CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 23
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 23
???????
???? ??????
Рецепт щастя від Софії Ротару
CITY SOCIETY
Пришестя адреналіну
Львів’янин у книзі рекордів Гіннесса
CITY SOCIETY
Вареники ліпили... з металу і начиняли цвяхами
«Прийшов я в турку - ходять бойки, як по шнурку»
Пам`ятники які сміються на могилах
CITY HISTORY
Жінки і Франко
CITY HISTORY
Рятівник замків
Лесь Курбас ставив «Наталку Полтавку»
CITY FAMILY
Чудеса в Луксорі
Гостинне Море Болгарії
CITY ART
Світлопис Прикарпаття
І альфа, і омега
Азарт пошуку
CITY ART
Фотокадриль
CITY LIBRARY
Сняданко не з філологічного гетто
???? ??? CITY
???????:
N22(23) Червень 2006     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY SOCIETY
Пам`ятники які сміються на могилах

Відвідав понад п’ятсот цвинтарів

Кілька років тому моєму доброму знайомому, львівському художнику Богданові Савицькому випало разом із приятелями мандрувати Румунією, де доля закинула його в одне із сіл на Мароморощині. Не залишилася у пам’яті назва села, але й сьогодні не втратили своєї яскравості враження, які Богдан вивіз після відвідання тамтешнього сільського цвинтаря: жодної узвичаєної для наших цвинтарів надмогильної скульптури, натомість одна в одну барвисто декоровані, увінчані хрестами вертикальні стели, оздоблені з одного боку кольоровим різьбленим малюнком на тему професійної зайнятості людини, з другого — сценкою з її життя або смерті. Але головне — інше: витримані майже завжди в жартівливому тоні написи про померлих.

Чи є пам’ятники, які «сміються», на цвинтарях України? Чи можна знайти на українських надгробках написи на зразок широко культивованих у літературі ще від античних часів епітафій? І, врешті-решт, якими хочуть бачити могили своїх рідних наші земляки? Ці та інші питання — до найкращого у Львові знавця української меморіальної скульптури, за плечима якого відвідання понад 500 цвинтарів України, відомого науковця Інституту народознавства НАН України Миколи Івановича Моздира.

Пригадуючи хрестоматійні «Тіні забутих предків» Коцюбинського, де односельці переходять від голосінь біля тіла померлого головного героя Івана до веселої забави, могло б видатися цілком природним встановлення на могилі сучасника знака, від якого не віяло би скорботою. Врешті, тризна, яку справляли на похоронах у давнину не лише наші предки, завжди поєднувала два почуття — сум втрати і бажання потішити наостанок душу померлого турнірами та забавами. Утім, як твердить Микола Моздир, на цвинтарях України він не бачив жодного пам’ятника, який би мав такі, як на Мароморощині, веселі мотиви. Максимум, що якийсь час може створювати мажорний настрій, — це щорічно відновлювані за допомогою анілінових фарб перед Великоднем або ж на «провідну неділю» надгробні скульптури (особливо цим примітні села Поділля). Тобто у св. Марії, Миколи Чудотворця, великомучениць Варвари та Катерини й інших святих яскраво кольоровими стають не лише вбрання й атрибути, а також обличчя. Так люди засвідчують не лише пам’ять про своїх предків, а й торжество всепереможної сили життя. Мало того, «веселих» скульптур чи малюнків Микола Іванович не бачив і перегортаючи альбоми меморіальної скульптури Болгарії, Словаччини, Сербії. Отже, висновок: село на Мароморощині у своєму вимірі — унікальне, єдине?

У кожного — свій хрест

Ніхто сьогодні не зможе сказати, коли вперше в Україні почали ставити хрести. Річ у тім, що спочатку їх або вирізьблювали на дерев`яному віку домовини, або робили з дерева та клали на гріб і закопували. Зрозуміло, що те давнє дерево донині не збереглося.
А кам’яні хрести починають широко входити у практику тільки у XVII столітті.

Сьогодні відомо кілька десятків хрестів, які різняться мотивами, формами тощо. Але цікаве інше — особливості встановлення хрестів на могилах у різних місцевостях. Так, на Волині дотепер можна побачити зарослі деревами цвинтарі, де на могилах тільки дерев’яні хрести заввишки від восьми до дванадцяти метрів — нижчих немає. Дуже рідко трапляються зроблені з тривкого дерева, датовані переважно 1940-1950-ми роками. Але вони не витримують плину часу, трухлявіють, підгнивають і падають. «Таких хрестів сьогодні уже ніхто не ставить, — розповідає Микола Моздир, — хоч явище саме по собі дуже цікаве. Але ви не уявляєте собі, наскільки моторошне враження залишають після себе саме такі запустілі цвинтарі — повалені негодою дерева та зруйновані велетенські хрести з ледь відчитуваними на них датами народження та смерті і поруч, прямо з могил, — молоді деревця. Хоча, певна річ, це закономірно, адже, в іншому разі, земля стала б кладовищем».
У Галичині жінка оберігає чоловіка і після смерті

Вважається, що вперше фігурні надмогильні пам`ятники з’явилися на цвинтарях містечок та сіл України, за поодинокими винятками, в Галичині. Микола Моздир пояснює це впливом католицької церкви, запозиченням із Заходу культових фігурних зображень, толерантним ставленням греко-католицької конфесії до скульптури, наявністю у містах зразків для наслідування та іншими причинами. Православна церква, яка вважалася головною на Лівобережній Україні, до скульптурних зображень ставилася недоброзичливо, уже від часів Івана Грозного всіляко заперечуючи сакральну скульптуру. А за Петра І навіть була видана спеціальна синодальна постанова, яка забороняла скульптуру як породження католицького Заходу. Тож про меморіальну скульптуру для звичайних людей тривалий час не могло бути й мови.

Натомість мистецтво такої скульптури в Галичині процвітало. До речі, ще й із огляду наявності пісковику, придатного для такого роду творів. Як елементи загальної композиції тут — чаші терпіння, пальмові гілки як символ вічності та світла, зламані квітка чи дерево, що символізують передчасний відхід у царство тіней, лілея з її символікою дівочої чистоти й інші. Непоодинокими у Західному регіоні є цвинтарі, що складаються із суцільної галереї надмогильної скульптури. Кількісно переважають розп’яття, далі — переважно повнофігурні зображення Богородиці, тоді — святих патронів, найчастіше — великомучениці Катерини, навіть якщо в могилі поховано людину з іншим іменням. І, що цікаво, в Галичині на могилах чоловіків заведено ставити жіночі фігури — якщо не Богородиці чи якоїсь святої, то матері, жінки, дружини як оберегів. І вже майже класична для всіх цвинтарів риса — умовний скульптурний портрет того, хто відійшов у царство мертвих. А на загал нинішня надмогильна скульптура, характерна образністю та розмаїттям, ще чекає фундаментального дослідження.

Камені правічної скорботи

На місці поховання біблійних осіб був покладений камінь — так народився найдавніший вид надмогильного пам’ятника, який сьогодні називаємо стелою. Позначали каменями поховання і в Україні, тільки спочатку їх клали, а ставити почали через кілька століть. Достеменно відомо, що горизонтальні плити були вже у ХІІ столітті. Але — зроблені з дерева — вони не збереглися.

Унікальні, з сучасного погляду, стели можна побачити в деяких селах північних районів Волинської області. Тут біля церкви ставлять символічні міні-стели людям, які померли далеко від дому. На кожен пам’ятник відведено не більше квадратного метра. Виготовлені переважно з цементу, неодмінно з хрестом і написом про те, де, хто і коли приєднався до більшості, такі міні-стели завжди старанно поновлюються олійними фарбами. Буває, що ці символічні цвинтарі налічують 50 і більше таких ось пам`ятників.

«Сьогодні стела — найбільш уніфікований вид надгробка, що побутує в Україні, — каже Микола Моздир. — Зроблені часто зі штучних матеріалів, розцяцьковані різьбленим декором чи навіть геометрично викладеними уламками скла, нинішні стели, як на загал й інші пам`ятники на наших цвинтарях, віддзеркалюють загальну тенденцію — тяжіння до чимраз багатших форм, які мають засвідчити не так місце, що його займала в житті померла людина, як місце, котре насправді хочуть визначити собі її родичі. Але є і таке, що вартує окремої зауваги: сучасники прагнуть зробити пам`ятники більш вимовними, щоб привернути увагу до них не лише через поховану під ними особу, а й через образність, кольори, вичерпний напис. До речі, про напис — жартівливого тут не знайдете. Натомість сьогодні, передусім у містах, люди намагаються не лише назвати померлого, вказати дати його народження і смерті, а й описати, ким він був, яким та своє ставлення до нього. І це дуже позитивна риса, бо повага до предків — вираз культури народу, його духовності. Слова істинні — «пам’ятай про смерть», але не менш істинні — «пам`ятай про життя».

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Вареники ліпили... з металу і начиняли цвяхами
  «Прийшов я в турку - ходять бойки, як по шнурку»
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: