CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 19
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 19
???????
???? ??????
Леді Под
В гостях у CITY LiFE Лілія Покопаєва
CITY SOCIETY
Потрібні буква, цифра і нота
CITY SOCIETY
Силуети Львова руйнує не лише час...
Артур + Ванда = увічнена любов
Лучеськ Великий
CITY HISTORY
Палац колієвий
У Львові вежовий годинник працює з 1851 року
CITY FAMILY
Той, що танцює на цифрах
CITY FAMILY
Безпліддя лікує... любов до себе
CITY FAMILY
Весілля від Раїси Цапун
CITY FAMILY
Любіть собаку хоча б наполовину так, як вона любить вас!
CITY FAMILY
Балаклава
CITY ART
Світ на перехресті
На острові Олега Дергачова
CITY LIBRARY
«Бульйонна кістка» літературної юшки
Я, «Побєда» і Берлін
???? ??? CITY
???????:
N2(19) Лютий 2006     ???? ??????: ЛЕДІ ПОД
??? ? ???????
CITY ART
На острові Олега Дергачова

Запрезентувавши землякам під час недавнього візиту до рідного міста свою нову виставку бронзової скульптури, графіки та пастелей «Острови» — черговий варіант роздумів на його улюблену тему, — Олег Дергачов таким чином хотів засвідчити: він нікуди не подівся, він такий, як був, і він усе одно зі Львовом. Свого часу Джонатан Свіфт стверджував, що людина уже приходить у світ кимось — військовим генералом, банкіром або ж звичайнісіньким кишеньковим злодієм. Олег Дергачов народився художником. Про творчість і дотичні до неї речі — ця розмова.
— Ким сьогодні відчуває себе Олег Дергачов з огляду на зміну місця проживання?

— Українцем і попри все — львів’янином! Народився я у Ростові-на-Дону і зараз живу поза межами України. Однак саме зі Львовом пов’язана найбільша і найприємніша частина мого життя. Тут у мене квартира, майстерня, тут живе моя мама. Загалом не роблю собі проблеми, де саме перебуваю в той чи інший період. Я від дитинства мріяв подорожувати. Цю мрію втілюю регулярно. Тим паче, що світ зробився настільки маленьким, що долетіти з країни кленового листка до міста Лева займає дев’ять годин — саме стільки, скільки потрібно, аби доїхати потягом зі Львова до Києва. Та й стиль мого життя не змінився. Я планую у лютому повезти львівських студентів до Італії на майстер-клас анімації «Срібна муха», який особисто розпочинав у Львові. Маю ще кілька проектів — методично їх втілюю. Тобто життя продовжується у тому ж ритмі.

— Олеже, у 1999 році ви започаткували Міжнародний симпозіум карикатури у Львові, який став першим таким заходом в Україні. Завдяки вам львів’яни мали нагоду особисто познайомитися з найкращими карикатуристами не лише України, а й Польщі, Росії, Сербії, Хорватії, США та інших держав. Для чого ці організаторські клопоти вам, талановитому скульптору та графіку, були потрібні? І як оцінюєте стан сучасної карикатури в Україні?

— Це було цікаво і, що дуже важливо, необхідно суспільству. У каталозі до одного з таких симпозіумів я написав: «Пам’ятаймо: солдат, що сміється, ніколи не влучить у свою жертву, жоден політик не висловить фатальну дурницю в час, коли він сміється, а якщо й висловить, то пізніше. Все дуже просто: агресивна людина не спроможна зрозуміти гумор. Коли почуття гумору відсутнє, вакуум заповнюється агресією, жадобою руйнування. Якщо сучасна цивілізація робить із тебе CRAZY, не піддавайся й будь хоч трохи WITTY (дотепним), інакше — кінець». А щодо стану сучасної карикатури, то тут однозначної відповіді не існує. Є виставкова, конкурсна карикатура, що має дуже високий рівень і фактично готується на експорт. В Україні її представляють усього 10-15 художників. З іншого боку, маємо карикатуру, яка є добре відомою у мас-медійному просторі. І, можливо, через те, що такі карикатури часто-густо готують люди з вулиці — швидше виконавці замовлень, аніж творці, — рівень їхньої праці відверто бажав би кращого. Бачите, бути карикатуристом спеціально ніде не вчать. Ним треба народитися. Потрібно мати почуття гумору, добре володіти технікою і, зрештою, мати гострий погляд на життя, гострі думки. В принципі, треба мати талант.

— Чи це означає, що мізерна кількість карикатуристів-фахівців є свідченням того, що в Україні з талантами такого рівня і, відповідно, з почуттям гумору є проблеми?

— Я б так не ставив питання, адже українська карикатура відома у світі. Наші художники Володимир Казаневський, Юрій Кособукін, Віктор Кудін, Олег Локтєв, Дмитро Скаженік й інші здобувають гран-прі на найпрестижніших міжнародних конкурсах карикатури. А скажімо, зі США карикатури на такі конкурси взагалі не приходять, а ті, які потрапляють, належать емігрантам зі Східної Європи. У США інша традиція такого малювання — комерційна: штатні художники малюють те, що каже редактор. У нас у тому плані ситуація більш цікава, але панує хаос, процвітає піратство, художникам мало хто хоче за їхню роботу достойно платити.

— Чи можна сьогодні говорити про цензуру в карикатурі, своєрідний тиск на митця?

— Цензура, звичайно, існує, але уже в цілком іншій формі, ніж було раніше. Тобто якщо ви зробите щось, що не сподобається головному редактору, вас просто не надрукують. Але ніхто не буде вас переслідувати і садити в тюрму. А щодо тиску, то мене ніхто не може змусити малювати те, чого я малювати не хочу. Проблема зараз в іншому: за великим рахунком, і ми, карикатуристи, і ви, журналісти, для власника газети чи журналу — ніщо. Свого роду блазні при дворі короля, хоча й такі, що вимагають до себе поваги.

— Саме тому, ще живучи в Україні, ви іноді зображували себе в блазенському ковпаку?

— Можливо. Але образливого у цьому нічого нема, бо блазень узагалі дуже мудра людина. І вільна, не зважаючи ні на що. Себе я вважаю вільною людиною, нікого не боявся і не боюся, а це — велика перевага. Звичайно, абсолютно незалежних людей не існує. Але мати максимальну кількість свободи я завжди прагнув.

— Що вкладаєте у поняття свободи?

— Я хочу їхати кудись тоді, коли маю бажання, а не тоді, коли в мене відпустка. Я хочу працювати, а не протирати штани на службі. Я ненавиджу якісь абсурдні обов’язки, виконання яких нічого не додає ні мені, ні суспільству, я не хочу існувати в армійській системі.

— Але ж усе людське буття якоюсь мірою побудоване на основі цієї системи.

— Ну, то не виключено, колись я буду жити в лісі... Просто належу до людей, які мають бути вільні. І мені здається, поки що я цю свободу у життя виграв. А тому посміхаюсь у житті і творчості, і виходить так, що й людям поки що це до смаку.

— Що найчастіше дає вам підстави для гумору у ваших роботах, незалежно від того, про карикатуру, графіку чи скульптуру йдеться?

— Саме життя. Якось купував квіти, а продавець мені каже: «Будьте обережні, ці квіти не люблять ударів». От питання: а хто їх любить? Мені важко уявити, що хтось, скажімо, у Бельгії зробить вам таке попередження. Нещодавно у номері готелю Спілки художників у Києві над умивальником я побачив яскравий красивий плакат, який, схоже, провисів там уже кілька років. На ньому було написано: «Нє слівайтє заварку в умивальнікі, только в унітази». Такого ніде не побачите. Той же канадець такий гумор не зрозуміє, хоча й там є свої парадокси. Мої тамтешні знайомі болгари шукали роботу. Однак вакантне місце «крокодила», який при вході в один із магазинів мовчки вітав дітей і за їхнього бажання з ними фотографувався, виявилося для них недосяжним — вони не мали «канадського досвіду роботи». Ось такі характерні риси мені дуже цікаво помічати і на їх основі потім робити малюнки чи ліпити свої скульптури. І це джерело для натхнення фактично невичерпне.

— Олеже, вас інтригує саме життя, а багато кого інтригує ваш образ. Як вам спало на думку відростити вуса а-ля Сальвадор Далі, з якими тільки я пам’ятаю вас років 10-15? І чому зараз ви раптом видозмінили їхню форму?

— Виходить цікава річ: ви згадуєте Сальвадора Далі, в Бельгії мене називають Еркюлем Пуаро, а коли приїжджаю в Ростов, то кажуть: «Чапаєв». Мої вуса — універсальні, на початку століття такі ж носили багато чоловіків. Знаєте, я навіть ніколи не звертав увагу, чому саме такі вуса, а не інакші. Відпустив їх колись, не виключено, «для приколу», і так залишив. А сьогодні вони вже стали невід’ємною частиною мого іміджу, над яким спеціально ніколи не працював. Вуса просто стали мені органічні. Напевно, сьогодні я виглядаю з ними якось старомодно, але, врешті, мене це мало хвилює. Не маю права їх позбутися ще й тому, що в усіх документах я з вусами, тобто у випадку зміни зовнішності — купа зайвих проблем, а мені вони ні до чого. А щодо форми, яка зараз трішки інакша, то це просто, приїхавши в Україну, я вуса чи не вперше спеціально зголив, щоб мене не впізнавали на вулиці численні знайомі. Адже в перші тижні свого перебування вдома я не мав часу на спілкування — закінчував дизайн дискотеки «Метро». Однак незабаром мій імідж уже буде звичним. Та й не це головне, а творча праця — коли відчуваєш душею і відчуття опрацьовуєш розумом.

— До речі, про душу і про розум. Таким тандемом можуть похвалитися не всі люди. Багато хто, в тому числі й Григорій Распутін, лякав своїх сучасників тим, що настане час, і в колисці вони знайдуть потвору з потвор — людину без душі? Цей час настав чи людство ще на шляху до нього?

 — Думаю, такий час настав і вже дуже давно. Інша річ, що хтось дуже мудрий сотворив світ, і тому існує добре продумана рівновага.

— Вона може бути порушена? І що потрібно, щоб її утримати?

— У житті може трапитися все, що завгодно. А щоб утримати рівновагу, потрібно зовсім мало: жити, як я, — завжди залишатися самим собою.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Світ на перехресті
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: