CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 20
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 20
???????
???? ??????
Яке райське життя, коли маєш таку дружбу!
ДВА ЖИТТЯ АНЖЕЛІКИ
Два життя Анжеліки Рудницької
CITY PEOPLE
Художник Никифор
CITY SOCIETY
Як зразок, як мрія
Японці на Прикарпатті
Люди-катастрофи
CITY HISTORY
У Луцьку було більше аптек, ніж у Москві
Скелі Урича
CITY FAMILY
Таїсія Литвиненко:«Кожна жінка сама робить собі чоловіка»
CITY FAMILY
У Вас стрес?!
Лікар номер «1»
CITY FAMILY
«Ноєв ковчег»
Пробіг... увесь світ
CITY MIX
Руслана цілувала й обіймала
«Зимові візерунки» з вихилясами
Королів «побила»... королева
«Цибульне» дітище «гвинтів»
CITY ART
Дарія Зав’ялова:Костюм - «це код образу»
Чорна перлина
CITY ART
Рука, якою водить Господь
CITY LIBRARY
Олександр Вільчинський:«Моя «Віагра» з Варшави»
???? ??? CITY
???????:
N3(20) Березень 2006     ???? ??????: CITY HOLIDAY
??? ? ???????
CITY FAMILY
«Ноєв ковчег»

На таку долю зазвичай скаржаться: «Уявляєш, в якому гадючнику доводиться існувати? Справжній «тераріум однодумців»!» У відповідь можна тільки співчутливо зітхнути. Та не в цьому випадку. Андрій Рутковський багато років живе в отруйно-хижому середовищі, але не нарікає. Навпаки — щиро тішиться своїм товариством. Бо те, що для пересічної людини — жах, для нього — справа всього життя...

...Незвичайні вподобання хлопчини були помітні ще у п’ять років, коли він не по-дитячому замислився над вибором професії. Твердо вирішив: стане хірургом. Сказано — зроблено. Однак доросле життя так далеко, а пацієнти чекають на операції вже сьогодні. Тож під «скальпель» малого «хірурга» негайно пішли впольовані жабенята й подібна дрібнота. І це ще були квіточки. Справжнім випробуванням батьківських нервів стала перша поїздка юного допитливця в дитячий літній табір. Поки його однолітки ганяли у футбол і дражнили дівчат, він захоплено збирав у лісі незвичайну колекцію. Коли тато приїхав забирати сина додому, йому вже було чим похвалитися: в машину він сів не з порожніми руками, а... з великою скляною банкою, де звивалось і клубочилось чимало місцевих карпатських плазунів. На вимогу батька залишити «експонати» там, де взяв, натураліст-аматор висунув ультиматум: або до міста їдуть усі разом, або він відкриває банку й випускає гадюк просто в автомобілі. Крапку в гарячій суперечці поставила мати, зреагувавши на синове «аномальне» хобі цілком спокійно: «Нехай хлопець займається, чим хоче».

Звісно, тоді вона й уявити не могла, до чого справа дійде. Бо Андрій своє захоплення не «переріс» і не покинув. Окрім традиційних песиків і котиків, у квартирі з’явилися тераріуми, до яких постійно прибувало поповнення. І терплячій мамі доводилося всі наступні роки щоразу, відвідуючи сина на літньому табірному відпочинку, везти додому передані ним шиплячі й кусючі «новинки» та власноруч розкладати їх по «домівках».
Хоча досвіду в герпетолога-початківця тоді було небагато, йому напрочуд щастило: коли вперше отримав від вужихи кладку яєць, навіть у не надто сприятливих «балконних» умовах успішно вивів із них малечу. На тому ж таки балконі згодом оселилися соколи й канюки. Найцікавішими книгами для хлопця стали природознавчі, улюбленим журналом — «Юный натуралист», тому він дедалі впевненіше давав раду своєму «господарству». Та й не тільки своєму: вже у 12 років робив собакам купіровку вух та хвостів, а в 15 справлявся навіть зі складними операціями — з фіксуванням переломів штирями. Не дивно, що зрештою талановитий самоук здобув фах за покликанням і диплом ветеринара. Хоча потім з’явився інший — про вищу економічну освіту, все ж захоплення екзотичними тваринами визначило не тільки його власний подальший шлях, а й стиль життя всієї родини. Навіть коханій дівчині довелося змиритися з хобі Андрія, який навідріз відмовився від вибору: або змії, або його Вікторія. В результаті склався нетрадиційний тандем, а радше тріо — він, вона і... герпетологія.
Невдовзі трапилось те, у що попервах було важко повірити: дружина потроху звикла до дивних мешканців у своєму сімейному гніздечку, згодом і сама зацікавилась ними й нарешті так перейнялася чоловіковим захопленням, що навіть стала допомагати в міру можливостей. В усякому разі за його відсутності саме вона опікувалася вагітною гадюкою, пологи якої зафільмувала на відеокамеру... Андрієва теща. Хто б міг подумати, що з часом він таки «заразить» усю родину своєю великою пристрастю! Тепер рептилій утримує не тільки сам, а й батьки, брат, родичі та друзі.

У двокімнатній квартирі подружжя Рутковських живуть п’ять пітонів, сім варанів, два крокодильчика, незчисленна кількість змій, павуків, скорпіонів плюс пекінес, у якого складні стосунки з іще однією мешканкою дому — мавпочкою. І, здається, всім у цій компанії добре.

Втім, найцікавіше в такому «Ноєвому ковчезі» маленькій доньці Андрія Володимировича: чотирирічна Вікторія не тільки не боїться таткових звірят, а й має з-поміж них власного Пітошу-альбіноса. Не вірите? Ось і виховательки в дитсадочку не вірили дитині, яка безпосередньо, ніби про зовсім буденні речі, розповідала про «домашніх тваринок» — геть не схожих на хом’ячків. А між тим нічого дивного: давно відомо, що діти наслідують приклад дорослих. Тому панічно-вересклива реакція мами на мишку обов’язково буде успадкована малюком, а батьківське переконання, що на змію треба йти з палкою, сформує поруч... таку ж агресивну особистість, яка абсолютно не вміє належно поводитись у природі.

Натомість найперша властива малюкам реакція на все живе — здорова цікавість. Андрій Рутковський переконався в цьому, коли колекція розрослася до таких розмірів, що її частина перекочувала в... обласний краєзнавчий музей. Саме до його живих «експонатів» не дорослі ведуть дітей на екскурсію, а навпаки. Тим більше тепер, коли тут з’явилося унікальне поповнення: у парочки садових удавів народилося вісім маленьких удавчиків. Цих крихіток мені навіть дозволили потримати в руках. На запитання, чому ці малята стали гучною українською новиною, якій приділило увагу українське телебачення, Андрій Володимирович відповів:
— Річ у тім, що випадків такого розведення в домашніх умовах ще не було. Наголошую на слові «розведення». Бо трапляється, що народжує відловлена в природі вагітна самиця. Але щоб у неволі відбулися спарювання, виношування й пологи — це справді сенсація.

Крихітні удавчики й гадки не мають, що вони — свого роду «зірки»: мирно ніжаться під лампою-обігрівачем. А відтак цілком спокійно знайомляться з чужими руками. Господар радить і мені не хвилюватися: долоні для них те саме, що гілочка дерева, — не більше. Тож замаскувавшись під гілочку (достоту як Вінні-Пух, що запевняв бджіл, ніби він — хмаринка), тамую подих і прислухаюся до власних відчуттів. Чомусь раніше здавалося, що плазуни — холодні та слизькі. Виявляється — зовсім ні: вони мають температуру оточуючого середовища, та й на дотик, хоч як дивно, приємні. Однак ідилічне замилування тривало недовго: про свою хижу вдачу нагадав навіть не глава зміїного сімейства, а... малюк, якого Андрій Володимирович спробував видобути із гнізда-дуплянки: він активно кидався на порушника спокою й боронив свою «хатку».

Що тут скажеш? Таким домашнім улюбленцям непросто дати раду. Їх не приструнчиш командою «сидіти». Кажуть, емоційного зв’язку з господарями у них зовсім немає — суто гастрономічний інтерес: погодував — і добре. Однак у пана Андрія дещо інша думка: він переконаний, що між людиною і рептилією таки вибудовуються своєрідні відносини. Наприклад, ящірки-ігуани можуть відгукуватися на кличку й підходити до хазяїна по свою порцію пестощів: почухай, мовляв, спинку. Ну, а змії — взагалі екстрасенси. Сам був свідком дивної поведінки пітонші, з якою залюбки фотографувалися всі його друзі. Завжди. Допоки її так само не «накинула» собі на плечі одна гостя, яка чомусь зовсім не сподобалася змії — вона раптом почала шипіти, поводитись агресивно, сповзати й фактично тікати геть. Про собак і котів у такому разі кажуть, що вони «відчувають людину», її вдачу. Чим в аналогічних ситуаціях керуються змії — сказати важко. Особливо якщо врахувати, що вони... цілком глухі, але запам’ятовують і смаки, і запахи. Може, за цими ознаками відрізняють «своїх»? Сімейство Рутковських давно помітило, що зазвичай спокійні мешканці тераріумів розпочинають у своїх домівках неабиякий рух, щойно у квартиру приходять чужі.

Зрештою, стосунки змії та людини — давня загадка. Українські селяни, наприклад, раніше добре знали, як поводитися у випадках, коли їхню худобу вподобав... вуж. Уявіть: і таке трапляється. Бувало, що змію заставали саме в той момент, коли вона, якщо так можна висловитись, «доїла» корову, а напившись молока, тихо й мирно щезала. Ніхто, зауважте, не спішив плазуна вбивати. Бо тут уже починалася інша історія: відтепер без вужа корова могла захиріти, тому навіть у випадку продажу передавати її в руки іншого власника належало разом із додатком — мішечком, у якому сиділа... та сама змія-ласунка. Такий «комплект», хоч як дивно, купували охоче, бо можна бути певним: та корова в череді, яку доїть вуж, має найліпше молоко.
Не менш цікаві випадки трапляються в Індії, де часом батьки залишають маленьких дітей під опікою няньок-змій, які не тільки малюкам не шкодять, а й боронять їх від усіляких небезпек. А в Карпатах, наприклад, існує своя дивовижа, про яку не галасують засоби масової інформації, бо ніхто ніколи не демонструє її на публіку. Люди, яких гуцули називають «гадєри», вміють заклинати змій. Ні, не звуком сопілки — тільки їм відомими словами. От їх плазуни слухають беззаперечно.

Для городян, цивілізованих, сучасних і безнадійно відірваних від природи, це, мабуть, звучить як казка. Але зізнаймося собі: світ такий дивовижний — чудес у ньому безліч. І однією з його загадок віддавна є змія — символ мудрості, що вінчає кадуцей Гермеса — жезл язичницького бога-покровителя таємних знань.
Принагідно цікавлюся в Андрія Володимировича, чи не є зміїна мудрість вигадкою? На його думку, це зовсім не міф. Бо, скажімо, цілком розумною дією можна вважати зміїні «холості» укуси, коли плазун ніби «б’є» противника мордочкою або навіть пускає в хід зуби, проте... не випускає отрути. Виявляється, навіть відома своєю агресивністю кобра кусає так у 65% випадків. А взагалі природна реакція змії на зовнішню загрозу — втеча: безпричинно й першою ніколи не нападатиме. Тож фахова порада герпетолога така: натрапили на плазуна в природі — не чіпайте його, краще обійдіть і в жодному разі не зашкодьте. Бо навіть несимпатичне вам створіння має у цьому світі своє призначення.

От, приміром, жаба-рогатка, що зручно вмостилася на долоні господаря. Запишалася — ніби розуміє, що саме про неї мова.
— Був період, коли в США таких жаб масово, тисячами, випускали на поля, аби знищували мишей, сарану та інших шкідників, — розповідає Андрій Володимирович. — Оце і є екологічно безпечне господарювання, а значить — «чиста» сільськогосподарська продукція, без хімікатів.

Дітлахи, які самі успішно доглядають вдома «нетрадиційну» живність або тільки збираються придбати домашнього улюбленця, при кожній нагоді забігають не в комп’ютерний зал, а до пана Рутковського на виставку. Початківцям досвідчений колекціонер радить насамперед подбати про безпечне утримання. Бо для неприємностей досить найменшої шпаринки в тераріумі — плазун нею обов’язково скористається.
Андрій і сам у дитячі роки завдавав клопоту сусідам, до яких заходили «в гості» його вужики. Погодьтеся: не всім таке сподобається. А іванофранківці й досі пригадують випадок майже 15-річної давності, коли вулицями обласного центру серед білого дня розгулював великий варан, який хтозна звідки втік. Тож, обираючи для дому тварину, варто серйозно обміркувати всі «за» і «проти». До аргументів «за» належить невисока потреба змії у спілкуванні. Можна на місяць поїхати у відпустку й не хвилюватися, хто її вигуляє чи погодує, — чудово житиме сама. Однак у купівлі рептилії є один секрет: придбавши розвідну тварину (яка з’явилася на світ у штучних умовах), убезпечите себе від багатьох проблем.

— Так, вони значно дорожчі, ніж контрабандні. Але відловлені в природі особини здебільшого не можуть адаптуватися до умов тераріуму, через пережитий стрес відмовляються їсти і часто гинуть, — пояснює Андрій Володимирович. — Тим більш рідкісні для них випадки розмноження. Незважаючи на це, ринок постійно поповнюється такими «нелегалами». Воно й не дивно. Адже торгівля екзотичними тваринами посідає у світі одне з найперших місць за прибутковістю (після наркобізнесу й торгівлі людьми та зброєю).

...На прощання зазираю в тераріум з великими волохатими павуками-птахоїдами. До самички залицяється самець. І навіть уваги не звертає на розкидані довкола чорні палички.
— Що воно таке? — цікавлюся в Андрія Володимировича.
— Рештки її першого «коханого»: після спарювання самичка його… з’їла — ось, залишилися тільки лапки. Цей — наступний.
Чим не людська драма — як гадаєте?

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Пробіг... увесь світ
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: