CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 24
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 24
???????
???? ??????
Луцьк єднає фольклористів світу
Учасники фестивалю «Поліське літо з фольклором»
CITY PEOPLE
Футбол обєднує
CITY PEOPLE
«Синтетична» Лана - це космічна Руслана
CITY SOCIETY
На козичинну йду!
CITY SOCIETY
12 зоряних днів
CITY HISTORY
Ключі, які не відкривають жодних замків
Бастіон з «іншими привидами»
CITY FAMILY
На землі «баунті»
Відпочиваючи, обирай українське
CITY FAMILY
Стіни зеленої кімнати
CITY FAMILY
Політ над гніздом рицарів
CITY FAMILY
Дозволь собі безпечний бюст
CITY ART
Зупинена мить належить «пензлю»
Театр у кошику...
CITY LIBRARY
Ігор Калинець: «Треба вміти вчасно замовкнути»
???? ??? CITY
???????:
N7(24) Липень 2006     ???? ??????: CITY HOLIDAY
??? ? ???????
???? ??????
Луцьк єднає фольклористів світу

«Поліське літо з фольклором»: десята зустріч континентів

Луцьк так розспівався і розтанцювався, що його почула вся планета. З 1994 року тут проводиться традиційний міжнародний фестиваль «Поліське літо з фольклором» під егідою Міжнародної Ради Організацій Фестивалів Фольклору та Традиційних Мистецтв (CIOFF), що діє при ЮНЕСКО. Впродовж дванадцяти років до княжого міста з’їжджаються творчі колективи з кількох континентів — кожного разу інші (відбувається свого роду ротація).
Саме завдяки цьому фестивалю Україна у 1996 році на засіданні Генеральної Асамблеї CIOFF стала 69-м повноправним членом цієї авторитетної організації. Створено Українську Національну Секцію CIOFF, штаб-квартира якої працює у Луцьку. Вона ініціювала участь майже 35 вітчизняних фольклорних колективів на міжнародних фольклорних фестивалях СIOFF за кордоном.
З 21 по 28 серпня 2006 року в Луцьку відбудеться ювілейний фестиваль — десятий. Його учасники дадуть концерти у Львові та Рівному. Вітатимемо нові обличчя континентів!

«Просвіта» навчить

Кожен творчий колектив має розучити на фестивалі фрагменти двох волинських творів — танцю і пісні. Вибір випав на танець «Волинська полька» та пісню «Волинь моя». Програма «Поліського літа» передбачає зведені репетиції українських та зарубіжних фольклористів.

У зв’язку з цим інтернаціональна місія лягає на народний дім «Просвіта» — зразковий ансамбль танцю «Волиняночка» та духовий оркестр. Ці колективи, так би мовити, проводитимуть курс навчання для гостей фестивалю. Мають зробити регіональний матеріал максимально сприйнятливим для них.
«Волиняночці» надано почесне право відкрити «Поліське літо». Під синьо-жовтим прапором вона очолюватиме хід-парад колективів країн-учасниць фестивалю.
— На його сцені продемонструємо кращі зразки волинського фольклорного багатства, — сказав керівник ансамблю Олег Козачук. — Це і «Волинська полька», і «Перегоня», і «Вулиця», і «Забавлянки» (поставлені на основі місцевого матеріалу). В них — дух народного свята. А нашу хореографічну композицію «Ось такі ми, козаки» можна віднести до унікальних — аж шістдесят хлопців одночасно відтворюють прадавні мотиви.
Самобутньому творчому вираженню «Волиняночки» сприяють чудові костюми (поєднання зразків давнього одягу з вишиванками), сповнені національного колориту. Ніякої тобі «шароварщини»!
— Костюми готую разом з дружиною Оленою — вона також керівник ансамблю, — додав Олег Козачук. — Дружина кроїть і шиє, я — вишиваю. Ткані спідниці замовляли у майстринь села Велимче Старовижівського району Волинської області. На фестивалі дівчата у них танцюватимуть «Волинську польку».
Де тільки не виступав цей ансамбль! У Туреччині, Польщі, Югославії, США...
І все-таки цікаво: як «Волиняночка» навчатиме зарубіжні групи?!
— З кожного колективу відберемо по дві танцювальні пари, які запросимо на репетиції, — пояснює Олег Козачук. — Найбільшу увагу звертатимемо на відпрацювання зарубіжними фольклористами таких елементів «Волинської польки», як крутки і присядки. Не виключено, що наші гості захочуть навчитися танцювати гопак. У цьому разі «інтернаціональні» репетиції доведеться продовжувати — українські народні танці складні за технікою виконання для колективів з інших країн.
Керівнику духового оркестру Анатолію Вихованцю доведеться розписувати оркестрові поголоски пісні «Волинь моя» для кожної зарубіжної групи.
— На фестивалі мені доводиться мати справу з екзотичними музичними інструментами, яких раніше я в очі не бачив, — сказав він. — Це сампая, фуяра, басто, юла-юла, еркес. Звичайно, вони вноситимуть своєрідний колорит до звучання мелодії пісні «Волинь моя». Найпильнішої моєї уваги вимагатимуть оркестри з Африки та Америки — в кожному із них буде по шість-вісім ударних інструментів. І вони не мають «глушити» публіку — під грюкіт барабанів творчий процес не піде. Темношкірим музикантам важко це збагнути.
Анатолій Вихованець запевнив: уже на першій репетиції всі оркестри розучать мелодію пісні, яка буде візитною карткою фестивалю. І поділився спогадом про те, як свого часу працював на «Поліському літі» із зарубіжними музикантами, які не знали нот. Відбувся, можна сказати, легким шоком — вони мали ідеальний слух і, почувши мелодію лише раз, безпомилково відтворили її.
Прикольним персонажем стане лучанин Євген Шевчук. Музики жартома кажуть, що в духовому оркестрі він грає з 1917 року. Ветеран переодягнеться в... папуаса. У чалмі та індіанському вбранні він гратиме на геліконі — давньому «плечовому» духовому музичному інструменті, який використовувався в кінній армії. Євген розігруватиме гостей фестивалю, не заборонятиме їм «подути» в гелікон. І приєднається до інтернаціонального оркестру, коли він гратиме мелодію пісні «Волинь моя».
...В один з фестивальних днів «Волинську польку» на концерті танцюватимуть спільно у своїх національних костюмах фольклористи з Берега Слонової Кістки і Центральної Америки, з Непалу та Португалії... І співатимуть «Волинь моя». Хіба ж щось інше може викликати у глядачів потужніший вибух адреналіну?!

«Сіли, випили і фестиваль провели...»

«Поліське літо» назавжди поріднило українця Юрія Войнаровського та поляка Яноша Каліновського. Їх називали фестивальними братами.

Все так сталося, як десь нагорі хтось визначив, що саме так має трапитися, а не інакше...
— У 1993 році з облдержадміністрації терміново повідомили: швиденько збирайтеся у Польщу — на міжнародний фестиваль у Влодаву, — пригадує Юрій Войнаровський. — З ансамблем танцю та оркестром народної музики «Волинянка» ми не змогли прибути на його відкриття — запізнилися на день. Проте прийняли нас дуже тепло. Дали кілька концертів (біля наших виконавців збиралося найбільше глядачів) — навіть у тюрмі довелося виступати. Уже ввечері, коли відпочивали, на старенькому фіаті приїхав чоловік і став знайомитися з нами. Це був Янош Каліновський — президент фестивалю. Звертаючись до нього, я вжив слово «пан». Янош одразу застеріг: «Не звертайся до мене так! Ми колеги, а значить брати, Юреку».
Після фестивалю всі творчі колективи роз’їхалися — Янош Каліновський залишив у Влодаві лише одну «Волинянку». І за склянкою вина узяв в оборот Юрія Войнаровського: «А давай наступного року перемістимо такий фестиваль з Влодави у Луцьк. До вас привеземо колективи, які вже у Польщі виступили. Поділимося по-братськи!» — «А що?! Давай...»
Повернувшись додому, Юрій Войнаровський за повсякденними турботами дуже швидко забув про ту розмову. Та Янош Каліновський нагадав йому про себе телефонним дзвінком: «Юреку, через два-три дні прибуду до Луцька з бургомістром Влодави на переговори...»
«Приїжджайте», — сказав Юрій Войнаровський, схопившись за голову. Подумки почав докоряти собі: «Боже, як я проведу фестиваль!? Це ж стільки грошей треба. А хто дозволить перевезти через кордон сотні фольклористів з усього світу?»
Проте тодішній голова Луцької міської ради Анатолій Поха пообіцяв допомогти у втіленні ідеї. За кілька місяців відбулися вибори — його на посту змінив Антон Кривицький. Уже з афішею про проведення фестивалю у Луцьку прийшов до нього Юрій Войнаровський. Антон Кривицький висловився однозначно: «Будемо проводити, раз пообіцяли...»
Перетнувши Буг, влодавське фольклорне свято вперше ступило на українську землю. Вийшовши на сцену, Янош Каліновський вдавав з себе безтурботну людину: «Як то у нас вийшло?! Та ми з Юреком за склянкою вина сіли, випили і організували фестиваль». Начебто цьому і не передувала величезна робота...
— На генеральній Асамблеї CIOFF в Пуерто-Рико поляки Янош Каліновський та Єржи Хміль представляли документацію про Україну, коли її одноголосно приймали до цієї міжнародної організації, — розповідає Юрій Войнаровський. — Ще понад двадцять років тому Міністерство культури нашої держави робило спроби забезпечити її повноправне членство в CIOFF. Проте вони не увінчалися успіхом. Лише після «Поліського літа» скресла крига...
На 62-му році пішов з життя Янош Каліновський.
— У нас був один характер, одні думки, одні мрії, — додав Юрій Войнаровський. — Наші родини мали спільні радощі. Янош приїжджав на весілля мого сина...
Я відчув, що спогадами про Яноша Каліновського Юрій Войнаровський очищає свою душу — як молитвою...

«Jaffra»: хет-трик у Луцьку

Південно-західна Азія на нинішньому ювілейному фестивалі здобуде своїх рекордсменів: втретє у Луцьку виступатиме фольклорно-танцювальна група «Jaffra» з міста Ібіллін Ізраїлю. Вона приносить стільки радощів жителям нашого міста, що вони ладні любо-мило ходити за артистами на кожен концертний майданчик.

«Jaffra» — багатозначне слово. Це й олень, і гарненька дівчинка, яка навіює поезію. Зрозуміло, від кого колектив переймає грацію рухів?!
Фольклорна група об’єднує тридцять танцюристів і музикантів, які впродовж десятиріччя незмінно пропагують палестинський традиційний фольклор, відомий під назвою «дабкех» (поширений в районах поблизу Галілеї). Концерти в арабських селах і містах принесли їй надзвичайну популярність. «Джафра» щороку виступає на авторитетних азіатських фестивалях «Карміель» та «Маджд Елкрум», часто гастролює за кордоном.
Яскраве енергійне дійство створила група на першому «Поліському літі», яке відбулося у 1994 році. Вдруге вона приїхала на фестиваль у 2002 році — тоді також виглядала епатажно та оригінально.
«Джафра» подарувала лучанам справжню феєрію! Здивувала незвичайна для українського етносу мелодика. Це справді ексклюзивна формація. Для арабських народних танців характерні своєрідна величавість і разом з тим скромність. Із древніх часів їм притаманні надзвичайна виразність рук та м’яка хода. Манеру виконання можна було б назвати авангардною, якби не цілком національне начало...
і ще така деталь: віри в цих танцюристів та музикантів було аж он скільки! Мабуть, вона не раз замінювала їм і хліб насущний — «Джафра» і від обіду могла б відмовитися, аби тільки провести додатковий концерт. А в хвилини відпочинку в готелі під сходами (там була краща акустика) група розучувала пісню «Жили у бабусі два веселих гусі» або ж ішла навприсядки, намагаючись опанувати елементи українського гопака...
Недавно стало відомо, що «Джафра» готується прибути до Луцька втретє — на ювілейний фестиваль. Програму своїх виступів утілюватиме в театралізоване арт-шоу.
Організатори «Поліського літа» кажуть: якщо на фестиваль колектив прибуває вперше, то це може бути випадковістю, вдруге — вже система, втретє — це вже стає традицією. Отже, вже можна не сумніватися, що «Jaffra» — корінь південно-західної Азії у «Поліському літі»!

«Kobama» з Африки візьме ходулі

Спершу подумалося, що хтось хоче розіграти організаторів фестивалю. Заявка на участь у ньому фольклорної групи «Kobama» з міста Лімо Республіки Того хоч і була оформлена правильно, проте не так легко було повірити, що на дорогу до Луцька вона вже виготовила ходулі...

Невже для того, щоб гартувати ноги для можливих походів у нашому місті? Каюся: у пам’яті ніяк не міг «намацати» відомості про цю країну. Довелося розкривати географічну карту. Виявляється, що Республіка Того — держава на заході Африки. Крім двох саванових рівнин, розділених гірським хребтом з північного сходу на південний захід, там ще трапляються прибережні лагуни та болота. Площа — 56 800 квадратних кілометрів (площа Волинської області становить 20 143 квадратних кілометри).
«Kobama» надіслала фотографії учасників групи та відеозаписи своїх виступів. Переглянувши їх, я відразу зрозумів, до чого тут ходулі...
африканські фольклористи зодягаються так, наче ставлять за мету поєднатися з природою. Відкривають сонцю і вітру все, що можна відкривати. Обличчя, животи та ноги у дівчат розмальовані — хлопці до них летять, як метелики до каганця.
Пісні та танці цієї групи — це просто казка! Непризвичаєному слухачу спершу важко вловити мелодію в «голосі» найрізноманітніших барабанів, проте за мить вимальовуються настрій, ритм і мелодія. Танцюристи босими ногами з усієї сили човпуть землю аж до шпар у п’ятах — лише гарячковий сміх здригає їхнє тіло. Шаман тим часом кличе до себе сонце, воно сідає йому на плече і, сипнувши вогню на факели, шугає в небо. Шаман ковтає те полум’я і поступається ритуальній особі на ходулях. Довкола нестямно і безпомічно звиваються тіла, мовби захищаються від гріховних химер...
Власне, дійство тільки розпочинається. І попереду стільки несподіванок! Але стоп: «Kobama» все це покаже у Луцьку!

«Afrikikonnon group» з Берега Слонової Кістки

Ну, дуже вже мені хочеться виявити свої симпатії саме цим фольклористам. Бо, ще не приїхавши до Луцька, вони змусили організаторів фестивалю заговорити про себе.

По-перше, ви не уявляєте, як мучилися перекладачі... Їм навіть словники не допомагали. На думку наших фахівців, «Afrikikonnon group» означає «Пташка Африки, яка була народжена завдяки мистецтву». Будемо вважати, що то правильний переклад. Хто так назвав цих фольклористів — поки що залишається таємницею. Проте ніде правди діти: назва інтригує.
По-друге, це не звичайна група. Вона представляє театр африканського танцю. І, судячи з відгуків у пресі, входить у славу, мов реактивний стартувальник.
«Afrikikonnon group» створено у 1998 році в Абобо — передмісті Абіджана (Республіка Кот-д’Івуар). Абіджан — порт і колишня столиця країни, розташованої в західній Африці на березі Гвінейської затоки.
Не сумнівайтеся: прогримить і прославиться «Пташка Африки» у Луцьку. Глядач оціпеніє, коли темношкірі танцюристи вертітимуться дзиґою у химерних масках, відтворюючи життя тварин в африканських нетрях і сполохуючи нечисту силу. З того видива вийде весела, захоплива гра. І не будете знати, чому більше дивуватися: тому, що змогли її пережити, а чи тому, що в нашому житті нічого подібного немає...
«Citta’ di Agrigento»: 30 років фольклорної історії

Ця група має стати на фестивалі символом знань історичної культури. Вона демонструє стільки різновидів танцювального кроку, що починаєш відчувати деяку нереальність і, сказати б, містичність.

«Citta’ di Agrigento» законсервувала себе у часі — вона наче з колишнього світу. Адже несе духовну сутність традицій ХVІІІ століття, які домінували на Сицилії та в Агрідженто (місто, в якому вона недавно відзначила своє 30-річчя). Навіть діймає відчуття, що група назавжди залишилася з минулим своєї рідної землі. Здобула цілу колекцію нагород на міжнародних фестивалях.
Такі ж шати (за костюмами танцівників можна вивчати італійську моду). Така ж показова пластика стосунків чоловіка і жінки. Такі ж переживання чи то любові, чи зради в коханні. Такий же головний герой фольклору — він береже чистоту і цілісність своєї душі.
То є творчий вибір групи. У неї типові музичні інструменти: акордеон, барабан, гітара. Ба: вони сучасні. «Взаєморозчиняються» в оригінальних мелодіях.
Керівник групи — Рікардо Качічіа. Йому залюбки допомагає дружина Летіція Сферацца. Це подружжя і «Citta’ di Agrigento» уособлюють незнищенність часу і самого життя на Сицилії!

«Krebane» кидає рибальські сіті

Здогадуюся: ви відразу про рибалку подумали! «Krebane» може влаштувати її — ні, не на Стиру. Рибальські сіті ця група закидає на фольклорних концертах. Глядачів заздалегідь застерігаємо: не ловіть гав! А то опинитеся в якості улову...

Кашубські танці в основному побудовані на дводольних ритмах, вони дуже мальовничі і пристрасні. Особливого колориту додають елементи народного побуту. Наприклад, рибальські сіті в танці рибалок. Дуже вже майстерно вони показують, що сподіваються спіймати золоту рибку, а не пропахлого болотом сома...
«Krebane» об’єднує 160 фольклористів. Вони дали майже 500 концертів як у Польщі, так і за кордоном. Не раз виступали в Італії, Туреччині, Німеччині, Англії, Австрії, Греції. В Україні їх двічі вітали жителі Черкас.
В репертуарі ансамблю майже сорок танців, які походять з різних регіонів Польщі. Він заснований у 1980 році. Його незмінний керівник, хореограф, інструменталіст — Владислав Чарновскі. Його найстарший син Марек продовжує традиції колективу. Упродовж п’яти років він є другим хореографом і музикантом. Кожен танцювальний рух, кожна музична фраза — з самого серця батька й сина.

«Ballet folklorio de Santo Domingo»: професорський стиль

Щастить на професорів фольклорному балету з Домініканської Республіки. У 1939 році його заснував професор Рене Карраско. Тепер же з колективом працює професор Луїс Соліс. Про танці він знає все на світі!

Справедливість вимагає сказати, що на Волині немає жодного фольклорного колективу, який би очолював професор. Так що за цим показником відстаємо від Домініканської Республіки.
Луїс Соліс дав розгін своєму балету: на міжнародних фестивалях фольклору у Швейцарії, Іспанії, Португалії, Італії він показав професорський клас! Уособлює екзотичний край (Домініканська Республіка — країна Карибського басейну), колиску запальних танцювальних ритмів, блискучий взірець латиноамериканської культури з її особливим життєвим устроєм, стародавньою історією та неповторною архітектурою. Колектив спромігся зберегти свій самобутній характер, у якому екстравагантність злилася з непокірним бунтарським духом.
Балет накличе на Луцьк сонячну навалу радощів. Глядачам захочеться радуватися і торжествувати.

Що то за хазяїн...

Ні, у Москві на дискусії академіків та професорів з приводу розвитку ракетобудування (1977-й рік, павільйон космосу ВДНГ) мені не було так цікаво, як в управлінні культури виконкому Луцької міської ради на обговоренні проекту конструкції українського воза...

Народний умілець з села Журавники Горохівського району Волинської області Руслан Войнаровський виготовив «робочий» варіант сувеніру для делегацій-учасниць «Поліського літа». На засіданні оргкомітету фестивалю він представив український віз в мініатюрі — завдовжки декілька десятків сантиметрів. Сувенір, різьблений з дуба. З усіма, так би мовити, іграшковими деталями — дишлем, драбинками, ручицею, затулами, передніми і задніми розворами...
Спокійненько собі та роздумливо сиділи Юрій Войнаровський, Зоя Процан, Тетяна Гнатів, Галина Сорока, Наталія Конотопчик, Ганна Жучко, Дарія Москалець... Я ніяк не міг зрозуміти, для чого два невеличкі отвори в «сидінні» їздового.
— Перший для «чекушки» горілки «Поліська», другий для склянки-гранчака, — пояснив Юрій Войнаровський. — Таким буде антураж воза-сувеніра. Найважче було знайти гранчак. По нього я був змушений поїхати на свою дачу в село Струмівка.
Спеціально на горлечко пляшки «одягнули» паперову «косинку», на якій написано тост:
«Піднімемо кришталевий келих
За здоров’я, щастя, за добро!
Всім бажаєм теплих днів, веселих —
Фестивальне літо в Луцьк прийшло!»
До речі, це «поезія» Юрія Войнаровського. Вносилася пропозиція продублювати її англійською мовою — нехай читають фольклористи інших країн!
Руслану Войнаровському рекомендовано ускладнити конструкцію воза. Учасники «оглядин» поставили вимогу умільцю — власник сувеніру повинен мати можливість дишлем вибирати напрям руху. До відомого вже антуражу воза «сторони» погодилися додати снопики соломи та сіна, кольорові стрічки. У зв’язку з цим цілком доречно прозвучали тости «на дишло», «на колеса», «на коня». Хтось навіть заспівав:
— Що то за хазяїн, що то за свиня,
Що не дає пити гостям «на коня»!
Хто мав слабшу силу волі, той не втримався, — попив водички з «управлінського» графинчика... На «чекушку» «Поліської» з воза-сувеніра рука ні в кого не піднялася. Не сумнівайтеся!
На попередніх фестивалях найчастіше виголошувався тост: «Будьмо! Гей!» Дослідниця українського фольклору з Гаїті допитувалася у перекладачів:
— А що то значить слово «путьмо»?

На орбіту пішли вареники

Учасники кожного фестивалю проживають у готелі «Світязь», там у ресторані харчуються. Вже давно набули розголосу їхні смаки та уподобання.

— Фольклористів розселяємо в люксах, одно- та двомісних номерах поліпшеного обслуговування, — сказав директор готелю Юрій Карвіна. — Це невибагливі люди. Найчастіше звертаються до адміністратора з проханням доставити розкладачки в номер. Кажуть, що гуртом веселіше відпочивати. Весь наш готель перетворюється на концертний майданчик! Фольклористи нерідко веселяться впродовж ночі. На ранок засинають. Ми змушені їх розбудити і провести в ресторан на сніданок.
Для гостей тут готують мазурки по-волинськи, млинці з маком та медом, деруни, овочеві салати, вареники, борщ з пампушками. Скажіть, хто відмовиться від таких страв?
Свого часу оргкомітет фестивалю шокувала телеграма ансамблю з Індії. «Беремо для танцюристів фрукти, рис, білий м’який хліб, сир, масло, варене листя, торти, молоко, йогурти, салати, горіхи, шоколад, рибу, соки, рибну піцу, курчат...», — писалося в ній.
Справді, папуаси привезли із собою всі ці продукти харчування. Одних лише десятикілограмових пакетів з рисом мали стільки, що їх важко було перелічити. Досі залишається загадкою, як харчувався ансамбль з Індії — на кухні папуасів ніхто не бачив. Проте відомо, що весь рис вони не з’їли — залишками поділилися з Юрієм Войнаровським.
американці відмовлялися пити газовану мінеральну воду. Вони приїхали зі спеціальною установкою, на якій переганяли воду для пиття. Гості з Колумбії не скуштували квашених огірків, проте замовляли додаткові порції українського морозива. Палестинці намагалися поміняти м’ясні страви на курятину. Перуанці масово скуповували на наших ринках банани та цитрусові...
Само собою так трапилося, що саме зі «Світязя» на орбіту міжнаціонального спілкування вийшли слова «борщ», «вареники», «деруни». Іноземці не приховують того, що вони в захопленні від цих страв. Можна сказати, навіть виникали «континентальні» дискусії з приводу того, що таке український вареник. А поживу для цього, хоч як дивно, давали самі ж перекладачі. Вони посилалися на джерела, які по-різному пояснювали це слово. У великому тлумачному словнику (укладач В.Т. Бусел) написано: «Вареник — невеличкий варений виріб, зліплений з прісного тіста і начинений сиром, ягодами, капустою тощо». Натомість хтось показав іншого словника, в якому стверджується, що то варені пиріжки. От і виникали «ускладнення». Індусам не залишалося нічого іншого, як кліпати очима: ну, як це так, щоб «те, що з сиром» могло бути одночасно і виробом, і пиріжком. А коли наші фольклористи зізналися, що бувають вареники і з вишнями, з яблуками, з малиною, з яєчнею, з рибою, з шовковицями, з грибами, з гарбузом і з «таком»... Ні, в ті хвилини не можна було дивитися на іноземців без співчуття... 

Фестивальні факти

Липень, 1996 р. Приїхавши у Луцьк, чукчі кинулися шукати перекладача з англійської мови. Організатори фестивалю на могли второпати: ну, чому?! Як-не-як чукчі живуть у Росії. І передбачалося, що вони захочуть спілкуватися державною мовою цієї країни. Проте з’ясувалося, що англійською чукчі володіють добре, а російською — не зовсім...

Липень, 1997 р. Глядачі віддають свої симпатії фольклорним ансамблям із США (штат Юта) та Італії. Перший заспівав «Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали», другий — «Ой, на горі два дубки». Українські твори зарубіжні групи розучили за два дні. До речі, ці ж американці виступали на відкритті літніх Олімпійських Ігор у Сеулі.

Липень, 1997 р. Тридцять вісім молодих американців у ковбойському одязі ледве не поламали сцену обласного музично-драматичного театру — впродовж півгодини вони били степ. Професор університету зі штату Юта Волтер Вінл повідомив: щоб приїхати у Луцьк на фестиваль, учасники ансамблю економили гроші, підробляли. Дісталися до Відня літаком, там танцівники пересіли на автобуси — не така вже й дешева дорога: 1100 доларів лише в один кінець. Проте ніхто не рахувався з витратами...
 
Липень, 1998 р. Син Яноша Каліновського Мартін познайомився у Луцьку з учасницею турецького ансамблю «Акад» Еврін. Вони закохалися і вирішили поєднати свої долі. Організатори фестивалю взяли цю справу в свої руки — інтернаціональне весілля за українським звичаєм відбулося в обласному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка. Мартіну вручили медаль — «щоб він відпускав Еврін на фестиваль у Луцьк».

Липень, 1998 р.  На хід-параді країн-учасниць фестивалю колектив з Нової Зеландії очолював її керівник Тімакара Ватсон. Він ішов на милицях, усміхався і поклонами вітав публіку. Ніхто й гадки не мав, що замість ніг у цього вже немолодого чоловіка — дерев’яні протези. Один з його колег мав зачіску на зразок козацького оселедця. Туземець створив його з кількох кучерявих косичок.

Липень, 1998 р. Чехи від’їхали у Львів на мікроавтобусі сенатора своєї країни Яна Бенди. Там з авто викрали магнітолу. У Луцьку для нього виділили гараж. Проте водій цим знехтував — залишив мікроавтобус без нагляду. І його вкрали. Чехи з цього приводу не переживали. Вони, можна сказати, раділи, коли отримали довідку, яка підтверджувала факт викрадення авто. Адже розраховували отримати страховку. Вже по завершенні фестивалю до Юрія Войнаровського зателефонував чеський сенатор і сказав, що «ніяких проблемов нєту...» Довідавшись про це, посол України в Чехії сказав: «Нічого страшного. Годину тому вкрали мій автомобіль».

Липень, 2000 р. Французи виявилися найприскіпливішими щодо харчування. Вони ніяк не могли втямити, навіщо учасникам фестивалю дають так багато їсти. Висловили такі побажання: годуйте нас двічі на день, а не тричі. І значно уменшіть порції.

Липень, 2000 р. Після концерту ансамблю з Америки «Полювання за дикими гусьми» у будинку культури Вересневого мікрорайону було влаштовано свято для учасниці цього колективу Міленди Гуккер-Терешко — українки третього покоління вихідців з Київщини. Крім того, її визнали «Міс фестивалю». Містером «Поліського літа» став поляк Кшиштоф Целюк.

Липень, 2004 р. Після проведення фестивалю англійці та американці не змогли забрати додому свої скрипки (іноземців не попередили при в’їзді в Україну про те, що наявність струнно-смичкових інструментів необхідно відобразити у деклараціях). На українській митниці пильні стражі порядку переполошилися: це ж з Луцька пливе антикваріат. І відібрали три скрипки у їхніх власників. З аеропорту вони потрапили до організаторів «Поліського літа». Тепер ті ламають голову, як інструменти відправити в Англію та США.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Учасники фестивалю «Поліське літо з фольклором»
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: