CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 22
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 22
???????
???? ??????
Володимир Гришко: «Мільйон у душі»
CITY PEOPLE
Ірина Мерлені:«Я на килимі жорстка»
CITY SOCIETY
«Срібний вовк» прийшов
344-й день народження
Лемки: роки і долі
CITY SOCIETY
Батьківщина, яку ми не знаємо
CITY HISTORY
Родинне гніздо Потоцьких
Острог: історія з легенд
CITY FAMILY
Ігри патріотів
CITY FAMILY
Сучасне міське зелене середовище
CITY FAMILY
Спортивна Каталонія: чотири стихії
CITY ART
Екстрім «Пікардійської терці»
Її величність фотографиня
CITY LIBRARY
Тимофій Гаврилів: «Подорожі фантазією важливіші для творчості, ніж подорожі географічним простором»
???? ??? CITY
???????:
N5(22) Травень 2006     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY ART
Її величність фотографиня

З її творчістю знайомі Львів, Київ, Рівне… і Бостон

Виставки Тані Д’Авіньйон, фотохудожниці зі світовим ім’ям, в Україні та з українською тематикою — не дивина. Їх неодноразово бачили Львів, Київ, Рівне та інші українські міста. Та кожна виставка вражає широкою тематичною палітрою, кожна робота захоплює не тільки професійною майстерністю зйомки, а й глибиною бачення художниці.
6 березня виставка Тані Д’Авіньйон відкрилася у Рівному. Трохи раніше інша виставка презентувалася мистецькому Києву. Та коли у столиці в музеї Тичини представлена одна тема — «Гуцульщина», то у Рівному, можна сказати, — вибране. Фотокартини з українськими сюжетами, природою з тих куточків України, де Таня побувала. Не втримаюся, додам, що у Києві фотороботи Тані Д’Авіньйон помітно виділяються ще на одній колективній виставці «Жіночий ракурс», де зосереджено жіночі фотороботи, представляється бачення світу очима жінки-фотографа.
Рівне знає Таню Д’Авіньйон з виставок «Просто Україна» та «Арізона плюс», які експонувалися у попередні роки. У листопаді 2005-го її роботи були представлені на фотовиставці «Кременець — ворота раю» (виставка експонувалася також у Кременці, Києві).

Роботи цієї фотографині, як жартома величають її рівненські друзі, на українську тематику часто тішать зір шанувальників її мистецтва й у Сполучених Штатах Америки. Зокрема, її рідний Бостон уже ознайомився не тільки з Галичиною, багатим колоритом її звичаїв та обрядів, а й іншими куточками України, Кременеччиною зокрема — роботами з Кременецького міжнародного фотопленеру, учасницею якого у жовтні минулого року разом із рівненськими фотомитцями була і Таня Д’Авіньйон.
Таня фотографує для преси Білого дому офіційні зустрічі американських та українських державних осіб, як репортер об’їздила з фотоапаратом майже весь світ. Та усе ж найбільша її любов і найбільший її біль — Україна. Навряд чи ми, сущі в Україні її громадяни, навіть ті, котрі вважають себе великими патріотами, знаємо нашу країну так, як знає її Таня Д’Авіньйон.
Мені доводилося спостерігати, як Таня працює. Її цікавить усе. Від деталей — квітки, метелика, кори дерева — до тем гостро соціальних. Вона фотографує селян і міських жителів. Представників різних верств. Дітей, жінок, чоловіків, український побут, увесь багатоликий світ. Стежить за всіма подіями, які відбуваються в Україні, не як сторонній спостерігач, а як людина, якій це болить… Кожна розмова, хоч про що б у ній ішлося, все одно повертається до України, українців.

 «Живу межи двох світів…»

— Живу межи двох світів, — розповідає про себе Таня. — Сама не знаю, якій державі тепер належу більше — Україні чи Америці. З дитинства вважала себе українкою, та коли приїхала в Україну, то зрозуміла, що насправді я американка. Тепер, коли приїжджаю в Україну, мене сприймають як американку. В Америці ж я вважаю себе українкою.
Таня народилися на Львівщині. У 1944 році, коли в Західній Україні розпочалися масові репресії і її батьки, національно свідомі українці, мусили емігрувати на Захід, їй було всього три роки. У такому віці батьківщину не обирають. Так що і виховання, й освіту їй дала Америка. Вийшла заміж за американця (француза за походженням), народила й виховала двох дітей — доньку та сина. Та Україна була у її серці, думках завжди. З дитинства чула про неї від батьків. Українська мова — рідна з дитинства. Ця мова стала рідною і для її дітей.

Уперше змогла відвідати землю, яка її народила, лише у 1964 році.
— Я була студенткою, — розповідає Таня, — навчалася у Європі. Щоб побувати в Україні, поїхала у туристичну подорож до Радянського Союзу. Коли повідомила про це мамі, то вона плакала й благала не їхати, бо мене там можуть арештувати. Але я, знаючи, що ми будемо у Львові, де тоді мешкали мої родичі — бабця та тітка, прийняла непохитне рішення їх відвідати. Тієї першої подорожі в Україну мені не забути ніколи. Всю дорогу мене тримали в купе саму, щоб я, бува, не «завербувала радянських громадян». У Чопі, коли я заговорила українською мовою, прикордонники не знали, що зі мною робити, прийняли за шпигунку. Треба було якось вирішувати проблему: не пустити мене зовсім — міжнародний скандал, впустити — відповідальність. Бо хтозна, що можна було очікувати від американки-фоторепортера. Лише знайдений при обшуку лист від матері, яка благала мене не їхати в Україну, врятував мене. Та все ж очей з мене не спускали. Жила я у готелі під опікою спецслужб. Тоді я уперше побачила свою бабусю, відчула, що таке родина. Але була дуже вражена тим, що побачила тоді в Україні: страшна біднота, люди перелякані. Було від того дуже сумно.

Інші незабутні враження залишилися від 80-х років. У той час я вже багато їздила і як фоторепортер та перекладач побувала у багатьох країнах. Якось до мене звернулися від одного журналу, щоб я поїхала з ними до Радянського Союзу на три місяці попрацювати над темою «Україна». Їм треба було мати свого перекладача, адже завданням того видання було написати правдиві матеріали. Кажуть мені: «Ти свого націоналізму нам не нав’язуй. Перекладай усе так, як нам говорять». А я відповідаю тому журналістові: «Добре, я буду перекладати точно. Але як мені щось не подобатиметься, то я тебе копну під столом ногою, а увечері ми про це поговоримо». От запитують американські журналісти: «Чи був в Україні голодомор?» А їм відповідають: «Та який голодомор? Це все буржуазні націоналісти вигадали!» Я його копаю ногою. На питання «Чи є релігійна дискримінація?» відповідають: «Та яка дискримінація? Ви ж бачите, усі церкви відкриті!» І я його знову його копнула ногою. А вечорами ми сиділи й розбиралися, де правда, а де відверта брехня. «Добре, — кажу. — Нема релігійної дискримінації. А де ж тоді греко-католики, де інші конфесії? Чому тільки російська церква?»
Як той матеріал був готовий, то був написаний так, що радянське посольство заявило мені, що більше я візи в Україну не отримаю. А то був 1984 рік. А через два роки — Чорнобиль. Важко було дістати бодай якусь правдиву інформацію. Але ми сфотографували все згори, як було. Так почалася моя кар’єра в Україні. Я стала їздити сюди з різними делегаціями. У 1992 році, як Україна стала незалежна, я придбала у Києві помешкання.

Україна Тані Д’Авіньйон

Сьогодні Україна в очах Тані Д’Авіньйон — вже інша. Про Київ, Львів вона говорить як про міста європейського рівня. У 2002 році фотохудожниця виграла грант на реалізацію фотопроекту «Українська жінка в перехідний період», що дало їй змогу подорожувати Україною. Тоді вона й побачила Україну зсередини — так, як, мабуть, не бачать її більшість наших високопоставлених чиновників. Вона відзначила, що побут в українських селах такий же, як і два століття тому. Згорблені спини жінок, що сапають буряки.

— Це для мене болюче питання, — каже Таня. — В Америці я не показую знімків, на яких відображена справжня Україна. Подаю Україну для американців більше в романтичному дусі. А в Україні це треба показувати. Трапляється, що українські «паньохи», чоловіки яких добре забезпечені, роблять мені зауваження, навіщо я фотографую такі місця, на які соромно дивитися. То я їм на те кажу: «То робіть щось, щоб не було вам встидно за Україну».

Щодо українців, то неможливо змінити народ, перевернути його свідомість, світогляд одразу. Вважаю, що навіть не так важливо навчити всіх говорити українською, важливішим є інше — українська ідентичність. Аби ви відчували себе українцями, аби вболівали за свою державу, мали за неї таку гордість, як американці горді за Америку. Що найбільше мене турбує: в Україні ніхто не бере на себе відповідальність за те, що і як робить, і досі всі чогось бояться. Турбують і масштаби корупції. Ця хвороба проникла надто глибоко, щоб її швидко викорінити.

Не менш сумно Тані від того, що ми, українці, досі не почуваємося господарями на своїй землі. На наших очах гинуть унікальні пам’ятки архітектури та культури, і ніхто нічого не робить, щоб їх урятувати. Вражають сміття, бруд на вулицях. І ця хвороба стосується майже усіх міст України.

«Як на ті чорнобривці погляну…»

На рівненській фотовиставці — Україна. Дівчинка-галичанка у народному одязі. Бабуся, дні якої вже лічені. Зашкарублі спрацьовані руки з великими жилами. Схилена голова. Фоном — чорнобривці. Бабуня сидить на бордюрі біля клумби. Чорнобривці одні ще цвітуть, інші — уже відцвіли. Як і бабусине життя... Подібних речей, які є глибоко філософські, спонукають глядача до роздумів про сутність життя, про його минущість і неминущі, вічні цінності, у Тані більш ніж достатньо. Ось у ранковому тумані обриси середньовічного замку на горі Боні у Кременці, а на цьому фоні жінка пасе корову. Наша українська жінка, замотана хусткою. Моросить дрібна осіння мжичка, жінка закутана цератовим плащем. Вона у такій же задумі, як і та бабуся на фоні чорнобривців.

Є речі більш соціальні. Вражає нужденність сільських помешкань, чорні, такі ж зашкарублі обличчя селян, як і їхні руки. І напрочуд щирі посмішки. Таня розповідає, як одного разу під час зйомки сільська бабуся сказала: «То треба ж гроші дати». Таня зрозуміла це як натяк на те, що це вона повинна дати бабуні гроші за те, що та дала згоду, щоб її знімали (для художника це не дивина: так заробляють на життя аборигени латиноамериканських та африканських країн), і почала шукати гроші. Та яким же було її здивування, коли бабуня простягнула 5 гривень їй.

«Рівне — це мої друзі…»

Таня Д’Авіньйон — член Рівненської обласної організації Спілки фотохудожників України. Чому не Львівської, не Київської? Пояснюється все дуже просто.
— У Рівному — мої друзі-фотохудожники, — розповідає Таня. — Ми близькі друзі з Сашком Харватом, Сашком Купчинським, багатьма іншими. Усіх їх люблю і якщо довго не буваю в Україні, то сумую за ними.
Власне, організація виставки — справа непроста. Саме рівненські колеги американської фотохудожниці, фотомитці студії «Простір фото» взяли на себе клопоти, пов’язані з організацією та облаштуванням виставки.

Треба відзначити, що присутність Тані Д’Авіньйон народила у Рівному не тільки нову хвилю фотохудожників, а й сприяла поширенню тематики їхньої творчості. Власним свідомим підходом до місії, яку сама собі обрала для служіння, Таня стала взірцем для рівненських фотохудожників.
Рівне — місто, де мистецтво фотографії стоїть на одному з перших чільних місць у всьому північно-західному регіоні України. До того ж виставки рівненських майстрів художнього фото давно стали пересувними й експонуються не тільки в різних регіонах України, а й у Польщі, Словаччині. Про це говорили на виставці керівники Рівненського обласного та міського управлінь культури Петро Давидюк і Андрій Ткачук.

Головне ж слово було за іменинницею.
— Я не є іноземка. Україна — це частинка того світу, в якому я живу, — сказала Таня Д’Авіньйон на відкритті виставки у Рівному. — Хочу, щоб українці побачили свою Україну такою, якою вона є. Яка це прекрасна земля, які чудові у ній живуть люди! Щоб повернулися до неї обличчям, припинили політичні чвари і стали разом працювати у власному домі. Щоб збудували свою Україну такою, якою її не соромно буде показати нікому.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Екстрім «Пікардійської терці»
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: