CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 21
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
CITY LIFE Номер 21
ГОЛОВНА
ТЕМА НОМЕРА
12 раундів з Віталієм Кличком
Влодко Кауфман: «Для мене мистецтво - хвороба, якої важко позбутись»
CITY SOCIETY
Академік з Прикарпаття
На крилах натхнення
CITY HISTORY
Слідами «Трьох білих Орлів»
CITY HISTORY
Серце старого Станіславова
CITY FAMILY
Кельн
Перлина Адріатики
CITY FAMILY
Чоловіче безпліддя
Мама для 87 дітей
CITY FAMILY
Зелена кімната нашої душі
CITY ART
Марія Корпанюк:«Життя для мене - це гра»
Райські «Небелиці» Гурістюка
У нас є все необхідне, аби духовно підкорити Європу
CITY ART
Парад Надій
Персонаж під знаком +
CITY LIBRARY
Василь Габор: «Жінки потребують любові»
ЗІРКИ НАД CITY
Реклама:
N4(21) Квітень 2006     Тема номера: CITY PEOPLE
УЖЕ У ПРОДАЖУ
CITY ART
Райські «Небелиці» Гурістюка

Неспроста кажуть, що творча особистість — це цілий космос, великий і незбагненний. Таким є художник Гурістюк. Він не завжди зрозумілий навіть для колег-художників. В Олександра свої підходи і методи, своє бачення й розуміння і світу, і творчості.
Щойно розпочавши розмову про художню творчість, ми одразу засперечалися. Йшлося про ідею, задум художника, присутність цієї ідеї у кожному творі мистецтва. Олександр категорично заперечив те, що у художника взагалі повинна бути стосовно картини якась ідея. «Нехай з ідеями носяться політики. Художник повинен творити так, як йому хочеться…» — «Але ж картина викликає почуття, будить думки…» — заперечила я. — «У кожного свої», — відповів художник, і тим наша суперечка про ідею була вичерпана.
Наша бесіда у майстерні художника точилася навколо картин і того, що на них зображено, однак це зачіпало чимало тем дотичних, адже творчість — це і є саме життя.
Олександр виносить по одній картині й виставляє переді мною на розгляд. Багатолико представлений портретний жанр. Жінки. Такі різні образи, різні вирази облич. Гурістюк любить малювати жінок. І не тільки малювати. Говорити про жінок він також може годинами.
«Чому на цих картинах майже у всіх жінок такі сумні очі?» — «Тому що жінка найгарніша тоді, коли вона сумна. До речі, про очі. Ви звертали коли-небудь увагу на те, які очі у котів? Там безодня і порожнеча. Такі очі ще бувають у жінок. У чоловіків очі зовсім інакші».
Я не погоджуюся з висновком, що у чоловіків очі інакші, й не можу змиритися з присудом цього дивака щодо порожнечі. Адже очі відображають душу. У них почуття, думка. Недарма їх називають дзеркалом душі… Можете собі уявити, якою була моя реакція, коли я почула у відповідь, що у жінок нема душі. «Власне, у жінок те, що прийнято вважати душею, це отой магніт, безодня, невидима спіраль, яка затягує, поглинає, а тоді з такою ж силою і виштовхує…» Що ж, висловити таку думку жінці має право хіба що художник. «А розум у них є?» — вже відверто іронізую я. — «Розум? Який розум у жінок? Хоча, щоправда, іноді трапляється…» — «А що ж тоді вас у них приваблює?» — «Краса. Художника завжди приваблює краса. Світ неймовірно красивий. Хоч водночас неймовірно страшний…»
Переді мною галерея жіночих образів. Юна дівчинка з печально замріяним поглядом. А ця жінка не просто сумна. Вона скорботна. Образ печалі. Ця, оголена тілом і обличчям, нагадує ляльку Барбі. «Чому у цієї жінки очі, як у ляльки?» — «Тому що вона і є лялька». Портрети різножанрові: романтичні, фантастичні, реалістичні й навіть комічні. Декілька реалістичних портретів наших сучасниць. «Ось намалював на свою голову, а вона образилась…» — «Виходить, кожен ваш портрет мальований з натури?» — «Так. Тільки з натури. Це дуже вагомо. Писати з жінки картину — це набагато більше, аніж володіти нею. Адже вона годинами перед тобою. Ти з нею спілкуєшся, вловлюєш її настрій, бачиш, як він відображається на її обличчі. Чим більше її вивчаєш, тим більше відчуваєш ті кольори, яких просить саме ця натура… Однак жодна з прототипів моїх картин іще не витримала більше десяти сеансів. Тож окремі штрихи, деталі дописую вже так».
Перед нами недокінчена картина, над нею фото… Олександр відгадує мої думки. «Так, це та, що не витримала. Нерідко я противний і злий. Щодо картин, то доля кожного з моїх творінь складається не завжди однаково. Іноді я працюю над однією картиною по півроку і більше. Буває, що залишаю її, роблю щось інше, тоді знову повертаюся. Іноді приходить дивне натхнення, і пишу швидко. Однак прискіпливий до себе, тож довго ще ходжу довкола майже завершеного полотна. Зупиняюся лише тоді, коли відчуваю, що вичерпав себе цілком». — «Чи відомий вам як автору полотна, художнього задуму його кінцевий варіант?» — «Ні. Коли я починаю писати картину, майже ніколи не знаю, у що виллються перші мазки пензлем».
Серед картин Олександра Гурістюка не лише образи молодих жінок. Ось на фоні високих дерев зморшкувате обличчя бабусі. У ньому своя краса і, головне, мудрість. Це образ материнської мудрості. Образ вічності. Власне, так прочитала цю картину я. Вагомими є ще й інші, вторинні образи. Це галерея маленьких чоловічків, які вишикувалися в ряд перед велетенськими деревами. «Що роблять тут оці гномики?» — не втримуюся, щоб не запитати. — «Це не гномики. Це люди. Придивіться ближче. Кожен з них інший. З іншим виразом обличчя». Олександр не став розшифровувати картини. Щиро зізнався, що іноді щось водить його рукою. «Я не знаю, чому я це намалював. Хотілося…» Ось портрет хлопчика. Фон — могутній стовбур дерева. У стовбурі чомусь стримить ніж. Мабуть, хлопчик кидав ніж у цей стовбур. А придивишся до хлопчика — ні. Це не той хлопчик, що кидає ножем у дерево. Синява його глибоких, зовсім не дитячих очей, здається, вийшла поза межі зіниць і півтінями залягла поза ними. Хлопчик неприродно блідий. «Він, певно, хворий. Але мене так вразило його обличчя, що не міг його не намалювати».
Серед картин є ще й натюрморти. Теж своєрідні. Як, скажімо, банановий букет. На гілці бананів, яка стоїть у вазі, кожен фрукт до середини відкритий, немов квітка, що розцвітає. Шкірки звисають довкола, немов пелюстки. «Дуже гарно». — «Я люблю дарувати жінкам такі букети. А вони чомусь ображаються. Бачать у тому непристойний натяк…» Натюрморт із пляшок. Зображувані предмети у Гурістюка ніколи не стоять статично. Вони немов танцюють вихилясом або ж падають під час невидимого землетрусу. Чому? «Бо предмети без руху не цікаві».
«А що оце?» — я у буквальному розумінні розкриваю від подиву рот, адже бачу щось неймовірне. — «Як іще можна зобразити пісню?» — відповідає питанням на питання художник, і я погоджуюся. Справді, краще пісню не зобразиш. Співак-гітарист (метафоричний образ пісні), осідлавши гусака, виставивши з-під нього на перший план здоровенні босі ножиська, несамовито лупить рукою по гітарних струнах, його хмільна голова відкинута набік, а на обличчі написано настрій пісні…
Вражаючою є серія так званих «райських» картин, як називає ці полотна сам художник. Чому райські? Бо сюжети відображають життя в раю. Дивно, але цей рай чомусь нагадує мені земне життя. Ось сидить чоловік, до безмежжя широко розчиняє свою гармонь і так же широко, вільно співає свою пісню. Не для глядача. Не зі спонуки. З потреби душі. Йому вільно й гарно. Чом не рай? Хоча серед «райських» картин чимало фантастичних сюжетів, які потребують пояснення.
Серія «Небилиці», над якою нині працює Олександр, чимось схожа до «райських». Та у нереальному стільки життєво земного. Це те, про що люди мріють. Художник Гурістюк так зобразив любов чоловіка до жінки, що, дивлячись на це диво, кажеш собі: «За отаку любов можна віддати все…» Геніальне завжди вражає простотою. Бо що на цій картині? Обличчя чоловіка, що припало до лона вагітної жінки, яка напівлежить у нього на руках. Їх уже не двоє. Їх троє. Те третє, ще не народжене життя, тут присутнє як третій і чи не найвагоміший персонаж. Адже увага цих двох прикута до нього. Тепло і ніжність цих двох спрямовані не тільки одне до одного, а й на плід любові — дитя. Те, що написано на цих обличчях, не можна описати словом. Це треба бачити. Відчути. Перейнятися. Чимось схожий до цієї картини сюжет, де зображені на ослику вагітна діва Марія з Йосипом. Тут теж центром є ненароджене дитя — Божий син Ісус. У веселій інтерпретації поданий сюжет «Колисала баба діда», у якому дідове обличчя лежить у баби на колінах. Двоє старих людей такі до безмежжя щасливі, як і та молода пара з дитинкою.
Про картини Олександра Гурістюка можна іще говорити й говорити. Їх так багато. Вони такі промовисті. Та найголовніше те, що будять почуття, спонукають до роздумів. У них той багатогранний різноликий світ, яким живе художник. Мрійник. Дивак. Майстер.

Усі фото до статті Обговорити на форумі ››› Версія для друку
  Марія Корпанюк:«Життя для мене - це гра»
  У нас є все необхідне, аби духовно підкорити Європу
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

proseo@ukr.net
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: