CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 22
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 22
???????
???? ??????
Володимир Гришко: «Мільйон у душі»
CITY PEOPLE
Ірина Мерлені:«Я на килимі жорстка»
CITY SOCIETY
«Срібний вовк» прийшов
344-й день народження
Лемки: роки і долі
CITY SOCIETY
Батьківщина, яку ми не знаємо
CITY HISTORY
Родинне гніздо Потоцьких
Острог: історія з легенд
CITY FAMILY
Ігри патріотів
CITY FAMILY
Сучасне міське зелене середовище
CITY FAMILY
Спортивна Каталонія: чотири стихії
CITY ART
Екстрім «Пікардійської терці»
Її величність фотографиня
CITY LIBRARY
Тимофій Гаврилів: «Подорожі фантазією важливіші для творчості, ніж подорожі географічним простором»
???? ??? CITY
???????:
N5(22) Травень 2006     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY FAMILY
Спортивна Каталонія: чотири стихії

Ви знаєте, що таке справжній екстрім?
Ви хочете пережити сильні почуття?
У вас спостерігається надлишок адреналіну?
Тоді екстрім-тур Каталонією — це те, що вам потрібно!

Кілька фактів про сьогоднішню «Барсу»

Гравці ФК «Барселона» Карлос Пуйоль, Рональдіньо, Самюель Ето’о потрапили до символічної збірної 2005 року на офіційному веб-сайті UEFA. «Зубастик» Рональдіньо до того ж розділив на ньому перше місце з українцем Андрієм Шевченком.
Тренер «Барси» Франк Рійкаард на третьому місці в списку кращих тренерів минулого року (для порівняння: тренер національної збірної України Олег Блохін — на десятому).
Карлос Пуйоль Сафоркада, Ксав’єр Хернандес Креус, Габріель Гарсіа Де ла Торре — кандидати до національної збірної Іспанії, яка 14 червня зустрічається в Лейпцигу зі збірною України.

Коли потрапляєш сюди, відразу розумієш, що ця іспанська провінція ніби створена для туризму та спорту. Тут є все, й цього всього дуже багато. Якщо пляжі, то це 580 кілометрів узбережжя з найрізноманітнішим ландшафтом — від скелястих бескидів «дикого берега» Коста Брава до гладеньких широких пляжів «золотого берега» Коста Даурада. Якщо гори — то Каталонські Піренеї з їхніми тритисячниками, що дозволять реалізувати будь-яку гірську мрію. Якщо ліси — то 650 тисяч гектарів, які знаходяться під охороною держави. Якщо море — то неодмінно багате всілякою живністю, ідеальне як для звичайного плавання, так і для снорклінгу з дайвінгом. Якщо кухня… Ой, про неї краще не треба, бо якщо почати, то на все інше просто часу не вистачить!

Бог милуй сказати в Каталонії, що ви знаходитесь в Іспанії! Коли я кілька разів зверталася до наших гідів і, забувшись, називала що-небудь тутешнє іспанським, мене спочатку терпляче виправляли, а потім кидали гнівні погляди: що ж це я — спеціально дражнюся чи що? За всім цим стоїть багаторічне прагнення Каталонії до незалежності. У прес-релізі організації «Каталонія — туризм» знаходимо: «Каталонія — середземноморська країна з більш ніж тисячолітньою історією, власною мовою і багатою культурою, які визначають її самобутність». Ось так: не більше, не менше — країна!
І саме в цій чудовій країні мені випала нагода випробувати на собі майже всі види екстріму, надовго позбутися надлишку адреналіну і на якийсь час відчути себе часткою всіх чотирьох стихій…
Стихія землі

У перший же ранок після прильоту до Каталонії нас посадили в автобус і привезли до лісу. «Переодягайтеся! — була команда. — Гратимемо у пейнтбол!» Насамперед — короткий інструктаж, під час якого ми мали засвоїти три основні правила гри: не стріляти з відстані, ближчої, ніж 10 метрів; не стріляти в голову суперника; закінчити гру відразу ж після свистка судді.
Сьогодні мало кого можна здивувати пейнтболом, але дуже просто здивувати умовами, в яких ця гра відбувається. Так ось, ми були приголомшені, адже в місці, куди ми потрапили, розташовано відразу чотири площадки для гри — одна більша за іншу. Хочеш змагатися в дрімучому лісі — будь ласка, хочеш у покинутому селищі — ласкаво просимо, хочеш на відкритому, але дуже широкому просторі — й це бажання буде задоволено! Ми билися на найменшому майданчику — щось типу ковбойського містечка з голлівудського вестерну, але завдяки його декораціям битва виявилася дуже гострою, тому що тут було де сховатися і звідки зробити несподіваний постріл. Кажуть, коли грають професіонали, одна гра може затягнутися на годину. В нас усе відбувалося дуже швидко: три хвилини, п’ять хвилин, три хвилини. Будучи у захопленні від гри, ми навіть не відчували, що «поранені». А повернувшись до готелю і змиваючи фарбу від м’ячиків з волосся, були дуже здивовані — звідки ж узялися численні сліди «поранень» на різних (часто дуже несподіваних!) частинах тіла? І гордо демонстрували одне одному ці свідчення власної відваги!

Як ви гадаєте, про що, зустрівшись, найчастіше розмовляють каталонці? Особливо коли їм немає куди поспішати, а попереду — приємний вечір у компанії друзів? Про політику? В жодному разі! Може, про погоду? Знову ні! Як виявилося, темою «номер один» для каталонців є... їжа! Що їли, коли й де, як це було приготовлено, з чим подавали. Цій невмирущій животрепетній темі вони присвячують години, не забуваючи при цьому пильно придивлятися й принюхуватися до того, що їм подають прямо зараз, щоби було про що поговорити вже наступного разу. Почесне друге місце у дружніх розмовах посідає футбол. І, звичайно, гра найулюбленішої команди каталонців «Барселони» або, як її ласкаво називають, «Барси».
Ми потрапили на славетний стадіон «Camp Nuevo» у день гри лідера турнірної таблиці чемпіонату Іспанії з футболу «Барселони» з аутсайдером «Депортиво» (Алавес). Була десята ранку, до матчу залишалося 9 годин, але на стадіоні вже перебувало чимало людей. Це туристи з усього світу та численні прихильники «Барси» прийшли подивитися на місце футбольних баталій і на власні очі побачити все, що пов’язано з їхньою улюбленою командою.

Наприклад, відвідати музей «Барселони», в якому зібрані всі здобуті за понад сторічну (клуб засновано 29 листопада 1899 року) історію спортивні трофеї. Подивитись фотографії різних років і впізнати на них тих, хто грав у клубі і назавжди залишив свої імена у світовій скарбниці футболу: це аргентинець Марадона, болгарин Стоїчков, голландець Ван Бастен, португалець Фіго, англієць Лінекер, бразильці Ромаріо та Рівалдо. Зазирнути до каплички, в якій перед виходом на поле гравці «Барселони» звертаються до Божої Матері з проханням про допомогу і підтримку. Сфотографувати коментаторську кабіну, до якої запрошують гравців та тренерів для післяматчевих інтерв’ю. Побачити з верхніх рядів трибун чудовий вид, що відкривається зі стадіону. (Придивившись, ми побачили, що справа від нього розташований міський цвинтар, а зліва, як поспішив повідомити наш гід, — пологовий будинок. Таке вигадливе розташування спричинило виникнення відомого жарту вболівальників: «Барселона» завжди балансує між життям та смертю».) Посидіти в м’якому кріслі нещодавно збудованого конференц-залу, де відбуваються прес-конференції з гравцями та керівництвом не тільки «Барси», а й її суперників. До речі, першим з іноземних клубів, хто давав тут прес-конференцію, став український «Шахтар».

А ввечері був матч. І, незважаючи на те, що грали лідер турнірної таблиці з аутсайдером, на 100-тисячному стадіоні яблуку ніде було впасти. Уболівальники кричали, дуділи, співали, танцювали, тріщали, скандуючи одне й те ж слово: «Барса! Барса! Барса!» І їхні улюбленці, звичайно ж, перемогли. Втім, як виграли і всі ті тисячі вірних фанатів, які на все життя віддали своє серце «Барселоні».

А тепер прийшла черга шанувальників гірськолижного спорту. Для них Каталонія приготувала справжній сюрприз у вигляді ланцюга Піренеїв, що простягнувся вздовж кордону з Францією та Андоррою. Гори, які сягають майже трьох тисяч метрів, переважно ясна сонячна погода, гостинний персонал, сучасне обладнання, десятки різнокольорових підготовлених трас — усе це, без сумнівів, оцінять як гірськолижники-професіонали, так і «чайники».

Візьмемо лише два курорти — Валь де Нурія та Ла Моліна. Вони дуже різні, але в кожного є свої переваги. Валь де Нурія — це дуже милий, затишний курорт сімейного типу, який розташувався у мальовничій гірській долині. Трас тут небагато, проте кожен знайде трасу на свій смак і рівень майстерності. Верхня точка підйомника знаходиться на висоті 2300 метрів над рівнем моря, і з неї можна побачити гірські піки Франції.
Отець-засновник місцевості — святий Жиль. Десь у XII столітті цей християнин прийшов сюди, звів капличку і почав залучати язичників (місцевих селян та пастухів) до християнської релігії. Робив він це за принципом «хрест, дзвін, котел». У котлі він готував їжу, потім дзвонив у дзвін, скликаючи свою паству до обіду, а поки голодні люди їли, читав свої проповіді, потроху хрестячи всіх, хто приходив сюди. Сьогодні в церкві, збудованій на честь святого Жиля біля підніжжя трас, можна помолитися, щоби ваш відпочинок у цій чудовій долині приніс вам тільки приємні враження, покращив здоров’я і запам’ятався на довгий час…

І ще одна деталь: із закінченням гірськолижного сезону курорт Валь де Нурія не «засинає» до наступної зими. У весняні та літні місяці на всіх чекають інші чудові можливості для активного відпочинку: гірські велосипеди, стрільба з лука, мандрівки численними мальовничими туристичними стежками, відпочинок на березі блакитного гірського озера та багато-багато іншого.
Гірськолижний каталонський курорт Ла Моліна і взагалі нас вразив. Зізнаємося чесно: ми навіть не очікували побачити в цій південній країні, яка в першу чергу асоціюється з відпочинком на березі Середземного моря, таку розвинуту інфраструктуру для активного зимового відпочинку. Як не очікували побачити і таку велику кількість снігу.

Верхня станція підйомника тут збудована на висоті 2500 метрів. Звідси відкриваються просто неймовірні види гірських піків Франції, Андорри та Іспанії. Тут можна годинами стояти, затамувавши подих, вдивляючись у гірські хребти, вкриті хмарами, що розкинулися біля ваших ніг. Найсучасніші підйомники, у тому числі й телекабіни, доставлять вас на вершину будь-якої — блакитної, червоної, чорної — траси. А далі вже справа техніки! А коли мчиш трасою, набираючи швидкість, десь у голові проноситься думка, що в тебе ніби виросли крила, і ти зараз злетиш у небо. І тоді починаєш відчувати себе часткою вже іншої стихії — повітряної…

Стихія повітря

І ось ми вже летимо на чотиримісній авіанетці. А під нами — не скелі Каталонських Піренеїв, а скелясті бескиди Коста Даурада. Невеликий страх перед польотом на цьому крихітному літачку дуже швидко — щойно ми відірвалися від землі — змінився на захоплення від відчуття необмеженої свободи, вільного буяння, враження, що в тебе начебто виросли крила. Ми летіли і не могли надивитися на те, що було під нами. Ці місця й справді унікальні — дикі бухточки з блакитною прозорою водою й скелі з вивітреною породою. «Під нами «каталонська Венеція» — місто штучних каналів Емпуріабрава, — повідомив наш пілот. — Попереду — найсхідніша точка Каталонії та Іспанії взагалі Кап де Креус, а зараз ми пролітаємо над будинком, у якому мешкав Сальвадор Далі».
Одразу стало зрозуміло, звідки на картинах видатного й трохи божевільного каталонця ці могутні скелі, це ультрамаринове море, ці залиті сонцем пейзажі, цей чудовий піщаний берег. Бо саме таку картину він бачив з вікна свого дивного будинку в Порт Льїгат щоденно. Саме ці чудові пейзажі постійно надихали його на написання все нових і нових шедеврів. Саме тут він познайомився зі своєю музою Галою, саме тут вони провели найкращі роки свого життя. Далі пригадував:«Вранці тут усе пронизане дикою й терпкою радістю життя, а вечори дихають сумною ніжністю. Свіжий вітерець жене ранком легкі брижі, і море немов посміхається».
Тут узагалі все немов посміхається. Посміхалися й ми, не в силах втримати захоплення. А тому моє питання до нашого пілота «Ви, певно, найщасливіша людині в світі?» було абсолютно закономірним. На що той, похитавши головою, по-філософськи відповів: «Це залежить від того, що вважати щастям…»

Втім, наш інструктор був абсолютно правий: з приводу того, кого тут, в Емпуріабрава, можна вважати найщасливішою людиною, можна довго сперечатися. І знаєте чому? Зараз ви зрозумієте.
«Три, два, один! Перший пішов!» Це команда, яку ви неодмінно почуєте, якщо все ж зважитеся здійснити стрибок з парашутом у тандемі з інструктором над безоднею «дикого берега». Кожні півгодини в небо над Емпуріабрава здіймається літак з кількома сміливцями на борту. І коли бачиш із землі, як у небі розпускаються кольорові квітки їхніх парашутів, серце сповнюється якоюсь несподіваною радістю і відчуттям польоту. Тоді й собі понад усе хочеться злетіти і відчути все те, що переживають ці відчайдушні «ікари». Коли ж ви на свій страх і ризик опиняєтесь у ролі відважного парашутиста, а, прийшовши до тями, вже на борту літака з парашутом за спиною раптом кидаєте погляд вниз, на землю, яка чомусь перетворилася на топографічну карту, а люди, машини, катери в морі — на крихітних мурашок, перша думка, яка проноситься в голові, виглядає приблизно так: «Боже, що я тут роблю?» За нею слідує інша: «Зупиніть літак, я вийду!» А до третьої вже справа не доходить, тому що саме в цю мить лунає: «Три, два, один! Перший пішов!»
Вважаю, коментар тут зайвий. Лише кілька цифр.
Стрибок у тандемі з інструктором здійснюється з висоти 4000 метрів.
Час вільного падіння — 54 секунди. За цей короткий відрізок часу ви пролітаєте без парашута близько 2000 метрів.
А щоби ця хвилина падіння не виявилася найдовшою у вашому житті, весь час вільного буяння вас відволікає відеооператор, він же фотограф, який робить усе, аби зберегти для нащадків цю неповторну мить...

Стихія води

Цілковита зміна декорацій — і ми з вами вже в морському заповіднику Іслас Медас, розташованому на узбережжі Коста Брава, що в перекладі з іспанської означає «дикий берег». Дивно: якихось тисячу метрів у море від розвинутого, багатолюдного каталонського курорту — і ти відчуваєш себе як на дикому незаселеному острові. Його мешканці — це численна колонія чайок, які вважають себе справжніми господарями. Тут народжується нове потомство, тут воно вчиться літати. На острові птахам усього вистачає, в тому числі й свіжої риби, якої у чистій воді біля скель — безліч. Саме заради знайомства з представниками підводного світу Іслас Медас ми й опинилися тут. Місцевість поблизу острова — це справжній рай на Середземному морі для всіх любителів дайвінгу чи снорклінгу. Прозора вода, підводні печери з вигадливою грою в них світла й тіні, найрізноманітніші риби, які підпливають дуже близько, щоби познайомитися з вами, — все це перетворює звичайне плавання з маскою й трубкою у цікаву, неповторну пригоду.
Втім, якщо вам хочеться більше яскравих вражень, якщо надлишок адреналіну не дає вам спокійно милуватись красою підводного світу — будь ласка, тут, на Коста Брава, вас очікує інша пригода. Наприклад, у курортному містечку л’Eстартіт на вас чекають водні лижі!

Перший етап навчання — триматися на воді, не випускаючи з рук трубу або, якщо хочете, палку, яка міцно закріплена з правого борту катера. Для непідготовлених це досить складна справа. Треба зрозуміти головне: в жодному разі не можна згинати руки. Як тільки це відбудеться — ви одразу опинитесь не на воді, а у воді. Чинити опір хвилям не дуже просто, але більшість першопрохідців зрештою виконують цю вправу.
А тепер наступна: зробити це ж саме, але вже в класичному вигляді — з тросом у руках. Цей трюк з першого разу можуть виконати лише обрані — як правило, люди з дуже доброю фізичною підготовкою. Вміння кататися на гірських лижах теж зайвим тут не буде. Всі інші також можуть це зробити, щоправда, спочатку напившись досхочу солоної морської водички. Зате якщо ви вже це освоїте — вашому захопленню не буде меж, і всі красоти Коста Брава лежатимуть біля ваших ніг, а точніше, ваших лиж!

А тепер — Коста Даурада, тобто «золотий берег», який пропонує каякінг та інші розваги, пов’язані з вітрилами. Чесно кажучи, наука каякінгу далася нам дуже легко — може, тому, що це не гірська річка і не море, що хвилюється. Прогулянка по морській гладі — це справжнє задоволення, яке підсилюється відчуттям партнерства, бо команда, котра злагоджено діє, хоч і з двох учасників, — це дуже приємно. Ті ж, хто шукав більш гострих відчуттів, створювали їх собі самі, перевертаючи легкий човник і з криками пірнаючи у теплу воду, а всі інші просто насолоджувались морем, сонцем, відчуттям партнерства.
А вже за кілька хвилин ми мали змогу опинитися під вітрилами швертбота. Цей маленький вітрильник — чудова нагода роздивитися довкола, помилуватися красотами, а при сильному вітрі відчути себе десь усередині між морем та небом.

Стихія вогню

«Вогонь!» — саме така асоціація виникла у мене ще на під’їзді до «Cirquit de Catalunya» — славетного каталонського стадіону, де проходять тести та один із європейських етапів «Формули-1». Звук, який ви почуєте ще задовго до того, як перед вами з’являться трибуни, відрізняється від всіх інших, які ви чули в житті. Він схожий і на удар грому, і на старт космічного корабля, він проходить десь серед ваших нутрощів, намагаючись вивернути вас назовні. Так стартують боліди «Формули-1».
А ось вони проносяться повз нас: помаранчевий «МакЛарен», жовто-блакитний «Рено», червоний «Феррарі», біла з червоним «Тойота», біла з чорним «Хонда», синьо-гранатовий «Ред Булл»… Кожен з них — результат багаторічної праці найкращих у світі інженерів, механіків, дизайнерів, техніків. За кермом болідів — люди-легенди, які вже потрапили до анналів світової спортивної історії. Тому зрозумілий ажіотаж навколо них, жертвою якого мимоволі стають усі присутні. «Трулі! Дивіться, це ж Ярно Трулі!» — і людський натовп прямує до конюшні «Тойоти», де з’являється її пілот італієць Трулі. Кілька автографів, кілька фотографій — і пілот поспішає сховатися в кафе, а народ уже прямує до місця розташування команди «Феррарі», де необережно потрапив на очі когось із фанів Філіпе Маса, який, до речі, показав сьогодні кращий результат. Нам теж вдалося сфотографуватися з пілотом славетної команди, після чого натовп поніс нас до конюшні «Рено», де з’явився улюбленець нації, діючий чемпіон світу, той, хто спричинив виникнення синдрому, який в Іспанії отримав назву «алонсоманія». Отже, Фернандо Алонсо власною персоною!

Але вся ця суєта відчувається лише в паддоку. В «конюшнях» та на трасі — зовсім інший настрій, зовсім інші правила гри. Тут усі зосереджено-серйозні. Тут не буде ані зайвих слів, ані невиправданих рухів. Усе продумано до дрібниць, усі ролі розподілені. Ще б пак! Іде випробування нових машин. Сезон починається. Робіть свої ставки, панове!

А наостанок — справжній вогонь! Це одне з найцікавіших, найдавніших свят — Сан Хуан. Подібно до нашого Івана Купала, свято це прийшло ще з язичницьких часів і відзначається в день літнього сонцестояння. Вночі ось уже протягом багатьох століть люди вшановують головне джерело тепла й світла на нашій планеті — сонце, яке саме сьогодні переконливо перемагає всі темні сили й обіцяє людям гарний урожай, здоров’я і процвітання. А тому все свято пронизане вогняною символікою: саме вогонь, тепло, світло — головні герої цієї ночі, тож горе тим, хто цього не розуміє!
Пригоди в ніч Сан Хуана — це справжній екстрім. Коли ти раптом відчуваєш, що опинився в епіцентрі пожежі, коли з неба не тебе спадають вогняні струмені, коли вуха закладає від жахливих завивань монстрів, драконів, ревунів та іншої погані, на якісь хвилини просто забуваєш, що ти — цивілізована людина в цивілізованій європейській країні, і назовні вириваються якісь справді первісні інстинкти. Тоді хочеться кудись бігти, кричати, дивитись на вогонь, ділячись із ним своїми найпотаємнішими бажаннями.

І навіть коли вся ця вогненна вакханалія закінчується, народ ще довго не залишає площу, на якій палає величезне багаття. Всі співають, танцюють, радіють і навіть самі не розуміють, що беруть участь у старовинному язичницькому обряді, прославляючи світло, тепло й сонце саме так, як робили їхні далекі-далекі пращури ще на зорі людської цивілізації...

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: