CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 23
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 23
???????
???? ??????
Рецепт щастя від Софії Ротару
CITY SOCIETY
Пришестя адреналіну
Львів’янин у книзі рекордів Гіннесса
CITY SOCIETY
Вареники ліпили... з металу і начиняли цвяхами
«Прийшов я в турку - ходять бойки, як по шнурку»
Пам`ятники які сміються на могилах
CITY HISTORY
Жінки і Франко
CITY HISTORY
Рятівник замків
Лесь Курбас ставив «Наталку Полтавку»
CITY FAMILY
Чудеса в Луксорі
Гостинне Море Болгарії
CITY ART
Світлопис Прикарпаття
І альфа, і омега
Азарт пошуку
CITY ART
Фотокадриль
CITY LIBRARY
Сняданко не з філологічного гетто
???? ??? CITY
???????:
N22(23) Червень 2006     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY ART
Азарт пошуку

…У той момент, коли вимріяне щастя нарешті у тебе в руках, або наступного дня, а може, за тиждень чи місяць ейфорія володіння раптом десь зникає… Й хоча рідкісна річ нібито не втратила своєї унікальності, але… якось уже не тішить. І хочеться якихось інших горизонтів. І присмак нового пошуку майбутніх невідомих скарбів значно солодший за вже отриману перемогу. І ми знову відправляємося відкривати кожен свою Америку. І жене нас в нову дорогу до нових відкриттів єдиний вічний двигун людства: АЗАРТ ПОШУКУ. 

Запитайте будь-якого колекціонера, чи він погодиться не збирати свою колекцію річ до речі, а отримати всю разом, оптом, оце порозвішувати, порозставляти і… заспокоїтися. Більшість не погодиться. Тому що весь смак колекціонування якраз не в тому, щоби зібрати, а в тому, щоби знайти. Відчуваєте різницю? ЗІБРАТИ — це результат, а ЗНАЙТИ — це процес. І не просто знайти, а бажано в купі сміття. І задурно. І справа тут навіть не в тому, щоби отримати шедевр за безцінь, а в тому, що це ТИ, САМЕ ТИ побачив те, повз що пройшли інші. Тому що ти — «профі», у тебе — й уважне око, і чуття, і досвід, і ти навіть у темряві й здалеку в безформній дошці безпомилково вгадаєш ікону Рутковича чи скрипку Страдиварі. І врятуєш їх від неминучої загибелі. І повернеш до життя. І зможеш залишити у спадок дітям, онукам, народу, цивілізації…

Так що колекціонування — це хвороба. Шляхетна, захоплива, але — на все життя. До того ж вона — заразна. Не вірите? Перевірте. Спробуйте поспілкуватися з будь-яким колекціонером хоча б півдня, і я гарантую, що підете від нього з дуже виразним бажанням вже, вже, вже почати щось колекціонувати. Далі — питання тільки особистого темпераменту, вільного часу і зайвих грошей. І ти на все життя — раб цієї пристрасті.
Сьогодні в світі колекціонувати можна будь-що — від класичного мистецтва до екзотичного мотлоху. Для когось це — розвага, для іншого — зайвий камінчик у п’єдестал соціального престижу, ще для когось — варіант надійного капіталовкладення. Львівські колекціонери народного мистецтва зуміли знайти в цій класичній схемі свій оригінальний шлях — популяризації народного і професійного мистецтва. Тож поки держава говорить про необхідність відродження і бідкається через відсутність коштів, вони працюють. До того ж — унікальний випадок для такого гостро індивідуалістичного хобі, де кожний сам за себе: працюють спільно! Від 2003 року у Львові при Науковому товаристві імені Тараса Шевченка діє Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток. 

Джерела

Відчуття краси гуцулів, їх пишнобарвистий національний одяг і не менш пишнобарвистий побут сформовані буйноцвітною природою Карпат. Од віку гуцули понад усе любили похвалитись тим, що мають, у першу чергу — одягом. Тому на ньому буквально «живого місця» немає: кожен сантиметр тканини чи шкіри прикрашений яскравим гаптуванням, стрічками, китицями, металевими нашивками. Ще одна священна для правдивого гуцула річ — його зброя, якій сто років тому відводилось у гуцульській хаті найпочесніше, після образів, місце. І одяг, і посуд, і зброю — всі ці філігранно інкрустовані та різьблені кріси (рушниці), пістолі, топірці-бартки, ножі, порохівниці гуцули і гуцулки з покоління в покоління виробляли власноруч. Розквіт народного гуцульського мистецтва припав на другу половину ХІХ століття. Саме тоді ним уперше зацікавились історики мистецтва, етнографи, художники, сюди охоче приїжджала польська і українська богема в пошуках недорогого відпочинку й натхнення.

Популярність недорогих карпатських курортів під боком у Австро-Угорської імперії мала і зворотний бік: «Той Гуцул, для котрого кінь і стрільба були донедавна невідступними товаришами, — той Гуцул, що нині ще звуком своєї трембіти вітає на полонині схід сонця і прощає нею товариша, зложеного у домовину, — стане скоро містичною постаттю», — написав у своєму монументальному дослідженні «Гуцульщина» 1899 року видатний український етнограф Володимир Шухевич. Але тоді, на перетині століть, до занепаду гуцульської культури було ще далеко. Національно-романтичний модерн Західної України взяв символіку й естетику народної гуцульської архітектури та мистецтва за основу свого естетичного коду, чим спричинив першу велику хвилю масової зацікавленості культурою цього регіону. Між двома світовими війнами львівська інтелігенція «обжила» Карпати. Їздити на романтичні прогулянки у гори, на літній відпочинок з родиною чи друзями стало доброю традицією, а мати в інтер’єрі взірець колоритного народного гуцульського мистецтва — нормою. 

Орієнтири

Прикладом для перших галицьких колекціонерів гуцульського мистецтва стала ініціатива видатного українського мецената, засновника унікальної колекції Національного музею у Львові митрополита Андрея Шептицького, який увесь свій величезний графський маєток витратив на збирацьку діяльність. Його колекціонерська діяльність в ім’я збереження культури українського народу надихнула десятки лікарів та вчителів, адвокатів і священиків, які ставали колекціонерами-фанатами, щедро витрачаючи власні час і кошти на ідею національного відродження. На основі таких колекцій, як гриби після дощу, у міжвоєнній Галичині виникло багато історико-краєзнавчих музеїв: музей Гуцульщини в Коломиї, Бойківщини — в Самборі, Лемківщини — у Сяноку, «Стривігор» — у Перемишлі. 

Патріархи

Прихід радянської влади на землі Західної України перервав цей процес на кілька десятиліть. У карпатських горах стріляли ще до кінця 1950-х, тому місцева влада з підозрою зустрічала і дуже ретельно перевіряла кожного незнайомця — потенційного ворога радянського режиму. Тож збирати по карпатських горах будь-що, а тим більше твори сакрального мистецтва, за радянськими законами було карним злочином. Тому перші кроки першого повоєнного покоління захоплених магією народної ікони на склі, кераміки, вишивки Володимира Вітрука, Івана Гречка, Петра Мельника, Василя Волицького, Петра Лінинського, Олега Романіва були справжнім подвигом. Помилка могла коштувати їм як мінімум тавра «українського буржуазного націоналіста» і звільнення з роботи, як максимум — висилки до Сибіру. Але мандрівка в гори й азарт колекціонування для них були єдиною можливістю легальної втечі, бодай на кілька днів, з клітки сірої, суворо регламентованої радянської щоденності у вільний світ щирості, краси, віри.

Тому всі вихідні і відпустки витрачались на поїздки до Карпат, які ретельно планувались і готувалися. Спершу шукали знайомих, які б мали родичів чи приятелів по карпатських селах, через яких збирали інформацію (що, де, у кого) і домовлялися з власниками. І тільки тоді приїжджали особисто. Пересуватись селом без супроводу когось із місцевих, який міг підтвердити представникам влади, що ви кум, брат, сват і приїхали провідати рідню, було ризиковано. Так в екстремальних умовах виникали перші післявоєнні приватні колекції народного мистецтва Гуцульщини і Покуття. Завдяки фанатизму колекціонерів першої післявоєнної хвилі, які самі себе називають «пожежниками», вцілілі ікони на склі, дерев’яні свічники-трійці, мальовані пічні кахлі і миски сьогодні в Україні рахують сотнями, а могли б — по пальцях. Завдяки їм «атлантида» гуцульської культури хоч і перемістилася більшою мірою до львівських помешкань, але, принаймні, вціліла.

Естафета

Друге покоління львівських колекціонерів «гуцульщини» — Ярослав Лемик, Богдан Сорока, Ярослав Мотика, Роман Петрук — родом з «відлиги» шістдесятих. У ті роки твори українського народного мистецтва в інтер’єрі були таким собі конспіративним знаком хазяїв помешкання гостям: «Ми з тобою однієї крові — ти і я», а національний одяг — єдиною можливістю безкарно демонструвати владі свою громадянську непокору. Саме тому жіноча еліта Львова у 1970-1980-х вбирала до Опери не бальні сукні, а національний, переважно гуцульський, хоча часом і подільський, стрій. Чим повнішим — від вишуканої згарди до постолів — він був, тим більш гордою почувалася його власниця. Саме за тих часів по карпатських селах якраз розпочався будівельний бум зведення нових будинків і масове знищення самими ж гуцулами не потрібного у їх хазяйстві старого мотлоху. В кращому випадку мальованими кахлями мостили стежки чи напували з них курей. Загалом же старовинним кахляним печам дорога була — в урвище, іконам на склі — в землю, дерев’яним різьбленим хрестам — на дрова, гаптованим сорочкам — на ганчірки.

Багато що вдалось урятувати, багато пропало, але дещо залишилось і для третього покоління «пожежників» — 1990-х років: Тараса Лозинського, Юрія Юркевича, Андрія Цибка, Любомира Яремчука, Олекси Валька, Оксани Романів, Левка Тріски.
Сьогодні всі три покоління львівських колекціонерів «гуцульщини» мирно співіснують у постійному «робочому контакті», разом їздять в експедиції, організовують виставки, роздумують над юридичними параметрами майбутнього музею приватних колекцій. У процесі спільного з київським видавництвом «Родовід» проекту видання альбомів «Мистецтво Гуцульщини і Покуття з приватних збірок» та «Народна ікона з приватних збірок» в серії «Українська старовина» згуртувалися в Інститут колекціонерства. Щоби було зручніше плекати вміння зберігати мистецтво незабутих предків.

Результат

Першою акцією новоутвореного Інституту стала виставка з приватних збірок до сторічного ювілею видатного українського художника Романа Сельського у Львівському музеї етнографії та народного промислу в грудні 2003 року. В процесі її організації львівські колекціонери несподівано відкрили для себе ще одне неоране поле національної культури — видавничу діяльність. Під час довготривалих святкувань ювілею Сельського лунало дуже багато нарікань на те, що ось такий видатний художник навіть на честь круглого ювілею «не доробився» в держави на пристойний альбом. Але конструктивних пропозицій не надійшло жодних. Тож процес порятунку, як і за радянських часів, був у руках самих потопельників. Саме тоді директор Інституту колекціонерства Ігор Завалій і його заступник Тарас Лозинський вирішили не залишати справу популяризації спадщини Романа Сельського напризволяще і видати альбом його творів з приватних збірок власними силами. Ідея виявилася настільки плідною, а організаційні здібності Завалія-Лозинського — настільки великими, що за три роки діяльності Інституту маємо ВІСІМ виданих друком мистецьких альбомів, плюс ще два — за його сприяння у співпраці з видавництвом «Родовід», під палітурками яких зібрана унікальна інформація про творчість видатних українських художників Івана Труша, Романа і Маргіт Сельських, Олекси Сміх-Шатківського… До того ж усі альбоми видані без копійки державних грошей, виключно за підтримки колекціонерів та партнера Інституту колекціонерства — київської поліграфічної фірми «Оранта».

Крім уже виданих мистецьких альбомів, «на рахунку» Інституту колекціонерства — ряд виставок у музеях Львова та Львівщини, активна співпраця з науковцями в рамках наукових сесій НТШ. До століття видатного українського художника Леопольда Левицького спільно з Національним музеєм у Львові і київським видавництвом «Родовід» готується до друку альбом творів митця. В найближчих планах — видання серії альбомів-каталогів «Українські колекціонери», де першою буде видрукувана збірка патріарха львівських колекціонерів Івана Гречка. Львівські колекціонери активно шукають нові теми й напрямки колекціонування за межами карпатського регіону, почали збирати полтавські вишивані і кролевецькі ткані рушники, чернігівську ікону, шаргородську і смотрицьку кераміку. В травні цього року у Львівському музеї історії релігії відкрилася виставка «Народна ікона Буковини з приватних збірок», куратор — художниця Оксана Романів-Тріска. Тема буковинської народної ікони теж до втручання львівських колекціонерів залишалася «білою плямою» на карті української історії мистецтв. Окрема ділянка — створення збірок сучасних українських художників, у першу чергу живописця Володимира Патика і скульптора Романа Петрука. «Ми відкриваємо теми, які нашими силами не вирішити. Але вони будуть вирішені після нас і з нашої легкої руки», — говорить «двигун» Інституту колекціонерства Тарас Лозинський.

P.S. Щастя

Найбільш болюче запитання для колекціонера: «Де ж ви були рік тому? Ми це все в річку викинули (варіанти — спалили, подерли, побили)». Зате справжній зоряний момент — знайти річ за мить до знищення. Наприклад, забрати унікальний свічник-«Трійцю» вже з шопи з дровами. Або, як у випадку Оксани Романів-Тріски, врятувати 25 (!) гуцульських кахлів, як потім з’ясувалося — роботи видатного майстра Баранюка! Закинені під шопою, кахлі вже були добряче зариті в землю мишами — ще рік-два, і вологість остаточно «з’їла» би всю різнобарвну поливу.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Світлопис Прикарпаття
  І альфа, і омега
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: