відданістю».

Минуло трохи більше півстоліття — і ключі змінили місце зберігання, оселившись у вітрині музейної зали. Здавалося б, у позбавленому романтики і сентиментів, прагматичному і суворому ХХ столітті церемоніальний ключ як такий здатен був бути лише музейною реліквією. Однак…

У серпні 1914 року розпочалася Перша світова війна. Фронт стрімко наближався до Львова. Вранці 3 вересня 1914 року до міста в’їхав невеличкий кінний загін на чолі з російським штабс-капітаном. Останній удався до ратуші і зачитав перед присутніми там достойниками звернення від російського командування. Вимоги були чіткі і недвозначні: визнання капітуляції і видача ключа міста. Передача ключа відбулася на Личаківській рогатці. Російський генерал фон Роде прийняв його з рук віце-президента міста Тадеуша Рутовського.

Ключ зберігся і згодом потрапив у Історичний музей. У ситуації, що склалася з початком окупації Львова, символічний ключ відігравав лише символічне значення і не потребував сертифіката автентичності. Срібні церемоніальні ключі на той час уже знаходилися в музеї і, цілком імовірно, були надійно сховані або навіть евакуйовані зі Львова з огляду на небезпеку воєнного часу разом з іншими цінними музейними експонатами. Хтозна, чи не став даний ключ символічним, так би мовити, на ходу, експромтом, в силу обставин, що склалися. Як для символічного ключа, він виглядає надто скромно. Впадає у вічі відсутність декоративних оздоблень чи елементів, які б свідчили про урочистий характер пам’ятки та її причетність до Львова. До головки символічного ключа прив’язані складені навпіл стрічки (червона і рожева). Кінці кожної стрічки продіті через свинцеві округлі пломби. На одній — відбиток печатки з текстом: «ПЕЧАТЬ ДЛЯ ПАКЕТОВ. ГОРОДСКОЕ ОТДЕЛЕНИЕ РК МИЛИЦИИ Г. ЛЬВОВА». На другій — заглиблений напис «АNNO 1943». Очевидно, на час встановлення у Львові радянської влади ключ знаходився у ратуші, і його позначили першою ліпшою печаткою як народне майно. Пломба з датою «1943» наводить на думку, що передача ключа в музей відбулася під час німецької окупації.

Історія використання ключа у міжвоєнний час не досліджена. Є підстави сумніватися, що цей ключ вручався високим державним достойникам, які відвідували місто. Принаймні під час візиту до Львова Юзефа Пілсудського — глави польської держави — у листопаді 1920 року місцеві газети не згадують про вручення символічного ключа.

Сучасна традиція

Останній в історії міста Львова символічний ключ має коротку і відому біографію. Він з’явився на світ згідно з рішенням №23 виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 9 січня 1969 року. «В основу створення символічного ключа Львова, — говориться в цьому документі, — покладено відображення художніми засобами древньої історії міста та його розквіту за роки Радянської влади». Автором ключа був Павленко Анатолій Степанович (1939-1996), на той час студент Інституту декоративного і прикладного мистецтва у Львові. Ключ мав вручатися «особам, яким Львівською міською радою депутатів трудящих присвоюється звання Почесного громадянина Львова, і в окремих випадках іншим визначним особам, що відвідуватимуть місто». Оригінал ключа мав зберігатися у міськвиконкомі. У серпні 1969 року за дарчим листом виконкому один екземпляр ключа був переданий на постійне зберігання у Львівський історичний музей.

У ратуші нині зберігається чотири ідентичні екземпляри символічного ключа зразка 1969 року. В історії Львова це — єдиний ключ, який, на відміну від попередніх пам’яток, має дублікати. Час вніс свої корективи у традиції використання символічного ключа міста. Так, під час святкування Дня Львова у 1997 році мер міста Василь Куйбіда, вбраний у спеціальну мантію зі срібним ланцюгом на взірець того, що носили президенти Львова ще в ХІХ столітті, урочисто виніс з ратуші на спеціальній подушці всі чотири екземпляри ключа. Не можна не відзначити позитивну сторону самої ідеї, але використання всіх дублікатів одного ключа одночасно є невиправданим. Адже символічні ключі Львова мали символізувати чотири різних ключі: два — від брам, два — від хвірток міста. В травні 2006 року в церемонії інавгурації нового мера міста Львова Андрія Садового були використані срібні церемоніальні ключі міста, надані Львівським історичним музеєм.

Хоча, як уже було сказано, символічний ключ не відкриває жодних замків, необхідно визнати, що один виняток усе ж існує: символічні ключі міста відкривають нам замки від таємниць його історії. І що більше ми довідуємося про ці пам’ятки, тим глибшим є наше пізнання минулого, тим живішою стає для нас аура суспільно-громадського життя львів’ян протягом століть, тим відчутнішим є тепло долонь сотень, а може, й тисяч відомих і невідомих осіб, що торкалися цих ключів, залишивши і в такий спосіб свій слід в історії.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Бастіон з «іншими привидами»
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: