CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 23
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 23
???????
???? ??????
Рецепт щастя від Софії Ротару
CITY SOCIETY
Пришестя адреналіну
Львів’янин у книзі рекордів Гіннесса
CITY SOCIETY
Вареники ліпили... з металу і начиняли цвяхами
«Прийшов я в турку - ходять бойки, як по шнурку»
Пам`ятники які сміються на могилах
CITY HISTORY
Жінки і Франко
CITY HISTORY
Рятівник замків
Лесь Курбас ставив «Наталку Полтавку»
CITY FAMILY
Чудеса в Луксорі
Гостинне Море Болгарії
CITY ART
Світлопис Прикарпаття
І альфа, і омега
Азарт пошуку
CITY ART
Фотокадриль
CITY LIBRARY
Сняданко не з філологічного гетто
???? ??? CITY
???????:
N22(23) Червень 2006     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY SOCIETY
Вареники ліпили... з металу і начиняли цвяхами

А починалося все із... чоловічої дружби. Натхненник і організатор «Свята ковалів-2006», голова Спілки майстрів ковальського мистецтва України Сергій Полуботько вважає: цілком логічно, що така акція зародилася саме в серці Прикарпаття:

— Тут працює велика ковальська громада — декілька потужних фірм, які виготовляють найрізноманітніші речі для архітектури, інтер’єрів. Але, незважаючи на конкуренцію, майстри свого часу об’єдналися. Бо ковальське братерство — понад усе. Тому, об’єднавшись, ми робимо цей фестиваль, і він має успіх.

Цього разу він набув небачених раніше масштабів: до обласного центру із 19 країн світу прибуло близько 260 шанувальників і знавців одного з найдревніших ремесел. І буквально за добу майдан Шептицького змінився невпізнанно: навколо численних пересувних кузень, що наповнили його жаром вогню й дзенькотом молотів, заюрмився цікавий натовп. Навіть випадкові перехожі повертали на пахощі диму й зачудовано завмирали біля майстрів, які на очах у публіки роздмухували в горнах багаття, мистецьки гнули й вправно «били» розпечене залізо, в коротких перервах — пили чай і активно знайомилися. Дарма, що мови різні — німецькою й українською, англійською і російською, польською і голландською, білоруською і французькою, виявляється, можна легко порозумітися, якщо йтиметься про спільну улюблену справу, без якої не уявляють собі життя.

Аби зацікавити нею людей, а надто — заохотити молодь до свого ремесла, учасники фестивалю влаштували справжнє шоу. Досвідчений майстер із Нідерландів, власник і керівник приватної школи ковальства Хубертус Сенсен разом із учнями (і — уявіть — ученицями) завзято «боровся» з грубезною металевою колодою: команда з шести чоловік затиснула розпашілий метал у два важелі й щосили взялася обертати стрижень у протилежних напрямах. В якийсь момент він таки здався — звився у спіраль так плавно і м’яко, ніби ще мить тому не було крику й шаленої напруги.

А в кузні поруч — ніби оживає українська давнина: киянин Богдан Попов, керівник школи традиційного ковальства, разом зі своїми послідовниками кує старовинні знаряддя праці — все достоту як за часів Київської Русі.

Львівсько-тернопільська «збірна команда» взагалі влаштувала жартівливу забаву «Ковальські вареники»: поки хлопці «ліплять» їх із металу й «начиняють» цвяхами та всяким залізяччям, прекрасна «половинка» гурту, Ярослава Ткачук, просто на горні варить справжні — з картопелькою й домашніми шкварками — та пригощає всіх охочих. Дівчина хоч і вчиться у Львівській академії мистецтв на факультеті текстилю, із задоволенням працює з міддю, сріблом, допомагає в кузні й переконана: у підкоренні металу вогнем є якась магія. А у відповідь на запитання, як зацікавилась таким нежіночим ремеслом, лише сміється: «Отак знайомишся з хлопцями-ковалями та й стаєш ковалихою».

На відміну від розпланованих театралізованих свят, тут усе живе, справжнє. Нікого не треба розважати, кожен сам влаштовує забаву — собі та іншим. Над майданом лине чиста, пронизлива мелодія. І зовсім не фонограма. Це майстер... грає на трубі. Не дивуйтеся: в гостей фестивалю ще й не такі хобі бувають. Ось чимале ковальське товариство із Симферопольської майстерні Олега Криворученка (голови Кримського республіканського відділення Спілки майстрів ковальського мистецтва України) споряджається — ні багато, ні мало — до бою. Всі — в лицарських обладунках, із старовинною зброєю. Самі їх вигадують, самі кують і самі ж випробовують на справжніх турнірах.

— Щотижня виїжджаємо на такі змагання всією кузнею, —- розповідає Олег Миколайович. — У Симферополі близько 200 чоловік цим захоплюється. Звісно, на різному рівні: реконструктори відтворюють старовинну зброю, рольовики влаштовують театралізовані постановки, толкієністи розігрують сюжети за книгами Толкієна. Ну, а на турніри часом збирається до 1500 учасників!
Уявляєте, що за січа тоді починається? Не на жарт. У сім’ї Криворученків — двоє синів, які успадкували і батьків фах, і його хобі. У старшого, Олексія, від одного з таких бойовищ залишилась пам’ятка — шрам на чолі. Потекла юшка і на франківському святі ковалів: одному з лицарів не пощастило в бугурті. Так валлійською мовою колись називали бій сорок на сорок воїнів. Щоправда, кримчанам доводилося втрапляти і в серйознішу халепу — чотириста на чотириста чоловік.
Справжні тут не тільки травми й азарт. Достовірні також зброя й обладунки. Хлопці вивчають їх за науковими джерелами, музейними взірцями, а потім із максимальною точністю відтворюють як часточку далекої епохи шляхетних лицарів і прекрасних дам...

І якщо середньовічний еталон дужої статі із плином часу зазнав відчутних змін, то тендітна жіночність — досі в моді, навіть окована залізом — з’явилась в Україні і така тенденція. Звісно, жартома металеві сукні запропонував на суд учасників фестивалю директор українського ковальського підприємства «Гефест» донеччанин Віктор Бурдук. Їхня витончена графічність не тільки демонструє можливості ковальського дизайну, а й неабияк підкреслює жіночі принади. В усякому разі трояндову спідничку, що відкривається, немов стулки мушлі, глядачі оцінили як філософську роботу. Ну, чим тобі не ворота до «раю»?
Де ще таке побачиш? Кожен майстер привіз на фестиваль найоригінальніші твори — їхали ж бо не тільки на людей подивитися, а й себе показати. Самі знаєте: це важливо для будь-якого митця. Проте ковальство — дарма, що надзвичайно видовищне — публічним не назвеш. Тож майстри не розпещені увагою глядачів. Утім, бракує не стільки аплодисментів, скільки звичайного зворотного зв’язку з тими, для кого, зрештою, працюють; визнання колег; обміну досвідом. Кажуть, що свої здобутки в секреті не тримають. Не випадково голова Британської асоціації художників-ковалів (ВАВА) Теренс Кларк переконує друзів: «Ми повинні показувати свою роботу й виявляти пристрасть до неї. Якщо у вас є який свій особливий спосіб, не приховуйте його, розповідайте про нього — і ви знайдете у своєму ремеслі не один такий шлях, а десять. Тоді пристрасть до вашої роботи вибухне. Мені 60 років, 40 з них — працюю ковалем, але я досі вчуся».

А з ковальською наукою, зокрема в Україні, все ой як непросто. Закладів, де можна здобути цей фах, — обмаль. Дуже багато нинішніх вітчизняних метрів — самоуки: по зернині збирали знання, наслідували старих майстрів, набивали власні гулі й торували свій шлях у професії. Один із таких — донеччанин Сергій Каспрук. Проте не хвалиться, що усіх творчих вершин досягнув сам. Навпаки — підкреслює: «Все — від Бога. Все треба робити з молитвою й вірою — і Господь дасть тобі силу. А що — питаєте — треба ковалеві вміти? Та чимало: і малювати, й ліпити, й... Навіть не перелічиш. Я чого лиш не навчився! Не вмію тільки в’язати, на гітарі грати і от народити не можу. Все решта — будь ласка. Та якщо серйозно, найголовніше в нашій справі — не бути лінивим».

Воно й зрозуміло: ремесло кориться тільки відданим. За тривалі творчі муки віддячує Сергію Федоровичу моментами такого натхнення, що, буває, по дві-три доби з кузні не виходить. Та хіба результат не вартий безсонних ночей? А втома мине — й на козаку нема знаку. Тим більше на такому, як Сергій Каспрук: як-не-як — військовий старшина Війська Запорізького!
Словом, ковальський фах — для справжніх чоловіків. І здобути його прагне дедалі більше молоді. Щоправда, є декілька прикрих «але».

— Професія популярна, однак на будівництві хлопці більше заробляють, — зізнається голова Івано-Франківського відділення Спілки ковалів України, директор ковальської фірми «Гефест» Михайло Клочко. — Адже праця фізично важка, ще й шкідлива — недарма коваль іде на пенсію в 50 років. Отримували б і більше, але склалась парадоксальна ситуація: одні фірми платять податки, а інші куплять собі підприємницький пакет або й без нього кують у гаражах, не надто переймаючись якістю. Зате дешевше. От і тримається на ринку низька ціна, за яку кияни, наприклад, і не працювали б — у столиці аналогічна робота коштує в чотири рази дорожче. Ще одна проблема — кадри. Донедавна художнє ковальство в Україні було забуте, тож жоден навчальний заклад їх не готував. Уперше кафедра художнього металу була відкрита у Львівській академії мистецтв, але вона випускає всього-на-всього п’ять-шість чоловік щороку. Поступово ця географія розширюється: Вижниця, Київ, Ужгород, Косів, наш Прикарпатський університет імені Стефаника — і молодь на очах росте.

— Саме задля такого професійного зростання в рамках цьогорічного фестивалю ковалів ми влаштували дві виставки, — додає Сергій Полуботько. — Одна вже традиційна, під назвою «Орнаментальне ковальство», що представляє широкий спектр робіт учасників фестивалю — від ужиткових до інтер’єрних речей. А друга — виставка студентів і викладачів семи навчальних закладів України, де готують спеціалістів із художнього металу.

Взяти участь у такому заході вже на початку кар’єри — чудова нагода для молоді, вважає головний редактор міжнародного журналу «Мир метала» Ельвіра Баймашева і зауважує, що Прикарпатський фестиваль помітно відрізняється від російських:
— В його основі — не ідея зустрічей, знайомства й обміну досвідом, а спадкоємність професії. Вона — одна з найдавніших, найрідкісніших. У ковальстві — як ніде — важливі відносини вчителя й учня. І проблема фахової освіти, навчання — спільна. Тим і цінна та концепція фестивалю, яку розвинули його організатори. Адже це ілюзія, що замовник, мовляв, неосвічений, нічого не тямить у мистецтві, а тому виконавцю доводиться кувати щось не те. У Леонардо да Вінчі не було жодної творчо незалежної роботи: він усе малював на замовлення. Проте це не завадило йому стати генієм, а нам — досі цінувати його спадок. Отже, ситуація замовлення — це не проблема, а норма. Інша справа — як митець її розв’язує. Для цього він повинен бути майстром певного рівня.

Сягнути його найвищих щаблів для українських фахівців — справа честі. Їхні імена стають дедалі відомішими у світі. І не в останню чергу — завдяки Прикарпатському святу ковалів. Не випадково гість із Австрії Андреас Хангер, заступник мера міста Іббзітц, знаного видовищними ковальськими акціями, наголошує: «У проведенні подібних фестивалів я вбачаю дві мети: перша — репрезентація ковальського ремесла як мистецтва, а друга — об’єднавча. Бо найважливіше для майбутнього європейців — співіснувати у дружньому колі».

А Віктор Бурдук додає: «Це не тільки можливість побачитися, подивитися одне одному в очі, потиснути руки й поділитися своїми «фішками», а й залишити по собі добрий слід. Наприклад, після кожного такого фестивалю в Донецьку ми монтуємо біля мерії ковані скульптури — їх уже більше шістдесяти».

Створили таку й у Франківську — під символічною назвою «Букет майстрів». Його п’ятиметрову основу, подібну до гігантської спіралі ДНК, кожен учасник фестивалю доповнив власною неповторною композицією: хтось допасував до неї екзотичні металеві рослини, хтось — вістуна щасливої долі лелеку, хтось додав гроно голосистих дзвіночків, що одразу заспівали на вітру, а Хууб Сенсен узагалі почепив на вершечку ледь не часточку свого серця — власні ковальські кліщі. І, нарешті, під бурхливі аплодисменти у загальне творіння вмонтували подарунок Теренса Кларка — тризуб, на якому розправилося жовто-блакитне крило державного прапора.

Цвістиме «Букет майстрів» відтепер на Донеччині, де знайшов постійну прописку. А на центральній площі Івано-Франківська — навіть узимку й восени — квітнутиме «Весна», що «проросла» на давніх підмурівках міста залізними трояндами і травневими «свічками» каштанів, злетіла в небо на крилах дивовижних птахів... Життя завжди перемагає. І за його одвічним законом крізь багаторічне нищівне забуття дедалі впевненіше пробиваються паростки давнього мистецтва — українського ковальства. Хіба його знищиш? Воно ж бо із криці!

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  «Прийшов я в турку - ходять бойки, як по шнурку»
  Пам`ятники які сміються на могилах
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: