CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 20
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 20
???????
???? ??????
Яке райське життя, коли маєш таку дружбу!
ДВА ЖИТТЯ АНЖЕЛІКИ
Два життя Анжеліки Рудницької
CITY PEOPLE
Художник Никифор
CITY SOCIETY
Як зразок, як мрія
Японці на Прикарпатті
Люди-катастрофи
CITY HISTORY
У Луцьку було більше аптек, ніж у Москві
Скелі Урича
CITY FAMILY
Таїсія Литвиненко:«Кожна жінка сама робить собі чоловіка»
CITY FAMILY
У Вас стрес?!
Лікар номер «1»
CITY FAMILY
«Ноєв ковчег»
Пробіг... увесь світ
CITY MIX
Руслана цілувала й обіймала
«Зимові візерунки» з вихилясами
Королів «побила»... королева
«Цибульне» дітище «гвинтів»
CITY ART
Дарія Зав’ялова:Костюм - «це код образу»
Чорна перлина
CITY ART
Рука, якою водить Господь
CITY LIBRARY
Олександр Вільчинський:«Моя «Віагра» з Варшави»
???? ??? CITY
???????:
N3(20) Березень 2006     ???? ??????: CITY HOLIDAY
??? ? ???????
CITY HISTORY
Скелі Урича

Ясна річ, є тут і традиційні для гірських районів корисні копалини, і численні мінеральні джерела. Все це гарно, але вражає не природа, точніше, не стільки природа. Вражає давня магія гір, яку ще дотепер можна тут віднайти і відчути. Цей світ чудом зберігся між двома великими цивілізаціями Заходу і Сходу до сьогодні практично недоторканим, тож тут кожен має унікальну нагоду зануритись в епоху народження міфів і зазирнути до колиски історії без машини часу.

На межі між долиною і власне горами, проминувши Дрогобич, Трускавець і Східницю, можна натрапити на перший форпост Карпат — скелі Урича. Це традиційний екскурсійний маршрут для всіх, хто вибрався попити цілющої водички на популярні галицькі курорти, сюди охоче їздять на романтичні уїк-енди навіть зі Львова: підніматися на скелі недовго і неважко, зате краєвид — прекрасний, а потім так чудово пригоститися шашличком над потічком біля підніжжя. Ясна річ, усі звертають увагу на загадкові позначки, викарбувані на камені не відомо ким і коли, але дотепер мало хто знає, що це сліди однієї з найдавніших українських фортець — Тустані. П’ять тисячоліть тому стародавні скелі стали майданчиком, де праісторичні мешканці цих місць славили своїх богів, про що свідчать залишені ними тут численні петрогліфи. Згодом сюди, у Богом сотворений унікальний кам’яний фундамент, легендарні білі хорвати почали вмонтовувати укріплення, яке пильнувало карпатські перевали. Саме кам’яні пальці Урича на межі поганської і християнської історії тримали ключ до європейського трансконтинентального так званого «шовкового шляху» з Китаю до Португалії. Згодом тут чатували лицарські залоги галицьких королів, пильнуючи кордон між Галицько-Волинським князівством і Угорщиною та імпорт солі до Європи.

Назва Тустань — праслов’янського походження. Розшифрувати її можна приблизно як «тут стань, в тому місці, міцно, вперто і завзято». Найдавнішу згадку про Тустань знаходимо у відомого польського хроніста Янка з Чарнкова — підканцлера короля Казимира Великого, який у переліку подій 1303-1304 років називає міста, що їх укріпив король: «...в Руській землі місто Лямбург або Львів, місто Перемишль, місто і град Сянок, місто Коросно, гради Любасів, Теребовля, Галич, Тустань (Tustan, Custan, Czustan)...».
Про те, що Тустань за тих часів добре знали в Європі, свідчать старовинні карти Гастальді (1548 року) та Меланхтона (1554 року). З найближчих українських міст поряд з Тустанню вказані Самбір, Стара Сіль, Жидачів, Долина — відомі середньовічні осередки видобутку та продажу солі. Функція оборонного комплексу Тустані як митної комори занепадає на межі ХVІ століття, коли у Центральній Європі почалася розробка власних покладів солі, тож потреба возити її з Прикарпаття відпала.
Занепад Тустані засвідчує документ 1539 року: польський король на прохання Яна з Тарнова дарує Миколаєві Блізінському та його спадкоємцям «фортецю Тустань, а власне лише скелю у стрийських горах поблизу кордону з Угорщиною». Нові власники зобов’язалися «власним коштом і заходами цей замок на згаданій скелі обороняти, відновити, укріпити і підтримувати у належному стані». Наразі не відомо, коштів забракло чи терпіння, але фортеця Тустань так і не була відновлена. Чотири наступних століття геть злизали зі скель рештки колись могутніх укріплень. Залишилися тільки камінь і викарбуваний літопис, який довгий час ніхто не брався читати.

Одним з перших зацікавився історією Тустані відомий природознавець, професор Львівського університету Бальтазар Гакет, який не лише досліджував на межі ХVІІІ і ХІХ століть корисні копалини краю, зокрема, нафту і сіль, а й паралельно цікавився життям та історією населення Карпат. На початку ХІХ століття він здійснив розкопки в Уричі. Автор краєзнавчої статті «Камінь під Уричем» 1836 року описує мур між двома скелями, завалену камінням криницю та печери з кам’яними лавами: «Як розповів старий мешканець Урича, знайшли в скелях кахлі і миски із зображенням св. Юрія, посудини для плавлення дорогоцінних металів».
Наступний дослідник Тустані — видатний вчений, активний учасник «Руської трійці» Іван Вагилевич, який не тільки зібрав усі відомі на той час факти та легенди стосовно цієї та інших пам’яток наскельної забудови (Бубнище, Розгірче), а й спробував їх проаналізувати. Саме він звернув увагу на те, що власне селище Урич є відносно молодим — закладеним десь двісті років тому, і поставив логічне запитання: «Хто довбав на скелях печери, криниці, сходи і галереї, для чого і коли?».
Видатний галицький краєзнавець Олександр Чоловський теж не обійшов своєю увагою стародавні скелі. Він стверджував: людині, яка шукала захисту на скелях, достатньо було з’єднати їх стінами з півночі та півдня, й укріплення ставало неприступним.

Дуже влучний мистецький опис скель Урича і ситуації з дослідженням фортифікацій Тустані залишив Іван Франко: «А прецінь в лісистих провалах на схід від того села (Урича) в величезних камінних «бовтах» якісь дивні віки, якась старинна, дивна, запропавша культура записала твердими і глибокими буквами свої сліди. З яких часів, з якої доби походять ті сліди, яку ціль мали ті люди, що їх з великим трудом в скелі вижолобили — о тім наші історичні записки нічого не кажуть, більшу або меншу оповідь могла б дати тільки археологія на підставі докладного дослідження і порівняння всіх подібних забутків в Європі і інших частинах старого світу».

Перші фахові дослідження печер Урича були здійснені на початку ХХ століття польським археологом В. Деметрикевичем, а згодом, у 1930-х роках, продовжені видатним українським археологом Ярославом Пастернаком. Саме Пастернак уперше визначив місце Тустані в ієрархії історії української архітектури: «У селі Урич збереглася дуже рідка і тим цінніша українська пам’ятка — останки скельного замку із княжих часів, який разом із подібним другим замком у недалекому Бубнищі пильнував у цьому місці південні границі перемишльського князівства від ласих на воєнну здобич угрів». Науковий інтерес до Тустані у радянські часи існував переважно у довідковому форматі: тобто усі знали про існування пам’ятки, здогадувалися про її значення, але ґрунтовно досліджувати якось руки не доходили. Тустань дочекалася свого дослідника тільки 1971 року, коли туди вперше за компанію з львівським реставратором Петром Лінинським завітав молодий науковець Михайло Рожко. Тустань стала його науковою пристрастю на все, на превеликий жаль, не таке вже й довге життя.

Чи то унікальне співпадіння, чи то Тустань дійсно випромінює якусь магію, але сам Лінинський там же, на скелях Урича, теж був інфікований фатальною пристрастю, та, на відміну від Рожка, не до каменю, а до кераміки. З того дня 1959 року, коли він уперше приїхав до Урича і натрапив на земляний схил, повністю «засіяний» уламками стародавньої кераміки, почалася «черепкова хвороба» Петра Лінинського.
«Мені стало цікаво, і я почав їх випорпувати, — розповідав Лінинський. — Черепків там були сотні. Як згодом з’ясувалось, я натрапив якраз на п’ятачок між скелею і оборонною стіною, якої вже на той момент не існувало і куди гарнізон фортеці викидав сміття і битий посуд. Для кожного археолога, навіть такого самодіяльного, як я, кожний смітник — «клондайк». Власне, з того, що я напорпав тоді в Уричі, почалися наукові дослідження цієї унікальної фортифікації науковцями і археологами. Після Урича я зрозумів, що моє захоплення черепками — не просто хобі. Це мій національний обов’язок — повернути з небуття керамічну культуру наших предків». І він повернув. Це сталося у січні 2002 року. Патріарх львівських колекціонерів Петро Лінинський подарував свою унікальну, єдину в Україні та світі (!) колекцію давньої галицької кераміки (понад 1300 предметів) Львівському музею етнографії та художнього промислу.

А Михайло Рожко подарував українській історії саму Тустань. Від свого першого візиту до Урича щоліта, а часто і по вихідних днях Михайло Рожко в супроводі науковців, студентів і просто ентузіастів історії та археології відвідував Тустань. Під його керівництвом на скелях Урича було виявлено близько чотирьох тисяч пазів і врубів, якими кріпилися до каменю дерев’яні фортифікаційні конструкції. Це дало можливість із 90-відсотковою достовірністю реконструювати первісний вигляд укріплень — схему ліній оборонних стін, що сягали тринадцяти-п’ятнадцяти метрів заввишки, п’ятиповерховий житловий комплекс та структуру інших оборонних і службових приміщень. Більшість досліджень доводилося проводити на висоті 60-70 метрів, але праслов’янські боги оберігали дослідників своєї святині — за тридцять років у Тустані не було жодного нещасного випадку.

У  1982 році постановою Президії Академії Наук України було створено Карпатську архітектурно-археологічну експедицію, до якої, крім Тустані, увійшли інші пам’ятки українського скельного будівництва домонгольського періоду: Бубнище, Розгірче, Підкамінь та інші городища карпатської лінії оборони доби Середньовіччя. Михайло Рожко очолив новий напрямок досліджень — наскельну археологію. 1996 року вийшла монографія науковця «Тустань — давньоруська наскельна фортеця», яка наступного року на Міжнародному книжковому форумі у Львові дістала перше місце в номінації «Україна, краєзнавство, історія».

Сьогодні Тустань — державний історико-культурний заповідник, який очолив син Михайла Рожка Василь. У лютому цього року у львівському культурно-мистецькому центрі «Дзиґа» відкрилася виставка пам’яті Михайла Рожка «Фортеця: Особистість, Тустань, Експедиція». На відкриття було не протовпитися — ковтнути атмосфери тустанівського братства і вшанувати справу життя Михайла Рожка прийшло півміста. Навіть сьогодні на тлі тотальних комп’ютерних технологій масштаб зроблених Рожком реконструкцій стародавньої слов’янської твердині вражає. Він не тільки повернув з небуття невідому сторінку національної історії — його Тустань стала актом справедливості щодо тисяч назавжди втрачених пам’яток оборонної архітектури України. 

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  У Луцьку було більше аптек, ніж у Москві
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: